на тему: Процесуальні строки

ЛЕКЦІЯ

Виконала:

студентка IV курсу, ФСП

група СП-83

Міщенко Юлія Миколаївна

Київ-2011

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

1. Поняття та значення процесуальних строків………………………………………4

2.. Види процесуальних строків в цивільному процесі……………………………...7

3. Застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства………………………………………………………………………………...14

4. Процесуальні строки та проблема законної сили судового рішення…………...22

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………...25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………….26

ВТУП

Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу, є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Поняття " строк", " давність", " своєчасно", " негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але немає загальних положень про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права.

Дійсно можно казати, що останнім часом все більш активно відбувається розвиток науки цивільного процесуального права (цивільного процесу) та втілення наукових досліджень у практичну діяльність. У той час неможливо не відмітити, що досить часто важливіші аспекти як правової науки, так и практичної діяльності в галузі цивільного процесу, залишаються поза увагою теоретиків та фахівців-практиків, що суттєво знижує як " якість" проводимих теоретичних досліджень, так й ефективність правозастосувальної практиці.

Одним з таких важливіших аспектів безумовно є питання, пов’язані з використанням процесуальних строків в цивільному процесі, оскільки, як справедливо відмічається, процесуальні строки є одним з головних засобів забезпечення дисципліни при здійсненні цивільного судочинства та захисту прав учасників цивільних процесуальних правовідносин, своєчасного та " якісного" розв'язання справ (визначення важливості дотримання процесуальних строків також можливо відмітити, наприклад, аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. " Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ").

1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ СТРОКІВ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Поняття та правове врегулювання строків в різних галузях судочинства дуже подібне, а загальні положення обчислення строків в юриспруденції взагалі однакові. Разом з тим, кожна із галузей судочинства – будь то цивільне, адміністративне, кримінальне тощо – безперечно, оперує досить об’ємною кількістю специфічних строків, які можуть бути застосовані лише при провадженні або цивільного, або кримінального, або адміністративного чи певного іншого процессу

В Цивільному кодексі України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦКУ). Крім того, ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку; до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями, при цьому відлік кварталів ведеться з початку року, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку; строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням (якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця); строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Необхідність своєчасного розгляду цивільних справ обумовлена динамікою відповідних правовідносин в умовах становлення громадянського суспільства та формування ринкової економіки. У зв’язку з цим, правове регулювання строків розгляду та розв'язання цивільної справи, здійснення процесуальних строків, виконання судового рішення набуває досить важливе значення. Тому не випадково судова практика вказує на те, що судочинство з кримінальних та цивільних справ повинно здійснюватись без невиправданої затримки в строки, що дозволяють оптимально забезпечити право фізичних та юридичних осіб на судовий захист; що в той же час основними чинниками процесуальних строків розгляду цивільних справ є недоліки в діяльності судових органів, обумовлені, перш за все, незадовільною організацією судового процесу, зниженням виконавчої дисципліни, недостатнім контролем за боку голів відповідних судів; що умисне грубе або ж систематичне порушення суддями процесуального закону, що спричинило невиправдану тяганину при розгляді цивільної справи та суттєво позбавило фізичних та юридичних осіб можливості захищати свої права та законні інтереси - слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як скоєння діяння, що марнує честь та гідність судді чи як неналежне виконання обов'язків судді (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1.04.1994 р. " Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ", №9 від 21.12.1990р. " Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції", №1 від 05.031997р. " Про підготовку цивільних справ до судового розгляду", а також, наприклад, Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. " Про усунення тяганини при розгляді судами справ" - в якому прямо пропонується невідкладно притягати до встановленої відповідальності суддів та працівників суду, скоєвших подібні вчинки).

Таким чином, процесуальний строк є один з найбільш ефективних процесуальних засобів забезпечення своєчасного розв’язання цивільних справ; це проміжок часу, встановлений Цивільним процесуальним законодавством або судом, на протязі якого суд та особи, що приймають або не приймають участь у розгляді справи, повинні здійснити визначені процесуальні дії.

Ефективність захисту порушених чи оспорюваних прав та законних інтересів організацій та фізичних осіб в цивільному судочинстві залежить від фактору часу.

Досить часто висловлюється точка зору, що вимоги так званих процесуальних строків неможливо розповсюджувати на суддю, який розглядає цивільну справу (в тому числі здійснює підготовку справи до судового розгляду).

Отже, значення процесуальних строків (як засобу для перш за все правильного розгляду цивільних справ судом) заключається в тому, що, з одного боку, додержання їх є важливим засобом впливу на несумлінних учасників цивільного процесу, котрі своїми діями чи бездією перешкоджають своєчасному та правильному розв'язанню справи, а з другого боку – процесуальні строки покликані забезпечувати стійкість, ясність та визначеність правовідносин сторін, а цім самим и послідовному перетворенню в життя принципу реальності та гарантування суб’єктивних прав.

