Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Як нам ставитись до московської мови




 

Чи означають всі перелічені вади, що до московської мови слід ставитися зневажливо? Зовсім ні, панове. Зневага до будь-якої іншої мови та культури – це якраз шлях, яким йдуть москвини, це невід’ємна властивість їхньої ментальності. Так чи інакше, московська мова відноситься до групи слав'янських, а тому жоден слав'янин (звісно ж, якщо він справді слав'янин і не останній дурень) не образить мову іншого слав'янського народу, бо цим самим він образив би й себе самого, враховуючи спільне етнічне походження, а, відтак, і спільність всіх слав'янських мов. Тим більше, не варто зневажати мову, яка має свою майже тисячолітню історію і, безперечно, зробила і свій внесок до скарбниці світової культури. Але, закарбувавши у свідомості тісний нерозривний зв’язок між мовою і менталітетом, ми вже не повинні дивуватися, чому пізно ввечері, коли трудовий люд лягає відпочивати, стомившись після робочого дня, під нашими вікнами вештається п’яна бидлота (начебто й етнічно українська) і волає на всю горлянку московською мовою, рясно перемежаючи свої не надто інтелектуальні монологи ненормативною лексикою того ж таки московського походження. Чи може хтось чув щось подібне в україномовному виконанні?

Чи означають всі перелічені вади московської мови, що ми повинні відмовитися від її вивчення? Жодним чином! Якщо вже так склалося історично, що практично всі українці вільно володіють московською, чому б не обернути цей факт на власну користь? Адже знаючи мову ворога і розуміючи його світогляд, значно простіше спрогнозувати його подальші дії. Та й абстрагуючись від одвічної (і, мабуть, довічної) ворожнечі між українцями і москвинами, знання іноземної мови ніколи не є зайвим – воно йде тільки на користь людині, розширюючи її світогляд, підвищуючи загальний рівень її культури і освіченості.

Якщо ми говоримо про вади, притаманні московській мові, то, дивлячись правді у вічі, повинні сказати, що й наша мова у цьому сенсі не є ідеальною в її нинішньому стані. Власне, інакше й не могло бути, хоча б з огляду на майже 800-річний колоніальний період. Ясна річ, що за відсутності власної держави ні сам народ, ні його мова не мають належних умов для вільного природного розвитку. Врахуємо при цьому й величезні утиски, яких зазнала українська мова впродовж кількох останніх століть під ярмом Московії. Відтак, знання обох мов і їх ґрунтовний неупереджений порівняльний аналіз допоможе нам швидше віднайти власні недоліки і визначити оптимальні напрямки їх подолання і надолуження згаяного за часи колоніальної залежності. Сюди ж варто долучати й аналіз інших слав'янських мов і переймати їх досвід сучасної розбудови.



Однією з важливих позитивних особливостей московської мови є її консервативність, що склалася внаслідок поширення в першопочатково чужорідному лінгвістичному середовищі. Завдяки означеному консерватизму в московській мові й понині збереглися деякі світоглядні лексичні елементи, що потрапили до неї з руської, тобто української. Натомість у самій українській мові стараннями християнських попів, у подальшому ретельно підтримуваними колонізаторами всіх мастей і власною виродженою псевдоелітою, нещадно винищувалися лексизми, пов’язані з орійською православною вірою наших предків, сприяючи поступовому перетворенню гордого, духовно сильного руського народу на націю гречкосіїв, водоносів і свинопасів.

Найпоказовішим підтвердженням цьому є термін «слов’яни» (пам’ятаємо, в московській мові – «славяне»). Про те, що початково група народів, до якої ми належимо, називалася саме «слав'яни», а не «слов’яни», поговоримо далі, але спершу порівняємо етимологію цих слів, а, відтак, і смислове навантаження, яке вони несуть.

Зрозуміло, що «слов’яни» є похідним від «слова». Сучасний український історик-дослідник Сергій Наливайко відзначає:

«Назву слов’яни найчастіше виводили від «слово». Логіка пояснення полягала в тому, що етнонім слов’яни мав позначати своїх, що говорять зрозумілою мовою, на відміну від чужинців – німців. Навряд чи таке пояснення може задовольнити».

Тоді як «слав'яни» беруть початок від імені Богині перемоги – Слави. Якщо припустити, що термін «слав'яни» є іншоназвою, тобто назвою, даною слав'янам іншими (неслав'янськими) народами, то, заглибившись в історію, пригадаємо, що дохристиянська Русь була однією з наймогутніших у світі держав. Наші пращури нерідко воювали, відбиваючи напади численних зовнішніх ворогів, і зазвичай виходили переможцями. І перше слово, яке чули переможені з вуст наших воїв, був вигук «Слава!». Якщо ж пристати на думку, що етнонім «слав'яни» є самоназвою, то й такий варіант має абсолютно логічне обґрунтування з точки зору світогляду прадавніх русів. Напротивагу християнам, які моляться, тобто весь час щось вимолюють у свого штучного бога, що саме по собі характеризує спрямування цієї релігії на самоприниження людини і виховання шкурного, споживацького ставлення до Бога, наші православні предки Богів славили, співали їм славні. Враховуючи тогочасне значення релігії в житті і побуті людини, самоназва «слав'яни» виглядає цілком природною.



