Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Анатомія сечовода

Подвоэння нирки

Подвоєння нирки є повне і неповне.повне подвоєння- нирка представлена двома половинами в кожній з яких є чашечко мискова система та сечовід.Подвоєння нирки неповне-це подвоєння паренхіми і судин нирки без подвоєння мисок.

 

21. До фіксуючих елементів нирки відносять: фасції і жирову клітковину, які її оточують, міцну судинну ніжку, внутрішньочеревний тиск і м'язове ложе. Праву нирку додатково фіксують дві очеревинні зв'язки (дуоденально-ренальна та гепато-ренальна), а ліву – одна (діафрагмально-ободова).

2. Полакіурія (часте сечовипускання) може бути фізіологічним чи патологічним явищем. Фізіологічна полакіурія спостерігається при посиленому споживанні рідини та переохолодженні. Патологічна полакіурія може бути наслідком неурологічного або урологічного захворювання.

Олігокіурія — патологічно зменшена частота сечовипускання, яка спостерігається при порушенні спіналь-ної іннервації сечового міхура. При цьому поступово розвивається атонічний сечовий міхур.

Странгурія — утруднення сечовипускання в поєднанні з його почастішанням і болючістю, іноді акт сечовипускання є нестерпним. Странгурія буває симптомом багатьох захворювань, при яких порушується спорожнення сечового міхура — гострого простатиту, доброякісної гіперплазії та раку передміхурової залози, склерозу або пухлини шийки сечового міхура, стриктури сечівника, кили сечового міхура, конкременту або пухлини сечівника, нейрогенних розладів сечовипускання при захворюваннях або ушкодженнях спинного мозку.

Гостра затримка сечовипускання, на відміну від хронічної затримки, виникає раптово, частіше у чоловіків похилого віку з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ) або раком простати. У молодшому віці гостра затримка сечі виникає при конкрементах у сечівнику, травмі сечівника, наявності стороннього тіла в сечівнику, гострому простатиті, і її проявом є цілковита неспроможність спорожнити сечовий міхур

Хронічна затримка сечіпризводить до гіпертрофії детрузора. При прогресуванні процесу детрузор надмірно розтягується, внаслідок чого порушується його гемодинаміка і лімфодинаміка, мікроциркуляція, іннервація. Сеча виділяється самовільно по кра-плях без позиву до сечовипускання(парадоксальна ішурія).

Нетримання сечі — самовільне її виділення без позиву до сечовипускання. Воно може бути природженим і набутим. Нетримання сечі спостерігається також при тяжких аномалі-ях сечостатевих органів — екстрофії сечового міхура, тотальній епіспадії, ектопії вічок сечоводів при сечоста-тевих норицях, нейрогенній дисфункції сечового міхура. Набуті дефекти здебільшого зумовлені травмою. Таке нетримання сечі називають несправжнім.

При справжньому нетриманні сечі немає дефектів і аномалій сечових шляхів. Сеча не утримується через недостатність сфінктерів сечового міхура.

Неутримання сечі — це мимовільне виділення сечі внаслідок імперативного позиву до сечовипускання. Спостерігається при захворюваннях передміхурової залози-, гострому циститі, ураженнях шийки сечового міхура.

Енурез — нічне нетримання сечі. Виникає переважно у дітей.

3. Цистоскопія - огляд внутрішньої поверхні сечового міхура за допомогою спеціального оптичного приладу - цистоскопа. Це один з головних методів інструментального дослідження при захворюваннях сечового міхура. Розрізняють оглядову (діагностичну) цистоскопію, хромоцистоскопію і операційну цистоскопію, при якій виконують катетеризацію сечоводів і ендовезикальні операції.
Види цистоскопыв...........

