Аналітична філософія і метафізика

Б.Страуд вважає, що аналітична філософія завжди розглядалася як негативна, критична філософія, як радикальний розрив з метафізичною традицією”. (1, 160).

“Метафізика була спробою вийти за межі науки і тому повинна була вийти за межі осмисленого”. (1, 164).

Інші позитивісти, особливо Карнап, заперечили ідею невиразності логічної форми. Карнап вважав, що логіка має чисто формальний характер”. (1, 164).

“Філософія не повинна мати фактуального змісту” (1, 164). “І ні одна філософія чи метафізична теорія не може включати в себе ніякого фактичного змісту, оскільки все філософське пізнаваня буде пізнаваним тільки логічно чи аналітично” (1, 165).

За твердженням Б.Страуда “логічні позитивісти не витрачали великих зусиль на доказ беззмістовності окремих метафізичних речень” (1, 165).

У логічно сконструйованій мові метафізичні речення не могли бути навіть сформульованими, оскільки в ній не було нічого, що вводило би нас у заблудження. “Це було одним із приводів того, чому завдання побудови мов у співвідношення з “логічною граматикою” було таким важливим”.

У п’ятидесяті роки деякі філософи зосередили свою увагу на повсякденному вживанні виразів, з допомогою яких формулювалися філософські доктрини. Найбільш важливою була діяльність Д.Л.Остіна та його послідовників в Оксфорді. У нього були підозри по відношенню до термінології,, створеної філософами.

“Остін вважав необхідним вияснити з допомогою детального дослідження самої мови. Остін не займався тим, що називається “філософською граматикою” чи “логічним синтаксисом”. Остін вважав, що традиційна граматика знаходиться в стані становлення.” (1, 168).

Ці концепції панували в “аналітичній” філософії в тридцяті роки нашого століття. Між ними були розбіжності, але всі вони поривали із расселівською ідеєю філософського аналізу. Фізика, математика, логіка – кожна з наук дає нам частину істини. Завдання ж логічного аналізу в тому, щоб точно повідомити, яка частина реальності робить ці істини істинними. Логічний чи філософський аналіз і направляє нас до метафізичної істини.

У середній період розвитку, “аналітичної” філософії уявлення про те, чим є філософія, вийшло настільки стійким, що спробували дати визначення аналітичної філософії.

В останні двадцять років аналітична філософія відмовилася від чіткої картини свого предмета. Дослідники сьогодні менше хвилюються через перехід меж, приписаних філософії, і підкреслюють важливість загальної теорії як у філософії, так і в науці.

“Ці новіші установки ясно виражені в творчості філософа сучасності У.В.Куайна. Він із самого початку був настроєний критично по відношенню до позитивістського розмежування “аналітичних” і “синтетичних” речень. Він заперечив принцип верифікації значення”. (1. 169).

Наука є спробою осягнути смисл життя. “За Куайном, це відбувається з допомогою теоретизації, висунення гіпотез, прийняття постулатів. Ціллю є простота теорії.

Наука признає існування тільки того, в чому є необхідність. Філософія продовжує цей процес на більш високому рівні. Вона намагається найти найбільш загальну схему, на основі якої треба говорити про існуюче.

Концепція онтології Куайна є продовженням расселівського метафізичного проекту, але перед ним не постає питання, яке, можливо, поставало перед Расселом: що ж дійсно входить в те, що ми говоримо і думаємо про світ?

Треба до уваги взяти філософію мови Куайна. “Вона прийняла свою форму завдяки більш загальним твердженням Куайна про природу реальності. Світ є фізичним світом, тому всі реальні відмінності повинні мати смисл, будучи вираженими у фізичних термінах. Його тезис невизначеності перекладу твердить, що нема факторів, на основі яких можна стверджувати, що дехто, хто висловлюється, розуміє, швидше, одне, ніж інше”. (1. 171).

Небагато філософів наших днів могли б зайти так далеко, як Куайн.

На даний час центром аналітичної філософії є філософія мови. Головне її питання – що таке значення, яким чином слова означають те, що вони означають.

