Тілобудова.

Поняття про тілобудову складається з даних відносно:

1. Зросту.

2. Вгодованості.

3. Форми тіла.

4.Ступеня розвитку та тонусу мускулатури.

5. Будови скелету.

1) Зріст. Вимірювання зросту проводиться за допомогою вимірювача зросту. Середній зріст чоловіка у віці 25-30 років коливається в межах 168-175 см, а жінок в тому ж віці - 157-165 см. Зріст вище за 190 см вважається гігантським, нижче за 120 см - карликовим.

2) Вгодованість. Визначається, частково, ступенем розвитку м'язів, але головним чином - товщиною підшкірно-жирової клітковини. Найбільш точне поняття про ступінь вгодованості дає визначення маси тіла шляхом зважування.

Конституціональні типи. Дані відносно тілобудови обстежуваного, його вгодованості, розвитку мускулатури, результати вимірювання зросту та окружності грудей, зважування тіла дають можливість віднести його до того чи іншого типу конституції. Під конституцією розуміють суму частково успадкованих, частково придбаних морфологічних та функціональних особливостей людини.

Згідно з класифікацією М.В. Чорноруцького розрізняють три конституціональні типи:

· нормостенічний,

· астенічний

· гіперстенічний.

Нормостенічний, середній, зустрічається найчастіше. Люди, що відносяться до астенічного типу, відрізняються наступними морфологічними особливостями: поздовжні
розміри тіла у них значно переважають над поперечними; грудна клітка вузька та плоска, шия вузька та довга, кінцівки довгі та тонкі; череп видовжений, обличчя вузьке; волосяний покрив рясний, мускулатура в'яла та тонка; м'яка, тонка, сухувата шкіра, з прожилками, які злегка просвічуються, підшкірно-жировий шар виражений погано; плечі вузькі та покаті. Люди, що відносяться до гіперстенічного типу, відрізняються протилежними властивостями: поздовжні розміри тіла у них не так переважають над поперечними, тому вони коренасті, грудна клітка широка та глибока; шия, кінцівки короткі та широкі, череп широкий та невисокий, обличчя округле та широке, мускулатура розвинута, але не особливо пружна, підшкірно-жировий шар розвинений добре; плечі прямі та широкі; відмічається схильність до
раннього облисіння: діафрагма, на відміну від астеніків, стоїть високо, тому направлення поздовжника серця наближується у гіперстеніків до поперечного, в той час, як у астеніків воно ближче до вертикального.

При дослідженні шкірних покривів слід звертати увагу на колір шкіри, її вологість, тургор, наявність набряклості, стан венозної сітки, волосяного покриву, наявність крововиливів в шкірі, висипів, рубців.

Колір шкіри. Для вірного судження про забарвлення шкіри краще всього проводити її огляд при денному освітленні. В нормі колір шкіри - тілесний.

Фактори, які обумовлюють колір шкіри:

§ Кількість пігменту та його склад

§ Вираженість судинної сітки та глибина її розташування

§ Тонус підшкірних судин

§ Склад крові (морфологічний та біохімічний)

§ Товщина шкіри

§ Стан підшкірної клітковини

Може відмічатися повна відсутність пігменту (альбінізм), або часткова втрата на окремих ділянках шкіри у вигляді білих плям.

Вологість шкіри. Внормі шкіра волога, що залежить від постійного виділення на поверхню шкіри мікроскопічних крапель поту. Підвищена вологість шкіри спостерігається при надлишковому потовиділенні. Підвищена сухість шкіри спостерігається при великій втраті організмом рідини при блюванні, проносі, при надмірному виведенні рідини з організму нирками, наприклад при цукровому діабеті, а також при пригніченій функції потових залоз, наприклад при введенні атропіну, при гіпотиреозі.

Тургор шкіри. Мається на увазі її напруження, еластичність. Визначається головним чином обмацуванням, для чого слід двома пальцями взяти шкіру в складку.

Набряки. Залежать від накопичення рідини в тканинах та тканинних щілинах. Набряки можуть займати окремі ділянки тіла або захоплювати підшкірну клітковину всього тіла.

Виражений набряк може бути виявлений при натискуванні пальцем на набряклі місця шкіри, що покривають кісткові утворення (в ділянці зовнішньої поверхні гомілки, кісточки, попереку та ін.); при наявності набряку після зняття пальця залишається ямка, яка зникає через 1-2хв.

