Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Мовна змістова лінія
|
|
| № п\п | Кіль- кість годин | Зміст навчального матеріалу | Вимоги до рівня мовної компетентності учнів |
| Вступ Значення мови в житті суспільства. Поняття державної мови. Українська мова — державна мова України. | Учень (учениця): розумієзначення мови в житті суспільства, усвідомлює роль української мови в житті людини й суспільства. | ||
| Повторення вивченого в початкових класах Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник. Правопис. Велика буква і лапки в іменниках. Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів. Не з дієсловами. Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. Знак м’якшення. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому й переносному значеннях. Граматика. Рольвивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Використання прийменників та сполучників і, та, й, а, аледля зв'язку слів у реченні. Культура мовлення. Розрізнення літературної лексичної норми, слів української й російської мов з метою уникнення суржика. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння складати й редагувати висловлення на основі власного досвіду. | Учень (учениця): розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки; правильно пишеслова з вивченимиорфограмами; розставляєрозділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення; розрізняє літературну лексичну норму; пояснюєвивчені орфограми й пунктограми; знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила; користується орфографічним і тлумачним словниками; будуєречення з вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми; оцінюєвипадки вдалого й невдалого їх використання; складаєусні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети. | ||
| Відомості з синтаксису й пунктуації Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми й речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Словосполучення лексичні й фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. (повторення). Окличні речення (повторення). Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично). Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова. Культура мовлення й стилістика. Засвоєння словосполучень, у яких трапляються помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень. Використання розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень у вивчених стилях мовлення. Синонімічність простих речень різних видів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я й приказки, давати визначення поняттям. Міжпредметні зв’язки.Прислів’я, приказки, співвідносні зі словосполученням і реченнями (література). | Учень (учениця): усвідомлює, що вивчає синтаксис і пунктуація; відрізняє словосполучення від слова, форми слова й речення; розпізнає види речень за метою висловлювання, за інтонацією; знаходить межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; правильно виділяє словосполучення, граматичну основу речення, головне й залежне слово в словосполученні; правильно інтонуєречення різних видів; розставляє та обґрунтовуєрозділові знаки в кінці речення; знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки; добирає синонімічні словосполучення й речення (різні за будовою); формулюєтеми текстів у формі словосполучень і речень; переказуєсвоїми словамипочуте й прочитане, використовуючи прислів’я й приказки; доцільно використовує в мовленні виразні й синонімічні словосполучення, різні за будовою й метою висловлювання речення, прислів’я, крилаті вислови; виступаєз повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень. | ||
| Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку за допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії. Міжпредметні зв’язки. Епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальна роль (література). | Учень (учениця): розрізняєдодатки, означення, обставини; виділяєдругорядні члениумовними позначками; будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, а також із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення; переказуєневеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього; використовує виражальні можливості другорядних членів речення у власному мовленні. | ||
| Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнювальне слово при однорідних членах речення. Звертання. Роль звертань у реченні (практично). Ознайомлення з найбільш уживанимивставними словами(практично). Складні реченняіз безсполучниковим і сполучниковим зв'язком. Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами. Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами складного речення, з’єднаних безсполучниковим і сполучниковим зв’язком. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів(зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильне інтонування речень з однорідними членами, звертаннями і вставними словами й складних речень. Використання звертань і вставних слів у розмовному й художньому стилях мовлення. Синонімічність складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису й розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата мовлення. | Учень (учениця): розрізняєоднорідні члени речення, узагальнювальні слова при них, звертання, вставні слова в реченні й складні речення; усвідомлюєстилістичну функцію однорідних членів, звертань, вставних слів у реченні; правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення; розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їхза допомогою вивчених правил; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення й використовує їх у власному мовленні; оцінюєроль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті; будуєдіалоги на визначені теми й відповідно до запропонованої ситуації, використовуючи виражальні можливості однорідних членів речення, звертань і вставних слів; складає висловлювання типу розповіді й опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою (прості й складні) речення. | ||
| Пряма мова. Діалог Правопис. Розділові знаки при прямій мові. Тире при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Правильне інтонування речень із прямою мовою, діалогів. Синонімічність речень із прямою й непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови як аргументи, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах. Міжпредметні зв'язки. Звертання, пряма мова, діалоги в художніх творах (література). | Учень (учениця): розрізняєслова автора й пряму мову в реченні з прямою мовою; правильно інтонує речення з прямою мовою; ставить та обґрунтовуєрозділові знаки при прямій мові й діалозі; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; оцінюєроль звертань і діалогів у художніх творах; складає тексти, використовуючи речення з прямою мовою, діалогом, із висловленнями відомих людей, крилатими висловами для докладної, точної й виразної передачі почутого й прочитаного. | ||
| Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді й м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт (абетка, азбука). Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї та щ. Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [ е ], [ и ], [ о ] у коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом. Орфоепічна помилка (практично). Правопис. Орфограма (практично). Основні правила переносу.Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та (о) перед складом з наголошеним (у) у коренях слів. Орфографічний словник. Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильна вимова наголошених і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних звуків у процесі виступів з повідомленнями й творами на певну соціокультурну тему. Використання інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу). Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література). | Учень (учениця): усвідомлює, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія; розрізняє в словах тверді й м'які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні звуки; розрізняє співвідношення звуків і букв; пояснює звукове значення букв я, ю, є, ї та щ; вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм; користуєтьсяорфоепічним і орфографічним словниками; правильно пише й обґрунтовуєслова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; застосовує орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови; складаєповідомлення, твори на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, афоризми, дотримуючись інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм. | ||
| Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о], [е] з [і]; [е]—[о] після [ж], [ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч], [ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′ ], [ц′ ], [с′ ]. Основні випадки чергування у — в, і — й. Орфоепія Фонетична транскрипція(повторення). Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-. Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, є, ю, я. Сполучення ьо, йо. Правила вживання знака м’якшення. Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків. Написання слів, що увійшли в українську мову з інших мов (слова іншомовного походження): букви и, і; правопис знака м’якшення й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах. Словник іншомовних слів. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення й стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки й почуття, виражати особисту позицію щодо ставлення до світу. | Учень (учениця): розпізнаєу словах і словоспо-лученняхявища уподібнення, спрощення, чергування; вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм; правильно пише слова з вивченими орфограмами й обґрунтовує їх; користуєтьсяорфографічним, словником іншомовних слів; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; складаєречення й мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступаєз усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу. | ||
| Лексикологія Лексичне значення слова. Однозначні й багатозначні слова (повторення). Використання багатозначних слів у прямому й переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично). Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова. Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками. Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів. Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки: Культура мовлення й стилістика. Використання слів відповідно до їх значення. Доцільність використання слів із переносним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовлення за допомогою лексичних засобів. Міжпредметні зв'язки. Епітети, порівняння, синоніми, характерні для усної народної творчості (література). | Учень (учениця): усвідомлює, що вивчає лексикологія; визначаєналежність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням; оцінюєїх роль у тексті; пояснює(у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення прислів’їв, приказок, крилатих висловів; користуєтьсятлумачним і перекладним, етимологічним словниками, словниками синонімів, антонімів; добирає з-поміж синонімів антонімів найбільш відповідні контексту; редагуєтексти з лексичними помилками; усвідомлює й аргументує різницю між лексичним і граматичним значеннями слова; використовуєвиражальні можливості вивчених лексичних засобів у власному мовленні; заучує напам’ять прислів’я, приказки, крилаті вислови для збагачення мовлення. | ||