2. ВИДИ ПРОЦЕЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Для забезпечення швидкого та ефективного розгляду цивільних справ процесуальне законодавство передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, на протязі якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні повноваження.

Таким чином діюючий Цивільний процесуальний кодекс передбачає такі види процесуальних строків:

1. Строки, які встановлюються законом;

2. Строки, які встановлює суд під час розгляду цивільної справи.

Різниця між цими строками лише в тому, що перші з них встановлені як для суду, так і для осіб, приймаючих участь в процесі, та носять імперативний характер, вони не можуть бути змінені за згодою сторін чи суда; другі встановлені тільки для осіб, приймаючих участь в процесі та вони у випадку необхідності можуть змінені чи подовжені самим судом.

До процесуальних строків, які встановлені законодавством можна віднести:

строки на апеляційне оскарження судових рішень (один календарний місяць з дня, слідуючого за днем проголошення рішення суду);

- строк на касаційне оскарження ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції (місяць з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції);

- строк на порушення питання про постановлення додаткового рішення (десять календарних днів з дня постановлення рішення);

- строк на оскарження додаткового рішення (десять календарних днів з постановлення додаткового рішення);

- строк на надання зауважень з приводу допущених в протоколі судового засідання неправильностей або ж неповноти змісту (протягом трьох днів з дня підписання протоколу);

- строк на оскарження ухвал суду першої інстанції (п'ятнадцять днів з дня постановлення ухвали);

- строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, іншої постанови органу або посадової особи в справі про адміністративне правопорушення (десять календарних днів з дня винесення відповідної постанови);

- строк на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності (двомісячний чи місячний строк);

- строк оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; тощо.

Прикладом застосування процесуального строку, якій встановлюється судом, може слугувати стаття 139 Цивільного процесуального кодексу, згідно якої суддя, встановивши, що позовна заява надана без дотримання вимог, вказаних в ст.ст. 137, 138 Цивільного процесуального кодексу, чи подана без оплати державного мита, виносить ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду та надає строк позивачу строк на виправлення відповідних недоліків. Аналогічні правил застосовуються, наприклад, при виявленні відповідних недоліків з оформлення апеляційної скарги, при надані пояснень на подану апеляційну скаргу тощо.

Призначаючи той чи інший строк, суддя повинен враховувати обставини кожної конкретної справи та особливості кожної процесуальної дії. На цьому також прямо наголошує Верховний Суд України в Постанові Пленуму №9 від 21.12.1990р. " Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції".

Досить багато вчених дотримуються різноманітної точки зору відносно класифікації строків в цивільному процесі та можливості віднесення тих чи інших строків до категорії процесуальних. Деякі автори вказують, що вимоги такої правової категорії, як процесуальні строки, необхідно розповсюджувати не тільки на осіб, приймаючих участь у процесі, а й на сам суд, який розглядає цивільну справу.

Таким чином, до категорії процесуальних строків такі фахівці відносять також встановлені процесуальним законодавством проміжки часу, на протязі котрих суддя повинен вчинити ті чи інші процесуальні дії.

Зокрема, це відноситься до:

- строки підготовки справ до судового розгляду. Згідно ст. 146 Цивільного процесуального кодексу України підготовку справи до судового розгляду повинно бути закінчено не пізніше семи днів, а в окремих випадках цей строк може бути продовжений до двадцяти днів (сюди можливо також віднести встановлені Цивільним процесуальним кодексом строки підготовки апеляційного чи касаційного розгляду справ);

- строки розгляду цивільних справ, які встановлені діючим процесуальним законодавством у залежності від категорії справ. При цьому виділяють загальні та скорочені строки для розгляду цивільної справи. Загальний строк розгляду справ, встановлений діючим Цивільним процесуальним кодексом України, дорівнює п'ятнадцяти добам. Для окремих категорії позовних справ встановлений скорочений строк їх розгляду: у сім днів - для справ, що витікають з трудових правовідносин; десять днів - для справ, про стягнення аліментів та про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника (ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України). Скорочені строки розгляду встановлені для окремих справ, виникаючих з адміністративно-правових відносин.

Інколи, встановлені цивільним процесуальним законодавством для суду строки підготовки справ до судового розгляду та строки самого розгляду цивільним справ судом називають організаційними процесуальними строками.

Штефан М.Й. розглядає це питання по іншому і він класифіку їх за різними підставами на види:

1) за способом визначення (ст. 84 ЦПК) поділяються на встановлені законом і призначені судом (суддею).

Встановлені законом процесуальні строки за чіткістю визначення є абсолютно визначеними (строки розгляду справ — 7, 10, 15 днів — ст. 148 ЦПК), відносно визначеними (ст. 68 ЦПК — відстрочка або розстрочка сплати судових витрат на строк не більше як до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції). Для вчинення окремих дій ЦПК зовсім не встановлені процесуальні строки. Так, ст. 83 ЦПК не встановлено строк розгляду судом заяви про зняття або зменшення накладеного ним процесуального штрафу, ст. 155 ЦПК — заяви про скасування забезпечення позову.

