Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
|
Мовна змістова лінія.
| № п\п | Кіль- кість годин | Зміст навчального матеріалу | Вимоги до рівня мовної компетентності учнів |
| Вступ. Краса і багатство української мови | Учень (учениця): знаєзасоби милозвучності української мови; знаходить їх у тексті; використовує у власному мовленні; усвідомлює естетичну цінність української мови. | ||
| Повторення, узагальнення й поглиблення вивченого Словосполучення й речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення в простому реченні. Розділові знаки в простому реченні. Складне речення. Пряма мова. Діалог. Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту, мікротема, тематичне речення. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи й стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль. Правопис. Розділові знаки в простому реченні. Розділові знаки у складному реченні і при прямій мові й діалозі. Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Вставні слова, слова зі звертаннями й вставними словами. Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті. Культура мовлення. Правильне інтонування простих речень зі звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення різних за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словоспо-лучень в офіційно-діловому стилі. Текст (риторичний аспект) Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему. | Учень (учениця): розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення, типи й стилі мовлення; визначає головне й залежне слово в словосполученні, головні й другорядні члени речення, типи й стилі мовлення; знаходитьу реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення; називаєчастини мови, якими вони виражені; розставляє правильно розділові знаки в простих ускладнених реченнях, складних реченнях; пояснює орфограми й пунктограми за допомогою вивчених правил; знаходить і виправляєорфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення зі звертаннями, вставними словами, однорід-ними членами речення; із простих речень – складне; речення з прямою мовою; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів; помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в змісті, структурі тексту й мовному оформленні; складає усні й письмові монологічні й діалогічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості й складні речення з прямою й непрямою мовою та діалоги. | ||
| Лексикологія. Фразеологія Групи слів за їх походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів. Активна й пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми. Групи слів за вживанням: загальновживані й стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова й терміни, просторічні слова. Офіційно-ділова лексика. Фразеологізми.Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела українських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологізми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником. Внутрішньопредметні зв’язки: Фонетика, орфоепія. Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові. Культура мовлення й стилістика. Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі в текстах різних стилів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок використовувати лексичні групи й фразеологізми, дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування. Міжпредметні зв’язки. Використання фразеологізмів у художньому творі. | Учень (учениця): усвідомлює основні терміни розділу, їх значення; визначаєлексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів, неологізмів і фразеологізмів у художніх і науково-публіцистичних текстах; доводитьаргументовано приналежність слова до певної групи лексики; редагує тексти з лексичними помилками; доречно використовує у власному мовленні вивчені пласти лексики, фразеологізми; складає висловлювання про професію з описом процесів праці; користуєтьсясловниками різних типів; складає й розігрує діалоги за певною ситуацією в офіційно-діловому стилі. | ||
| Словотвір. Орфографія Змінювання і творення слів. Твірне слово - база для утворення іншого слова. Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний (відкидання від твірного слова префіксів, суфіксів і закінчення), складання основ (або слів), абревіатури, перехід слів з однієї частини мови в іншу. Словотвірний ланцюжок. Словотвірний розбір слова. Словотвірний словник. Зміни приголосних при творенні слів: іменників із суфіксом –ин (а) від прикметників на –ський, -цький; буквосполученням –чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників із суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами –ств (о), -зтв (о), -цтв (о). Складні слова. Сполучні о, е в складних словах. Творення складноскорочених слів. Правописскладних слів разом і через дефіс, написання слів з пів -; правопис складноскорочених слів. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів. Граматика. Творення самостійних частин мови. Культура мовлення. Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками й дієсловами. Складні випадки слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, також шляхомвикористання в ньому спільнокореневих слів. | Учень (учениця): знаєосновні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні; знаходить їх у слові, правильно проводить зміни; визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів; самостійно утворює нові слова вивченими способами, словотвірний ланцюжок й словотвірне гніздо; знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах; знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила; користуєтьсясловотвірним та орфографічним словниками; утворює й використовує складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками й дієсловами; правильно пише й вимовляєскладні й складноскорочені слова; складає речення зі словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту; редагує тексти, усуваючи недоліки в їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору. | ||
| Морфологія. Орфографія Загальна характеристика частин мови. Іменник Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники – назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні й власні, конкретні та абстрактні. Збірні іменники. Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду. Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини. Відмінки іменників, їх значення. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни й групи. Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ – IV відмін. Незмінювані іменники. Рід незмінюваних іменників. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини. Особливості творення іменників. Правопис іменників. Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками. Букви –а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни. Букви е, и, і в суфіксах –ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о). Особливості написання іменників у кличному відмінку. Написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, Правопис складних іменників. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія й фразеологія. Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Використання в мовленні іменників – синонімів, омонімів. Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис), іменників спільного роду (староста, сирота, бідолаха, листоноша, нероба, сиротина). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку). Синонімічність деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят). Текст (риторичний аспект). Залежність точності й ясності висловлення від правильного вживання іменника; уживання «модних» слів (сленгу), іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю й ситуації спілкування. Міжпредметні зв’язки. Слова з суфіксами зменшувально-пестливого значення й суфіксами згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних назвах (історія, географія). | Учень (учениця): усвідомлює, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни; знаходитьіменники в реченні; визначає правильно морфологічні ознаки іменника, належність його до певної відміни й роду іменників; пояснюєосновні значення відмінків; відмінюєіменники; визначаєформу іменника в реченні, значення іменникових суфіксів; використовуєвідмінкові закінчення іменників І–ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у власному мовленні; утворюєіменники різними способами; правильно пише іменники з вивченими орфограмами; правильноутворює і пишечоловічі й жіночі прізвища, імена по батькові; знаходитьівиправляє орфо-графічні помилки на вивчені правила; користуєтьсяорфографічним словником; використовує в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синонімічність відмінкових закінчень, зокрема як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми й крилаті вислови, до складу яких входять іменники; усвідомлює роль іменників у досягненні точності, інформативності й виразності мовлення; помічає й виправляє граматичні помилки у використанні іменників; створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, зазначених у програмі. | ||
| Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу. Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметники. Прикметники твердої й м’якої груп. Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники. Правопис прикметників. Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-. Букви е, о, и в прикметникових суфіксах –ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-, -ін-, -ичн-. Зміни приголосних при творенні відносних прикметників за допомогою суфіксів –ськ-, -ств(о), -цьк-, цтв(о), -зьк-, зтв(о). Написання не з прикметниками. Написання –н- і –нн- у прикметниках. Написання складних прикметників разом і через дефіс. Написання прізвищ прикметникової форми. Внутрішньопредметні зв’язки: Культура мовлення й стилістика. Використання в мовленні прикметників-синонімів. Правильне вживання в мовленні вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників. Лексикологія. Фразеологія. Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів із прикметниками. Прикметники-синоніми та антоніми. Текст (риторичний аспект). Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання. Міжпредметні зв’язки. Використання прикметників для точного опису предметів, явищ і подій (географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора (література). | Учень (учениця): усвідомлюєморфологічні ознаки прикметника, його синтаксичну роль; знаходить прикметники в реченні; визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; відмінюєприкметники твердої й м’якої груп; утворюєправильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикмет-ників; якісні, відносні й присвійні прикметники від інших частин мови за допомогою відомих способів словотвору; складає з ними речення; уживає у власному мовленні; правильнопишеприкметники з вивченими орфограмами й пояснює їх, користуючись правилом; знаходить і виправляє помилки в правописі прикметників; усвідомлює роль прикметників у досягненні точності й виразності мовлення; робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників; редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами; читає й переказує (усно й письмово) тексти з описами природи, приміщення; складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника. | ||
| Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні й складені. Відмінювання числівників. Творення числівників. Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках. Роздільне написання складених числівників. Написання разом порядкових числівників з -тисячний. Внутрішньопредметні зв’язки: Культура мовлення й стилістика. Правильне вживання кількісних числівників з іменниками у всіх відмінках. Уживання числівників для позначення дат, часу (годин). Лексикологія й фразеологія. Засвоєння числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів. Текст (риторичний аспект). Використання числівників з метою надання текстові переконливості, точності; почуття міри у використанні числівників. Міжпредметні зв’язки. Правильне використання форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів (фізика, математика); використання числівників у відповідях на уроках (історія, географія, хімія). | Учень (учениця): усвідомлює загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; знаходитьчислівники в тексті, розрізняє числівники й прислівники; визначаєїх граматичні ознаки; утворює й використовуєправильно відмінникові форми числівників; поєднуєправильно числівники з іменниками; знаходить вивчені орфограми в числівниках, пояснюєїх правилами; помічає й виправляє помилки на вивчені правила; аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них числівників; усвідомлює роль числівників у досягненні точності й виразності мовлення; складає речення, висловлення з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники; створює діалоги з використанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлення на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників. | ||
| Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені(ознайомлення). Відмінювання займенників усіх розрядів. Перехід з однієї частини мови в іншу (займенника в іменник і частку, числівника й прикметника в займенник). Правопис займенників. Приставний н у формах особових і вказівних займенників. Написання разом і через дефіс неозначених займенників. Правопис заперечних займенників. Написання займенників із прийменниками окремо. Внутрішньопредметні зв’язки: Культура мовлення і стилістика. Уживання займенників для зв’язку речень у тексті. Використання особового займенника Виу ввічливому значенні при звертанні до однієї особи. Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять займенники. Текст(риторичний аспект). Займенники яі ми в спілкуванні. Міжпредметні зв’язки. Використання займенників у відповідях учнів на уроках історії, географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу. | Учень (учениця): усвідомлює значення, морфологічні ознаки й синтаксичну роль займенника; знаходитьзайменники в тексті; визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні; утворює неозначені й заперечні займенники; відмінює правильно всі розряди займенників; правильно визначає розряд займенників його, її, їх; знаходить вивчені орфограми й пояснює їх; помічає й виправляє помилки в написанні та вживанні займенників; аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників; використовує займенники для зв’язку речень у тексті; правильно поєднує займенники з прийменниками; створюємонологи й діалоги-роздуми про вчинки людей із використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлення. | ||
| Повторення в кінці року Лексикологія. Словотвір й орфографія. Морфологія й орфографія. | Учень (учениця): знаєосновні орфограми у вивчених частинах мови; знаходить у тексті й харак-теризує за граматичними озна-ками вивчені частини мови; правильно використовує їх у власному мовленні; знаходить лексичні й граматичні помилки в тексті, виправляє й пояснює їх; складає твори на основі побаченого, почутого з урахуванням тематики соціокультурної змістової лінії. |
Данная страница нарушает авторские права?