Розділ 21 мирні способи вирішення міжнародних спорів

21.1. Поняття міжнародного спору

Усі держави, вступаючи у світове співтовариство, беруть на себе зобов'язання здійснювати свою міжнародну діяльність відповідно до основних принципів міжнародного права. Одним із таких принципів є обов'язок держав вирішувати свої «міжнародні спори мирними способами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість» (п. З статті 2 Статуту ООН).

Проте з моменту закінчення Другої світової війни на планеті спостерігалося більше 100 збройних конфліктів, включаючи такі великі, наприклад, як війни Ізраїлю із сусідніми арабськими дер­жавами, участь СРСР у громадянській війні в Афганістані, війна західних країн проти Іраку, збройне втручання країн Заходу в громадянську війну в Югославії, а також збройні конфлікти в За­кавказзі, Молдові і Чечні.

Водночас міжнародне співтовариство напрацювало і викори­стовує певні механізми у збереженні міжнародного миру і безпеки. Сукупність цих механізмів називається правом міжнародної без­пеки. Воно містить у собі правові способи, що відповідають основним принципам міжнародного права, спрямовані на забезпечення миру і застосування державами колективних заходів проти актів агресії, що загрожують миру і безпеці.

До міжнародно-правових способів забезпечення міжнародної безпеки належать:

— мирні способи вирішення спорів;

— загальна і регіональна безпека (колективна безпека);

— роззброювання;

— заходи щодо ослаблення напруженості і припинення гонки озброєнь;

— заходи щодо запобігання ядерній війні;

— неприєднання та нейтралітет; -

— заходи щодо припинення актів агресії (самооборона);

— дії міжнародних організацій;

— нейтралізація і демілітаризація територій (ліквідація військо­вих баз);

— створення зон миру в різних районах земної кулі;

— заходи для зміцнення'довіри між державами.

Незважаючи на наявний широкий перелік способів підтримки

міжнародного миру і безпеки, у міжнародному житті нерідко в ре­зультаті зіткнення інтересів виникають конфліктні ситуації між»державами.

Відповідно до Статуту ООН міжнародні конфлікти поділяються

на:

— ситуацію, тобто конфлікт, що у випадку його розвитку може загрожувати міжнародному миру і безпеці (наприклад, ситу­ація з Іраком);

— спір, тобто ситуацію, коли сторони заявили одна одній вза­ємні претензії (наприклад, спір Англії з Іспанією з приводу Гібралтару). У спорі завжди є учасники, у яких претензії сформульовані і збігаються з предметом спору. При цьому держави свої претензії обґрунтовують законними інтересами і нормами міжнародного права.

Якщо претензії держав не збігаються з предметом спору, то вони так і залишаються претензіями, без надії інституціоналізації (фор­мування і розвитку) спору (наприклад, претензії Японії на російські острови південної частини Курил). Міжнародний суд ООН відзначав, що «односторонні претензії не утворюють спору».

Таким чином, для будь-якого міжнародного спору характерним є наявність розбіжностей з питання факту або норми права, тобто конфлікту інтересів між двома суб'єктами міжнародного права.

Використання термінів «ситуація» і «спір» є правомірним із по­зицій сучасного міжнародного права, тому що саме ці терміни входять у понятійний апарат Статуту ООН (положення глави VI «Мирне ви­рішення спорів» (статті 33-38) і Глави VII «Дії у відношенні загрози миру, порушень миру й актів агресії» (статті 39-51) — багатосто­роннього міжнародного договору, учасниками якого є практично всі держави світу.

Щоправда, у жодній статті Статуту ООН не міститься дефінітив­ної характеристики цих термінів. Статут ООН визначає лише те, що ситуації і спори можуть бути двох видів:

1) ті, що загрожують міжнародному миру і безпеці;

2) ті, що не становлять такої загрози.

Існування міжнародного спору зобов'язує держави вирішувати цей спір. Відповідно до сучасного міжнародного права держави зобов'язані свої спори вирішувати мирними способами.

Слід мати на увазі, що інститут мирних способів вирішення між­народних спорів є міжгалузевим, тому що його норми містяться і в праві міжнародної безпеки, і в праві міжнародних організацій, і в праві міжнародних договорів, а також ще в цілому ряді галузей міжнародного права.

Основними джерелами цього інституту є:

— Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 року;

— Переглянутий загальний акт про мирне вирішення міжнарод­них спорів 1928 року (у редакції 1949 року);

— Статут ООН;

— Статути регіональних міжнародних організацій;

— Декларація про принципи міжнародного права 1970 року;

— Заключний акт НБСЄ 1975 року;

— Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989 року та інші документи ОБСЄ;

— міжнародні звичаї.