 

4. Пневморен - одержання рентгенівського зображення тіні нирок шляхом уведення кисню або вуглекислого газу в навколониркову клітковину за методом поперекової пункції.
Під місцевою анестезією у положенні хворого на боці з підкладеним під поперек валиком виконують пункцію навколониркової клітковини. Голку вводять у точці, розташованій по зовнішньому краю довгого м'яза спини і під нижнім краєм XII ребра. Якщо з голки не з'явилась кров, то через неї повільно вводять газ (дітям -150 см3, дорослим-500-600 см3) і роблять знімки.
Пневморен можна поєднувати з екскреторною урографією, томографією, ретроградною пієлографією. Введений в навколониркову клітковину газ оточує нирку, завдяки чому на рентгенограмі вона дає чітке зображення.
Протипоказанням тяжкий загальний стан хворого, гострі запальні процеси в заочеревинній і навколонирковій клітковині.

 

5. Набагато частіше трапляються природжені дивертикули сечового міхура, ніж набуті, які виникають внаслідок декомпенсаціїта розширення детрузора міхура у хворих із порушеною прохідністю міхурово-уретрального сегмента. Дивертикули проявляються здебільшого у зрілому віці, тому інколи виникають сумніви щодо їх походження. Для природженого дивертикула характерне вузьке сполучення із порожниною сечового міхура. Частіше він поодинокий, стінка його складається із тих же трьох шарів, що і стінка міхура. Набуті дивертикули здебільшого множинні: помітна трабекулярність стінки міхура; сполучення між порожниною дивертикула та сечового міхура широке. Стінка набутого дивертикула або зовсім не має м’язових волокон, або вони нечисленні. Характерною ознакою природженого дивертикула є відкриття сечовода у порожнину дивертикула. Найчастіше дивертикули розташовуються на бічних стінках міхура, в зоні вічок сечоводів що завдає додаткових технічних труднощів при оперативному лікуванні.

Великі дивертикули сечового міхура є причиною сечовипускан ня у два етапи: спочатку випорожнюється сечовий міхур, а потім сеча надходить з дивертикула. Такі дивертикули вдається пальпувати у вигляді круглих утворень по боках чи над сечовим міхуром, виповненим сечею. Якщо дивертикул розміщується поблизу шийки сечового міхура, у дитини можуть з’явитися дизуричні прояви.

Несприятливий вплив наявності дивертикула реалізується в уростазі та інфекційному забрудненні сечі, що постійно знаходиться в його порожнині. Поступове приєднання симптомів сечової інфекції пояснює тривалий безсимптомний перебіг аномалії і прояв її лише у зрілому віці.

Діагностика. Діагноз дивертикула визначають за даними цистоскопії (виявляється вхід до дивертикула). Повну інформацію про дивертикул можна дістати при цистографії у двох проекціях. Цистографія допомагає також вивчити скорочувальну здатність стінок дивертикула. Знімок повторюють після сечовипускання. Якщо сечовий міхур порожній, а в дивертикулі ще міститься контрастна речовина, то це свідчить про атонію стінок

дивертикула із затриманням сечі.

Лікування хірургічне — дивертикулектомія. Антибактеріальна терапія спрямована на усунення інфекції сечових шляхів.

 

31. Будова чоловічої уретри. Сечовипускний канал поділяють на три частини: простатичну, перетинчасту (мембранозну) і спонгіозну (кавернозну, губчасту або висячу). Зовнішній сфінктер розташований нижче, на рівні сечостатевої діафрагми, тобто м'язів тазового дна (уретральний), і складається із поперечно-смугастої мускулатури. Зовнішній сфінктер поділяє чоловічий сечовипускний канал на дві частини: передню і задню.

Задня частина починається з простатичного, оточеного передміхуровою залозою відділу, який переходить у мембранозний, оточений сечостатевою діафрагмою, тобто м'язами тазового дна. Простатична частина сечівника починається від сечового міхура і має довжину 3-4 см. У простатичному відділі на задній стінці сечовипускного каналу розташовується сім'яний горбик, на якому відкриваються вічка сім'явиносних протоків, а з боків його — вивідні протоки передміхурової залози. Сім'яний горбик є нижньою межею під час трансуретрального видалення передміхурової залози, бо він завжди розташовується на 1-2 см від початку зовнішнього сфінктера сечового міхура. Ушкодження сфінктера під час операції небезпечне виникненням нетримання сечі.

