Особливості міжнародного права

Міжнародне право відрізняється від всіх інших правових систем предметом і методами правового регулювання, об’єктом і суб’єктами права, а також засобом нормотворення і забезпеченням виконання розпоряджень міжнародно-правових норм.

Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні й інші відносини між державами, які відрізняються за своєю природою, характером, внутрішнім устроєм, територією, та населенням і між іншими суб’єктами міжнародного права.

Таким чином, міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її територіальних меж.

Має відмінності і метод правового регулювання, використовуваний у міжнародному публічному праві. В основному тут застосовується імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, який обумовлений насамперед їх суб’єктним складом і полягає в обов’язковому виконанні розпоряджень, передбачених нормами міжнародного права.

Особливість суб’єктів міжнародного права виявляється насамперед у передустановленості їх персоніфікованого (названого, пойменованого) переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню.

Якщо у внутрішньодержавному праві суб’єкт – це носій прав і обов’язків, то суб’єкт міжнародного права – це носій міжнародних прав і обов’язків.

Суб’єктами міжнародного права є:

а) держави;

б) нації і народи, що борються за своє національне визволення (більш детально – ті, що борються за свободу, незалежність і створення власної державності);

в) міжнародні організації;

г) державоподібні суб’єкти.

Серед самих суб’єктів міжнародного публічного права головне і визначальне місце належить суверенним державам, що виступають основними суб’єктами міжнародного права. Саме від їх діяльності на міжнародній арені залежать стабільне існування і функціонування всієї міжнародної системи в цілому, збереження сформованої системи міжнародних відносин і ефективність самого міжнародного права. Адже тільки держави, діючи в рамках міжнародно-правових норм, мають реальну силу і можливості щодо забезпечення миру і міжнародної безпеки, у тому числі й стосовно примусового забезпечення дотримання і виконання всіма суб’єктами міжнародного права своїх зобов’язань.

Більш докладно характеристики й особливості суб’єктів міжнародного права будуть розглянуті нижче.

Особливість об’єктів міжнародного права полягає в тому, що до них належить усе те, через що держави й інші суб’єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Таким чином, об’єктами міжнародного права є конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать безпосередньо до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території. Причому слід мати на увазі, що тільки держави вправі вступати в будь-які правовідносини (визначати будь-який об’єкт взаємовідносин), які вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдиним обмеженням для держав у цьому плані може бути пряма заборона якогось об’єкта міжнародним правом (наприклад, не можуть бути об’єктом продажу жінки і діти, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).

Об’єктами міжнародно-правових відносин можуть бути:

1) територія і міжнародний простір;

2) дії;

3) стримування від дій.

Територія дуже часто є об’єктом міжнародно-правових відносин, особливо після закінчення війн, наприклад у мирних договорах. Дії можуть бути об’єктом у найрізноманітніших правовідносинах, наприклад у пактах про взаємодопомогу і союзні договори. Стримування від дій також є об’єктом міжнародно-правових відносин, наприклад у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони і звичаї війни.

Слід, однак, мати на увазі, що об’єкт міжнародно-правових відносин, коли він виражається в дії або стримуванні від дії, має бути правомірним, тобто не повинен суперечити принципам і нормам міжнародного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об’єктом міжнародно-правових відносин, тому що воно заборонено самим міжнародним правом, зокрема Статутом ООН.

Засоби створення і забезпечення виконання чинних норм міжнародного права також мають свої особливості.

Засоби створення норм міжнародного права мають координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб’єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин.

Тому норми міжнародного права є результатом узгодження воль держав.

Слід мати на увазі, що процес узгодження воль держав або інших суб’єктів міжнародного права – це специфічний процес, який необхідно відрізняти, але не відривати від інших процесів, що відбуваються у світовій системі і навколишньому середовищі (основні аспекти узгодження волі держав будуть розглянуті нижче).

Особливість порядку примусу до дотримання норм міжнародного права полягає в передбаченні в таких нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їх беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюється самими суб’єктами міжнародного права, як правило, державами, на основі чинних міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнарод­них договорів.

Примус для дотримання норм міжнародного права здійснюється у формі індивідуальних або колективних (групових):

- репресалій – правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування;

- реторсій – правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримінаційні заходи стосовно фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження і т.д.).

Якщо в основу правомірності репресалій покладено обов’язок держави, що має намір звернутися до них, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитку, заподіяного їй правопорушенням, то реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Слід мати на увазі, що міжнародне право забороняє збройні, тобто пов’язані з застосуванням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, прийнятого вна­слідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до таких репресалій. Причому заходи, використовувані як такі, мають бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, яке викликало їх, і підлягають при­пиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги до­мірності й адекватності ставлять і до реторсій. Причому дотримання принципу домірності, а також категорична вимога незастосування військової сили була висловлена Комісією з прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права ООН при розробленні проекту міжнародної Конвенції про відповідальність держав.