Далі на підготовчому етапі перед педагогом і дітьми ставляться наступні завдання.

1.Вибрати дерево, що подобається більше всього. Довідатися, як воно називається.

2. Подумати, на що (або на кого) схоже дерево, і придумати підходяще для нього ім'я.

3. Довідатися, хто посадив дерево. Можливо, з ним зв'язана яка-небудь цікава історія?

4. З'ясувати, чи ростуть такі дерева у ваших лісах чи це «прибулець» з інших місць? Якщо так, то де його батьківщина?

5. Завдання дітям: познайомитися зі своїм деревом - підійти до нього, шепнути своє ім'я, сказати, як його звуть, обійняти, погладити кору, послухати, що воно прошелестить у відповідь.

6. Зробити годівницю і повісити на своє дерево. До нього будуть прилітати птахи, щоб рятувати від навали гусениць.

7. Підготувати зошит (альбом), у який будуть відзначатися результати спостережень за життям дерева. Намалювати на його обкладинці що-небудь зв'язане з життям рослини, написати назву «Наше дерево».

Реалізація “екологічного проекту” дозволяє педагогові організувати практичну та пізнавальну взаємодію дітей. Такої взаємодії легше досягти на практичному рівні, тому перші проекти мусять мати продуктивне, практичне спрямування (“Влаштування “пташиного стовпа”; “Зелена аптека”; “Прокладання “екологічної стежки” по території дитячого садка”; “Метеоцентр”; складання карт та атласів природи рідного краю тощо). Пізніше діти можуть взаємодіяти і на “теоретичному” рівні, наприклад, колективно обговорити та сформулювати правила поведінки у побуті для екологічного проекту “Економимо електроенергію та воду”. Найскладнішими, але і найцікавішими будуть екологічні проекти, побудовані у формі “наукових суперечок” двох груп “вчених-дослідників”. Теми проектів можуть бути різноманітними, від встановлення взаємозв’язків у природі (“Що більше потрібне рослині – повітря, сонце чи вода? ”, “Земля і Космос”), до аналізу конкретних екологічних проблем рідного краю (“Як врятувати річку Устю? ”, “Чи чистим повітрям ми дихаємо? ”).

Декілька цікавих “екологічних проектів”, які можна реалізувати в дошкільному закладі, пропонує В.Маршицька. Наприклад, проект “Прогноз погоди” має метою зібрати якомога більше народних прикмет, за якими можна було б завбачати погоду. Проект колективний, тому дітей доцільно поділити на групи. Перша група збиратиме народні прикмети і разом з вихователем записуватиме їх у спеціальний щоденник, а друга – вестиме календар природи. Проект довготривалий, тому групи можуть мінятися, почергово виконуючи обидва завдання. Коли буде зібрано достатню кількість прикмет (наприклад, у кінці певної пори року), можна перевірити, які з них справдилися, а які – ні, порівнявши із записами в календарі погоди.

Можна надати екологічному проекту ігрової форми, включити до нього елементи драматизування, при цьому діти уявлять себе на місці того чи іншого природного об’єкта, спробують передати в художній діяльності свої почуття, ставлення до природи. Для прикладу можна запропонувати дітям здійснити “уявні подорожі” по сторінках “Червоної книги”, у минуле (“До тих, тварин, яких вже немає”), скласти “Книгу скарг та пропозицій” неживої природи, рослин та тварин, перетворитись на добрих чарівників тощо. Захист проекту в цьому разі відбувається у формі “Екологічного театру”. Звичайно, реалізація таких творчих задумів досить складна, потребує від дошкільнят клопіткої підготовчої роботи, самостійного пошуку певної екологічної інформації. До таких проектів варто залучати дітей, котрі виявляють особливий інтерес до пізнання природи, мають високий рівень розумових та художніх здібностей. В багатьох випадках навіть обдарованим дошкільнятам необхідна допомога батьків та педагогів (керівника зображувальної діяльності, фізкультурного та музичного керівника). Та затрачені дорослими зусилля окуповуються, адже педагогічний результат цієї діяльності – це, перш за все, безцінний у виховному плані досвід самостійної, творчої, дослідницької роботи, нові знання та вміння, що складають цілий спектр психічних новоутворень, які відрізняють творчу людину від виконавця.