Розділ 16 міжнародне морське право 5 страница

До кінця Першої світової війни канал був внутрішнім водна: «шля­хом Німеччини, оскільки повністю розташований на її території. На Версальскій мирній конференції був установлений режям каналу ка засадах, що застосовувалися до режиму Суецького каналу. Хоча лід час Другої світової війни Німеччина, по суті, скасувала свободу пла­вання каналом, після закінчення війни цей режим був відновлений, але якихось нормативних розпоряджень з цього приводу немає.

Це ж стосується одного із найбільш коротких європейських ка­налів — Коринфського (довжина — 6, 3 км), що з'єднує Іонічне й Егейське моря, повністю проходячи по території Греції, і одного із найбільш значних штучних водних шляхів — Берегового каналу в СІЛА (близько 900 км), що сполучає Бостон і Бофорт. Саймекськгій канал з'єднує озеро Сайма і Фінську затоку (довжина — 55 морських миль). Канал був зданий в оренду Фінляндії Радянським Союзом у 1962 році терміном на 50 років.

Усі ці канали є невід'ємною частиною державної території від­повідного суб'єкта міжнародного права. Плавання по цих каналах, як і по Кільському каналу, визначається загальними нормами між ­народного права, що проголошують свободу судноплавства.

16.11. Води держав-архіпелагів (води архіпелагу)

Питання про правовий статус вод архіпелагу — морських вод, що сполучають сухопутні території держав, розташованих винятково на островах, виникло й актуалізувалося в 60-ті роки XX сторіччя у зв'язку з тенденцією ряду держав-архіпелагів в односторонньому порядку підпорядкувати ці води своєму контролю на шкоду тра­диційній практиці використання таких вод для цілей іноземного судноплавства, рибальства, прольоту літаків, прокладання кабелів і т.д. Оскільки ці води історично мали статус відкритого моря, на­явна була неправомірна спроба підриву загальновизнаних свобод відкритого моря.

Нормативне регулювання вод, що оточують держави-архіпелаги, відбулося на III Конференції з морського права. До цього при ви­значенні меж територіального суверенітету розрізнення між кон­тинентальною й острівною державою не провадилося. У статті 46 Конвенції 00Н з морського права 1982 року дане визначення держави-архіпелагу, тобто держави, розташованої на архіпелазі: це держава, що складається з одного або більше архіпелагів і може містити також інші острови. Архіпелаг же означає групу островів, у тому числі частини островів, які сполучають їхні води й інші при­родні утворення, настільки тісно взаємозалежні, що такі острови, води й інші природні утворення складають єдине географічне, еко­номічне і політичне ціле або історично вважаються такими.

Термін «архіпелаг» має свою давню історію. У період панування Венеції в східному Середземномор'ї архіпелагом іменували простір між Балканським півостровом і Малою Азією, усіяний дрібними і середніми островами. Згодом так стали іменувати море, усіяне островами, а потім — групи островів, що лежать недалеко один від одного й утворюють деяку цілісність.

Слід зазначити, що ще до III Конференції з морського права ряд держав, вживаючи радикальних заходів щодо захисту своєї само­бутності, оголосили себе державами-архіпелагами. Так вчинили в 1957 році Індонезія, у 1961 році — Філіппіни, у 1970 році — Мав­рикій та ін.

Це призвело до того, що свою територію держави -архіпелаги об­межували методом прямих вихідних ліній, замикаючи їх навколо всього архіпелагу. Таке становище, як відзначалося, призвело до загрози інтересам інших країн, оскільки створювало в міжострівних водах архіпелагу режим внутрішніх морських вод, — як правило, там, де проходили шляхи інтенсивного торгового судноплавства.

Конвенція 1982 року створила умови для усунення протиріч між острівними державами і всіма іншими користувачами моря, уточнивши і наново визначивши цілу низку понять.

Так, об'єктом міжнародно-правової регламентації стали води архіпелагу — морські простори держав-архіпелагів, обмежені пря­мими вихідними лініями, що сполучають найбільш видатні точки найбільш віддалених островів і рифів архіпелагу, що висихає. До межі таких вихідних ліній входять головні острови і район, у яко­му співвідношення між площею водної поверхні і площею суші, включаючи атоли, складає від 1: 1 до 9: 1. Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль, проте при­пускаються, що до 3% від загальної кількості вихідних ліній, що замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 5 морських миль. При проведенні таких вихідних ліній не припускається якихось помітних відхилень від загальної конфігурації архіпелагу.

