Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань виник у формі міжнародно-правового звичаю «pacta sunt servanda» (лат. – угоди слід дотримуватися) на ранніх стадіях розвитку державності, а в даний час відображається в численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угодах.

Як загальновизнана норма поведінки суб’єктів зазначений принцип закріплений у Статуті ООН, преамбула якого підкреслює прагнення членів ООН створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права. Відповідно до п. 2 ст. 2 Статуту, «всі Члени Організації Об’єднаних Націй сумлінно виконують взяті на себе за дійсним Статутом зобов’язання, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, що випливають із належності до складу Членів Організації».

Розвиток міжнародного права підтверджує універсальний характер принципу, що розглядається. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1968 року, кожний чинний договір обов’язковий для його учасників і має ними сумлінно виконуватися. Більш того, учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на підставу для неви­конання ним договору.

Сфера дії розглянутого принципу помітно розширилася в останні роки, що було відбито у формулюваннях відповідних міжнародно-правових документів. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року кожна держава повинна сумлінно виконувати зобов’язання, взяті нею відповідно до Статуту ООН, зобов’язання, що випливають із загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, а також зобов’язання, що випливають із міжнародних договорів, які діють відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

У Декларації підкреслюється необхідність сумлінного дотримання насамперед тих зобов’язань, що охоплюються поняттям «загальновизнані принципи і норми міжнародного права» або випливають із них.

У Декларації принципів Заключного акта НБСЄ 1975 року держави-учасниці погодилися сумлінно виконувати свої зобов’язання з міжнародного права: як ті зобов’язання, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і ті, що випливають із відповідних міжнародному праву договорів або інших угод, учасниками яких вони є.

Зобов’язання «з міжнародного права», безумовно, ширше зобов’язань «і норм міжнародного права, що випливають із загальновизнаних принципів».

У різних правових і соціально-культурних системах існує своє розуміння сумлінності, що безпосередньо позначається на дотриманні державами прийнятих зобов’язань. Концепція сумлінності дістала закріплення у великій кількості міжнародних договорів, резолюціях Генеральної асамблеї ООН, у деклараціях держав і т.д.

Юридичний зміст сумлінності слід виводити з тексту Віденської конвенції про право міжнародних договорів, головним чином з розділів «Застосування договорів» (статті 28–30) і «Тлумачення договорів» (статті 31–33). Застосування положень договору – багато в чому визначається його тлумаченням.

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань поширюється тільки на дійсні угоди. Це означає, що розглянутий принцип застосовується тільки до міжнародних договорів, укладених добровільно і на основі рівноправності.

Будь-який нерівноправний міжнародний договір насамперед порушує суверенітет держави і як такий порушує Статут ООН, оскільки Організація Об’єднаних Націй базується на принципі суверенної рівності усіх її членів, що, у свою чергу, взяли на себе зобов’язання розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів.