Вчення про мораль.

Особливо наполегливо Фейєрбах відстоював своє антропологічне розуміння людини у вченні про мораль. Ключем до вірного розуміння моралі є вірне розуміння волі. В основі всієї поведінки людини лежать акти волі: " Інтимнішу сутність людини виражає не положення: " я мислю, отже, я існую", а положення: " я хочу, отже, я існую".(11, 638) Воля розуміється як функція організму. Воля " сама по собі", " чиста" воля без свого фізичного, матеріального носія ніщо. Немає волі поза людиною, існуючої у певному часі і просторі." (10, 157-158) " Моя сутність не є наслідком моєї волі, а навпаки, моя воля є наслідок моєї сутності, бо я спочатку існую, ніж хочу, буття може існувати і без волі, але немає волі без буття." (13, 499) Носієм волі є не людина взагалі, а конкретна, індивідуальна людина.

" Основною думкою моєї роботи про волю, - пише Фейєрбах Боліну, - є єдність волі і прагнення до щастя. " Я хочу" значить: я не хочу терпіти нещастя, словом - я хочу бути щасливим" (14, 154) І ця воля закладена у самій сутності, в самій природі людини, і не у владі людської волі не бажати бути щасливою. Фейєрбахівське " я хочу, отже, я існую" розкривається як " бути - значить хотіти бути щасливим."

Аналізуючи психологію самовбивць і жертвоприношення, він доводить невірність заперечення волі до щастя у цих випадках. Навпаки, вони лише переконують в тому, що навіть принцип самозбереження підкоряється прагненню до щастя і може бути порушений лише при незадоволенні даного прагнення. Таким чином, навіть відмова від самого життя при нездійсненні того, що в очах даної людини робить її життя справжнім життям, не заперечує, а лише стверджує фейєрбахівське розуміння волі.

Фейєрбах відмічає, що розуміння щастя багатозначно, індивідуально. Людина може вважати те, що в дійсності не приносить щастя як наслідок неправильного уявлення про щастя, так і внаслідок хибних уяв про засоби які ведуть до мети. Хоч у кожного індивіда своє щастя, це зовсім не виключає загального у індивідуальних прагненнях і потребах. (10, 163-166)

Я не може бути щасливим без Ти, обов’язки по відношенню до інших. Егоїзм і альтруїзм не виключають, а доповнюють один одного: егоїзм вимагає альтруїзму. " Совість - друге Я в Я", а " суперечка між обов’язком і щастям не є суперечкою між різними принципами, а лише між одним і тим же принципом у різних особистостях, суперечка між власним і чужим щастям" (13, 470) Мораль є прагненням до власного щастя, оскільки воно може бути недосяжне поза людським спілкуванням, оскільки воно може бути лише спільним щастям, допускаючим також право на щастя і другого Я. Істинна мораль " не знає ніякого власного щастя без щастя чужого, не знає і не хоче ніякого ізольованого щастя, обособленого і незалежного від щастя інших людей... вона знає тільки товариське, загальне щастя" (10, 159)

Але як досягнути гармонії особистих і суспільних інтересів, гармонії обов’язку і щастя? Вірний своєму антропологічному принципу, Фейєрбах вважав, що мораль ґрунтується на любові людини до людини. Виходячи із своєї " антропологічної" моралі, він розкривав соціальну нерівність як випадкове відхилення від " істинної" людської природи. Соціальна нерівність, суспільне зло зводились Фейєрбахом до чогось випадкового, що усувається шляхом освіти, засвоєнням " нової релігії" - любові між Я і Ти. Він вважав, що при допомозі такої " моралі любові" може бути усунуте все зло дійсного життя.