Б.Страунд у праці “Аналітична філософія і метафізика” стверджує, що “цікавість викликає те, як значення може вивчатися – яка повинна бути теорія значення, що вона буде пояснювати і як. Повинні бути деякі кінцеві емпіричні межі для “аналізів”, які пропонуються філософами, але виникають великі питання теорії. Люди говорять і розуміють один одного, без труднощів вимовляють речення, які вони раніше ніколи не чули. Вивчення мови повинно допомагати пояснити такий близький, але складний феномен. Саме це є питанням теорії. Здається, не повинно бути епістемологічної різниці між високотеоретичними філософськими дослідженнями мови і розглядом емпіричної науки в інших галузях. Поки що не визначено, де закінчується лінгвістика чи психологія і починається філософія.

Навіть ті філософи-аналітики, які протистоять Куайну, доказують своєю діяльністю, що вони є прямими продовжувачами расселового проекту “філософської граматики”. (1, 172).

Як і далі говорить Б.Страунд, “аналіз” стає більш експериментальним, більш складним, більш емпіричним. Філософія мови і “аналіз” тої чи іншої області мови розуміється як заключна частина гігантського теоретичного дослідження людської свідомості. У цілому сучасні філософи стоять близько до природного розповсюдження логіки на представлені структури мови”. (1, 173).

“Навіть у фізичному універсумі Куайна треба визнавати наявність абстрактностей, по крайній мірі у вигляді класів, необхідних для розуміння математики, яка притаманна для фізичної науки. Тому класи існують Девідсон вважає, що дав нам всі основи для того, щоб бути впевненими в існуванні подій. Існування класів і подій є метафізичною істиною, якщо воно визначається тим, що найкраща теорія значення говорить про значення визначених речень”. (1, 173).

Отже, випливає висновок, що питання стоїть на тому, як пояснити спосіб роботи мови і те, як ми її розуміємо. А тому ми повинні вважати реальним всі ті речі, які введені в найкращу теорію значення того, що ми говоримо про світ.

В основному з праці Б.Страунда видно, що сучасна аналітична філософія є продовженням расселового підходу до метафізики. Вона далека від того, щоб бути негативною, критичною, а її найпізніші варіанти є “продовженням назад, до досократиків”, (1, 174).

Для Рассела основною проблемою була логіка. “Він розробляв експліцитні редукції, адекватність яких була питанням логіки. Більш пізніші філософи-аналітики шукали загальну філософію мови для пояснення нашого розуміння всього того, що ми говоримо про світ в науці. Завданням стає пошук найкращої “теорії” нашого розуміння всього. Тимчасові історичні особливості можуть ще гарантувати назву “аналітичний” для даного філософського проекту, але його основне завдання настільки давнє, наскільки давня сама філософія”.(1, 174).

2. Критичний раціоналізм.

Критичний раціоналізм – “впливовий напрям філософії, ядро якого складають методологічні і соціально-політичні ідеї Поппера та його послідовників (Агассі, Уоткінс, Лакатос, Альберт, Топіч, Шпінер). Термін “раціоналізм” у найменуванні цього напряму має декілька відмінностей, але зв'язаних між собою смислів. У ньому виражено бажання відмежувати сферу раціональності – науку – від псевдонауки, метафізики та ідеології як сфер, які не володіють “вродженим імунітетом” проти впливу ірраціоналізму. У цьому відношенні критичний раціоналізм продовжує традицію “демаркаціоналізму”, маючи безпосередніми попередниками і опонентами логічних емпіристів, з якими розходиться лише в питанні про критерії демаркації та раціональності. Хоч критичний раціоналізм декларує принципову антиідеологічність своєї доктрини, вже сама постановка проблеми демаркації має не тільки методологічне значення: на думку Поппера, наука та раціональність можуть і повинні бути ціллю в боротьбі проти ірраціонального духу тоталітаризму і соціально-політичної демагогії. Раціоналізм концепції Поппера протистоїть емпіризму неопозитивістів Шліка, Нейрата, Карнапа, Рейхенбаха та інших.

Розбіжності торкались принципів наукового знання, проблеми “раціональної реконструкції” науково-дослідних процесів в їхній історії, розуміючи сутності наукового метода. На противагу індуктивізму, критичний раціоналізм висунув на перший план гіпотетично-дедуктивну модель наукового дослідження, в якій значення мають раціонально конструктивні схеми пояснення емпіричних даних". (8, 139).