Свобода та відповідальність

Однією з найскладніших моральних проблем є проблема свободи. Як вже зазначалось, дія є моральною, коли вона ґрунтується на виборі між добром і злом; така ситуація передбачає свободу людини, її здатність вибирати. В моральному плані мій вчинок чогось вартий лише в тому разі, коли я міг би його не здійснити, а обрати якийсь інший варіант поведінки.

Що ж таке свобода? На це питання деякі філософи традиційно відповідали з позицій співвідношення свободи та необхідності. В цьому контексті існують принаймні дві крайні точки зору на цю проблему - етичний фаталізм та етичний волюнтаризм. Перший абсолютизує необхідність, ставить людину в повну фатальну залежність від об’єктивних обставин, перетворює її в запрограмований пристрій, який діє за певною, визначеною чи Богом. чи долею, чи космічними силами схемою. Тому людина невільна в своїх вчинках: все її життя напередвизначене, вона не в змозі нічого змінити. В той же час в такому випадку людина не несе ніякої відповідальності за свої дії. Наслідком такої позиції є правило: «Чому бути, того не минути».

Друга позиція - етичний волюнтаризм – заперечує будь-яку необхідність та стверджує, що людина абсолютно вільна в своїх моральних рішеннях і повинна діяти лише у відповідності зі своєю волею. Таке розуміння свободи приводить, в кінцевому підсумку, до повної відмови від моральних норм, а це, в свою чергу, дозволяє людині стверджувати свавілля особистих дій як зразок поведінки. Таким чином, і фаталістична, і волюнтаристська концепції заперечують моральну свободу: фаталіст, який абсолютизує необхідність, стає рабом її; волюнтарист, який заперечує роль необхідності, стає жертвою особистої сваволі.

Ідея необхідності як обумовленості людської діяльності у філософії знаходить свій вираз в моральному законі. Суть цього закону була висловлена І.Кантом: “Чини так, щоб максима твоєї волі завжди могла бути, разом з тим, принципом загального законодавства». Слідування моральному закону не вимагає автоматичного підпорядкування, він не позбавляє людину моральної незалежності, він вчить розрізняти добро та зло. Тому цей закон залишає людині право за особистою волею вибрати добро і слідувати йому.

Сучасна гуманістична етика, як і християнський моральний закон, віддають перевагу діям, які продиктовані вільним вибором, а не діям, які регулюються розпорядженнями. Вільна творча доброчесність вище простої покори заповідям. До речі, християнство вчить, що людина є доброчесною тоді, коли вона приймає Божественний моральний закон свідомо та з любов’ю. Тому справжній перехід від морального закону до доброчесності здійснюється саме завдяки бажанню добра, а не під впливом страху покарання. Дійсно вільний той, хто відкидає зло не тому, що воно заборонене, а тому, що воно зло (це так звана якісна свобода).

Моральний закон являється вирішальним фактором у створенні духовного та психологічного клімату, в якому проходить вільна моральна діяльність людини. Моральний закон – це заклик до співробітництва та самореалізації людини. Він не виключає, а, навпаки, передбачає свободу, тобто таку поведінку людини, яка залежить від його особистих дій, свідомості та волі.

Що являє собою механізм свободи, як вона здійснюється? Формою прояву свободи виступає вибір, здійснюваний людиною. В свою чергу, вибір забезпечується волею - духовною спонукальною силою та розумом. Тобто вибір залежить від рівня інформованості та свідомості особистості, тому що рішення приймаються, перш за все розумом, який формує основу для вільного вибору. Вибір є вільним, коли до нього підключені усі інтелектуальні та вольові здібності людини. Але він обмежений та не вільний, коли місце розуму займають почуття страху або обов’язку, викликані зовнішнім примусом.

Серед різних ситуацій вибору, з якими зустрічається людина, однією з найгостріших, особливо в дитячому та юнацькому віці, є вибір між “можна” та “не можна”. Ще більш складною проблемою є зіткнення внутрішнього “ хочу ” і зовнішнього “ треба ”. В залежності від того, наскільки легко ми вибираємо між “хочу” та “треба”, можна судити про силу волі та ступінь внутрішньої свободи чи несвободи. Якщо моральні вимоги сприймаються як зовнішні примуси, то це говорить про відсутність свободи. Якщо ж вони усвідомлюються як обов’язок – внутрішій примус - це теж робить людину позбавленою свободи. І лише, коли моральні вимоги зливаються з внутрішніми потребами особистості, можна говорити про вільний вибір.