При виникненні конфлікту звичайно держави використовують міжнародні засоби вирішення спорів, виходячи з зазначених під­став:

— субординаційної, коли дії суб'єкта спору підпорядковані нор­мі внутрішнього права (застосовується переважно всередині держави);

— координаційної, коли для держави є обов 'язковим лише те, із чим вона погодилася. Ця підстава має місце в міжнародному праві, тому що ніхто в міжнародному праві апріорі (заздале­гідь) не може передбачити позицію держави щодо предмета спору. Можна тільки резюмувати її сумлінність щодо пред­мета спору.

21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів

Згідно зі статтею 33 Статуту ООН сторони, що беруть участь у спо­рі, продовження якого могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, повинні насамперед намагатися вирішити його за допомогою переговорів, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угод чи інших мирних способів на свій вибір. Тому відразу ж слід зазначити, що перелік способів вирішення міжнародних спорів не є обмеженим і підлягає розширювальному тлумаченню.

Безпосередні переговори передбачають установлення контакту й обмін думками між державами, що сперечаються, з метою досяг­нення угоди з різних питань.

Під добрими послугами міжнародне право розуміє сукупність дій держав, що не беруть участі у даному спорі, або інших суб'єктів міжнародного права, що спрямовуються на встановлення або по­новлення прямих переговорів між тими, хто сперечається, з метою створення сприятливих умов для мирного вирішення спору.

Посередництво — це сприяння держав або інших суб'єктів міжнародного права, що не беруть участі у даній суперечці, з метою мирного врегулювання спорів.

Під міжнародною слідчою процедурою розуміється розслідуван­ня міжнародним органом конкретних обставин і фактичних даних, що покладені в основу міждержавної розбіжності. Міжнародна по­годжувальна процедура передбачає розгляд спорів в утворюваних' сторонами на паритетних засадах органах із метою вироблення проекту угоди.

Міжнародний арбітраж (третейський суд) — це організований на підставі угоди сторін розгляд спору окремою особою (арбітром) або групою осіб (арбітрами). Причому склад арбітрів, порядок діяльності суду, а також норми права, що підлягають застосуванню, визна­чаються угодою сторін, які сперечаються; у процесі беруть участь представники сторін, процес очолює суперарбітр, що обирається сторонами; рішення арбітражу має обов'язковий характер.

Розгляд міжнародних спорів у Міжнародному суді передбачає звернення сторін, що сперечаються, у спеціально створюваний на основі міжнародних договорів постійний орган, покликаний вирі­шувати міжнародні спори шляхом судової процедури.

Можливе вирішення спорів в міжнародних організаціях, а також вирішення спорів іншими способами.

Розглянемо коротко кожен з названих мирних способів вирішен­ня міжнародних спорів.

21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги

Безпосередні переговори — це найбільш простий, зручний і по­ширений спосіб мирного вирішення спорів між державами. Зміст безпосередніх переговорів полягає в пошуку вирішення розбіжно­стей самими сторонами, що сперечаються, шляхом установлення безпосереднього контакту і досягнення угоди між ними. Таким чином, у них беруть участь зацікавлені (держави, що сперечають­ся), які вирішують питання про метод, зміст вирішення спірної проблеми у певному місці переговорів, частіше за все на території третьої держави або в міжнародній організації, тому що повинен бути дотриманий принцип суверенної рівності сторін.

Багато держав світу при вирішенні міжнародних конфліктів стоять на позиції першочерговості безпосередніх (прямих) дипло­матичних переговорів як найбільш ефективному способі вирішення міжнародних конфліктів.

Переговори можуть вестися через звичайні дипломатичні канали або на нарадах, що спеціально скликаються. Звичайно переговори ведуться в усній формі. Можливі також письмова форма, обмін до­кументами, телеграмами й іншими засобами зв'язку.

Прямі дипломатичні переговори проходять без попередніх уль­тимативних умов, примусу, диктату або погроз.

Переговори можна класифікувати:

а) стосовно предмета спору (мирні, політичні, торгові і т.д,);

б) за кількістю учасників (двосторонні і багатосторонні);

в) за рівнем представництва сторін (переговори глав держав і урядів; переговори міністрів закордонних справ; переговори дипломатичних представників; переговори уповноважених або спеціальних місій).

Переговори повинні вестися на основі поваги законних прав і інтересів усіх учасників. Вступивши в переговори, учасники зобов'язані утримуватися від дій, здатних зашкодити вирішенню спору.

Одним із різновидів переговорів є консультації. Відповідно до раніше досягнутої домовленості держави зобов'язуються періодично або у випадку виникнення певного роду обставин консультуватися одна з одною для усунення можливих розбіжностей. Метою консуль­тацій є попередження виникнення міжнародних спорів.

