Основні показники рівня життя населення в Україні.

За структурою доходів можна судити про середній рівень життя населення. В додатку представлені основні показники рівня життя населення в 2008 році.

Рівень життя населення є основним показником соціально-економічного розвитку будь-якої країни, за яким можна визначити її місце у світовому рейтингу. Саме цей показник є основною метою політики, а звідси, й економічної політики урядів держав з розвинутою економічною системою. Джерела доходів, якими володіє людина різноманітні, але основна складова їх — заробітна плата.

Людина працює, незважаючи на різні спонукаючі причини, для задоволення своїх потреб. І їх наявність та якісна ступінь характеризує саму людину, її моральний та суспільно-громадянський рівень. Вона працює для одержання доходу, через який вона може (або навпаки) себе реалізувати, проявити як особистість, бути корисною, собі, оточуючим, суспільству, або просто існувати залежно від розміру цього доходу. Однак не можна стверджувати, що одержання високих доходів спонукає людину задовольняти якісніші моральні потреби. Це вже залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. Але можна точно зазначити той факт, що від бідної людини не варто сподіватися високопродуктивної праці.

В Україні неприпустимо мала частка заробітної плати в ВВП, що йде в розріз із сформованою світовою тенденцією, Так, частка заробітної плати у ВВП різних країн у 2008 році становила: в Японії — 76, 0%, США — 72, 2%, Євросоюзі — 88, 3, Росії — 40, 0% і в Україні — 41, 0%.

Відставання України по цьому показнику майже удвічі характеризує її загальне економічне становище. Посилання на значно нижчий рівень продуктивності праці не зовсім доречне. Так, якщо порівнювати наше становище з російською практикою, то тут згідно з дослідженнями Д. Львова середньостатистичний російський працівник виробляє на 1 долар погодинної оплати праці приблизно у 2 рази більший ВВП, ніж аналогічний американський. Тобто відбувається офіційно зареєстрована на державному рівні експлуатація найманої праці.

За даними Держкомстату України, за січень— липень 2008 р. номінальні доходи населення становили 451, 9 млрд. грн., що перевищує рівень доходів за відповідний період 2007 р. на 43, 9%. Наявний дохід, який може бути використано населенням на придбання товарів та послуг, зріс на 43, 7%, а реальний наявний дохід, визначений з урахуванням цінового чинника, — на 13, 7% порівняно з відповідним періодом торік.

Наявний дохід у розрахунку на одну особу за липень 2008 р. становив 1259, 7 грн. (липень 2007 р. — 935, 3 грн.). Показник співвідношення наявного доходу до прожиткового мінімуму в середньому на одну особу (607 грн.) становить 2, 08 (липень 2007 р. — 1, 78).

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за січень—липень 2008 р. становила 1739 грн., що на 38, 8% більш ніж у відповідному періоді торік. Реальна заробітна плата при цьому зросла на 9, 0%.

Заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за липень 2008 р. становила 1930 грн., що на 2, 5% більш ніж у червні і на 35, 8% більш ніж у відповідному періоді торік. У промисловості заробітна плата за липень порівняно з відповідним періодом 2007 р. зросла на 37% і становила 2173 грн.

Показник співвідношення заробітної плати за липень до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 2, 97 (за липень 2007 р. — 2, 53).

3.2 Основні зміни структури доходів населення, та їх причини.

Другий основний показник, аналогічний за своєю економічною вагомістю рівню життя населення – це структура доходів населення.

У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут. За структурою доходів можна судити про середній рівень життя населення конкретної країни. Так, якщо основну частку доходів складає заробітна плата, то це свідчить що тут переважає виробнича діяльність, розвинена сфера послуг, а частка підприємницького доходу та особистого капіталу, підприємницькій прибуток забезпечує працею вільні робочі місця. Тут основний дохід заробляє частина населення у формі найманого працівника. Висока частка заробітної плати у загальних доходах свідчить про економічний стан країни.

За останніми дослідженнями українських вчених, частка заробітної плати у сукупних доходах населення в 2009 році реально знизилася (з 41, 0% до 20%), що відповідає негативній тенденції, яка позначається на спаді виробництва, скороченні зайнятості і, відповідно, на зростанні безробіття, тінізації економіки.

Простежимо, що відбулося з іншими складовими доходів населення, якщо знизилась основна частка доходів. Друге місце за вагомістю після заробітної плати становлять доходи населення у вигляді соціальних допомог і трансфертів: у 2007 році вони становили 39, 4% і в 2008 році — 38, 6%; далі — доходи від підприємницької діяльності та від власності — 19, 6% та 18, 7% відповідно за роками. Така ситуація свідчить про те, що більше третини населення одержує дохід від держави у формі соціальної допомоги й трансфертів, і тільки менше п'ятої частини населення заробляє підприємницькою діяльністю або використовуючи свою власність.

Звичайно, можна сказати, що відбулися значні зміни у структурі доходів населення, але їх ніяк не можна характеризувати як ринкові, навпаки.

Рівень заробітної плати та державних виплат у вигляді різноманітних соціальних допомог, пенсій, стипендій, субсидій недостатній для нормального проживання населення, що потребує від держави значного відтоку бюджетних коштів на його соціальне забезпечення.

Однак збільшення частки соціальних виплат свідчить не лише про турботу населення, а й про скорочення зайнятості, зростанні частки соціально незахищених і про вади діючої державної системи соціальних виплат.

Порівняємо ці дані з іноземними. Так, за останні три десятиріччя заробітна плата в сумі особистих доходів населення США становила 60—70%, доходи від неакціонерного підприємництва — 5—8, доходи від власності — 13-19, соціальні трансфертні платежі - 10-16%. Як, бачимо, в Україні простежується протилежне - негативна диспропорція доходів населення.

Одним з найважливіших показників добробуту населення є його реальні доходи, на основі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір і рівень диференціації доходів окремих соціальних груп. Планування та регулювання доходів має враховувати принцип нерівності формування й розподілу доходів у суспільстві. Досвід інших країн свідчить, що цей принцип є відносно стабільним - економічне піднесення в будь-якій країні збільшує її доходи в цілому, але не веде до суттєвих змін тієї частки сукупного доходу, яку одержують конкретні групи населення чи категорії сімей. Причини нерівності утворення й розподілу доходів полягають у різних фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо).

Структура грошових витрат визначає якість життя населення та є одним із важливих інструментів державного регулювання соціального розвитку (табл. 2).

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей повинна коригувати держава через податкову політику. Податкові надходження перерозподіляються в порядку компенсації людям, що мають особливі фінансові витрати (наприклад, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім'ї).

Таблиця 2. Доходи і витрати населення, млн грн.

Такі за ходи встановлюються в законодавчому порядку та систематично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, що мають низькі доходи, не тільки з тим, щоб ці люди мали змогу утриматись на певному життєвому рівні, а й щоб могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Для цього державними структурами розробляються спеціальні програми щодо збільшення заощаджень у населення, стимулювання укладання договорів страхування життя, забезпечення участі громадян у формуванні та розподілі доходів підприємств, заохочення участі в будівництві житла та присадибних споруд.