2) за суб'єктами вчинення процесуальних дій процесуальні строки поділяються на встановлені: суду (судді) (статті 146, 148, 151, 291 ЦПК); особам, які беруть участь у справі (статті 140, 291 ЦПК); іншим учасникам процесу;

3) за тривалістю процесуальні строки в ЦПК визначені від менше одного дня до більше трьох років.

Процесуальний строк менше одного дня передбачено: для вирішення судом (суддею) заяви про забезпечення позову (ст. 151 ЦПК); для виконання ухвали про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); для звернення до виконання рішення суду про стягнення аліментів, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом тощо; для набрання рішенням і ухвалою суду апеляційної і касаційної інстанції законної сили (статті 317, 347 ЦПК) рішень судів першої інстанції в деяких категоріях справ (статті 243, 2435, 243ю, 243І5, 24520 ЦПК).

Триденний процесуальний строк передбачено: для пред'явлення зустрічного позову не пізніше як за три дні до судового засідання (ст. 140 ЦПК); для подачі зауваження на протокол судового засідання (ст. 200 ЦПК); для розгляду судом скарги на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 242 ЦПК); для передачі органом, що виконує нотаріальні дії, скарги зі своїм поясненням до суду (ст. 286 ЦПК)

П'ятиденний процесуальний строк визначено для вручення повістки про виклик до суду не пізніше цього строку до судового засідання (ст. 91 ЦПК); для розгляду судом зауваження на протокол судового засідання (ст. 201 ЦПК); для надіслання судом копії рішення, ухвали про зупинення провадження в справі, залишення позову без розгляду, закриття провадження в справі сторонам і третім особам, які були залучені до участі в справі, але фактично не були присутніми в судовому засіданні (ст. 216 ЦПК).

Семиденний процесуальний строк визначено для проведення підготовки справи до розгляду (ст. 146 ЦПК), для призначення трудової справи до слухання і розгляду після закінчення її підготовки (ст. 148 ЦПК).

Десятиденний процесуальний строк визначено для розгляду судом (суддею) заяви про забезпечення доказів (ст. 38 ЦПК); на подачу заяви про зменшення або зняття судом (суддею) накладеного ним штрафу (ст. 83 ЦПК) для подання заяви про постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скарги на постанову про адміністративні стягнення (ст. 244 ЦПК) і на її розгляд (ст. 246 ЦПК); для розгляду призначеної ним справи про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом (ст. 148 ЦПК); для подання до суду скарги на вчинену нотаріальну дію або на відмову в її вчиненні (ст. 286 ЦПК); для підготовки до апеляційного розгляду справи (ст. 299 ЦПК).

П'ятнадцятиденний процесуальний строк визначено: для розгляду судом справ, крім трудових, про стягнення аліментів, про відшкодування заподіяної шкоди (ст. 148 ЦПК); на подання апеляційної скарги, подання на ухвалу суду першої інстанції (ст. 291 ЦПК).

Двадцятиденний процесуальний строк визначено: для підготовки до розгляду складних справ у виняткових випадках (ст. 146 ЦПК).

Місячний процесуальний строк встановлено: для виконання окремої ухвали суду щодо вжиття заходів на усунення порушень законності, недоліків у роботі підприємств, установ, організацій, посадових осіб (ст. 235 ЦПК); для подачі апеляційної скарги, подання прокурора на рішення суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК).

Двомісячний процесуальний строк визначено: для пред'явлення позову заінтересованої особи до держателя цінного паперу (ст. 281 ЦПК).

Тримісячний процесуальний строк передбачено для держателя цінного папера, щоб повідомити суд про свої права на цінний папір (п. З ст. 279 ЦПК), для подачі заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 34? з ЦПК); для подачи касаційної скарги, подання на рішення, ухвалу апеляційного суду (ст. 321 ЦПК).

Однорічний процесуальний строк передбачено: для повернення державного мита за умови, що заяву про це було подано до закінчення річного строку з дня зарахування суми в бюджет (ч. 4 ст. 69 ЦПК); для подачі заяви про роз'яснення рішення суду в справі, у якій однією із сторін не виступає громадянин (ст. 215 ЦПК); для подачі касаційної скарги, подання прокурора на ухвалу або рішення суду першої інстанції, які не були оскаржені в апеляційному порядку (ст. 321 ЦПК); для подачі заяви про поворот виконання рішення (ст. 421 ЦПК), стягувачем у якому є юридична особа.

Трирічний процесуальний строк передбачено: для подачі заяви про роз'яснення судового рішення в справі, у якій однією з сторін виступає громадянин (ст. 215 ЦПК); для подачі заяви про поворот виконання рішення (ст. 421 ЦПК), стягувачем у якому є громадянин.