| Будова слова. Орфографія Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення — значущі частинислова(повторення і поглиблення відомостей). Спільнокореневі слова й форми слова. Незмінні й змінні слова. Орфоепія.Вимова префіксів пре-, при-, прі-. Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-. Внутрішньопредметні зв’язки: Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Особливості будови вивчених частин мови. Культура мовлення й стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності. Спільнокореневі слова як засіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних із невиправданим уживанням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне й другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати їх у логічній послідовності відповідно до задуму. | Учень (учениця): виділяєв слові всі його значущі частини; розрізняє форми слова й спільнокореневі слова, змінні й незмінні слова; правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки; складаєречення й мікротексти з використанням слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності; оцінюєстилістичні функції суфіксальних і префіксальних слів, використаних у тексті; створюєвисловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові словай речення, надаючи виразності мовному оформленню. | ||
| Повторення й узагальнення в кінці року Синтаксис і пунктуація. Лексикологія. Будова слова й орфографія. Фонетика й графіка. Орфоепія й орфографія. | Учень (учениця): повторюєвивчені відомості; класифікує й систематизуєїх; узагальнюєпоняття, закономір-ності, правила й винятки з них. |
Соціокультурна змістова лінія
| Орієнтовний зміст навчального матеріалу | Орієнтовні вимоги до рівня соціокультурної компетентноті учнів | ||
| Cфери відношень | Тематика текстів | Теми висловлювань учнів | |
| Я і українська мова й література. Я і Батьківщина (її природа, історія) Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня). Я і мистецтво (традиційне й професійне). Я і ти (члени родини, друзі, товариші). Я і ми (класний колектив, народ, людство) Я як особистість | Українська мова – один із найважливіших складників української культури. Дивовижний світ української природи. Єдність з рідною природою в різні пори року. Історичне минуле України на різних етапах розвитку українського народу. Історія мого міста, села – частина історії України. Запорізьке козацтво в українській історії й національній самосвідомості. Герої доби козацтва. Національна державна символіка України. Культурна спадщина України. Коріння української культури. Залишки Трипільської культури. Національні звичаї, традиції, обряди й свята – віковічні духовні засади розвитку народу. Багатство народної символіки. Народне українське мистецтво - вищий вияв творчого генія народу. Народні митці України. Родинно-побутова культура: структура, функції сім’ї, глибока й всеперемагаюча материнська, батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі й дідуся, родичів, прив’язаність до отчого дому. Моя школа, мій клас. Значення колективізму. Український народ. Людська спільнота. Покликання людини. Творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізація її творчого потенціалу. Видатні українці. | «Мова – найцінніший скарб, мудра берегиня народу». «Чому треба берегти рідну мову». «З чого починається Батьківщина». «Чому необхідно знати свою історію». «Не хлібом єдиним живе людина», «Народна пісня – душа народу». «Краса врятує світ», «Моя зустріч із прекрасним». «Ой роде наш красний», «Вірний приятель – то найбільший скарб». «Шкільна родина», «Я – українець (українка)». «Ким я хотів(ла) б бути і стати й чому?», «Які риси характеру я хочу в собі виховати?». | Учень (учениця): сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості й добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети, зокрема використовуєукраїнську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу; усвідомлюєнеобхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності. |
Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія
| Види загально- навчальних умінь | Орієнтовні вимоги до рівня діяльнісної компетентності учнів |
| Організаційно-контрольні | Учень (учениця) за допомогою вчителя: визначає мету власної пізнавальної діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети; реалізує визначений план; оцінює здобутий результат. |
| Загальнопізна- вальні (інтелектуальні, інформаційні) | Учень (учениця) за необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, узагальнює їх; виділяє головне з-поміж другорядного; здобуваєінформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення; систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію; моделюємовні й позамовні поняття, явища, закономірності. |
| Творчі | Учень (учениця) за певною допомогою вчителя: уявляєсловесно описані предмети і явища; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає й формулює проблемув процесі навчання; усвідомлює структурупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення (у нескладних випадках). |
| Естетико-етичні | помічає красув мовних явищах, явищах природи, мистецтві, вчинках і звершеннях людей; спроможнийкритично оцінювати власні вчинки. |
Клас
(122 год, 3, 5 год на тиждень)
(6 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)
|
|