Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути:

— глобальним;

— регіональним;

— субрегіональним;

— міждержавним.

В основі такого співробітництва насамперед лежить створення інституціональних управлінських і координаційних структур, які беруть на себе основну відповідальність по становленню й роз­витку такого співробітництва.

Серед найбільш примітних аспектів міжнародного співробітни­цтва держав на глобальному рівні можна назвати такі. В 1972 році в рамках ООН була розроблена Програма по захисту навколишнього природного середовища (ЮНЕП), що має штаб-квартиру в Найробі (Кенія). Ця програма являє собою спеціальний міжнародний меха­нізм із координації співробітництва держав у галузі охорони нав­колишнього природного середовища. У структуру ЮНЕП входять Рада керуючих, Секретаріат і Фонд навколишнього середовища.

Очолює ЮНЕП директор і Рада керуючих, що складається з пред­ставників 58 країн. Основними функціями Ради є:

— сприяння міжнародному співробітництву в галузі навколиш­нього середовища й надання в міру необхідності рекомендацій щодо політики, яка проводиться з цією метою;

— здійснення загального керівництва й координації програм у галузі навколишнього середовища, що виконуються органі­заціями ООН;

— підготовка оглядів стану навколишнього середовища й визна­чення шляхів міжнародного співробітництва;

— здійснення постійного спостереження (моніторингу) за впли­вом національної й міжнародної політики на стан навколиш­нього середовища й природоохоронних засобів для країн, що розвиваються;

— підготовка огляду заходів, передбачених Фондом навколиш­нього середовища й т.п.

ЮНЕП функціонує в сесійному порядку. Сесія збирається що­річно, у її підготовці беруть участь виконавчий директор і секре­таріат.

Виконавчий директор очолює канцелярію, до якої входить: відділ оцінки навколишнього природного середовища; відділ керування в галузі охорони навколишнього природного середовища; відділ із проблем опустелювання; сектор природоохоронної освіти; сектор доповідей про стан навколишнього природного середовища.

Під керівництвом секретаріату діють: бюро з питань програми; відділ зовнішніх зносин і планування політики; бюро зв'язку в Нью- Йорку й Женеві; служба інформації, регіональні представництва.

У питаннях діяльності Фонду навколишнього природного сере­довища важливу роль відіграє бюро з питань Фонду навколишнього природного середовища й адміністрації. До нього входить адміні­стративний відділ і помічник виконавчого директора.

До найважливіших напрямків природоохоронної діяльності ЮНЕП відносяться:

— охорона окремих природних об'єктів (захист морського сере­довища, охорона ґрунтів і прісних вод);

— боротьба з різними видами шкідливого впливу (боротьба з оиустеліовопгаям, забруднеиням);

— раціональне використання природних ресурсів;

— створення світової довідкової служби спостереження за станом навколишнього середовища (моніторинг);

— вивчення екологічних особливостей розвитку населених пунктів;

— розробка міжнародно-нравових засад правоохоронної діяль­ності й тлі.

За підтримкою й активною участю ЮИЕП були розроблені й прийняті Конвенція з охорони Середземного моря від.забруднення 1976 року, Кувейтська регіональна конвенція з охорони морського середовища від забруднення 1978 року, Боннська конвенція про збе­реження мігруючих видів диких тварин 1979 року й багато інших.

Досить актуальними і ефективними є міжнародні форуми, ор­ганізовані під егідою ООН і присвячені проблемам охорони навко­лишнього природного середовища. Одним з таких представницьких міжнародних форумів стала Конференція з охорони навколишнього природного середовища й розвитку, що пройшла в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Найважливішим результатом конференції стало прийняття ДеклараціїРіо-де Жанейро по навколишньому середо­вищу й розвитку.

Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»:

-- дотримання прав людини в галузі охорони навколишнього природного середовища;

— - співробітництво держав у галузі охорони навколишнього при­

родного середовища;

— сталий розвиток людського суспільства;

— - мир і мирне вирішення екологічних спорів.