Визначення тривалості процесуальних строків ЦПК у деяких випадках покладає на осіб, які покликані виконувати конкретні процесуальні дії. Так, подача доказів може бути здійснена до початку судового засідання (ст. 34 ЦПК), тобто протягом семи — двадцяти днів з дня прийняття позову в стадії підготовки справи до розгляду та плюс семи — п'ятнадцяти днів, передбачених для призначення справи до розгляду (статті 146, 148 ЦПК). Докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, тому вони і визначають строки виконання цих процесуальних дій (ст. ЗО ЦПК). Процесуальні строки вступу в справу визначають треті особи, оскільки такий вступ можливий починаючи з порушення в суді цивільної справи до постановлення судового рішення (статті 107, 108 ЦПК).

З аналізу статей 34, 56, 68, 107, 108 й інших ЦПК випливає висновок, що процесуальні строки, які визначаються в нормах цивільного процесуального права вказівкою на подію, складаються з суми окремих процесуальних строків, встановлених для виконання конкретних процесуальних дій.

3. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТРОКІВ В ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА.

Багато науковців при застосуванні процесуальних строків у цивільному процесі, перш за все, зупиняють свою уваги на встановленому порядку обчислення цієї категорії строків.

Згідно статті 86 Цивільного процесуального кодексу України, строки, встановлені у законі чи призначені суддею (судом), обчислюються роками, місяцями і днями.

Так, рішення суду, винесене за результатом розгляду цивільної справи та виданий на його підставі виконавчий лист може бути пред'явлено до виконання на протязі трьох років (стаття 21 Закону України " Про виконавче провадження"). При цьому на виконання рішень судів у частині майнових стягнень цей строк обчислюються з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його постановлення.

Що ж до інших виконавчих документів, виданих на підставі рішення суду у цивільній справі, то строк їх пред’явлення до виконання обчислюється з наступного дня після їх видачі.

При цьому як відомо, по рішенням про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) строк пред'явлення їх до виконання збігається з проміжком часу (строком), на який присуджені такі платежі.

Процесуальний строк також може визначатися календарною датою. Це може бути:

- дата виклику позивача до суду у стадії підготовки справи до судового розгляду;

- перебіг строку на розплід цивільної справи починається на наступний день, після винесення ухвали про призначення справи до судового розгляду у судовому засіданні, тобто ухвали, що має календарну дату;

- календарну дату також має ухвала про судове доручення іншому суду про вчинення тих чи інших процесуальних дій, однак строк у десять днів, встановлений законодавством для виконання судового доручення, повинен обчислюватись не з моменту винесення ухвали, а з моменту отримання цієї ухвали судом, котрому доручено її виконання.1

Крім того, процесуальний строк може визначатися вказівкою на подію, яка неминуче повинна наступити:

- коли сторони зобов'язані надавати свої докази чи повідомляти про них суд до початку судового засідання по справі;

- коли провадження у справі зупиняється у випадку неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, розглядаємої у цивільному, кримінальному чи адміністративному порядку (частина 4 статті 221 Цивільного процесуального кодексу України) - до набуття законної сили відповідним рішенням, вироком, ухвалою чи постановою, від яких залежить розгляд справи (частина 3 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України).

Іноді, також процесуальний строк визначається обов'язком негайно здійснити ту чи іншу процесуальну дію. Так, наприклад, стаття 33 Цивільного процесуального кодексу встановлює, що протоколи і матеріали за судовими дорученнями негайно пересилаються в суд, що розглядає справу по суті.

Перебіг процесуальних строків починається слідом за подією, вказаною законом чи судом. Так, наприклад, перебіг строку на апеляційне оскарження судових рішень, ухвал починається з наступного дня після їх оголошення судом (стаття 292 ЦПК України). Разом з тим, не слід забувати, що відповідно до ст. 157 ЦПК України строк на оскарження ухвали суду про забезпечення позову, поставленої у відсутності оскаржувана, починається з дня, слідуючого за днем, коли йому була доведена ця ухвала

Закінчення перебігу процесуального строку, що обліковується роками, визначається відповідним місяцем та числом останнього року строку. Якщо строк обчислюється місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця строку. У том ж разі, якщо закінчення перебігу такого строку припадає на місяць, у якому не мається закінчення відповідного числа, то строк слід вважати закінченим в останній день такого місяця. Якщо строк визначається днями, то їх обліковують з дня, наступного за тим днем, з котрого починається строк. При цьому, це не завжди може мати ті певні позитивні наслідки, як досить часто здається на перший погляд (що може спричинити неправильне тлумачення положень процесуального законодавства, хоч не звісне ще з чийого боку мало місце це неправильне тлумачення).