Добрі послуги полягають в наданні стороною, яка не бере участі в конфлікті, допомоги тим, що сперечаються, у налагодженні пря­мого контакту, в організації безпосередніх переговорів. Звичайно добрі послуги пропонуються третіми державами або міжнародними організаціями самостійно. Після доведення відносин сторін, що сперечаються, до стадії переговорів функції суб'єкта, що робить добрі послуги, завершуються, тому що він у самих переговорах участі не бере. Але у разі згоди сторін він може бути присутнім при переговорах.

Посередництво передбачає активну участь посередника в пе­реговорах, включаючи внесення пропозицій з окремих аспектів питання або відносно спору в цілому. При посередництві держави, що сперечаються, обирають третю особу (державу, представника міжнародної організації), що бере участь у переговорах як самостій­ний учасник. Остаточне рішення у спорі приймається учасниками спору і посередником шляхом взаємної угоди, що підписується всіма сторонами.

Добрі послуги і посередництво можуть надаватися державою, що не бере участі в спорі, міжнародною посадовою особою або при­ватними особами. Для виконання ними своїх функцій необхідна згода сторін, що сперечаються.

Добрі послуги і посередництво можуть бути зроблені з ініціативи ■ як тих, що сперечаються, так і тих, що їх пропонують. Проте між наданням добрих послуг і посередництвом є і відмінності. Так, для здійснення посередництва необхідна попередня згода всіх учасників спору, у той час як добрі послуги можуть пропонуватися самостійно третьою особою або використовуватися лише за згодою одного учас­ника спору. Крім того, посередник є активною стороною в перегово­рах, його мета полягає не тільки в полегшенні контактів і доведенні сторін до переговорів (на чому закінчуються добрі послуги), але й в узгодженні позицій сторін: посередник може виробляти свої про­екти врегулювання спору і пропонувати їх сторонам.

21.4. Міжнародна процедура з примирення

У міжнародну процедуру з примирення входить діяльність слідчих і погоджувальних комісій, що мають на меті допомогти вирішенню спору шляхом досягнення безпосередньої угоди між сторонами.

У міжнародних спорах, що не зачіпають ні честі, ні суттєвих інтересів держав і фактичних обставин, що виникають із розбіж­ностей в оцінці ситуації, сторони вправі встановити спеціальний міжнародний орган — слідчу комісію для з'ясовування питань факту.

Комісії формуються на паритетних засадах із однаковою кіль­кістю представників обох сторін. У їхній склад як члени або голова можуть входити представники інших держав. Організація комісій і їхніх завдань визначається угодою сторін, що сперечаються.

Завдання слідчих комісій полягає в з'ясовуванні фактичних об­ставин спору. їхнє створення було передбачено Гаазькими конвенці­ями про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і 1907 років, у яких був визначений статус міжнародних слідчих комісій.

Якщо сторони не домовляться про інше, то комісія формується шляхом призначення кожній із сторін двох членів, із яких тільки по одному можуть бути громадянами держав-сторін. Ці члени обирають голову. Такий самий порядок установлений Загальним актом про мирне вирішення міжнародних спорів, прийнятим Лігою Надій у 1928 роді і переглянутим ООН у 1949 році.

Розслідування комісією провадяться в змагальному порядку. Сторони у встановлені терміни викладають комісії факти, подають необхідні документи, а також список свідків і експертів, які повинні бути вислухані. Комісія вправі запитувати від сторін і інші додаткові матеріали. У процесі розгляду провадиться допит свідків, про що складається протокол.

За підсумками розслідування комісія виносить рішення за допо­могою упорядкування доповіді, у якій встановлюється тільки факт спору. Ця доповідь не має сили рішення суду або арбітражу, і сторо­ни мають право використовувати рішення комісії на свій розсуд.

Слід зазначити, що слідчі комісії в міжнародній практиці ви­користовуються досить рідко. Ширше використовуються погоджу­вальні комісії, що є новим способом вирішення міжнародних спорів. У статті 33 Статуту ООН цей спосіб спільно зі слідчими комісіями позначено поняттями «обстеження» і «примирення».

Погоджувальні комісії формуються так само, як і слідчі. Про­те вони мають більш широкі повноваження, ніж останні, тому що можуть не тільки з'ясовувати і встановлювати фактичні обставини, але й рекомендувати можливе вирішення цього спору. Але все ж таки, на відміну від суду й арбітражу, остаточне рішення в справі приймається сторонами, що не пов'язані висновками комісії.

Деякі багатосторонні конвенції, наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, передбачають створен­ня погоджувальних комісій, звичайно в порядку, подібному до того, що встановлений Гаазькими конвенціями. Відповідно до положень Акта про мирне вирішення міжнародних спорів 1985 року постійна погоджувальна комісія складається з п'яти членів. По одному члену комісії призначають сторони, які сперечаються, три інших призна­чаються серед громадян третіх держав. У разі утруднення у виборі членів їхнє призначення може бути доручено голові Генеральної Асамблеї ООН, третім державам або вирішено жеребкуванням.