У передній частині розрізняють цибулеподібно розширений і вигнутий бульбозний відділ, що переходить у самий зовнішній (пенальний або висячий) відділ сечовипускного каналу. Цей відділ каналу входить до складу статевого члена і оточений власним кавернозним тілом. Дистальний кінець сечовипускного каналу напротязі приблизно 1 см дещо розширений (човникоподібна ямка). Сечовипускний канал вистелений послідовно перехідним, багаторядним призматичним, а у човникоподібній ямці, багатошаровим плоским епітелієм.

Перетинчаста частина сечівника має довжину до 2 см і знаходиться в місці переходу його через сечостатеву діафрагму. В цьому місці сечівник має значний вигин і найменший діаметр (до 5 мм). За рахунок m. transversus perinei profundus утворюється вольовий сфінктер сечівника.

Губчаста частина чоловічого сечівника має значну довжину (14–16 см), проходить через промежину, статевий член і закінчується зовнішнім отвором, діаметр якого досягає 1 см. Більшість стриктур сечівника утворюється саме у цій частині. Чоловічий сечівник оточується власним губчастим тілом статевого члена, до якого прилягають два печеристих тіла статевого члена.

В чоловічому сечівнику виділяють три фізіологічні звуження: у стінці сечового міхура, в перетинчастій частині, в межах зовнішнього отвору сечівника. Крім того, в його просвіті є три розширення: в передміхуровій частині, в цибулинній частині, в ділянці голівки статевого члена.

Сечівник утворює S-подібний вигин. Перша кривина утворена передміхуровою і перетинчастою частинами уретри. Вершина випуклості цього вигину знаходиться в промежнній частині, ввігнутість направлена вперед і догори. Друга кривина утворена губчастою частиною і обернена назад і вниз.

 

2. Протягом доби здорова людина виділяє з сечею близько 60 г твердої речовини - органічних і неорганічних солей. Вони розчинені у сечі й визначають її відносну густину. У різні періоди доби вона коливається в межах 1, 010-1, 025 при рН 6-7. Підвищення відносної густини до 1, 030 і більше-цегіперстенурія, зниження до 1, 005 і менше-гіпостенурія, монотонна відносна щільність -ізостенурія.