Отже, моральна свобода – це не просто вибір варіантів поведінки, а перетворення моральних вимог у внутрішні потреби, у переконання людини. Людина досягає свободи в тій мірі, в якій вона здатна свідомо приймати рішення, враховувати наслідки особистої поведінки та керувати ними. Моральна свобода проявляється в умінні робити усвідомлений вибір дій та вчинків, давати їм моральну оцінку, передбачати їх наслідки, здійснювати розумний контроль над своєю поведінкою, відчуттями, пристрастями, бажаннями.

З проблемою свободи тісно пов’язане питання про моральну відповідальність особистості, яка проявляється як зворотна сторона вільно прийнятого рішення, як природний наслідок свободи вибору. Бути вільним, самостійним – значить бути відповідальним. Цілком очевидно, що, не маючи свободи, людина не була б у змозі відповідати за свої вчинки. Якщо ж людина може обирати той або інший варіант поведінки, то вана має нести відповідальність за обране і вчинене нею. Більш того, між свободою та відповідальністю існує пряма залежність: чим ширше свобода, тим більше відповідальність. Такий зв’язок і дає підставу філософам називати свободу не благом, а важкою долею людини.

В деяких етичних концепціях зв’язок між свободою та відповідальністю розривається. Так, фрейдизм заперечує відповідальність людини на тій підставі, що всі її вчинки носять, в основному, несвідомий характер. Екзистенціалісти стверджують, що особистість відповідальна перед самою собою, перед своєю сутністю. Часто-густо і в нашій свідомості ці поняття розділені: свободу ми відносимо до прав особистості, а відповідальність сприймається як один із нелегких та малоприємних обов’язків. Нерідко люди змішують прагнення до свободи з бажанням уникнути відповідальності, а здійсненний вчинок виправдовують, проголошуючи його своєю особистою справою.

Різні підходи пояснюються тим, що існують різні рівні відповідальності та різні її ступені. Види відповідальності визначаються тим, перед ким (чим) та за що людина несе відповідальність. Розрізняють наступні види відповідальності:

- відповідальність людини перед самою собою: я роблю вибір і в кінцевому підсумку “обираю себе”, своє життя, свою долю і тому несу за це відповідальність; цей вид відповідальності проявляється в наших сумнівах, відчутті провини, жаху тощо. Часто людина прагне усю відповідальність за свої помилки та невдале життя покласти на долю, обставини, рідних, близьких тощо;

- відповідальність людини за свої конкретні дії та вчинки перед іншими людьми. Тут моральна відповідальність (каяття совісті, острах перед суспільною думкою) часто співпадає з правовою та адміністративною відповідальністю. Вона визначається тим, що людина своїми діями завжди якось впливає на оточуючих. Ми повинні враховувати це, а значить, і нести відповідальність за кожний свій вчинок, котрий має відношення до інших людей. Наприклад, безвідповідальне рішення, прийняте інженером на виробництві, може вилитися у катастрофу для підприємства;

- відповідальність людини перед світом та людством, яка проявляється, за термінологією екзистенціалізму, у вигляді турботи про світ, пронизаною тривогою за нього. Цей вид відповідальності виражається формулою: “Я відповідаю за все”. Така відповідальність породжується всебічними зв’язками особистості та суспільства. Частіше за все ця відповідальність носить опосередкований характер. Наприклад, відповідальність педагога перед суспільством обумовлена тим, що він (або його колеги) погано навчили та виховали майбутніх політиків, економістів, інженерів.

Міра відповідальності у різних людей в різних ситуаціях неоднаков, а і залежить вона, перш за все, від самостійності здійсненного, від значимості дій для долі інших людей. Так, в екстремальних умовах, коли потрібно негайно приймати рішення, від якого може залежати життя людей, міра відповідальності набагато вища, ніж в звичайних умовах. Міра відповідальності визначається й масштабами прийнятих рішень: вона може бути різною в залежності від того йде мова про долю окремого підприємства чи про долю держави (наприклад, прийняття рішення про ведення воєнних дій). Важливим є й те, що міра відповідальності визначається впливовістю, авторитетом або посадою особистості, котра приймає рішення: відповідальність директора великого підприємства набагато вище, ніж відповідальність його робітника.