Волосяний покрив. Визначають тип оволосіння, випадіння волосся, посивіння, гіпертрихоз.

Нігті. Визначається їх форма, наприклад у вигляді " годинникового скла" при захворюваннях печінки, легень, ламкість, колір, вичерченість нігтів.

Підшкірна клітковина. Оцінюючи підшкірну клітковину звертають увагу на ступінь її розвитку та рівномірність відкладення на різних ділянках тіла. Про розвиток підшкірної клітковини говорять за товщиною підшкірної складки (або за ступенем вгодованості).

Методом пальпації вимірюють товщину шкірної складки. Найбільше діагностичне значення і найчастіше застосований метод – це визначення її в підребер’ї (правому або лівому) на рівні пупка. В нормі товщина цієї складки становить близько 2 см. Товщина менше 1, 5 см свідчить про знижений ступінь вгодованості, понад 2 см – про збільшений.

Отже, послідовність проведення загального огляду хворого можна представити у вигляді наступного алгоритму:

Матеріали для самоконтролю:

А. Завдання для самоконтролю:

Б. Тестові питання для самоконтролю

1. Хто є засновником сучасного наукового методу розпитування хворого:

1. С.П.Боткін.

2. Г.А.Захар¢ їн.

3. О.О.Остроумов.

4. В.П.Образцов.

5. М.Д.Стражеско

2. До яких методів діагностики належить розпитування хворого:

1. Об¢ єктивних.

2. Інструментальних.

3. Додаткових.

4. Суб¢ єктивних.

5. Експериментальних.

3. З якої системи органів слід починати розпитування про стан органів та систем:

1. З серцево-судинної, враховуючи її важливість у кровозабезпеченні органів.

2. З дихальної, враховуючи її роль у постачанні кисню до тканин.

3. З тієї, яка виходячи із розпиту хворого вважається ураженою.

4. З нервової, оскільки саме її функціонування забезпечує нормальну роботу організму.

5. Важливо провести розпит по всіх системах, а з якої починати – принципового значення не має.

4. Який висновок слід зробити на підставі розпитування хворого:

1. Оцінено загальний стан хворого.

2. Поставлений попередній діагноз.

3. З¢ ясовано, яка система уражена та як між собою пов¢ язані скарги.

4. Призначено лікування.

5. Оцінено стан здоров¢ я хворого.

5. Які скарги хворого слід вважати основними:

1. Ті, що примусили хворого звернутися до лікаря.

2. Ті, з яких розпочалось захворювання.

3. Загальну слабкість, зниження працездатності, оскільки вони найбільше впливають на життєдіяльність хворого.

4. Ті, які не вдається коригувати лікуванням.

5. Скарги з боку серцево-судинної системи, зважаючи на розповсюдженість патології кровообігу та важкі наслідки.

6. Які з перерахованих нижче скарг належать до загальних:

1. Біль у ділянці серця.

2. Кашель з виділенням харкотиння.

3. Печія та відризка кислим.

4. Часте, болюче сечовипускання.

5. Слабкість, порушення сну, зниження працездатності.

7. З чого слід починати з¢ ясування скарг хворого:.

1. Зі скарг, яких почалось захворювання.

2. Зі скарг, які турбували хворого на момент госпіталізації.

3. Зі скарг, які турбують пацієнта на момент розпитування.

4. Зі скарг, які не піддаються лікуванню.

5. Зі скарг, які першими зникли при призначенні лікування.

8. З чого слід починати з¢ ясування анамнезу захворювання:

1. З часу появи та початкових проявів захворювання.

2. З вияснення, чим лікувався хворий до звернення до лікаря.

3. При хронічному перебігу захворювання – з кратності звернення до лікаря та результатів попереднього лікування.

4. У стаціонарного хворого слід вияснити, як змінився його стан після госпіталізації.

5. Вияснити скарги на момент розпитування.

10. Для яких із зазначених захворювань спадкова схильність має особливе значення:

1. Гострі респіраторні захворювання.

2. Ішемічна хвороба серця, цукровий діабет.

3. Хронічний тонзиліт.

4. Інфекційні захворювання сечовидільної системи.

5. Бронхіти, особливо гострі.

11. Загальний огляд – це:

1. Огляд шкірних покривів та слизових оболонок.