Реакція сечі в нормі слабокисла. Ступінь кислотності залежить від рівня в ній вільних Н-іонів. У нормі рН сечі коливається від 5 до 7 і залежить від харчування. Основна (лужна) реакція сечі спостерігається при запальних процесах, які супроводжуються основно-аміачним бродінням.
Запах. Сеча, що деякий час стояла на повітрі, має запах аміаку, оскільки в ній відбувся процес бродіння. При наявності процесів гниття та міхурово-кишкової нориці сеча має запах калу.
Колір сечі (прозорість, каламутність) залежить від наявності в ній гною, солей, бактерій. Сеча здорової людини прозора, колір має від світло-жовтого до насиченого солом'яного. Помутніння свідчить про наявність у сечі патологічних елементів.
Червоний колір сечі свідчить про наявність у ній крові(гематурія).Іноді сеча набуває червоного відтінку внаслідок приймання деяких лікарських засобів (антипірину, фенолфталеїну та ін.), великої кількості буряків, моркви.
Червоний колір сечі може також бути наслідкомміоглобінурії- накопичення у ній червоно-бурого пігменту, яке спостерігається при травматичному токсикозі (синдромі роздавлювання).
Коли домішки крові видимі оком, ідеться про макрогематурію, якщо ж кров виявляють лише під мікроскопом - про мікрогематурію (еритроцитурію). Усі захворювання нирок супроводжуються виділенням крові з сечею, проте при одних макрогематурія є обов'язковим симптомом, а при інших - випадковим. Гемоглобінуріязумовлена наявністю у сечі пігмента крові гемоглобіну у вільному вигляді. Як і при гематурії, сеча має червоний колір, проте зберігає прозорість, оскільки в ній немає еритроцитів. У таких випадках аналізують дані анамнезу (чи не було захворювань крові, переливання крові, отруєння, сепсису) і виконують мікроскопію осаду сечі.
Каламутна сеча- один з проявів урологічних захворювань. Помутніння сечі має значення лише тоді, коли воно визначається у свіжій порції, оскільки в теплі сеча швидко стає каламутною через зміну рН та випаровування солей.
Помутніння сечі спричинюють різні домішки, солі.
Протеїнурія(кількість протеїну в сечі) при урологічних захворюваннях не перевищує 1 г/л (в нормі-0, 033 г/л). Вищий ступінь протеїнурії спостерігається лише у разі масивної гематурії чи піурії. Протеїнурія при урологічних захворюваннях належить до ка тегорії несправжньої, оскільки є наслідком домішок крові та гною. Лейкоцитурія(наявність лейкоцитів у сечі) - ознака запального процесу в нирках або сечових шляхах. Пневматурія- виділення з сечею повітря або газу, яке спричинюється випадковим проникненням газу в сечові шляхи при цистоскопії, катетеризації сечовода, введенні кисню з метою контрастування сечового міхура, ниркової миски, наявністю зовнішньої нориці сечових шляхів, кишково-сечівникових, міхурово-піхвових нориць. Наявність циліндрів у сечі-циліндрурія-є симптомом ураження канальців нефронів, хоч деяка їх кількість міститься в сечі і при інших урологічних захворюваннях, особливо у разі пієлонефриту.
Розрізняють справжню і несправжню циліндрурію. При справжній у сечі містяться гіалінові, зернисті та воскоподібні циліндри, при несправжній -циліндри із солей сечової кислоти, міоглобіну, бактерій. Циліндри з нашаруванням лейкоцитів (лейкоцитарні), а також циліндри з бактерій характерні для пієлонефриту. Циліндри з уратів свідчать про перенасичення сечі цими солями.
Клітини епітеліюмають діагностичне значення лише при типовій формі. Іноді клітини різних відділів сечових органів схожі між собою. Можна бути певним у тому, що йдеться про епітелій канальців нефронів лише тоді, коли клітини епітелію нашаровуються на циліндри, тобто утворюються епітеліальні циліндри.
У сечі можна виявитиатипові клітини.Для цього необхідне спеціальне забарвлення її осаду. Цитологічне дослідження сечі проводиться, якщо є підозра на злоякісне новоутворення.
Ліпідурія (ліпурія)- поява в сечі жирових речовин; спостерігається при жировій емболії капілярів нирок внаслідок перелому трубчастих кісток, цукрового діабету, нефротичного синдрому.
Гідатидурія (ехінококу рія)- поява в сечі дрібних ехінококових міхурців. Вони потрапляють у сечові шляхи з ураженої ехінококом нирки.. Крім того, в сечі виявляють оболонку міхурців, гачки паразитів.
У рідкісних випадках із сечі урологічних хворих виділяють актиноміцети (при актиномікозі), яйця шистосом (при шистоматозі).
Ферментуріяхарактеризується появою в сечі ферментів.
Сперматурія- наявність в осаді сечі елементів сперми (сперматозоонів, клітин сперматогенезу). Спостерігається при деформації задньої частини сечівника та сім'яного горбика, атонії внутрішніх статевих органів (застійний везикуліт, колікуліт).