21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для вирішення спорів між державами, створений на підставі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.

Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також норми права, що підлягають застосуванню, ви­значаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.

Арбітраж завжди формується з непарної кількості членів, один із яких є суперарбітром, або головою.

Іноді арбітраж складається з одного арбітра.

Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбіт­раж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер- арбітр обираються ними за згодою серед громадян третіх держав.

Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосову­вати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.

У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Па­латі є список міжнародних арбітрів, із якого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного суду.

Міжнародному праву відомі такі види міжнародного арбітражу (третейського розгляду):

— ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), який створюєть­ся внаслідок особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не вдаючись до допомоги міжнародних інституцій;

— інституціональний (постійний) арбітраж, який здійсню­ється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж передбачає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сто­рони. Як приклад постійного арбітражу може бути наведена діяльність Палати третейського суду на підставі Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 року.

21.6. Міжнародна судова процедура

Судова процедура є одним із видів розв' язання міжнародних спо­рів. Міжнародний суд — це утворюваний на основі міжнародного договору постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури.

На відміну від арбітражу, склад, процедура, юридичні джерела рішень Міжнародного суду визначаються не спеціальною угодою сторін, що сперечаються, у кожному окремому випадку, а постій­ним Статутом Міжнародного суду ООН, що є невід'ємною частиною Статуту ООН. Усі члени ООН є тим самим і учасниками Статуту.

Держави — не члени ООН можуть стати учасниками Статуту на умовах, визначуваних Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 93 Статуту ООН).

Міжнародний суд ООН знаходиться в Гаазі, склад головного су­ду — 15 суден, що обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Без­пеки ООН на 9 років, серед фахівців у галузі міжнародного права.

Міжнародний суд правочинний виносити не тільки обов'язкові рішення у спорах, переданих на його розгляд за згодою сторін, але і вправі давати будь-які консультативні висновки щодо будь-яких питань міжнародного права.

З моменту створення Міжнародного суду в 1946 році на його роз­гляд було передано більше 60 спорів між державами і викликано більше 20 консультацій міжнародними організаціями.

Судовий процес у рамках Міжнародного суду складається з двох частин: письмової й усної. Письмова частина полягає в повідомленні суду сторонами меморандумів і контрмеморандумів, що виклада­ють позиції держав, які сперечаються, усна — у заслуховуванні представників держав, що сперечаються, їхніх адвокатів, свідків, експертів.

Рішення Суду юридично обов'язкове для сторін, що беруть участь у справі. Воно не створює правового прецеденту для вирішення ін­ших справ аналогічного характеру (стаття 59 Статуту Міжнародного суду ООН). Рішення Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Не­виконання його однією зі сторін надає право іншій стороні звернути­ся до Ради Безпеки ООН. Якщо остання визнає за необхідне, то вона може зробити рекомендації або вирішити питання про вживання заходів для виконання рішення (стаття 49 Статуту ООН).

Серед розглянутих Міжнародним судом справ основне місце посідають територіальні спори, що стосуються невеликих ділянок державної території (наприклад, голландсько-бельгійський спір про територіальні анклави), а також територіальні спори, подібні індійсько-португальському спору про право проходу через територію Індії, спори ФРН, Данії і Голландії про делімітацію континенталь­ного шельфу Північного моря.

Міжнародний суд ООН є не єдиним судовим органом, що роз­глядає міжнародні спори в порядку судової процедури.

Залежно від характеру розглянутих спорів міжнародні суди по­діляються на суди з вирішення:

а) міждержавних спорів (Міжнародний Суд ООН, Економічний Суд СНД);

б) як міждержавних спорів, так і справ, порушуваних фізичними і юридичними особами проти держав і міжнародних органі­зацій (Європейський суд з прав людини);

в) трудових спорів у рамках міжнародних організацій (Адміні­стративний трибунал МОП);

г) з притягнення до відповідальності фізичних осіб (Нюрнбер­зький трибунал);

ґ) різноманітних категорій спорів (Суд ЄС).

Слід, проте, зазначити, що в наш час юридичні спори, що вини­кають і мають суттєве значення, держави надають перевагу вирішу­вати не за допомогою судової процедури, а шляхом безпосередніх переговорів. Але це не впливає на зростання кількості міжнародних судів і розширення їхньої компетенції у розгляді справ між різними категоріями суб'єктів, а не тільки між державами.

У цілому можна відзначити, що в розвитку системи способів мир­ного розв 'язання міжнародних спорів має місце тенденція зниження питомої ваги судової процедури і підвищення погоджувальної.

21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях

Серед погоджувальних способів розв'язання міжнародних спорів істотно зросло значення міжнародних організацій.

Процедура вирішення спорів міжнародними організаціями, на відміну від судової, має переважно політичний характер.

Організація Об'єднаних Націй — основний орган співробітництва держав у всесвітньому масштабі —- є ядром сучасної системи мирних способів вирішення спорів.

Статут ООН робить акцент на інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки при вирішенні спорів. Одна з головних цілей ООН полягає в розв'язанні не будь-яких спорів, а тих, що можуть стано­вити загрозу миру або призвести до порушення миру (п.1 статті 1 Статуту ООН).

Центральне місце в процедурі мирного вирішення спорів посідає Рада Безпеки ООН, що вправі за власною ініціативою розглянути будь-який спір для визначення того, чи не може продовження цього спору загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки (стаття 34 Статуту ООН).

Рада Безпеки і Генеральна Асамблея в результаті розгляду спору можуть приймати рекомендації. Юридично обов'язкові рішення Рада Безпеки вправі приймати лише у випадку загрози миру, по­рушень миру й актів агресії. Рада Безпеки повинна враховувати, що спори юридичного характеру як загальне правило підлягають передачі сторонами в Міжнародний суд.

Можна виділити основні напрямки в діяльності ООН у мирному вирішенні спорів:

— підтримка миру, тобто забезпечення присутності ООН у ра­йоні міжнародного конфлікту, що пов'язане з розґортанням військового, поліцейського або цивільного персоналу ООН (наприклад, операція ООН 1990 року «Буря в пустелі», «гу­манітарна інтервенція» ООН 1994 року в Сомалі);

—- миротворчість, тобто дії, спрямовані на те, щоб схилити ворогуючих до мирного вирішення спору з використанням арсеналу засобів, передбаченого в розділі VI Статуту ООН, а також зупинити конфлікт і забезпечити збереження миру;

— постконфліктна миротворчість, тобто дії з виявлення і усунення причин конфліктів, підтримка структур, схильних сприяти зміцненню миру (основна мета такої миротворчості — запобігання рецидиву конфлікту);

—- превентивна дипломатія, тобто дії, спрямовані на профі­лактику спорів, що виникають між сторонами, недопущення переростання спорів у конфлікти та обмеження масштабів конфліктів (основна мета — урегулювання спору до спалаху насильства).

У наш час найбільшого поширення набули такі засоби здійснення превентивної дипломатії:

— заходи для зміцнення довіри;

— раннє попередження конфліктів за допомогою міжнародних організацій;

— установлення фактів, пов'язаних зі спором;

— демілітаризація і нейтралізація;

— інші засоби.

Незважаючи на складність міжнародної ситуації, передбачена Статутом ООН система мирного врегулювання спорів дає позитивні результати. У рамках ООН обговорюються практично всі найбільш серйозні спори і конфлікти, що виникають між державами в рамках світового співтовариства.

Підвищується роль і значення в мирному врегулюванні спорів міжнародних регіональних організацій. їхня роль у вирішенні питань підтримки миру, «які є підхожими для регіональних дій», зафіксована в статті 52 Статуту ООН. Необхідна умова правомірного існування регіональних організацій полягає в тому, що зміст їхніх установчих актів і діяльності повинен бути сумісним з цілями і принципами ООН.

Організація африканської єдності створила Комісію з посеред­ництва, примирення й арбітражу, що складається з 21 члена, обра­ного Конференцією глав держав і урядів ОАЄ. Серед членів комісії обираються особи, які здійснюють функції посередників і арбітрів. Спір передається в Комісію державами, що беруть участь у ньому, або вищими органами ОАЄ.

Ліга арабських держав головну роль у розгляді спорів надала своїй Раді. Стосовно спорів, що не торкаються незалежності, суве­ренітету і територіальної цілісності держав, він може виконувати арбітражні функції. Для розгляду таких спорів сторони, що спере­чаються, повинні звернутися до Ради, яка приймає обов'язкове й остаточне рішення. Сторони в спорі не беруть участі в обговоренні і рішенні Ради. У тих випадках, коли спір може призвести до війни, Рада може виконувати функції примирювання.

Організацією американських держав у 1948 році на Конференції в Боготі був прийнятий Американський договір про мирне вирішен­ня спорів. Відповідно до договору головна роль у мирному врегулю­ванні спорів відведена Постійній Раді Організації. У договорі також докладно описані такі форми мирного вирішення спорів, як добрі послуги і посередництво, розслідування і примирення.

Таким чином, у рамках міжнародних організацій діють як органи загальної компетенції, у повноваження яких входить вирішення розбіжностей між членами, так і спеціалізовані органи з розгляду окремих категорій справ.

Література

Анисимов Л.И. Международно-правовые средства разрешения международных споров (конфликтов). — М., 1975.

Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном пуб­личном и частном праве. — М., 1999.

Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. — М., 1998.

Клеандров М.И. Экономический Суд СНГ: статус, проблемы, перспективы. — Тюмень, 1995.

Клименко Б.М. Мирное решение территориальных споров. — М., 1982.

Кожевников ФИ., Шармазанашвили Г. В. Международный Суд ООН. Организация, цели, практика. — М., 1971.

Ладыженский A.M., Блищенко И.П. Мирные средства разреше­ния споров между государствами. — М., 1962.

Лазарев С.Л. Международный арбитраж. — М., 1991.

Левин Л.Б. Принцип мирного разрешения международных спо­ров. — М., 1977.

Камаровский Л.А. О международном суде. — М., 2007.

Кожевников Ф.И., Шарманазашвили Г.В. Международный Суд ООН. — М., 1971.

Мовчан А.П. Мирные средства разрешения международных споров. — М., 1957.

Насиновский В.Е. Вооруженные конфликты: поиск решений. — М., 1996.

Пушмин Э.А. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). — М., 1974.

Пушмин Э.А. Мирные средства разрешения международных споров. — Ярославль, 1981.

Пушмин Э.А. Международный юридический процесс и между­народное право. — Кемерово, 1990.

Робертсон Дж. Злочини проти людства: боротьба за правосуддя в усьому світі/Пер. з анг.; Наук. ред. М.О. Баймуратов. — Одеса, 2006.

Справочник ООН по мирному разрешению споров между госу­дарствами. — Нью-Йорк, 1992.

Толстых В.Л. Деятельность международных юрисдикционных органов. — Новосибирск, 1996.

О'Хадсон Мэнли. Международные суды в прошлом и будущем. — М., 1947.

Шинкарецкая Г.Г. Международная судебная процедура. — М., 1992.

Шинкарецкая Г. Г. Компетенция международных судов и арбит­ражей. — СПб, 1992.

Энтин М.Л. Международные судебные учреждения. — М., 1984.

Энтин М.Л. Суд Европейских сообществ: правовые формы обес­печения западноевропейской интеграции. — М., 1987.

Спеціальні терміни

Добрі послуги, консультації, міжнародна ситуація, міжнародний арбітраж, міжнародний спір, посередництво, примирення, слідчі комісії, установлення фактів, естопель.

Контрольні питання

Опишіть предмет регулювання права вирішення міжнародних спорів.

Із яких правових інститутів складається міжнародне право ви­рішення міжнародних спорів?

Дайте характеристику джерел права вирішення міжнародних спорів.

Які ви знаєте принципи права вирішення міжнародних спо­рів?

Яка роль ООН і її органів у формуванні й реалізації норм права вирішення міжнародних спорів?

Які розбіжності між поняттями «спір» і «ситуація»?

Порівняєте арбітражну й судову процедури вирішення міжна­родних спорів.

Які умови розгляду спорів міжнародним арбітражним судом?

Які вимоги пред'являються до суддів міжнародних судів?

Які існують підстави юрисдикції Міжнародного Суду ООН?

Які судові інстанції передбачені в рамках Міжнародного Суду ООН?

Які функції виконує Міжнародний Суд ООН?

Які правові наслідки винесення Міжнародним Судом ООН рі­шення по спорах між державами?

Які правові наслідки винесення Міжнародним Судом ООН кон­сультативного висновку?

У чому особливості вирішення спорів у міжнародних організа­ціях?

ЗМІСТ

Передмова................................................................................................................... З

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА............................................................... 6

Розділ 1. ПОНЯТТЯ І ОСОБЛИВОСТІ

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.......................................................... 6

1.1. Поняття і визначення міжнародного права.................................... 6

1.2. Особливості міжнародного права....................................................... 10

1.3. Міжнародне право та міжнародна система................................... 19

1.4. Основні риси сучасного міжнародного права................................. 20

1.5. Глобалізація і глобальні проблеми виживання людської цивілізації 21

1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право.................. 2Х

1.7. Галузі й інститути міжнародного права......................................... 2 9

Розділ 2. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА

РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА....................................... 32

2.1. Поняття, значення й періодизація історії міжнародного права 32

2.2. Міжнародне право Стародавнього світу.......................................... 36

2.2.1. Єгипет і Двохріччя (Тигр і Євфрат)............................................... 36

2.2.2. Стародавня Греція.............................................................................. 37

2.2.3. Стародавній Рим................................................................................. 43

2.2.4. Стародавній Схід (Індін, Китай)................................................. 51

2.2.5. Вплив Арабського Сходу на формування міжнародного права 56

2.3. Роль Візантії у розвитку міжнародного права.............................. 57

2.4. Колонізація..............................................................................................59

2.5. Вестфальський мир (1648)............................................................. — 60

2.6. Роль Великої французької революції

в розвитку міжнародного права................................................................... 62

2.7. Конгреси й конференції XIX ст.

