Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО КЛЮЧОВИХ ПИТАНЬ РОЗЗБРОЄННЯ І КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ У ЄВРОПІ




 

Базова система міжнародних угод стосовно контролю над озброєннями, яка існувала дотепер, була побудована наприкінці минулого століття й відображала баланс сил між політичними блоками, що сформувався в ті роки. Ці угоди були комплексними та укладались на значний термін з метою запобігання різких змін у напрямах розвитку озброєнь, що було запорукою забезпечення стабільності, збереження балансу сил між політичними центрами і мало позитивний вплив на ситуацію у світі.

Однак вже через десятиріччя, внаслідок стрімкої трансформації геополітичного простору, зміст деяких документів суттєво застарів, через що їх дієвість була послаблена. Через значну інерційність угод та відсутність консенсусу між державами-учасницями зміни не відбувалися, а намагання адаптації були марними.

Проте ці фактори були не в змозі діяти тривалий час, оскільки політичні реалії й технологічна перевага окремих країн підштовхували їх шукати альтернативні варіанти дій.

Ініціаторами перегляду існуючих угод завжди виступає країна, на боці якої є перевага, що певною мірою відповідає сьогоднішній ситуації. Сполучені Штати, які мали з СРСР приблизний військовий паритет, в останні роки поставили за мету переглянути декілька угод у галузі контролю над стратегічними озброєннями з метою практично реалізувати своє сучасне технологічне та економічне домінування. З Договором по ПРО американська сторона вчинила радикально – вийшла з нього в односторонньому порядку у 2001 році. Побудувавши в наступні роки систему захисту своєї території від балістичних ракет, у 2007 р. США запропонували створити аналогічну систему захисту для Європи. Ця пропозиція викликала дуже різку реакцію Росії, яка розцінила її як пряму загрозу своїм національним інтересам і вжила ряд заходів у відповідь, зокрема призупинила свою участь у Договорі про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЄ). У сукупності з іншими подіями прийняті рішення значно погіршили відносини Росії та США і НАТО (за об’єктивною оцінкою вони стали найгіршими з часів холодної війни) і зменшили ефективність усієї договірно-правової системи у сфері роззброєння.

В умовах глобалізації економік та через відсутність ідеологічного протистояння ставлення провідних країн світу до проблем обмеження озброєнь суттєво змінилось: останнім часом перемагає прагматичній підхід з намаганням мінімізації економічних витрат, що набуло особливої актуальності в умовах економічної кризи. Тобто питання стратегічних та звичайних озброєнь розглядається через призму глобальних геополітичних інтересів у взаємозв’язку із сучасними й майбутніми політичними та економічними викликами. Тому проблема ПРО торкнулась не тільки інших військових питань і угод у галузі озброєння, але й розширення НАТО на схід, політичних відносин Росії з НАТО та Сполученим Штатами, Грузією та Україною.



Усі спроби знайти компроміси щодо цього питання в останні роки були марними як через вищезазначену „інерційність” угод про роззброєння, так і через відсутність реальних політичних стимулів це робити, оскільки до серпня 2008 р. політичні відносини між ключовими політичними гравцями розвивались в звичному передбачуваному напрямі.

Збройний конфлікт Росії та Грузії, глобальна економічна криза та вибори нового Президента США є ключовими факторами, через які у 2009 р. очікуються радикальні зміни в цій площині. До цього додається фактор необхідності вирішення в цьому році подальшої долі Договору СНО-1 – останньої діючої з часів припинення існування СРСР базової угоди із стратегічних наступальних озброєнь. У виступі на засіданні Ради США-ЄС у Празі 05.04.2009 р. Барак Обама наголосив, що Сполучені Штати в сучасних умовах мають наміри кардинально знизити роль ядерної зброї в концепції власної національної безпеки шляхом значного зменшення кількості ядерних носіїв та боєзарядів за умов, якщо й інші ядерні держави вживуть аналогічних заходів.

Оскільки Україна є учасницею основних угод у галузі роззброєння, то зазначені процеси мають безпосереднє відношення до її національних інтересів. Слід відмітити, що приєднання України до більшості угод було також деякою мірою інерційним за рахунок дії фактору правонаступництва СРСР та певного тиску з боку Росії та США через побоювання відносно можливості виникнення потенційної загрози з боку України через можливу втрату контролю за ракетно-ядерними технологіями на етапі становлення української державності. Тому деякі рішення, наприклад стосовно без’ядерного статусу або приєднання до Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (Договір про РСМД), не отримали безсумнівної підтримки серед громадськості та експертів. Але в умовах політичних реалій тих часів практичної альтернативи в України не було.