3. Усі види катетерів, призначених для проведення через сечівник, мають номер (за шкалою Шар'єра), який відображує їхній діаметр. Кожний номер відрізняється від інших на 1/3 мм, тобто № 18 означає, що діаметр катетера становить 6 мм.
Катетер являє собою трубку з одним чи двома бічними отворами на міхуровому кінці. Широко застосовують такі катетери.
Гумовий катетер Нелатона
має один бічний отвір і заокруглений сліпий міхуровий кінець.
Гумовий катетер Тімана
має один бічний отвір (поліетиленовий-два). Міхуровий кінець має вигляд дзьоба, дистальний - розширений у вигляді лійки з гребінцем на кінці, який вказує напрямок дзьоба. Поліетиленовий катетер треба вводити одразу після кип'ятіння, оскільки при низькій температурі він втрачає еластичність.
Гумовий катетер Померанцева-Фолі
має балон на міхуровому кінці й бічний отвір.
Чоловічий металевий катетер
має круто загнутий міхуровий кінець з двома бічними отворами. Дистальний прямий кінець катетера оснащений двома кільцями, дзьоб катетера міститься в площині, яка перпендикулярна розташуванню кілець.
Жіночий металевий катетер
- коротка трубка з заокругленим, дещо загнутим міхуровим кінцем, який має два бічних отвори. На дистальному прямому кінці катетера міститься кільце, яке вказує напрямок дзьоба.
Дитячі катетери менші, ніж катетери для дорослих.
Введення катетера вимагає суворого дотримання правил асептики і антисептики. Це означає надійну стерилізацію, обробку зовнішнього отвору сечівника (у чоловіків - усієї головки статевого члена, у жінок-зовнішніх статевих органів), рук хірурга. Катетер попередньо змащують стерильним гліцерином і вводять за допомогою пінцета, м'які гумові катетери та деякі види еластичних (поліетиленових) стерилізують кип'ятінням. Інші інструменти обробляють у формалінових камерах або в розчині діациду. Перед використанням стерилізовані інструменти обмивають розчином фурациліну.
Катетер Нелатона використовують головним чином у хворих,. у яких немає особливої перешкоди за ходом сечівника, тобто під час рефлекторної затримки сечі, початкових стадій аденоми передміхурової залози та ін.
М'який катетер важко провести через сечівник при значних розмірах аденоми. Щоб обійти виступ аденоми, слід використовувати катетери з дзьобом, зігнутим під різними кутами. До таких належать катетери Тімана, Дюфура.
Катетер Дюфура
відрізняється тим, що у нього обрізаний кінець і є надувна манжетка для фіксування в сечовому міхурі. Два отвори (бічний і кінцевий) поліпшують умови дренування сечового міхура.
Катетер Кувлера
не зігнутий, має два отвори - на кінці і на відстані 1 см від нього.
Для постійного зрошення і дренування сечового міхура після операцій застосовують двоходові катетери з надувною манжеткою.

4.

Пневморетроперитонеум є інформативнішим методом дослідження, ніж пневморен, який дає уявлення про стан лише однієї нирки.
Хворий, лежачи на спині, приймає положення, як для гінекологічного дослідження. Голять волосся між статевими органами і відхідником, обробляють шкіру розчином йоду спиртовим. Вказівний палець лівої руки вводять у пряму кишку. Після знеболення новокаїном голку проводять і пресакральний клітковинний простір. Просуванню голки передує струмінь розчину новокаїну. Пальцем, введеним у пряму кишку, контролюють правильність уведення голки. Після того як голка буде на глибині 6-7 см, до неї під'єднують кисень. Уводять від 800 до 1200 мл газу (залежно від статури пацієнта).
Якщо лікарю треба мати уявлення про заочеревинний простір з обох боків, хворий після введення кисню лежить на спині із трохи піднятим тулубом. Якщо ж досліджують лише одну нирку, хворий лягає на здоровий бік. Таким чином створюють умови для просування кисню в потрібному напрямку. Знімки виконують через 30-40 хв, іноді через 1 год. На цей час кисень встигає поширитись по заочеревинному простору, а якщо на його шляху немає перешкод (спайок, склеротичного процесу), обійти нирку з усіх боків.
Введений пресакрально кисень поширюється по міжфасціальних щілинах, проникає в заочеревинний простір, оточує розташовані поруч органи. Для рівномірного поширення кисню хворому рекомендують перед зніманням кілька разів повернутися з боку на бік, підняти верхню частину тулуба, щоб газ підійшов до діафрагми. У міру поширення кисню в заочеревинному просторі при перкусії поперекових ділянок з'являється тимпаніт. На рентгенограмі легко визначити контури нирок, надниркових залоз.
Цінність пневморетроперитонеума підвищується при поєднанні його з екскреторною урографією, ретроградною уретеропієлографією чи томографією.
Показання: аномалії, кісти і пухлини нирок, пухлини надниркових залоз і заочеревинного простору.
Протипоказання: гнійно-запальні процеси в ділянці куприка і пресакрального простору; пухлини прямої кишки; склероз заочеревинної клітковини; гострі запалення легенів і верхніх дихальних шляхів; недостатність кровообігу.
Ускладнення: гематома, повітряна емболія.
Іноді у дітей під час пневморетроперитонеума спостерігаються загальні реакції, зокрема неспокій, метеоризм. Вони є наслідком недостатнього знеболення і забезпечення нерухомості хворого. У разі введення голки під фасцію прямої кишки, а також при надто глибокій пункції в деяких випадках можуть пошкоджуватися судини пресакрального простору. Із ускладнень, пов'язаних з передкуприковою пункцією, інколи спостерігається проколювання стінки прямої кишки.
Якщо перешкод до поширення газу немає і потрібне дослідження заочеревинного простору s обох боків хребтового стовпа, вводять 8-12 мл (дітям-5-10 мл) рентгеноконтрасного препарату і роблять знімки.

