Поняття та правові засади підвідомчості. Співвідношення з поняттям „компетенція господарського суду.

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесене законодавством до компетенції тих чи інших органів держави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дозволяє розмежувати компетенції різних органів і встановити характер та межі розв'язання відповідних справ (спорів).

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами (загальної юрисдикції та спеціалізованими), а також іншими юрисдикційними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), у силу яких їх вирішення віднесено до компетенції того чи іншого органу.

Таким чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, у тому числі спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень; приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації; захистом права власності, у тому числі з визнанням цього права; з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності.

У господарських судах мають вирішуватися всі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема, угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів належать, зокрема, угоди: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

В свою чергу, до компетенції господарських судів не належить розгляд справ у спорах: а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність за умови, коли оскаржуваний акт згідно з законодавством України є обов'язковим до виконання; б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) непов'язані з відносинами, урегульованими господарським договором; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.