і міжнародне право........................................................................................ біг

2.8. Основні тенденції розвитку буржуазної

науки міжнародного права......................................................................... 6 Е

2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної

революції в становленні нового міжнародного права............................ 6(

2.10. Тенденції розвитку міжнародного права

до початку Другої світової війни.................................................................. 6£

2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права 6^

Розділ 3. НОРМИ І ДЖЕРЕЛА

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА........................................................... 73

3.1. Поняття норми міжнародного права................................ 73

3.2. Структура норм міжнародного і ірава............................. 76

3.3. Види міжнародно-правових норм.................................... 77

3.4. Джерела міжнародного права......................................... 80

3.5. Договір і звичай — основні джерела

міжнародного права............................................................... 81

3.6. Допоміжні джерела міжнародного права......................... 86

3.7. Кодифікація міжнародного права................................... 87

Розділ 4. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРАВА 91

4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права 91

4.2. Принцип суверенної рівності держав............................. 93

4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою......... 94

4.4. Принцип територіальної цілісності держав.................... 95

4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів 96

4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних

спорів..................................................................................... 97

4.7. Принцип невтручання у внутрішні справи..................... 99

4.8. Принцип поваги прав людини...................................... 100

4.9. Принцип рівноправності та самовизначення

народів і націй...................................................................... 101

4.10. Принцип міжнародного співробітництва...................... 103

4.11. Принцип сумлінного виконання

міжнародних зобов'язань..................................................... 104

Розділ 5. СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА........................ 108

5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного

права.................................................................................... 108

5.2. Види суб'єктів міжнародного права............................... 110

5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного

права.................................................................................... 111

5.4. Види держав................................................................... 112

5.5. Міжнародна правосуб'єктність націй і народів,

що борються за національне визволення............................. 116

5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій.................. 119

5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності

фізичних осіб......................................................................... 121

5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності.................... 123

5.9. Міжнародна правосуб'єктність

державоподібних суб'єктів.................................................... 13]

Розділ 6. ВИЗНАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ.................. 141

6.1. Поняття визнання......................................................... 141

6.2. Форми визнання............................................................ 144

6.3. Види визнання................................................................ 145

Розділ 7. ПРАВОНАСТУПНИЦТВО

У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ...................................................... 151

7.1. Поняття і види міжнародного

правонаступнидтва................................................................ 151

7.2. Правонаступництво держав стосовно

міжнародних договорів.......................................................... 153

7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів 154

7.4. Правонаступництво України у зв 'язку

з припиненням існування Союзу Радянських

Соціалістичних Республік..................................................... 156

Розділ 8. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І САНКЦІЇ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ 161

8.1. Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності 161

8.2. Поняття міжнародного правопорушення...................... 166

8.3. Види міжнародних правопорушень................................ 170

8.4. Види і форми відповідальності...................................... 173

8.5. Обставини, що виключають

відповідальність держав........................................................ 175

8.6. Відповідальність міжнародних організацій.................... 179

8.7. Санкції в міжнародному праві........................................ 183

Розділ 9. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ...................... 190

9.1. Кодифікація права міжнародних договорів................... 190

9.2. Поняття міжнародного договору................................... 192

9.3. Види міжнародних договорів......................................... 194

9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних

договорів................................................................................ 201

9.5. Законодавство України про міжнародні договори........ 224

Розділ 10. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ................. 236

10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій 236

10.2. Поняття і види міжнародних організацій..................... 239

10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій............... 244

10.4. Організація Об'єднаних Націй:

історія створення, правовий статус, головні органи............. 249

10.5. Проблема реформування Організації

Об'єднаних Націй.................................................................. 259

10.6. Спеціалізовані органи Організації Об'єднаних

Націй з прав людини............................................................. 268

10.7. Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй 272

10.8. Регіональні міжнародні організації.............................. 281

10.9. Міжнародні конференції............................................. 305

ОСОБЛИВАЧАСТИНА............................................................... 312

Розділ 11. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ............... 312

11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб............... 312

11.2. Покоління прав людини............................................... 315

11.3. Основні міжнародно-правові акти про

права людини........................................................................ 318

11.4. Класифікація міжнародних актів про

права людини........................................................................ 320

11.5. Міжнародні органи із захисту прав людини................. 321

11.6. Міжнародні акти про права людини

і законодавство України........................................................ 326

Розділ 12. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ

ПИТАННЯ ГРОМАДЯНСТВА.................................................... 372

12.1. Громадянство та його значення для

міжнародного права............................................................. 372

