Жень – центральна ідея вчення Конфуція

У вченні Конфуція можна виділити центральну ідею, яка об’єднує його в цілісну систему, цією ключовою ідеєю є жень.

“Жень” – “гуманність”, “людяність”, “милосердя”, “доброта”. Одна з основоположних критеріїв китайської філософії і традиційної духовної культури” [5: 127].

Поняття гуманність (жень) трактувалось філософами досить розширено і включало в себе таку велику кількість позитивних якостей, що рідко хто із сучасників і послідовників могли називатися гуманними. Так, деякий Мен У-бо запитав Конфуція, чи можна вважати гуманними його учнів Цзи Лу і Цю. Філософ відповів, що першому з них можна довіряти керувати цілим царством, другому – 1000 дворами. Однак прямої відповіді про гуманність обидвох Конфуцій, як виходить з тектсу “Луньюй”, так і не дав: “Гуманен ли он, я не знаю” [6: 99]. Гуманність, по Конфуцію, означала дуже багато. Вона містила стриманість, розум, доброту, почуття справедливості. Гуманна людина повинна була вище всього ставити гуманність в строгому смислі цього слова, тобто насамперед любов до людей; він повинен бути позбавлений егоїстичних роздумів і всі свої сили і вміння віддавати на благо інших. Гуманність – це те, що не треба шукати. Варто лише захотіти, і вона буде поруч з тобою [6& 150]. Таким чином, принцип жень символізує ту сукупність досконалостей, ту ідеальну норму взаємовідношень між людьми, які були взяті Конфуцієм в якості зразка і якими в основному володіли стародавні мудреці і герої [6: 964].

Гуманними в уявленнях Конфуція були великі правителі стародавності Яо, Шунь і Юй. Взірцем гуманної людини був і найулюбленіший, але рано померлий учень Конфуція Янь Хуей, який був задоволений чашкою рису і ковтком води в день, жив у жалюгідній конурі, але завжди був веселий і задоволений. А що стосувалось живих людей, сучасників філософа, то тут його оцінки були надзвичайно строгі. Гуманність для нього була найвищою оцінкою людини. Характерно, що і про себе самого Конфуцій говорив: “Що стосується вищої мудрості і гуманності, то чи я осмілюсь претендувати на це? ” [6: 320].

Видатний сучасний китайський філософ Лян Шумін в монографії “Філософські аспекти цивілізації Заходу і сходу” визначав жень як інтуїцію. Не дивлячись на розмитість цього поняття, воно допомагає розумінню жень як почуття, яке проявляється в конкретній ситуації безпосередньо і спонтанно. Жень – це свого роду моральне прозріння, яке базується на етичному вихованні і життєвому досвіду. Жень – це не вроджене знання… [2: 12]

Висновки

Підсумовуючи розгляд філософії Стародавнього Китаю, зробимо висновок. Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю найважливішими були дві ідеї, які ми і розглянули. Вважалося, що ці дві школи, Конфуціанство й Даосизм, є опозиційними. Лао-цзи – засновник Даосизму вважав просвітництво і виконання ритуалів ознаками занепаду держави. Але, на нашу думку, ці великі школи розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями.

Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливових філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важливі філософські поняття. Для неї була характерна увага до розгляду людини в її єдності з засадами та універсальними законами світу, до виявлення стосунків між вищими і нижчими, батьками і дітьми, старшими й молодшими, до питань управління державою. Ця філософія тісно переплетена з релігією, життєвою мудрістю та способами людського самовдосконалення, внаслідок чого її вивчення сприяє кращому розумінню найперших кроків самовизначення людської думки і допомагає змінити себе і ввести у стан гармонійної досконалості.

Хоч філософія Стародавнього Китаю була малосистемною і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем – цінніснозначним і гуманістичним.

Розглядаючи діяння давніх правителів і культурних героїв, можна сказати, що Конфуцій і Лао-цзи не тільки відобразили єдину картину історичного минулого Китаю, а й запропонували оригінальне філософське тлумачення історії, використовуючи весь арсенал мовної, писемної і міфологічної спадщини.

Конфуціанство і даосизм стали найбільш фундаментальними і впливовими напрямками китайської думки протягом усієї історії китайського суспільства, а цілий ряд важливих понять, які були запроваджені цими концепціями в філософське мислення, ще й до сьогодні відіграють важливу роль.

Список використаних джерел

Васильев Я.С. Древний Китай. Том. 1. – Москва: Восточная литература, 1995. – 377 с.

Великие мыслители Востока. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – 656 с.

Древнекитайськая философия. Собр. текстов в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1972. – 363 с.

История китайской философии / Общ. ред. Л.М.Титаренко. – М.: Прогресс, 1989. – 552 с.

Китайская философия: Энциклопедический словарь (РАН. Ин-т Дальнего Востока); гл. ред. М.Л.Титаренко. – М.: Мысль, 1994. – 573.

“Луньюй” (“Изречение и беседы”), изд. “Чжуцзы изичен”, ТІ. – ч.1. – Пекин, 1956.

Сидихменов В.Я. Китай: страницы прошлого. – Смоленск: Русич, 2000. – 464 с., илл.

Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1983. – 608 с.

Філософський словник за ред. В.І. Шинкарука. – К., 1986. – 796 с.

Філософський словник за ред. М.М. Розенталя і П.Ф. Юдіна. – К., 1964. – 498 с.

Читанка з історії філософії. У кн. 6. / За ред. Г.І.Волинки. – К.: Довіра, 1992. – Кн.1 Філософія стародавнього світу. – 207 с.