В умовах сьогодення активізація пошуків шляхів забезпечення власної безпеки набула для України значної актуальності через наступні чинники.

1. Руйнування загальноєвропейської системи безпеки. Росія прагне побудувати в Європі нову архітектуру системи безпеки замість ОБСЄ. Пропонується створення певної всеосяжної структури, яка так чи інакше містила б у собі всі вже наявні структури, але при цьому не поглинала б їх повністю. Така архітектура має базуватися на „окремих національних державах”, а не на блоках. Крім того, російське керівництво пропонує перевести тон дискусій у площину досягнення політичної та військової безпеки за рахунок деяких гуманітарних свобод і цінностей[1].

2. Недостатність чинних міжнародних гарантій суверенітету і територіальної цілісності України. У сучасних умовах членство в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, партнерські відносини з НАТО і ЄС не дають Україні надійних механізмів усунення загроз національній безпеці. Гарантії безпеки, отримані Україною у зв’язку з відмовою від ядерної збої у 1994 р., не мають інституційного оформлення і порушуються. Ядерні країни, які є постійними членами Ради Безпеки ООН, або ігнорують надані Україні гарантії, або трактують їх як політичні заяви, які не передбачають обов’язкового реагування. Гарантії безпеки Україні були підтверджені тільки з боку США підписанням 19 грудня 2008 р. у Вашингтоні українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство, яка містить згадку про важливість таких гарантій.

3. Гальмування процесу приєднання України до європейської системи колективної безпеки. Події останнього часу свідчать, що організація Північноатлантичного договору не готова розглядати питання членства України у близькій перспективі, а Європейський Союз відмовляється від надання Україні зобов’язань щодо перспективи членства. Причини обумовлюються не стільки станом готовності України, скільки геополітичною ситуацією (неготовністю ключових акторів до ускладнення стосунків з Росією[2]). Як наслідок, навколо України утворюється вакуум безпеки, що створює загрозу перетворення нашої країни в буферну зону між двома воєнно-політичними та воєнно-економічними системами і спонукає до пошуку адекватної моделі забезпечення національної безпеки України та винесення цього питання на порядок денний НАТО, ЄС та обговорення з провідними країнами світу.

4. Загроза ескалації військових конфліктів поблизу кордонів України. У 2008 р. зовнішнє втручання у зони неврегульованих конфліктів у Молдові, Грузії та Азербайджані мало деструктивний характер. Збройний конфлікт у Південній Осетії та Абхазії став наслідком цілеспрямованих спроб відторгнути ці території від Грузії, використовуючи як прецедент міжнародне визнання незалежності Косова. Політична та економічна підтримка, надана Грузії постфактум, не вирішила проблеми фактичної окупації її суверенних територій[3]. Це спонукає Україну до зміцнення власної обороноздатності та до розбудови додаткових безпекових механізмів у рамках ГУАМ та на загальноєвропейському рівні.

5. Новий зовнішньополітичний курс Росії, орієнтований на відновлення свого статусу як на теренах СНД, так і на світовому рівні[4]. Прогнозується рішучий російський наступ за всіма напрямами, якому не зашкодять ні фінансові, ні економічні кризи, принаймні у найближчі 10-12 років, протягом яких не слід очікувати змін у вищому ешелоні влади Росії. Про це свідчить затверджена „Концепція зовнішньої політики Російської Федерації”, яка легітимізувала жорсткі заяви В. Путіна на Мюнхенській конференції з питань безпеки.[5]

6. Наявність традиційних та формування нових глобальних ризиків та загроз (тероризм, розповсюдження ЗМУ, піратство, торгівля людьми тощо).

7. Окремим викликом, безумовно, є глобальна фінансова криза, яка підсилює безпосередню загрозу економічній безпеці країни, але опосередковано впливає й на сферу відповідальності сектору безпеки.

За таких умов Україні вкрай важливо активувати свої дії щодо адаптації старих та нових угод у галузі роззброєння до сучасних актуальних завдань.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал