Схема 1.

	3. Заперечення 2-ї стадії заперечення заперечення Завершення самопізнання (абсолютне знання) “Синтез”
			2. Відмінність – заперечення попереднього стану   Природа, тобто множинність, мінливість   “Антитеза”
	1. Самототожність ідеї Чисте мислення – Логіка “Теза”

Гегелівський діалектичний метод вступає в протиріччя з вимогою системи. Гегель вважав, що всяка система повинна бути завершеною, тобто давати остаточні відповіді на поставлені питання. Система Гегеля виступає довершеною. Він вважав, що в його філософії досягається абсолютна істина, усі протиріччя дійсності вирішуються і досягається абсолютно істинний стан. Якщо виходити з гегелівського діалектичного методу, то можливості людського розуму безмежні, але з точки зору його системи у нашого пізнання є межі, обумовлений задачею самопізнання абсолютного духу. Оскільки в філософській системі Гегеля людство прийшло до пізнання абсолютної істини, остільки виходило, що час і місце, де творив Гегель – Німеччина часів кайзера Вільгельма являє собою вищий етап історичного розвитку. Таке виправдання дійсності, що його вимагала гегелівська система, суперечило діалектичному методу невпинного перетворення існуючої дійсності.

Філософія Гегеля виявилася останнім грандіозним втіленням класичного типу філософії, що базувалась на ряді основоположних принципів: безмежній вірі в розум – як людський, так і світовий, переконаності в тому, що світ в цілому побудований впорядковано, розумно і є доступним для раціонального пізнання.

Людвіг Фейєрбах (1804-1872 рр.) - філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії. Основні праці: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства» і «Основні положення філософії майбутнього».

Сутність основних положень матеріалістичної філософії Фейєрбаха полягають в наступному:

- природа, матерія – основа, реальність, котра з необхідністю породжує мислячий дух, розум; природа, матерія існує незалежно від мислення, свідомості;

- свідомість є продуктом матерії, нерозривно пов’язана з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами;

- природа – джерело усіх наших знань; початок пізнання – відчуття: “моє відчуття суб’єктивне, але його основа або причина – об’єктивна”;

- людське пізнання безмежне: “те, чого ми ще не пізнали, пізнають наші нащадки”; тим самим Фейєрбах виступає проти агностичної теорії пізнання І.Канта;

- не абсолютний дух повинен бути предметом філософії, а людина - “єдиний універсальний і вищий предмет філософії”.

Цікава еволюція філософських ідей Л. Фейєрбаха: «Моєю найпершою думкою був бог, другою - розум, третьою й останньою - людина». Справжньою філософією він вважав антропологічну філософію, у якій Бог і теологія повністю розчиняються у вченні про людину.

Фейєрбах вбачав своє важливе завдання в критиці релігії, протилежній філософії за своєю суттю: в основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії - знання. Він аналізує причини виникнення релігії: релігія втюлює віковічні людські мрії та ідеали; змальовує досконалий світ; виконує функції компенсації людської немічності, недосконалості та страждання.

Антропологія Фейєрбаха ліквідує поняття Бога в його християнському розумінні і ставить на місце Бога – людину. Якщо релігія - це любов до Бога, то нова філософія Фейєрбаха пропагує любов до людини.

Слід зазначити, що людина у тлумаченні Фейєрбаха виступає як позаісторична і позасуспільна істота. Підкреслюючи біологічну природу людини, розглядаючи її як суто природну істоту, він говорить про людину як щось незмінне, абсолютне, тобто у сферу його досліджень не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні духовна, ні виробнича її діяльність. Незважаючи на цю обмеженість в розумінні людини, погляди Л.Фейєрбаха мали величезний вплив на формування філософії марксизму.