Так, наприклад, Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного суду від 24 листопада 1999р. матеріали і скаргу гр-на С. на ухвалу судді Харківського обласного суду від 8 жовтня того ж року було повернено до цього суду для виконання вимог статей 85, 89 Цивільного процесуального кодексу, оскільки скаргу було подано до суду 22 жовтня 1999р., тобто з порушенням установленого статтями 291, 323 ЦПК десятиденного строку. Проте наведені вказівки судом виконані не були.

Розглядаючи заяву С. про поновлення строку, суддя в ухвалі від 16 грудня 1999р. Зазначив, що з ухвалою від 8 жовтня того ж року С. ознайомився 13 жовтня, а скаргу на неї подав 22 жовтня, тобто в установлений законом десятиденний строк. Однак (на думку Верховного Суду) такий висновок не є обгрунтованим.

Згідно з ч. З ст. 87 Цивільного процесуального кодексу, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють із дня, наступного після того, з якого починається строк. Виходячи з наведених вимог закону, на думку Верховного Суду, строк на касаційне оскарження ухвали від 8 жовтня 1999р. закінчився 18 жовтня того ж року, продовжений бути не може, а може бути поновлений відповідно до cm. 89 ЦПК України.

Таким чином, керуючись вищевикладеним, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду матеріали і скаргу С. повернула до обласного суду для виконання вимог cт.89 Цивільного процесуального кодексу України.1

Якщо строки визначаються днями, то їх перебіг закінчується в останній день строку, який, звичайно, дорівнює 24 годині, але якщо в цей строк необхідно було здійснити процесуальні дії в суді, де службові заняття закінчуються раніше, то строк закінчується у момент припинення цих занять (стаття 87 Цивільного процесуального кодексу).

Процесуальний строк не може вважатися пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові кошти здано на пошту. При цьому, коли кінець строку припадає на неробочий день, то за останній день строку вважається перший після цього робочий день.

У березні 2003 року гр-н С. звернувся до Малиновського місцевого суду м. Одеси з позовом до гр-на Е. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням Малиновського місцевого суду м. Одеси від б квітня 2003 року позов гр-на С. задоволена, вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.

Зазначене судове рішення гр-н Е. оскаржив до Одеського апеляційного суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2003 року апеляційна скарга залишена без розгляду з тих мотивів., а також, що її було подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку.

Верховний Суд України ухвалою від 23 жовтня 2003 року розпочав провадження з перегляду в касаційному порядку Ухвали Апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2003р. за касаційної скаргою гр-на Е., де порушено питання про скасування цієї ухвали та передачі справи на новий розгляд до Одеського Апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Конституції України.

Заслухавши суддю доповідача та перевіривши матеріали справи Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що апеляційну скаргу Одеського апеляційного суду було подано в межах строку, встановленого для її подання. Так cт. 292 ЦПК України встановлено місячний строк на подачу апеляційної скарги з дня набрання рішенням Малиновського місцевого суду законної сили. Вказане рішення набрало законної сили 7 травня 2003 року.

Згідно з частиною 3 cт. 87 ЦПК України у випадках, коли кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день вважається перший після нього робочий день. Якщо апеляційну скаргу та рішення подано дона пошту чи телеграф до 24-ої години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

7 червня припадало на суботу. Таким чином, першим робочим днем після цієї дати було 9 червня 2003 року. Саме тому гр-н Е. надіслав поштою апеляційну скаргу, що підверджується відтиском штампу поштового відділення на бланку опису вмісту поштового відправлення. За таких обставин, керуючись ст.ст. 334, 336 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах касаційну скаргу гр-на Е. задовольнила, Ухвалу Одеського апеляційного суду скасувала і направила справу на новий розгляд до цього суду.1

Згідно ст. 88 Цивільного процесуального кодексу, із зупиненням провадження у цивільній справі зупиняються і всі поточні, але ще не закінчені по ньому строки. Перебіг процесуальних строків зупиняється за початку дії тієї обставини, котра стала підставою зупинення провадження у справі чи підставою зупинення виконання рішення.

Від зупинення процесуальних строків необхідно відрізняти перерив в їх перебігу. Так згідно статті 22 Закону України " Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документу до виконання перериваються:

- пред'явленням виконавчого документу до виконання;

- частковим виконанням рішення боржником;

- надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки

виконання відповідного рішення.

Різниця між перериванням процесуальних строків та їх зупиненням полягає в тому, що після закінчення зупинення процесуальних строків (відновлення провадження у справі) перебіг цих строків продовжується, а після їх переривання - обчислення процесуальних строків відбувається з самого початку (а час, що пройшов до переривання строку, у новий строк не зараховується).

Слід також відмітити, що не менш важливим аспектом застосування процесуальних строків в процесі цивільного судочинства є встановлена процесуальним законодавством можливість продовження та поновлення процесуальних строків.

Діюче законодавство, як правило, встановлює фіксовані строки для здійснення учасниками процесу більшості процесуальних дій. В той же час, як відомо, стаття 85 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. При цьому скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення.