У цьому ж документі знову, але з акцентом на глобалізацію, були закріплені принципи співробітництва держав у галузі охорони на­вколишнього природного середовища:

(а) захист навколишнього природного середовища — складова частина процесу мирного розвитку;

(б) прийняття держаками ефективних законів у галузі охорони навколишнього природного середовища із установленням відповідальності суб'єктів за забруднення навколишнього природного середовшца;

(в) попередження фактів переміщення в інші держави забруд­нювачів, що наносять збиток навколишньому природному середовищу й людині;

(г) взаємна інформація про заходи, які можуть мати негативні трансграничні наслідки для навколишнього природного се­редовища:

(д) глобальне партнерство держав з метою збереження екоси­стеми Землі;

(е) оцінка передбачуваних екологічних наслідків у перспективній діяльності;

(ж) повага до міжнародного права й забезпечення захисту на­вколишнього природного середовища в період збройних конфліктів.

Крім універсальних міжнародних організацій проблемами охо­рони навколишнього природного середовища займаються на регіо­нальному рівні співробітництва багато регіональних організацій загальної й спеціальної Компетенції.

Так, Маастрихтський договір про Європейський союз (ЄС) закріп­лює природоохоронні цілі цієї організації — сприяти на міжнарод­ному рівні мірам, що належать до регіональних і загальносвітових проблем навколишнього середовища. Додатками до Маастрихтсько­го договору є три декларації з екологічної тематики: директиви про шкідливі викиди; про вплив заходів ЄС на охорону навколишнього середовища; про захист тварин.

У рамках ЄС у травні 1990 року були створені Європейське агентство по навколишньому середовищу і Європейська мережа інформації й спостереження за навколишнім середовищем.

Основним завданням цього Агентства є надання ЄС і державам- членам об'єктивної інформації з метою розробки й реалізації ді­ючої й ефективної політики відносно навколишнього середовища. Агентство складає щоквартальні звіти про якість, інтенсивність і характер впливу на навколишнє середовище, розробляє єдині оцінні критерії, дані про стан середовища. Пріоритетними об'єктами спо­стереження в діяльності Агентства є:

— повітря, його якість і викиди в атмосферу;

— вода, її якість і агенти, що забруднюють водні ресурси;

— ґрунт, його стан, флора, фауна, біоструми і їхній стан;

— землекористування й природні ресурси;

— утилізація й повторне використання відходів, безвідхідні технології;

— шумове забруднення;

— хімічні речовини, що наносять шкоду навколишньому сере­довищу й т.д.

Інші регіональні організації (ОБСЄ, РЄ, СНД) приділяють усе більше уваги проблемам екологічної безпеки. Так, у рамках ОБСЄ в Софії в 1989 році була проведена Нарада з захисту навколишнього середовища. У рекомендаціях Наради, які були пізніше прийняті Паризькою зустріччю на вищому рівні (1990 рік), підкреслювалася важливість співробітництва держав у науково-технічному, адміні- стративному, правовому й освітньому аспектах захисту навколиш­нього середовища.

До регіональних організацій спеціальної компетенції можна від­нести Комісію для країн південної частини Тихого океану, що була створена в 1947 році. Її основним завданням є сприяння поліпшен­ню економічних, соціальних і культурних умов, а також охороні навколишнього середовища за допомогою взаємних консультацій урядів держав регіону.

Прикладом міжнародного субрегіонального співробітництва держав у сфері природоохоронної діяльності може служити Про­грама із захисту Чорного моря, розроблена в рамках створеної в червні 1992 року Організації Чорноморського економічного спів­робітництва.

Велику роль у захисті навколишнього природного середовища відіграють міжнародні неурядові організації (Всесвітній фонд охорони дикої живої природи, Гринпіс, Міжнародний інститут з навколишнього середовища й розвитку, Міжнародна рада з при­родоохоронного права, Міжнародний екологічний суд тощо). їхня діяльність активізується й здобуває на міжнародній арені усе більш дієвий характер, забезпечуючи громадську підтримку й контроль міжнародної громадськості в питаннях екологічної безпеки. Між­народна практика в останні роки дає приклади позитивної взаємодії держав і міжнародних міжурядових організацій із цими громад­ськими структурами в екологічній сфері.