12.2. Способи набуття громадянства.................................... 378

12.3. Припинення громадянства........................................... 390

12.4. Подвійне громадянство і безгромадянство................... 393

12.5. Правовий стан іноземців.............................................. 395

12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб............. 404

12.7. Міжнародно-правові аспекти проблеми

прав негромадян................................................................... 408

12.8. Право притулку...................................................... — 414

Розділ 13. ТЕРИТОРІЯ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ................ 419

13.1. Поняття і види територій............................................. 419

13.2. Державна територія..................................................... 421

13.3. Способи придбання державної території...................... 431

13.4. Державні кордони........................................................ 437

13.5. Міжнародна (недержавна) територія............................ 445

13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки.......................... 446

13.7. Правовий режим Дунаю............................................... 448

13.8. Правовий режим Арктики й Антарктики..................... 451

Розділ 14. ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРАВО....................................... 456

14.1. Право зовнішніх зносин............................................... 456

14.2. Органи зовнішніх зносин держави............................... 459

14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела......... 466

14.4. Дипломатичні представництва..................................... 470

14.5. Функції дипломатичного представництва..................... 471

14.6. Глава і персонал дипломатичного

представництва..................................................................... 473

14.7. Дипломатичні привілеї та імунітети............................. 480

14.8. Торгові представництва................................................ 484

14.9. Постійні представництва держав при

міжнародних організаціях..................................................... 487

14.10. Спеціальні місії.......................................................... 490

Розділ 15. КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО........................................... 495

15.1. Поняття консульського права і його джерела............. 495

15.2. Консульські представництва........................................ 497

15.3. Глава і персонал консульської установи..................... 504

15.4. Консульські привілеї та імунітети................................ 508

Розділ 16. МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО........................... 514

16.1. Поняття і просторова дія міжнародного! морського права 514 і

16.2. Кодифікація міжнародного морського права............... 517

16.3. Внутрішні морські води і їхній

правовий режим.................................................................... 526

16.4. Територіальне море (територіальні води)

і його правовий режим......................................................... 531

16.5. Прилегла зона та її правовий режим..................... — 537

16.6. Відкрите море і його правовий режим........................ 538

16.7. Континентальний шельф............................................. 541

16.8. Міжнародний район морського дна (Район)................. 549

16.9. Виняткова економічна зона.......................................... 551

16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали................. 553

16.11. Води держав-архіпелагів (води архіпелагу)................ 562

Розділ 17. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО В ПЕРІОД

ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ........................................................ 568

17.1. Міжнародне право в період збройних

конфліктів — галузь міжнародного права........................... 568

17.2. Види збройних конфліктів........................................... 578

17.3. Початок війни і її правові наслідки.

Театр війни........................................................................... 580

17.4. Учасники збройних конфліктів.................................... 583

17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни................. 587

17.6. Ведення морської війни.............................................. 591 \

17.7. Режим війського полону............................................... 595

17.8. Режим воєнної окупації................................................ 596

17.9. Захист цивільних об'єктів і культурних

цінностей під час збройних конфліктів................................. 597

17.10. Нейтралітет у війні..................................................... 598

17.11. Закінчення війни та її міжнародно-

правові наслідки.................................................................. 599

Розділ 18. МІЖНАРОДНЕ ПОВІТРЯНЕ ПРАВО...................... 605

18.1. Поняття і джерела міжнародного

повітряного права.......................................................................................... 605

18.2. Міжнародні польоти та їх правове

регулювання.................................................................................................... 608

18.3. Правовий статус повітряного судна

й екіпажу......................................................................................................... 616

18.4. Надання допомоги повітряним суднам

і за допомогою повітряних суден............................................................... 617

18.5. Адміністративні формальності при

міжнародній аеронавігації........................................................................ 618

18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання ь діяльність цивільної

авіації................................................................................................................ 619

18.7. Відповідальність суб'єктів у міжнародному повітряному праві.. - 622

18.8. Міжнародні авіаційні організації............................................... 624

Розділ 19. МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО........................ 632

19.1. Міжнародне космічне право та його джерела................... 632

19.2. Основні принципи космічної діяльності..................................... 633

19.3. Міжнародно-правова регламентація

умов космічної діяльності............................................................................ 636

Глава 20. МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО..................... 643

20.1. Ісгорико-правовіаспекти міжнародного регулювання охорони навколишнього природного середовища 643

20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права • 670

20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища 677

Розділ 21. МИРНІ СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ - «*4

21.1. Поняття міжнародного спору...................................................... 684

21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів...................................... 686

21.3. Безпосередні переговори, посередництво,

добрі послуги................................................................................................... 687

21.4. Міжнародна процедура з примирення.................................... 689

21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)................................. 690

21.6. Міжнародна судова процедура...................................................... 691

21.7. Розв'язання спорів у міжнародних

організаціях.................................................................................................... 693