Але ж, як відомо, дійсні життєві реалії не завжди дають можливість фізичним чи юридичним особам, які приймають участь у цивільному процесі (або намагаються зробити це), вчинити ті чи інші процесуальні дії у встановлені законодавством чи суддею (судом) строки, що безумовно значно знижує дієвість та ефективність правозастосувальної практики у сфері захисту прав та інтересів таких учасників процесу (при цьому можна навести чимало прикладів, коли несвоєчасність вчинення процесуальних дій учасника процесу викликана не впливом обставин, котрі стосуються особисто нього, а безпосередньо пов’язана з несумліною працею, а інколи - ще й умисним перешкоджанням з боку працівників судових органів). Саме тому процесуальне законодавство надає можливість учасникам процесу здійснити захист своїх прав та інтересів не лише в часових межах встановленої Цивільним процесуальним кодексом процедури, а й при пропущені строків вчинення процесуальних дій, шляхом звертання із клопотанням до суду про продовження або поновлення процесуальних строків.1

В цілому, правила про продовження чи поновлення процесуальних строків викладені у статті 89 Цивільного процесуального кодексу. Застосування цих правил залежить від різновиду процесуального строку.

У тому випадку, якщо процесуальна дія не здійснена в межах строку, встановленого законодавством, суд може поновити цей строк, якщо строк було пропущено з причини, визнаною поважною. При цьому неможливість здійснити свої права у зв’язку з відмовою в відновленні пропущеного строку досить часто пов’язана не тільки з умисною чи халатною протидією з боку суду, але й з неправильними діями самих заявників.

Типовим прикладом затягування (причому з власної вини) можливості захистити свої власні права та інтереси може слугувати елементарна необізнаність в тих чи інших питаннях процесуального законодавства. А отже не слід забувати, що судові органи з власної ініціативи не будуть вирішувати питання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Так 7 жовтня 1999 року Вінницьким обласним судом було постановлено рішення у справі за позовом Г.Н.А. до Г.А.О., Г.А.Ф. та садівничого товариства " Сонячний" про усунення перешкоду користуванні садовим будиночком.

25 жовтня Г.А. Ф. звернулася до Вінницького Суду України з касаційною скаргою на зазначене вище рішення. Ухвалою судді Вінницького обласного суду від 11 серпня 2000 року цю касаційну скаргу залишено без задоволення.

У скаргах Г.А.Ф. та Г.Н.А. просили скасувати ухвалу судді. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду скарги залишила без задоволення з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, строк на касаційне оскарження рішення закінчився 22 жовтня 1999 року. Касаційну скаргу на це рішення Г.А.Ф. надіслала 25 жовтня того ж року, тобто після закінчення строку на касаційне оскарження. Із заявою до суду про поновлення процесуального строку на оскарження рішення заявниця всупереч вимогам статей 85, 98 Цивільного процесуального кодексу не звернулась, у зв’язку з чим суддя підставно залишив подану нею з порушенням процесуального строку касаційну скаргу без розгляду.

Таким чином враховуючи наведене та керуючись cт. 326 Цивільного процесуального кодексу України судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України скарги залишила без задоволення, а ухвалу судді Вінницького обласного суду - без зміни.

Питання про поновлення строку вирішується за заявою особи, що бере участь у справі, як правило тим судом, де має бути вчинена та чи інша процесуальна дія.

Оскільки поновлення пропущеного строку полягає в тому, що суд дозволяє особі за наявності поважних причин пропуску вчинити ту дію, на вчинення якої встановлений законом строк, то одночасно з заявою про поновлення строку процесуальний закон потребує вчинити ту дію або подати той документ, відносно якого заявляється прохання.

В судове засідання викликаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, однак їх неявка не перешкоджає вирішення питання про поновлення строку за умови, що в суду є достатні дані про належне повідомлення їх про час і місце розгляду заяви.

Якщо суд задовольняє заяву про поновлення строку, то така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки вона не вирішує наперед головне питання справи, і навпаки, на ухвалу про відмову поновити пропущений строк може бути подано скаргу або внесено апеляційне подання прокурора, оскільки такою ухвалою встановлюється перешкода в здійснені права для осіб, які беруть участь у справі.1 Ухвали суду або судді з питань пропущених строків як в першому, так і в другому випадках, повинні бути мотивованими. На це особливо звертає увагу Верховний Суд України в Постановах Пленуму № 8 від 11.10.1985 р. " Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку" та №9 від 21.12.1990р. " Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції".

Якщо ж пропущено строк, призначений суддею чи судом, то за заявою строки або іншої особи, яка бере участь у справі, суд може продовжити цей строк. Продовження строку являє собою надання судом нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка (скоріш за все з поважної причини) не була вчинена у заздалегідь встановлений строк. Діючий Цивільний процесуальний кодекс не встановлює порядок розгляду судом питання про продовження процесуального строку та не надає відповідному заявнику право оскаржити відмову в продовженні процесуального строку окремо від оскарження судового рішення.

4. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ ТА ПРОБЛЕМА ЗАКОННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Розкриваючи подібну характеристику процесуальних строків в цивільному судочинстві, не можливо не зачепити інший, не менш важливий аспект у застосуванні процесуальних строків (при чому як на теоретичному, так й на правозастосовчому рівні) - безпосередній зв’язок процесуальних строків з проблемою набрання законної сили судовим рішенням. Не дивлячись на усі спірні точки зору з цього питання можна казати, що винесення та набрання законної сили судовим рішенням (ухвалою) - це, можливо найбільш важливіша стадія (питання, аспект) усього цивільного судочинства (яка тягне за собою найбільш вагомі правові наслідки, у тому числі - закінчення відповідних цивільних процесуальних правовідносин учасників процесу).

Як відомо, наука цивільного процесу (а равно й правозастосовча практика) по-різному формулюють поняття та сутність набуття законної сили судовим рішенням.

Так, деякі науковці вважають, що під набуттям законної судовим рішенням слід розуміти його правову дію, маючи вияв в тому, що існування прав, а також фактів, полягаючих у їх основі, встановлюється остатотчно, а тому встановлені рішенням суду підлягають негайному задоволенню за вимогою відповідної особи.

Інші автори, розглядають законну силу судового рішення як правову дію постановленого судом рішення, оскільки воно за своєю правовою природою є виконанням закону. Також вказується, що судове рішення, яке набуло законної сили, стає незмінюваним тому, що неможливо вимагати ні його перегляду, ні зміни у будь-якому порядку.

У той же час дещо інакше визначають поняття та сутність законної сили судового рішення у вітчизняній правовій літературі.

Так, деякі фахівці стверджують, що законна сила судового рішення означає набуття їм якості правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства, визначених Цивільним процесуальним кодексом.

Слід також відзначити, що згідно висновкам фахівців законна сила судового рішення має суб’єктивний та об’єктивний характер.

Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав та обов’язків, котрі були предметом рішення суду, а також з приводу тих юридичних фактів, котрі слугували його підставою.3

Об’єктивні межи законної сили судового рішення завжди визначаються предметом судового рішення. У випадках, коли предмет судового рішення не охоплює обставин, котрі були встановлені при судовому розгляді, таке питання можливо розв’язати шляхом постановлення додаткового рішення.

Законна сила судового рішення з точки зору суб’єктивних меж розповсюджується на сторони та інших осіб, приймаючих участь у справі. Ці суб’єкти не можуть знову пред’явити той самий позов до суду.

У той же час, законна сила судового рішення розповсюджується тільки на тих юридично зацікавлених осіб, котрі притягалися до участі у процесі як особи, приймаючи участь у справі, та котрі мали можливість захищати у суді свої права. На особу, котра мала юридичну зацікавленість у справі, але не була притягнута до участі у справі як учасник процесу, закона сила рішення у такому її розумінні не розповсюджується, а відповідно й не розповсюджуються діючи правила про використання процесуальних строків — таким чином така особа у змозі аналізувати та заперечувати тіж самі факти та правовідносини у іншому процесі.

В той же час важливо відмітити, що законна сила рішення, хоч й розкривається в його наслідках, але має свій зміст, який не слід плутати з наслідками набуття рішенням законної сили.

Таким чином законна сила рішення - це юридична дія судового рішення, суть якого зводиться до його незмінності та виключності.

При цьому незмінність судового рішення полягає у неможливості перегляду та скасування в апеляційному порядку рішення, що набуло законної сили. Для сторін та інших осіб, приймаючих участь у справі, незмінність означає неможливість апеляційного оскарження, а для прокурора - неможливість внесення апеляційного подання.

Виключність означає неможливість після набуття рішенням законної сили для осіб, приймаючих участь у справі, а також їх правонаступників заявляти до суду тіж самі позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановленим судом факти та правовідносини.

Поданню до розгляду однакової заяви також не припускається у випадках, коли при початковому розгляді справи суд закрив провадження у справі з тієї ж підстави. Що позивач відмовився від позову та відмову прийнято судом, або за результатами укладеної сторонами мирової угоди, коли вона затверджена судом. Повторне звертання з аналогічним позовом неможливо й в інших випадках, передбачених ст. 227 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, законною силою судового рішення є його незмінність та виключність, що включає в себе неможливість його оскарження та винесення нового рішення поміж однаковими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, та одночасно є моментом, з якого здійснюється дія рішення.

І в цьому є прямий безпосередній зв’язок між застосуванням процесуальних строків та набуттям законної сили судовим рішенням.