Отже, для створення нормальних умов морського судноплавства в статті 47 Конвенції не було заборонене проведення прямих вихідних ліній (їх іменують прямими вихідними лініями архіпелагу), хоча цей документ і встановив деякі особливості їх проведення. Крім того, держава-архіпелаг належним чином публікує карти з зображенням вихідних ліній архіпелагу такого масштабу, що є прийнятним для точного встановлення їхнього стану, або переліки їхніх географіч­них координат і здає на зберігання копію кожної такої карти або переліку Генеральному секретарю ООН.

Результат такого підходу: води архіпелагів набули статусу не внутрішніх морських вод, а, по суті, територіального моря із правом мирного проходу через них, як і правом прольоту над ними.

Згідно зі статтею 53 Конвенції держава-архіпелаг вправі вста­новлювати морські і повітряні коридори з метою «безперервного і швидкого проходу іноземних суден... і прольоту іноземних літаль­них апаратів над ними». Якщо держава-архіпелаг не встановила таких коридорів, то для забезпечення безперешкодного прохо­дження (прольоту) через води архіпелагу (або над ними) можуть бути обрані шляхи, звичайно використовувані для міжнародного судноплавства (польотів).

Встановлений Конвенцією статус вод архіпелагу одночасно не відміняє існуючих угод і традиційних прав на рибальство й існуючі підводні кабелі.

Література

Аджаров К.А. Мировой океан: правовой режим. — Краснодар, 1983.

АнцелевичГ.А., Высоцкий А.Ф., ДемиденкоВ.В., ЩипцовА.А. Современное морское право и практика его применения Украи­ной. — К., 1995.

Анцелевич Г.А. Международно-правовой статус и режим ис­пользования морских объектов общего наследия человечества. Перспективы развития в порядке de lege ferende. — К., 2002.

Баймуратов М.А., Досковский В.Г. Международно-правовой режим континентального шельфа. — Одесса, 2001.

Баймуратов М.А., Короткий Т.Р. Институт континентального шельфа в международном и внутригосударственном праве. — Одес­са, 2004.

Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. — М., 1983.

Бекяшев К.А., Сапронов В.Д. Мировое рыболовство: вопросы международного сотрудничества. — М., 1990.

Богдан O.B. Правовий режим морських просторів Чорноморсько- Азовського басейну: тенденції розвитку//Дис.... к.ю.н. Спеціаль­ність 12.00.11 — міжнародне право. — К., 2005.

Білорус І.О. Сучасне міжнародне морське право і морське право України. — К., 2003.

Василенко В.А., Высоцкий А.Ф., Рыбальчик Д.Э. Международ­ное морское право. — К., 1988.

Вылегжанин А.Н., Зиланов В.К. Международно-правовые основы управления морскими живыми ресурсами: (Теория и докумен­ты). —М., 2000.

Вылегжанин А.Н. Морские природные ресурсы (международно- правовой режим). —М., 2001.

Высоцкий А.Ф. Морской регионализм. — К., 1986.

Головатый С.П. 200-мильная экономическая зона в Мировом океане (международно-правовые проблемы). — К., 1984.

Караман И.В. Международный трибунал по морскому праву: регламентация деятельности и судопроизводство. — Одесса, 2007.

Ковалев A.A. Современное морское право и практика его при­менения. — М., 2003.

КолодкинА.Л. Мировой океан: международно-правовой режим. Основные проблемы. — М., 1973.

Колодкин А.Л., Гуцуляк В.И., Боброва Ю.В. Мировой океан. Международно-правовой режим. Основные проблемы. — М., 2007.

Коломбос Д. Международное морское право. — М., 1975.

Корзун В.А. Морские трансграничные ресурсы: экономика, экология, право. — М., 1996.

Котляр B.C. Черноморские проливы: арена сотрудничества или конфронтации// Московский журнал международного права. — 1996. — № 3. — С. 79 — 91.