Література

Виноградов C.B. Международное право и охрана атмосферы. — M., 1987.

Горбунов С.H., Миронов В.О., Молчанов В.А. Права коренных на­родов на благоприятную окружающую среду. — Владимир, 2002.

Кириленко В.П., Сидорченко В.Ф. Мореплавание и предотвра­щение загрязнения Мирового океана (международно-правовые аспекты). — М., 1985.

Колбасов O.G. Международно-правовая охрана окружающей среды. — М., 1982.

Копылов М.Н. Введение в международное экологическое пра­во. — М., 2007.

Короткий Т.Р. Международно-правовая охрана морской среды от загрязнения с судов. — Одесса, 2002.

Кукушкина A.B. Становление принципа экологической безопас­ности в современном международном праве// Московский журнал международного права. — 1994. — № 4. — С. 34-42.

Курс международного права. В 7 т. Т. 5. — М., 1992. ■

Микієвич М.М., Андрусевич Н.І., Будякова Т.О. Європейське право навколишнього середовища. — Львів, 2004.

Соколова H.A. Теоретические проблемы международного права окружающей среды. — Иркутск, 2002.

Сперанская Л.В. Международно-правовая ответственность госу­дарств за загрязнение Мирового океана. — М., 1984.

Сперанская Л.В., Третьякова К.В. Международное право окру­жающей среды. — М., 1995.

Сурилова Е.А. Сравнительное экологическое право. — Одесса, 2006.

Тимошенко A.C. Формирование и развитие международного права окружающей среды. — М., 1986.

Чичварин В.А. Охрана окружающей природной среды и меж­дународные отношения. — М., 1970.

Шишко A.A. Предупреждение трансграничного загрязнения (международно-правовые проблемы). — К., 1990.

Экология и международные права /Авт.-составитель А.Г. Ана- тов. — М., 1996.

Збірник нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. — Львів, 2004.

Kiss A.Ch. Survey of Current Developments in International Environmental Law. — Morges, 1976.

Спеціальні терміни

Атмосфера, біосфера, біота, геосфера, гідросфера, кислотні дощі, літосфера, озоновий шар, що оточує природне середовище, парнико­вий (тепличний) ефект, потепління клімату, радіоактивні відходи, трансграничне забруднення, фауна, флора, екоцид.

Контрольні питання

Визначте історичні етапи в розвитку міжнародного екологічного права.

У чому складається предмет регулювання міжнародного еколо­гічного права?

Як ви розумієте термін «навколишнє природне середовище»?

Які елементи (об'єкти) містить у собі навколишнє природне середовище?

Назвіть основні джерела забруднення навколишнього природ­ного середовища.

Назвіть основні інститути міжнародного екологічного права.

Які основні принципи міжнародного екологічного права?

У чому особливості міжнародного екологічного права в порівнян­ні з іншими галузями міжнародного публічного права?

З якими галузями міжнародного публічного права тісно взаємо­діє міжнародне екологічне право?

Дайте характеристику джерел міжнародного екологічного пра­ва.

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері міжна­родного екологічного права? Дайте їм коротку характеристику.

Охарактеризуйте сутність і призначення Кіотського протоколу 1997 року.

Чи застосовується в міжнародному екологічному праві звичай?

Які основні напрямки співробітництва держав у галузі охорони навколишнього природного середовища?

- Яка роль ООН і її органів у формуванні й реалізації норм між­народного екологічного права?

Яка роль міжнародних неурядових організацій у формуванні й реалізації норм міжнародного екологічного права?

Які міжнародні організації діють у галузі міжнародного еколо­гічного права?

Які тварини й рослини перебувають під міжнародно-правовою охороною?

Які природні явища можуть загрожувати існуванню людства?

У чому містяться особливості відповідальності за здійснення правопорушень у галузі міжнародного екологічного права?