Полтавщина

Докладніше: Діяльність ОУН та УПА на Полтавщині

З 1941 по 1943 в Полтаві та області також діяло підпілля ОУН.Підпільники обмежувались пропагандою та невеликими диверсіями, а більшість готових військових кадрів відправляли на західну Україну де велася кровопролитна війна. Агітаційна справа підпілля йшла добре — невдоволення колгоспами, пам'ять голодоморів та жахи окупації на Полтавщині забезпечили націоналістам свіжі кадри, які бажали боротися проти СРСР та проти окупанта — Німеччини. Нелегально видавався журнал «Сурма», «Україна в боротьбі», книга «Симон Петлюра». Полтавське підпілля тримало тісні зв'язки з Харковом, Запоріжжям, Сумами. У кінці 1942 року підпілля ОУН мало тісні зв'язки із групою радянських підпільників «Набат». Остання спроба закріпитися на Полтавщині ОУН та УПА належить, вірогідно, до 1944 року. Всі бажаючі продовжити боротьбу проти Німеччини та СРСР влилися до УПА, а незначні підпільники, що не були знищені НКВС і гестапо, розчинились в області.

Донбас

Докладніше: Діяльність ОУН на Донбасі

На території Донбасу в 1941-43 роках діяли групи обох ОУН — і «бандерівська», і «мельниківська» гілки. В СБУ відзначають, що умови діяльності українських націоналістів на Донеччині були складними, з огляду на багатонаціональність населення^[55]. Учасники націоналістичного руху ділилися листівками, розповсюджували газету «За самостійну Україну», збиралися на конспіративних квартирах. Під час допитів оунівці заявляли, що центральний провід приділяв Донеччині особливу увагу. У разі всенародного повстання індустріальний регіон начебто мав забезпечити матеріальну підтримку^[55]. Керівником ОУН на Донеччині був Стахів Євген Павлович^[56].

Крим

Докладніше: Діяльність ОУН та УПА в Криму

Документ, який доводить факт діяльності ОУН в Криму^[57]

Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українська, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці і багатьох інших населених пунктах, які були поруч з дислокацією похідних груп. З донесення агента СД від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах Рейху, стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували дорогою до Криму^[58].

Кубань

Повстанська армія діяла також на Кубані, але до 1950 року і саморозпустилася^[59]. Восени 1941 року, тільки-но більшовики відступили на Кавказ, на Кубань прибувають українські патріоти з Південної похідної групи ОУН (Б), і вже в 1942 році, в жовтні, створюється Єйський окружний провід на чолі зі Спиридоном Ткаченком — «Голубом». У групу входили «Схід» (Дмитро Матейчук) та «Зоряні» (Василь Яворів). Підпільники мали зв'язок із Великою Україною через Маріуполь^[60]. Мережа ОУН була створена на Кубані на базі одного з відділень «Північної похідної групи», яку очолював Спиридон Ткаченко («Голуб»). 20 жовтня 1942 він став головою Лиманського окружного проводу ОУН. Тісні зв'язки були встановлені з оунівцям Маріуполя. Від квітня 1942 існував канал старшин і підстаршин УПА, які були уповноважені проводом ОУН створити Козачу повстанську армію Кубані. Біля витоків цієї армії стояли: сотник Василь Плетень («Шум», «Зорян», «Беркут»), колишній лейтенант Червоної Армії, уродженець Чернігівщини, лейтенант Дмитро Гречух («Дніпро»), а також Дмитро Коваленко («Мить») з Приамур'я. Восени 1944 року на Кубані діяло дві повстанські сотні — «Шума» (85 чол.) та «Гомін» (125 чол.), а також окремі розвідуальні рої по 10 бійців у кожному^[61].

З серпня 1942 року з українського берега на Кубань діяла конспіративна Оунівська морська переправа. Керував нею Кубанець Петро Глек («дід Очерет»), колишній солдат армії УНР, житель станиці Довжанський. У липні 1944 року, коли на Кубань повернулися більшовики, ОУН (Р) організувала десант на чолі з сотником «Шумом» (колишнім капітаном Червоної Армії, походив зі станиці Батуринської). Його група мала дістатися поїздом до Туапсе під виглядом солдатів будівельної роти. Втім, до Туапсе вони не дістались, а вийшли на станції Хандіженській, і там, в горах Кавказу, почали збирати козаків, які тоді масово переховувались у лісах від сталінських карателів. Восени того ж року було сформовано сотні «Шума», «Гомона» та декілька розвідувальних роїв — загалом близько 300 осіб.^[60] Майже вісімдесят відсотків повстанців становили кубанські козаки, були також уродженці Великої України та галичани. Мовою спілкування була українська.^[60]

Навесні 9 травня 1945 повстанцям вдалося на перевалі Гойтх зупинити потяг, що перевозив репресованих до Москви, і визволити понад дві сотні в'язнів.

Існувала Козацька Повстанська Армія (КОПА) аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від керівництва УПА, саморозпустилася.^[60]