Не слід забувати, що цивільне судочинство (цивільний процес) - це перш за все формальна процедура, врегульована відповідними правовими приписами. А саме дотримання цієї процедури, у тому числі при застосуванні процесуальних строків, є головною запорукою набуття чинності відповідним рішенням суда, його законності та обгрунтованості (адже, як відомо, саме застосування процесуального строку, наприклад, передбаченого ст. 292 ЦПК України, дає підстави вважати рішення набувшим чинності або ж відкладати це шляхом оскаржування).

ВИСНОВОК

Отже, згідно з діючим законодавством України про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях у тому числі цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, держави.

Загальновизнане визначення правосуддя зводиться до того, що це - одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав та свобод людини шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади різноманітних категорій справ за правилами, встановленими відповідними процесуально-правовими галузями права.

Виходячи з єдності судової влади та правосуддя можливо стверджувати, що правосуддя - форма реалізації судової влади. Судова влада як влада, перш за все, державна окрім як у правосудді не повинна мати більше свій прояв.

Виключність, як характерна риса судової влади є своєрідним шляхом до розуміння правосуддя у правовій державі.

Як вказують фахівці, правова держава фактично з’являється тоді, коли право центром життя суспільства, коли відносини громадян та держави є відносинами права, а не сили та підкорення, та недоторканість правового статусу громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв’язок між державою та особистістю.

Одним найбільш вагомих аспектів безумовно є застосування процесуальних строків у процесі здійснення цивільного судочинства. Адже застосування процесуальних строків - це дієвий спосіб дисциплінування поведінки не тільки самих сторін цивільного процесу (або ж інших учасників процесу), але й самого суду, це один з небагатої кількість саме процесуальних (за організаційним змістом) засобів забезпечення своєчасності та правильності розгляду та розв'язання цивільних справ.

Саме тому важливо у подальшому як на правотворчому та правозастосувальному рівні, так й на науково-теоретичному рівні приділяти більш детальну увагу цьому безумовно важливому аспекту цивільного судочинства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. - К. 1996р.

2. Цивільний процесуальний кодекс України, зі змін, та допов./ ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

3. Закон України " Про судоустрій" від 7.02.2002 р. / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

4. Закон України " Про виконавче провадження" від 21.04.1999р., зі змін, та допов. / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

5. Закон України " Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" від 21.06.2001р. / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

6. Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р. / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

7. Проект Цивільного процесуального кодексу України, прийнятий у другому читанні згідно Постанови Верховної Ради України від 2.10.2003р./ www.rada.kiev.ua

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № З від 1.04.1994 р. " Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ" / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 21.12.1990р. “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 05.031997р. " Про підготовку цивільних справ до судового розгляду" / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 11.10.1985 р. " Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку" / ІАЦ " Ліга: Еліт" 7.4.2.

12. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 27.09.2000р./ Рішення Верховного Суду України за 2001р./ www.scourt.gov.ua

13. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 19.01.2000р./ Рішення Верховного Суду України за 2000р./ www.scourt.gov.ua

14. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.10.2003р.// Вісник Верховного Суду.№2.2004р.

15. Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. " Про усунення тяганини при розгляді судами справ" / www.scourt.gov.ua

16. " Науково-практичний коментар ЦПК України"., ред. Тертишніков В.І. -X.: Консум.2002р.

17. Авдюков М.Г. " Судебное решение". - М.: Юридическая литература. 1985г.267 стр.

18. Бойко В. " Проблеми правосуддя в Україні та шляхи їх вирішення" // Право України.2002р.№3.

19. Вандишев В.В., Дернова Д.В. " Гражданский процесс". - СПб.: Питер.2001г.416стр.

20. Городовенко В. " Про становлення незалежної судової влади" // Право України.2002р.№9.

21. Зейкан Я.П. " Недоліки законодавчого регулювання цивільного процесу" // Вісник Верховного Суду України.№2.2003р.

22. " Гражданский процесе", ред. Комарова В.В. - X.: Одиссей.2001г.704стр.

23. " Проблемы науки гражданского процессуального права", ред. В.В. Комаров. - X.: Право.2002г.440стр.

24. " Цивільне процесуальне право України", ред. В.В. Комаров. - X.: Право. 1999р. 592стр.

25. Кравчук В. " Тактика цивільного процесу: затягування розгляду справи" // Підприємництво, господарство та право.№9.2002р.

26. " Общая теория права и государства", ред. Лазарев В.В. - М.: Юрист. 1996г.472стр.

27. «Гражданский процесс», ред. В. А. Мусина. - М.: Проспект.2001г.544стр.

28. Руденко М.В. " Питання апеляційного та касаційного провадження за новим процесуальним законодавством" // Законодаство України. Науково-практичний коментар.№2.2002р.

29. Шевчук П.І. " Розширення дії засад змагальності та диспозитивності при розгляді справ у суді першій інстанції" // Вісник Верховного Суду України.№3.2002р.

30. Штефан М.Й. " Цивільний процес". - К.: Ін-Юре.2001р.608стр.