Курс международного морского права. В 7 т. Т.5. — М., 1992.

Лазарев М.И. Теоретические вопросы современного междуна­родного права. — М., 1983.

Лазарев М.И. Морская правоспособность и дееспособность го­сударств// Московский журнал международного права. — 2000. — №2. — С. 116-125.

Лопатин М.Л. Международные проливы и каналы: правовые вопросы. — М., 1985.

Международное морское право /Отв. ред. И.П. Блищенко. — М., 1988.

Мировой океан и международное право: Основы современного пра­вопорядка в Мировом океане/Под ред. А. Мовчана, А. Янкова. — М., 1986.

Мовчан А.П. Международное морское право (Основные положе­ния). — М., 1997.

Молодцов C.B. Международное морское право. — М., 1987.

Открытое море. Международные проливы. Архипелажные воды. — М., 1988.

Очерки международного морского права /Отв. ред. В.М. Коре- цкий, Г.И. Тункин. — М., 1962.

Саваськов П.В. Исторические воды в международном морском праве/ Сб. трудов «Морское право и международное торговое море­плавание». — М., 1987. — С. 29-42.

Словарь международного морского права /Отв. ред. Ю.Г. Барсе- гов. — М., 19.85.

Современное международное морское право: В 3 т. — М., 1974- 1984.

Сперанская JI.B. Международно-правовая ответственность госу­дарств за загрязнение Мирового океана. — М., 1984.

Шемякін О.M. Еволюція структури і змісту права користування морем: теорія і практика// Автореф. дис.... д.ю.н. Спеціальність 12.00.11 — міжнародне право. — К., 2005.

Яковлев И.И. Международный орган по морскому дну. — М., 1986.

Спеціальні терміни

Архіпелажні води, внутрішні води, держави-архіпелаги, держа­ва прапора, держава континентальна, замкнуті або напівзамкнуті моря, виняткова економічна зона, штучний острів, історична за­тока, вихідні лінії, континентальний шельф, міжнародний орган з морського дна, морське дно за межами юрисдикції держави (між­народний район морського дна), морське дно в межах юрисдикції держави, морські наукові дослідження, національність судна, відкрите море, піратство, протоки, використовувані для міжнарод­ного судноплавства, право мирного проходу, прилегла зона, район, територіальне верховенство, територіальне море.

Контрольні питання

Визначте предмет регулювання міжнародного морського пра­ва.

Які ви знаєте основні інститути міжнародного морського пра­ва?

Які основні напрямки співробітництва держав у галузі викори­стання морського простору?

У чому особливості міжнародного морського права в порівнянні з іншими галузями міжнародного публічного права?

З якими галузями міжнародного публічного права тісно взаємо­діє міжнародне морське право?

Охарактеризуйте процеси кодифікації міжнародного морського права.

Дайте характеристику джерел міжнародного морського права.

Сформулюйте основні принципи міжнародного морського пра­ва.

Які універсальні міжнародні договори укладені у сфері міжна­родного морського права? Дайте їм коротку характеристику.

Чи застосовується в міжнародному морському праві звичай?

Яка роль ООН і ії органів у формуванні й реалізації норм між­народного морського права?

Яка роль міжнародних неурядових організацій у формуванні й реалізації норм міжнародного морського права?

Які міжнародні організації діють у сфері міжнародного мор­ського права?

Який механізм урегулювання спорів у сфері міжнародного мор­ського права?

У чому особливості відповідальності за здійснення правопору­шень у галузі міжнародного морського права?

У чому специфіка морського простору порівняно з повітряним і космічним просторами?

Яким чином визначається державна належність суден у між­народному морському праві?

Чи мають держави, що не мають виходу до моря, право на свій флот? Як реалізується це право?

У чому укладаються особливості міжнародно-правового статусу моряків?

У яких випадках застосовується метод прямих вихідних ліній?

Дайте характеристику правовому режиму:

внутрішніх морських вод;

територіального моря;

прилеглій зоні;

виняткової економічної зони;

відкритого моря;

морського дна за межами національної юрисдикції.

22. Яким умовам повинен відповідати прохід іноземних судів через територіальні води?

23. Які основні напрямки співробітництва у галузі боротьби зі злочинами проти безпеки мореплавства?