Словник. Депопуляція — систематичне зменшення абсолютної кількості населення як наслідок звуженого відтворення населення

Депопуляція — систематичне зменшення абсолютної кількості населення як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління чисельно менше за попередніх (смертність перевищує народжуваність, висока еміграція, існують обставини, що викликають великі втрати людей, наприклад, війна).

— Перевищення наприкінці 1970-х рр. у деяких районах України рівня смертності над рівнем народжуваності.

— Урбанізація.

Наростання проблем у соціальній сфері. Товарний дефіцит

— Зростання життєвого рівня населення України.

— Збільшення мінімальної та середньомісячної зарплатні, пенсій, стипендій; призначення пенсій колгоспникам.

— Безкоштовні медицина та навчання.

— Призначення грошової допомоги малозабезпеченим сім’ям із неповнолітніми дітьми.

— Можливість безкоштовного користування підручниками у середній школі.

— Відставання за якістю життя від сусідніх європейських країн.

— Невідповідність обсягів виробництва та реалізації товарів народного споживання потребам населення; дефіцит споживчої продукції.

— Недостатні розміри пенсій навіть після їх підвищення.

— Прихована інфляція.

— Уповільнення темпів зростання прибутків населення.

Житлове будівництво

— 1965-1980 рр. — будівництво в Україні 5, 6 млн. квартир; 25, 2 млн. осіб одержало житло.

— Низькі ціни на житло та комунальні послуги.

— Будівництво нових міст: Вільногорськ, Енергодар, Світловодськ та ін.

— Зведення у великих містах нових житлових мікрорайонів.

— Неспроможність ефективно вирішити житлову проблему: низька якість житла, великі черги на його отримання.

— Складне становище комунального господарства міст.

Стан медичного обслуговування

— Низька технічна оснащеність установ охорони здоров’я.

— Скорочення тривалості життя; зростання рівня смертності (з 7, 6 випадку на 1000 населення у 1965 до 12, 1 в 1980 р).

— Низька якість медичних послуг, нестача медикаментів тощо.

Дисидентський рух

Причини активізації опозиційного руху, його основні напрямки та форми

Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60-х — на початку 70-х років:

— Інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів.

— Видання у Львові В. Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху.

— Нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав гарантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради.

— Ігнорування конституційних прав людини в СРСР.

— Репресії проти інакомислячих.

Форми діяльності дисидентів:

— Створення підпільних і легальних груп та організацій.

— Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»).

— Порушення національної проблеми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях.

— Організація шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі Українки, Івана Франка тощо.

— Створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді.

— Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

— Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжнародних організацій.

Політичні процеси 60-х рр.

— 1965 р. — арешт за вільнодумство в УРСР понад 20 осіб.

— Виступ проти цього необґрунтованого акту І. Дзюби, В. Стуса, В. Чорновола, І. Драча, М. Стельмаха та інших; багатьох із них було звільнено з роботи.

— 1967 р. — створення 5-управління КДБ по боротьбі з ідеологічними диверсіями.

— Залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі тощо).

— Застосування адміністративних санкцій.

— Ізоляція у психіатричних лікарнях тощо.

Поширення «самвидаву».

В’ячеслав Чорновіл

— Поширення «самвидавської» літератури — нелегальне видання публіцистичних праць дисидентів, які засуджували радянський режим: