Альтернативні та експериментальні школи.

Експериментальні школи – це навчально-виховні заклади, призначені для перевірки, вироблення або обгрунтуваня нових для свого часу педагогічних ідей, а також практичного досвіду вчителів і педагогів. Перші такі школи почали виникати в країнах Західної Європи ще в ХVІІ – ХVІІІ ст.

Критерії інноваційності навчальних закладів (за І.П.Підласим):

- навчально-виховний процес, що ґрунтується на принципі природо доцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки;

- педагогічна система, що еволюціонує в гуманістичному напрямі,

- організація навчально-виховного процесу, що не допускає перевантажень школярів і педагогів;

- підвищення результатів навчально-виховного процесу (досягається не внаслідок селекції учнів або педагогів, а завдяки використанню нерозкритих і незадіяних можливостей системи);

- продуктивність навчально-виховного процесу – не є прямим наслідком запровадження дорогих засобів і медіа-систем.

Такі типи шкіл виникли наприкінці 60-х рр.. ХХ ст. у розвинених країнах у межах анти авторитарних педагогічних рухів. Найбільшого поширення вони набули в США.

Завдання альтернативної школи – забезпечення індивідуалізації і диференціації викладання великої кількості елективних предметів і курсів навчання за допомогою спеціалізованої навчальної бази і методів. Ці школи представлені різними видами, а саме:

- «відкриті школи»- діють без поділу на традиційні класи; з фіксованим складом учнів;

- «школи без стін»- орієнтуються на широке використання виховних можливостей місцевої громади, що, у свою чергу, є об’єктом навчально-виховної роботи;

- «навчальні центри» - спеціалізовані, навчально-виробничі комбінати, відкриті для всіх школярів певної місцевості з відвідуванням занять за власним вибором протягом однієї навчальної чверті або один раз на тиждень протягом навчального року;

- «магнітні школи» - навчальні центри, до яких пиймають учнів для поглибленого вивчення конкретної галузі знання (навчального предмета, практичного курсу). Оскільки такі школи є позапрограмними навчальними закладами, то вони організовуються при місцевих університетах, фабриках, лікарнях;

- «навчальні парки» - найбільші з альтернативних позапрограмних навчальних закладів, що організовують численні додаткові курси для старшокласників із різних предметів (від грецької мови до собаківництва і літаководіння);

- «вуличні академії», на відміну від попередніх альтернативних шкіл, не доповнюють звичайну освіту, а забезпечують середню освіту молоді, яка з різних причин, зазвичай соціальних, її не здобула.

Як показує світовий досвід, експериментальні школи дають якіснішу підготовку, ніж звичайні навчальні заклади; вони є рушієм розвитку шкільного навчання і виховання і слугують для втілення нових ідей, післ випробування яких школа або приймає, або відкидає нетрадиційні рішення.

Найбільшого розповсюдження у провідних країнах світу набули такі альтернативні та експериментальні школи:

- Англійська «нова школа» А.Ніла. діяльність якої ґрунтувалася на теорії вільного виховання;

- Бельгійська школа «Ермітаж», навчання ґрунтується на протистоянні словесно-вербальним традиціям та врахуванні дитячих інтересів, особливостей мислення (О.Декролі);

- «Дальтон-план» - система індивідуалізованого навчання, пристосування темпу роботи в школі до можливостей кожного учня (Е.Паркхерст);

- «Метод проектів» - система навчаня, при якій учні набувають знань та вмінь у процесі планування і виконання поступово ускладнюваних практичних завдань – проектів;

- «Вальдорфська педагогіка» - виховання духовно вільної особистості (Р.Штайнер);

- Школа Селестена Френе – базується на ідеях нового виховання, популярним є експеримент;

- Система Марії Монтессорі заснована на ідеях вільного виховання тощо.