Однією з заслуг О.О.Потебні є критика формалізму. Він дово­див, що форма не є щось цілком відокремлене від змісту, а відноситься до нього органічно.

Критикуючи формалізм у мовознавстві, О.Потебня вперше в історії лінгвістичної науки висунув важливе положення про те, що граматична форма є елементом значення слова і однорідною з його речовим значенням. Нема форми, присутність і функція якої впізнавались би інакше, як за змі­стом, тобто за зв'язком з іншими словами і формами у мовленні та у мові.

Велике місце в працях Потебні займає стихійно неусвідомлена діалектика. Цікаво відзначити, що природу і суспільство вчений розглядав у розвитку. Дослідник вважав, що подібно до зовнішньої природи, яка має свою історію, так і духовний світ, як і все існуюче, має свою історію. У зв’язку з цим учений підкреслював, що процес пізнання має історичний характеру відношенні до майбутнього.

Потебня вважав, що від кожної науки треба вимагати історичного підходу до об’єктів вивчення і досягнення науки оцінювати з історичної точки зору.

Визнаючи всезагальність розвитку, вчений трактував його не в метафізичному плані, як рух по колу, а розглядав як поступальний процес, як рух від нижчого до вищого, як процес, підпорядкований закону прогресу.

Цікаво зазначити, що О.Потебня розглядає розвиток як процес боротьби суперечностей, як заміну старого новим, як процес роздвоєння єдиного. Розвиток, підкреслював він, тісно пов’язаний з боротьбою протилежностей, з наявністю двох взаємовиключаючих тенденцій до відмирання і народження. Вчений говорить про існування закону природи, за яким смерть є початком життя і, з цієї точки зору критикує положення, за яким відмирання будь-яких явищ є лише смертю і нічим більшим. Всяке знищення старого є актом народження нового. Вказуючи на зв’язок протилежностей і їх взаємну зумовленість, Потебня говорив, що якщо смерть є лише смерть, то з неї не може вийти життя.

Протилежності не лише єдині, але і здатні переходити одна в одну. Те, що раніше було прогресивним, може з часом, перейшовши в свою протилежність, стати регресивним.

О.О.Потебня визнавав також загальний взаємозв’язок і взаємозалежність явищ у світі. Ця теорія подібна до світогляду Гегеля, який в свій час відстоював погляд, за яким не можна зруйнувати жоден елемент природи, не зачепивши всю систему взаємозв’язку явищ; дослідник вдавався до гіперболи, кажучи, що лист, коли падає з дерева, сколихує світ.

Цінним в діалектичних поглядах Потебні є також його захист тези про нерозривність, діалектичну єдність теорії і прак­тики. Практика і теорія (в широкому розумінні) – сторони, що розрізняються лише думкою, а в дійсності тісно пов'язані. Перша (практика) сама по собі була б недо­статньою для продовження діяльності, бо не давала б можли­вості змінити її при зміні умов. Виключна практичність, якби була можливою, була б смертю людства.

Практика містить у собі теорію, підкреслював Потебня, а дійсна теорія – практична: “Все, що входить у теорію, хоч би й не мало видимого зв'язку з виробництвом речей, є практичним у тому розумінні, що воно змінює виробника ”[8, 94].

Ряд цікавих філософських думок висловив О.О.Потебня з питань соціології. Він визнавав визначальну роль суспільства у розвитку мови і психіки, висловлював здогадку про знаряддя праці як штучні органи людини. Розвиваючи цю здогадку, вчений вказував, що завдяки успіхам промисловості людина може “створювати собі штучне середовище, більш сприятливе для життя, ніж будь-яке з даних природою”[7, 54]. Це штучне середовище, створене виробництвом, і лежить, на думку О.О.Потебні, в основі всього життя людини. Життя людини пов’язане з виробництвом і суспільним вихованням, бо тільки до цих факторів зводиться вся діяльність людини. Ця діяльність спрямована або:

А)переважно на виробництво (тобто видозмінення, пристосування і знищення) речей: їжі, одягу, житла і того, що побічно до них відносяться, як, наприклад, засоби пересування, полювання, війна; або