Правовий режим Балтійських проток.

Протоки це звуження моря до певної обмеженої широти між районами суші, які з’єднують два моря та які в будь-якому іншому випадку були б розділені в цьому місці сухопутною територією.

Міжнародними вважаються всі протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства і з'єднують між собою: 1) частини відкритого моря (чи виключних економічних зон); 2) частини відкритого моря з територіальним морем іншої чи кількох інших держав.

Конвенція ООН з морського права 1982 року встановила такі види проток, використовуваних для міжнародного судноплавства:

а) протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони, у котрих будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка, Ла-Манш, Магелланова, Па-де-Кале, Сингапурська і ін.);

б) протоки між островом і континентальною частиною прибережної держави, у котрих застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і для заходу в територіальні і внутрішні води;

в) протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у котрих також застосовується право мирного проходу;

г) протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).

Під Балтійськими протоками мають на увазі три протоки, що забезпечують вихід із Балтійського в Північне море й Атлантичний океан. Це Великий Бельт — 115 км (найглибший і найширший, і тому названий великим»); Малий Вельт, що має найбільшу протяжність (125 км); і Зунд — найкоротший за своєю протяжністю (102 км).

Води Великого і Малого Бельтів перекриваються територіальними водами Данії, а води Зунда — територіальними водами Данії і Швеції.

Відповідно до Актів про збройний нейтралітет 1780 і 1800 років Балтійське море було оголошено закритим морем, у тому смислі, що прибалтійські держави вправі приймати стосовно нього необхідні міри для недопущення на морі і його берегах воєнних дій або насильства. Тому протоки були закриті для військових суден неприбережних держав. За Копенгагенським трактатом від 14 березня 1857 року, укладеним між Данією, Росією й іншими 14 заінтересованими державами й таким, що не втратив сили дотепер, Данія відмовилася від усіх мит і зборів за проходження через протоки, отримавши від учасників угоди замість того компенсацію розміром ЗО 476 325 риксдалерів. Майже третину цієї суми виплатила Росія. Трактат відміняв стягування мит і зборів і містив формули, що проголошували свободу судноплавства по протоках.

Згодом, правда, Данія неодноразово в односторонньому порядку вводила різноманітні обмежувальні правила і вимоги, що дотепер не признаються законними світовим співтовариством. До них належать, наприклад, правила про запит, обмеження кількості військових кораблів, введені в 1951 році, нормативний акт, що надає право міністру оборони Данії змінювати умови проходу через протоки і прольоту над ними, прийнятий у 1976 році.