Економічні концепції монетаристів.

Альтернативою кейнсіанства в США став монетаризм, який зародився ще в 20-х р. в Чиказькому університеті. Особливого розвитку монетаризм набув з появою низки публікацій М.Фрідмана. Монетаризм, ґрунтуючись на неокласиці, виходить з того, що ринкова економіка за своєю суттю є збалансованим господ., здатним до автоматичного саморегулювання, і єдиним, що може зруйнувати цю здатність. Монетаризм – це економічне вчення, згідно якого: * основу екон. розвитку складає рух грошової маси; * політика не втручання держави в екон. життя; * активна роль держави, акцентується лише на питання, які пов’язані з регулюв. грошової маси. Монетариська концепція ґрунтується на кількісній теорії грошей: необхідність підтримки певного співвідношення між грошовою та товарною масою. Вихідним методологічним посиланням монетаризму було твердження, що ринкова система здатна автоматично на основі саморегулювання приводити себе до стану рівноваги. М.Фрідман сформ. «грошове правило»:

темпи приросту грошової маси не повинні перевищувати темпів зростання ВНП. Інакше порушується механізм дії приватного підприєм., настає криза, поширюється інфляція.

73. Теорія «економіки пропозиції»

Представники теорії А. Лаффер, Р. Мандель, М. Боскін — доводять, що пропозиція є провідною категорією екон. відносин і будь-яке суспіл. виходить із можливостей пропонування, що визначаються ресурсними можливостями. На відміну від кейнсіанців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, прихильники теорії висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Саме цю ідею було покладено в основу «економіки пропозиції»..Основний шлях до зростання в-цтва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій є заощадження. Автори теорії виступали проти високих податків, за розумну податкову політику. Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до зниження продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Представники школи «економіки пропозиції», захищаючи принципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної економічної політики, обґрунтовуючи свої висновки економетричними моделями та програмами дальшого розвитку економіки.Варто також дослідити, чому автори так багато уваги приділяють використанню одного з важелів впливу держави на економіку — податків (крива Лаффера).Нові неокласики, хоч і заперечують необхідність державного втручання, проте залишають для нього певний простір, визнаючи неможливість його абсолютної ліквідації.