ІІ. Сутність атомістичного вчення стародавніх греків

Почати викладення змісту питання слід з констатації того, що матеріалістичні тенденції мали місце у представників іонійської філософії, Анаксагора й Емпедокла. Але формулювання основних положень розвинутого античного атомістичного матеріалізму пов¢ язано з філософськими вченнями Левкіппа, Демокріта, Епікура. Напівлегендарний вчитель Демокріта, (якщо він дійсно існував) Левкіпп «подарував» Демокріту тільки саму ідею атомізму. Демокріт сформував і всебічно обгрунтував світ атомістичного матеріалізму. Необхідно підкреслити, що онтологія (вчення про буття) базується на твердженні, що все існуюче складається з атомів і порожнечі. Порожнеча також реальна, як і атом, також є елементом, «стохейоном», тобто стихією дійсністю і необхідною умовою руху атомів і створення з них складних тіл. Атоми і порожнеча мають взаємовиключний характер: ніщо з того, що притаманне атомам, не має порожнеча. Тому вони і обумовлюють одне одного. Порожнеча у Демокріта - це незкінченна безперервність, буття атомів й складних тіл, що складаються з атомів - це перерва безперервності. Далі слід обгрунтувати такі положення атомізму Демокріта:

1. Атоми неподільні завдяки своїй щільності, а також «малості» і без¢ якісністі.

2. Атоми мають конфігурацію, безкінечно різноманітні за окресленням та формою.

3. Атоми розрізняються розміром і вагою.

4. Атоми одвіку хаотично рухаються в порожнечі («трусяться во всіх напрямках»).

5. Атоми стикаються, «сплітаються» і роз¢ єднуються.

6. З¢ єднання різноманітних атомів створюють все багатообраззя природи, і ніщо не походить з нічого.

7. Постійна зміна дійсності обумовлена наявністю руху в природі.

8. Все, що трапляється, здійснюється згідно природної необхідності.

9. Душа, духовний світ також створюється з атомів, але вони більш тонкі, більш рухомі.

Далі слід проаналізувати відмінність вчення Епікура від вчення Демокріта. Епікур не був таким «жорстким детерміністом», як Демокріт. Він додав до атомізму положення про те, що атоми рухаються не тільки хаотично, але й вгору, вниз; припускав відхилення атомів від детермінованого шляху. Це було обгрунтування природності Свободи, яка має місце в природі і, перш за все, в людській діяльності.

Література:

Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник – К.: Книга, 2005. – 528 с.

Петрушенко В.Л. Філософія: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: Каравела, 2011. – 544 с.

Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. - К.: Наукова думка, 2000. – 272 с.

Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред. акад. НАН України Л.В.Губерського. – К.: Знання, 2012. – 621 с.

Філософія: Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. – К.: Либідь, 2008. – 408 с.