Сучасна культура

Погляди на сучасну культуру

Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні області, сфери: вдачі і звичаї, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, характер армії, суспільно-політичний пристрій, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому змісті говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури чи створює безкультур'я, чи «рафіновану культуру».

Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, здобутки усіх видів мистецтв і т.д.

Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За влучним вираженню М. Бахтіна «культура завжди лежить на границях» з іншими культурами й епохами. Сучасна людина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Німецький соціолог Освальд Шпенглер розглядав сучасну культуру не як єдину загальнолюдську, а розколоту на вісім культур. Ці культури — єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя, російсько-сибірська. Кожна культура підлегла твердому процесу еволюції, фази якої — народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і захід. На цій основі в кожній культурі виділялося два головних етапи: етап сходження культури (власне культура), і етап її нисходження (цивілізація). Перший етап — це органічний розвиток суспільства у всіх сферах, другий — «механічний» тип еволюції. На другому етапі «костеніють» творчі початки культури, відбувається її «змасованість», що проникає в усі сфери громадського життя. Символ «змасованість» — величезні міста, глобалізація форм діяльності, панування принципу простору. Звідси — світові війни, прагнення до світового панування держави-переможця.

Сорокін розвивав навчання про «інтегральну» соціології, що охоплює всі аспекти культури. Він розрізняв системи культурних феноменів багатьох рівнів. Найвищі системи з них (суперсистеми) базуються на світоглядах. У різних періодах історії ці системи знаходяться на різних фазах розвитку. У цей час нарівні із суперсистемами культури існують п'ять основних культурних систем більш низького рівня: мова, етика, релігія, мистецтво, наука. Коли в ході історії домінуючі суперсистеми соціокультурних феноменів вичерпують свої можливості і заміняються альтернативними світоглядами, перехід цих систем супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і нормативних зразків. Руйнування інтегративної культурної бази і виникнення нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнами, нещастями.

Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна культура — це безліч самобутніх культур, що знаходяться в діалозі і взаємодії один з одним, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі дійсного часу, але і по осі «майбутнє-минуле-майбутнє».

Але культура — це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі культури викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити «оптимістичний» і «песимістичний». Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є щирими. Песимісти, починаючи від Шпенглера, навпроти, упевнені в зворотному: сучасна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу.

б) Сучасна культура і цивілізація

Для культури XX століття на відміну від XIX століття, у якому культура мислилася в тих же синонімах, що і цивілізація, характерне розведення цих понять. При цьому культура продовжує залишатися символом усього позитивного, а цивілізація одержує нейтральну оцінку, а часом і прямої негативний зміст.

Цивілізація, як синонім матеріальної культури, як досить висока ступінь оволодіння силами природи, безумовно, несе в собі могутній заряд технічного прогресу і сприяє досягненню достатку матеріальних благ. Разом з тим техніка, матеріальний достаток самі по собі ще не означають власне культурного, духовного розквіту, вони не можуть бути оцінені як безумовно моральні чи ж як безумовно неетичні: вони нейтральні. Культурна значимість технічних завоювань залежить від того, у якому ціннісному контексті вони використовуються, а це не тільки зрошення раніше неплодоносних земель, але і створення витончених знарядь масових убивств. Поняття цивілізації найчастіше зв'язується з цим ціннісно-нейтральним розвитком техніки, яку можна використовувати в найрізноманітніших цілях, а поняття культури, навпаки, максимально зблизилося з поняттям духовного прогресу. Цивілізація — це перетворений людиною світ матеріальних об'єктів, а культура — це внутрішнє надбання самої людини, оцінка її духовного розвитку, її чи пригніченості волі, повної залежності від навколишнього соціального чи світу її духовної автономності.

До негативних якостей цивілізації звичайно відносять її тенденцію до стандартизації мислення, орієнтацію на абсолютну вірність загальноприйнятим істинам, властиву їй низьку оцінку незалежності й оригінальності індивідуального мислення, що сприймаються як «соціальна небезпека». Якщо культура, з цього погляду, формує досконалу особистість, то цивілізація формує ідеального законослухняного члена суспільства, що задовольняється наданими йому благами. Цивілізація все частіше розуміється як синонім урбанізації, скупченості, тиранії машин, як джерело дегуманізації світу. Справді, як би глибоко не проникнув людський розум у таємниці світу, духовний світ самої людини залишається багато в чому загадковим. Цивілізація і наука самі по собі не можуть забезпечити духовного прогресу, тут необхідна культура як сукупність усього духовного утворення і виховання, що включають у себе весь спектр інтелектуальних, моральних і естетичних досягнень людства.

Ще в 20-х роках Н. Бердяєв писав: «Ми живемо в епоху, аналогічну загибелі античного світу…Усі звичні категорії думки і форми життя самих «передових», «прогресивних» і навіть «революційних» людей XIX і XX століть безнадійно застаріли і утратили всяке значення для сьогодення й особливо для майбутнього…Індивідуалізм, атомізація суспільства, невтримна похіть життя, необмежений ріст народонаселення і необмежений ріст потреб, занепад віри, ослаблення духовності — усе це привело до створення індустріально-капіталістичної системи, що змінила весь характер людського життя, весь стиль його, відірвавши життя людини від ритму природи. Машини, техніка, та влада, котру вона із собою приносить, та швидкість руху, що вона породжує, створюють химери і фантазії, направляють життя людини до фекалій, що роблять враження щонайреальних реальностей. Усюди розкривається дурна нескінченність, що не знає завершення».^[11][11] Екологічна криза, криза антропологічна, загроза третьої світової війни, Чорнобиль, криза моральності і моралі, ріст усіляких захворювань, зростання нерівності в багатьох сферах життя — усе це і є дурна і навіть згубна нескінченність. Але як же інакше, говорять оптимісти, як прогодувати мільярди людей, задовольнити їхні зростаючі потреби в житті, як створити комфорт і гідний рівень життя, як задовольнити тягу людини до волі, новизні, творчості і до успіху? І вони шукають шляхи розв’язку цих питань.