Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Фінансова політика






Фінансова політика це комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб’єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення фінансової політики.

Фінанси і фінансова система є об’єктивними явищами, але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків не спрацьовують самі по собі. Їх організують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками (політичного, економічного, гуманитарного характеру), поєднуючи при цьому як загальносуспільні так і власні інтереси.

Суб’єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади та управління та основних фінансових органів.

Складовими фінансової політики є:

Ø Монетарна (грошова) політика, яка являє собою комплекс дій та засобів у сфері грошового ринку;

Ø Фіскальна політика, яка характеризує дії держави щодо централізації тієї частини вартості ВВП, яка буде розподілена через бюджетну систему та її суспільне використання.

Ø Податкова політика характеризує дії держави у сфері оподаткування. Вона охоплює установлення видів і співвідношення податків, визначення платників, встановлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо. Вона відображає як потреби держави у коштах так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян.

Ø Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілу бюджетних коштів залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи інше спрямування.

Визначають також фінансову політику у сферах фондового, страхового ринків, міжнародних фінансів, боргову політику держави.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав із ринковою економікою, розвинутими демократичними засадами суспільного життя. За цих умов фінансова політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти як шляхом вишукування додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і шляхом створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів – надання податкових пільг, вільного вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження майна та захисту іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій для розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення та інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для усіх є ні чим іншим, як спрощення проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне призначення. Звісно, при цьому мають також надаватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, створюватися сприятливі форми кредитування.

Основними завданнями і принципами фінансової політики є:

- підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості.

- мобілізація та використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.

- раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, або вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти – податки, штрафи й інші санкції – домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і тактику.

Фінансова стратегія – це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головними завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку – досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що впливають з розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає в сучасному реагування на економічні проблеми і диспропорції. Її головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку.

Фінансова політика реалізується за двома напрямками:

1) регламентування фінансових відносин у суспільстві;

2) здійснення поточної фінансової діяльності.

Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна діяльність – її тактику.

Регламентування фінансових відносин здійснюється через законодавче регламентування, яке ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу та адміністративне регламентування, яке передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

- жорстка регламентація передбачає, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою, їй властивий досить високий рівень бюджетної централізації ВВП. Ця політика проводиться в умовах адміністративної економіки або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Така політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні та фізичні особи.

- помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин. Вона має врівноважувати інтереси держави та суспільства, інтереси окремих юридичних та фізичних осіб, забезпечувати достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас давати змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

- політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб’єктів підприємництва і громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики, її основними знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами видатків характеризує ту чи іншу фінансову політику. Наприклад залежно від завдань, на розв’язання яких направлена фінансова політика, вона поділяється на такі види:

v політика стабілізації;

v політика економічного зростання;

v політика стримування ділової активності.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики - жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі вибираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення координованості їх дій.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дійовість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим є вкрай важливим контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики.

 

4.4. Фінансовий механізм: сутність, зміст, структура,






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.