Інтерпретаційні акти (акти тлумачення): проблеми нормативності.

Акт тлумачення - це один з видів правових актів. Питання про юридичну природу актів тлумачення тісно пов'язаний з проблемою сутності тлумачення, тобто це є правотворчою діяльністю або це засіб з'ясування і роз'яснення сенсу існуючої норми права. Інтерпретаційні акти як види правових актів мають свій особливості: вони не містять загальнообов'язкових правил поведінки (норм права), не мають самостійного значення і діють в єдності з тими нормативними актами, в яких містяться тлумачиться юридичні норми. Вони знаходяться в залежно від нормативних актів, обслуговують і поділяє їх долю.

Інтерпретаційні акти можна класифікувати за різними підставами:

1. За зовнішньою формою вони можуть бути письмовими і усними. Письмові акти тлумачення мають певну структуру, тобто в них повинні присутні реквізити: хто видав цей акт, коли, якими нормами права (інституту, галузі, нормативного акту) ставиться, коли вступив в дію. Вони можуть наділятися в ту ж форму, що і нормативно-правові акти, які видаються відповідними органами (укази, постанови, накази, інструкції тощо).

2. По юридичної значимості розрізняють акти нормативного тлумачення і казуальне.

Акти нормативного тлумачення поширюють свою дію на невизначене коло суб'єктів і розраховані на застосування кожен раз, коли реалізується тлумачувана норма, в цьому сенсі вони носять загальнообов'язковий характер.

Казуальні акти відносяться до конкретного випадку і стосуються конкретних осіб; з цієї точки зору їх можна назвати індивідуальними

Порівнюючи між собою нормативні акти та акти тлумачення, слід звернути увагу на те, чи можуть останні виступати як джерела права України. У юридичній літературі здебільшого говориться, що нормативно-правові акти є джерелом права, адже містять норми поведінки, а інтерпретаційні акти не можуть мати такого статусу, бо містять тільки роз’яснення таких норм. Однак, перш ніж дати будь-яку відповідь, необхідно з’ясувати, що ми будемо розуміти під поняттям «джерело права», а що під «формою права» та як ці терміни між собою співвідносяться. У правовій науці не існує єдиної думки стосовно того, що слід розуміти під цими поняттями. Сьогодні поширеними є такі точки зору на цю проблему: 1) повне ототожнення вказаних термінів; 2) їх повне розмежування, при якому кожен із цих термінів має своє самостійне значення; 3) часткове розмежування, при якому термін «джерело права» є більш широким.

3. Юридична сила акта тлумачення та сфера його дії визначаються місцем органу, його який видав. Це акти органів влади: виконавчо-розпорядчих, судових, прокурорських і т.д.

4. В залежності від того, хто видав акт тлумачення і нормативно-правовий акт, вони можуть бути автентичними або легальними. Якщо акт приймає і тлумачить один і той же суб'єкт, це авторське тлумачення (автентичне).

Якщо норму права тлумачить суб'єкт, який на це управомочен, яким це право делеговано (дозволено) законом то це легальні акти.

5. Можна виділити акти тлумачення в різних галузях права;

кримінально-правові, адміністративно-правові тощо

Уважаємо, що найбільш повно структуру інтерпретаційного акта розглянула Л. Г. Матвєєва, яка виділяє його формальну і змістовну сторони. До формальної сторони вона відносить розташування основних елементів і зв’язків акта, а також комплекс реквізитів, що забезпечують його цілісність і завершеність, до змістовної – ідею, тему та проблему, що викладені в інтерпретаційному акті. Саме ці елементи утворюють суть акта тлумачення

Однак не всі інтерпретаційні акти містять у собі всі елементи, що становлять його структуру. Наприклад, інтерпретаційні акти Конституційного Суду України складаються із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. А от акти казуального тлумачення, що вирішують певну індивідуальну справу, містяться, як нами вже зазначалось вище, лише у його мотивувальній частині.