Отже, панове, пропоную замислитись, хто ж ми є: слов’яни – народи-балакуни, чи слав'яни – народи-переможці? Ким були наші пращури, і на кого ми перетворилися зараз? Відповідь криється саме у цих двох словах, які різняться лише однією літерою…

Як бачимо, московська мова може стати в нагоді для збереження, а подекуди й відновлення, надзвичайно важливих світоглядних елементів української лексики, вплив яких на формування і підтримання національного менталітету не можна недооцінювати. І це є одним з першочергових завдань нашої справжньої еліти, до виконання якого вона має залучити найкращих фахівців-філологів.

Втім, виникає цілком слушне питання: яким же чином у московській мові збереглося прадавнє «славяне», не трансформувавшись, на відміну від української та переважної більшості інших слав'янських мов, за винятком білоруської, болгарської і хорватської? В дійсності, все дуже просто – адже москвини не є і ніколи не вважалися слав'янами аж до правління московського царя Петра Великого Сифілітика, що першим серед московських керманичів спробував хоч якимось боком приторочити дикунську азійську Московію до цивілізованої Європи. Але на той момент кістяк московської мови вже остаточно сформувався на побутовому рівні. Отже, до XVIII ст. не було жодної потреби у видозміні терміну, що стосувався зовсім інших народів. До того ж, населення Московії – носій московської мови – було всуціль неписьменним, тож мова вживалася лише в усній формі. Ненаголошене «о» у московській вимовляється як «а», тому «славяне» і «словяне»читалось би однаково, а, відтак, не було й ніякого сенсу змінювати «славян» на «словян».

Можливо, дехто вважає, що походження етноніму «слав'яни» саме від слави або ж Слави, а не від слова – плід моєї власної фантазії (хоча, на мою думку, я навів цілком переконливу аргументацію). Гаразд, звернімося тоді до інших джерел. І, насамперед, про це йдеться у скарбниці орійської православної духовності – Велесовій Книзі:

«… бо ми слав'яни, руси, які богам славу співають; і тако суть слав'яни од того» (дошка 8(2)).

Також дуже цікаве обґрунтування подає Сергій Наливайко в «Етнічній історії давньої України»:

«Аналогії до назви слов’яни дослідники знаходили і в назві Геродотових алізонів (з грецької нібито самохвали), і причорноморських ставанів – з індоіран. «славлені, хвалені». Але, мабуть, найцікавіше те, що й основа ванд у санскриті якраз і означає «славити, величати», а, отже, етноніми венеди й слов’яни виявляються семантичними двійниками. Це стосується і назви вандали, похідної від тієї ж основи ванд із суфіксом -ла, що творить прикметники від іменників і дієслівних основ. Отже, вандали також означає «славні», або ж «венедські», «які походять від венедів». Додамо також, що й шумерське шуму, з якого постала назва шумери, і гот. hreith, з яким пов’язують ім’я готів-грейтунгів, а також санскр. яша (укр. яса), до якого часом зводять етнонім аси (яси), теж означає «слава». Тож усі ці народи якоюсь мірою (принаймні на рівні назв) слов’яни, а коли точніше – слав'яни».

У тому ж дослідженні Наливайко цитує засновника історичної науки у південних слов'ян, історика XVI – XVII ст. Мавро Орбіні, відомого за працею «Слав'янське царство»:

«Залишаючи осторонь вищенаведені тлумачення імені слов’ян, беруся стверджувати, що воно пішло не від чого іншого, як від слави, оскільки «слов’янин» або «славон» означає «славний». Після настільки частих тріумфів над ворогами, свідченням чому є величезна кількість завойованих царств і країн, цей доблесний народ присвоїв собі саме ім’я слави… Якщо ім’я слов’ян і нове, то слава, завойована зброєю та кров’ю, притаманна їм за природою і успадкована від предків…».

Скажу відверто, особисто мене на думку про етимологію етноніма «слав'яни» наштовхнула саме семантична різниця між українським і московським варіантом. Таким чином, я на власному досвіді переконався у користі знання московської мови. Але знати мову і послуговуватися нею у повсякденному спілкуванні – це зовсім різні речі. Ми маємо власну мову, яка поклала початок всій групі індоєвропейських мов, у тому числі й таких прадавніх як санскрит. Ми маємо власну мову, яка є однією з найбагатших, найкрасивіших і наймелодійніших у світі. Ми маємо власну мову, яка є берегинею нашого національного менталітету і національної самоідентифікації. А тому ми повинні розмовляти нею, мислити нею, пишатися нею, любити її, плекати, оберігати і розвивати.

Такі міркування навряд чи зустрінуть належне розуміння і широку підтримку серед шлунковосвідомої хохляцької біомаси, якій «всё равно, на каком языке говорить – главное, чтоб мы друг друга понимали», проте, сподіваюся, вони стануть вказівним променем для кожного українця, небайдужого до долі держави і нації. Питання мови не може бути другорядним – воно було, є і завжди лишатиметься стратегічним і першочерговим, але вирішувати його необхідно в комплексі з питаннями влади, ідеології і духовності. Це давно усвідомили наші вороги, тож нарешті мусимо усвідомити і ми.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал