Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Юридичне право України на володіння ракетними технологіями в неядерному оснащенні.




Чіткий юридичний зміст прийнятих Україною на себе зобов’язань у зв’язку з приєднанням до Договору СНО-1 та ДНЯЗ досі остаточно не визначено. Така ситуація пов’язана з небажанням Росії та США визнавати навіть теоретичне право третьої неядерної країни на володіння стратегічними наступальними озброєннями. Це ще раз підкреслює як унікальність випадку, в якому опинилась Україна як правонаступниця СРСР, так і політику подвійних стандартів країн-партнерів, коли йдеться про дуже чутливі питання, пов’язані з ракетними технологіями.

Усі роки існування Договору СНО-1 це питання неодноразово піднімалось українською стороною, але не знаходило підтримки у партнерів. У зв’язку з цим, напередодні завершення дії Договору, питання прав України на стратегічні носії є особливо актуальним, оскільки, наприклад США, зараз масово переобладнують свої стратегічні носії під боєзаряди саме з неядерним оснащенням.

Відправною позицією на шляху приєднання України до Договору про СНО стало підписання Лісабонського протоколу, в якому зафіксовано правонаступництво зобов’язань СРСР згідно з Договором (стаття І) та шлях до їх виконання, викладений у статті ІІ, яка є ключовою для розуміння зобов’язань України за цим Договором: „Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Російська Федерація та Україна досягнуть таких домовленостей між собою, щоб виконати положення Договору щодо лімітів та обмежень...”. Тобто не йдеться про повну ліквідацію всіх засобів доставки, а лише про виконання положень Договору щодо лімітів та обмежень, передбачених у ньому.

Згідно з п. 6 Постанови Верховної Ради України про ратифікацію Договору про СНО від 18 листопада 1993 р. „Скорочення з наступним знищенням стратегічної наступальної ядерної зброї, розташованої на території України, буде здійснюватись відповідно до Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 р. та статті 11 Лісабонського протоколу з розрахунку, що знищенню підлягають 36 % носіїв…”. Отже, Україна мала право залишити 222-80=142 носія.

Таке тлумачення не суперечить положенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), оскільки предметом ДНЯЗ є „ядерна зброя або інші вибухові пристрої”, тобто власне ядерні вибухові „пристрої”. Саме таке розуміння предмету цього Договору підтверджується міжнародними договорами про створення без’ядерних зон, які по суті є регіональними доповненнями до ДНЯЗ[10]. Тобто всі зобов’язання України про ліквідацію „ядерної зброї” у зв’язку з приєднанням до ДНЯЗ зводяться до вивозу за межі її території успадкованих ядерних боєзарядів і не стосуються засобів їх доставки, що також узгоджується зі змістом листа Президента України Л. Кравчука у зв’язку з підписанням Лісабонського протоколу[11].



Підтвердженням саме такого розуміння щодо можливостей мати власні стратегічні ракетні озброєння є приєднання України до Режиму контролю за нерозповсюдженням ракетних технологій (РКРТ) без додаткових дискримінаційних зобов’язань стосовно можливостей проведення розробок у галузі ракетних озброєнь з метою забезпечення власної обороноздатності.

Таким чином, з урахуванням викладених положень, позиція України стосовно питань Договору СНО-1 повинна бути наступною:

а) Підтримувати доцільність пролонгації Договору СНО-1. Оскільки розбіжності між РФ та США відносно багатьох питань залишаються невирішеними і досить суттєвими, не виключається варіант не форсувати досягнення нових домовленостей саме у цьому році. Чинний Договір СНО-1 містить можливість його пролонгації згідно з домовленостями сторін (стаття XVII), тому продовження його чинності є найпростішим рішенням на сьогодні.

Крім того, сьогодні перед Україною дуже гостро стоїть питання утилізації твердого палива зі ступенів ракет РС-22, які зараз зберігаються у Павлограді. Гарантійні терміни експлуатації ракет вже вичерпано, обладнання та технології утилізації існують, але через кризу належне фінансування робіт відсутнє. Американська сторона, яка в рамках Договору СНО-1 надавала задля цього фінансову допомогу, у 2003 р. її призупинила і дійти згоди щодо її відновлення з Адміністрацією Буша не вдалося. Проблема настільки серйозна, що Верховна Рада України 5.04.2009 р. окремо звернулась до Конгресу США з проханням відновити фінансування. Вірогідність допомоги США в умовах дії Договору СНО-1 є набагато вищою, ніж після його закінчення, тому в цьому аспекті пролонгація Договору була б вигідною для України;

б) На черговій сесії СКВІ в Женеві (8-12 червня), яка можливо буде останньою, Україна має скористатись останнім шансом для відстоювання свого особливого статусу і провести офіційне обговорення з партнерами питання щодо підтвердження гарантій безпеки та свого права на носії в неядерному оснащені. Оскільки це принципові питання, для їх обговорення потрібно надати делегації України офіційні повноваження для оприлюднення означеної позиції.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2017 год. (0.005 сек.)