2. Огляд ділянки, в якій локалізується патологічний процес.

3. Оцінка загального стану хворого.

4. Огляд всього тіла, незалежно від локалізації патологічного процесу.

5. Огляд окремих ділянок тіла.

12. З чого ми маємо розпочинати оцінку стану хворого:

1. Зі стану шкіри.

2. Із загального стану хворого.

3. Зі стану свідомості хворого.

4. З оцінки постави та ходи хворого.

5. З відповідності зовнішнього вигляду паспортному віку.

13. Сопорозний стан – це:

1. Стан „оглушення”, за якого хворий погано орієнтується в оточуючому становищі, загальмований.

2. Стан „сплячки”, з якого хворий може виходити на нетривалий час при гучному зверненні.

3. Несвідомий стан, який характеризується повною втратою рефлексів та розладами життєво важливих функцій.

4. Стан відсутності свідомості.

5. Стан марення, галюцинацій.

14. Хворий погано орієнтується, на питання відповідає повіль­но. Цей стан називається:

1. Ступор

2. Сопор

3. Кома

4. Колапс

5. Непритомність

15. Хворий безтямний, на питання не відповідає, рефлекси не визначаються. Цей стан називається:

1. Ступор

2. Сопор

3. Кома

4. Колапс

5. Непритомність

16. Активно-вимушене положення – це:

1. Положення, яке хворий легко змінює, залежно від своїх потреб та бажань.

2. Положення, яке хворий самостійно змінити не може.

3. Положення, яке, хворий змінює самостійно з метою полегшення больових відчуттів.

4. Положення, зайняти яке хворого примушує патологічний процес поза його бажанням.

5. Необхідність хворому постійно знаходитись на ліжковому режимі.

17. Пасивно-вимушене положення – це:

1. Положення, яке хворий легко змінює, залежно від своїх потреб та бажань.

2. Положення, яке хворий самостійно змінити не може.

3. Положення, яке, хворий змінює самостійно з метою полегшення больових відчуттів.

4. Положення, зайняти яке хворого примушує патологічний процес поза його бажанням.

5. Необхідність хворому постійно знаходитись на ліжковому режимі.

18. У хворого «горда» постава, живіт збільшений у розмірах. При якихстанах це зустрічається?

1. Асцит

2. Метеоризм

3. Перитоніт

4. Апендицит

5. Холецистит

В. Задачі для самоконтролю:

1. До лікаря звернувся хворий зі скаргами на біль в епігастральній ділянці, нудоту, блювання, зниження апетиту, виражену загальну слабкість, головний біль та запаморочення.

Завдання:

1) виділіть основні скарги хворого;

2) назвіть загальні скарги хворого.

2. Хворому 36 років. З 16 років палить по 1 пачці цигарок на день.

– Розвиткові яких захворювань це може сприяти?

3. Хворий чолок, 45 років, працює президентом фірми. Звернувся зі скаргами на нападоподібні болі за грудиною, які мають стискаючий характер та з¢ являються при психо-емоційному перевантаженні.

– Про ураження якої системи йде мова?

– Що може бути причиною даних скарг?

4. Пацієнт виглядає молодше своїх років. На обличчі – ціанотичний рум¢ янець на блідому обличчі, спостерігається акроціаноз.

– Для ураження якої системи характерні такі ознаки.

– Зробіть припущення щодо характеру ураження.

5. Стан хворого вкрай важкий. Обличчя дуже бліде з синюшним відтінком. Очі глибоко впалі, рогівка тускла, ніс загострений, шкіра холодна, покрита холодним липким потом. – Для якого стану характерні такі ознаки?

6. Хворий погано орієнтується у зовнішньому середовищі, на питання відповідає із запізненням.

– Зробіть висновок щодо стану його свідомості.

– До якого порушення свідомості належать вказані ознаки?

Рекомендована література:

1. Нетяженко В.З., Щуліпенко І.М., Дідківська Л.А. Догляд за хворими (загальний і спеціальний з основами медсестринської техніки): підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації. – К.: Здоров'я, 2013. – С.305-346.

2. Методика обстеження терапевтичного хворого: навч.посіб./С.М.Андрейчин, Н.А.Бількевич, Т.Ю.Чернець – Тернопіль: ТДМУ, 2015. – с.6-64.