 

5. Аномалії взаємних зв’язків нирок виникають внаслідок їх зрощення. При цьому у хворого виявляється одна велика нирка. Залежно від виду зрощення може виявлятися підковоподібна, L-подібна, S-подібна і галетоподібна нирка. Зрощення нирок може характеризуватися і одно-, і двобічною їх дистопією:

при S-подібній нирці одна із половин знаходиться на своєму місці, а друга — у здухвинній ділянці. При об’єктивному обстеженні зрощення нирок може сприйматися за пухлини черевної

Найчастішою формою зрощення є підковоподібна нирка. Нирки з’єднуються перешийком, який розташовується попереду аорти і нижньої порожнистої вени. Здебільшого пере-

шийок утворює ниркову структуру, або фіброзний тяж. Нирки у цьому разі розміщуються на рівні попереку. Судинна система складається з багатьох артерій, які відходять від аорти або від інших великих артерій суміжних органів. Найчастішими ускладненнями при підковоподібній нирці є пієлонефрит і сечокам’яна хвороба, які виникають через конфлікт сечоводів із нирковими артеріями і порушення відтоку сечі з

ниркових мисок. Нерідко розвивається синдром нижньої порожнистої вени.

Діти скаржаться на біль у черевній порожнині (синдром Мартинова і Ровзінга).
Діагностика. Діагноз підковоподібної нирки визначають на підставі скарг хворого, даних об’єктивного обстеження, а також рентгенологічного і УЗ-сканування.

Лікування залежить від того, чи є біль і ускладнення, чи ні. При ускладненнях показано хірургічне лікування: потрібно ліквідувати перешийок і розвести полюси нирок.

 

Анатомія сечовода

Сечовід — довгий і вузький трубчастий орган, що з'єднує миску із сечовим міхуром і розташований у заочеревинному просторі з обох сторін від хребта. Верхня і середня частини сечовода розміщені паралельно до хребта, а нижня його третина описує дугу, вип'ячену назовні — тазова кривизна сечовода. Довжина сечовода у дорослого 25-30 см (варіює залежно від росту), у чоловіків – 30-32 см, у жінок – 27-29 см. Правий сечовід дещо коротший лівого.

Діаметр просвіту сечовода 4-6 мм. Він дещо менший у місцях фізіологічних звужень: відходження від миски (мисково-сечовідний сегмент), перехрестя сечовода із здухвинними судинами (приблизно на межі середньої і нижньої його третин) і проходження його у товщі стінки сечового міхура у косому напрямку (інтрамуральний відділ сечовода). Довжина інтрамурального відділу сечовода близько 2 см. Нижнє звуження найбільш виразне: діаметр сечоводу становить 0, 25-0, 35 см. Звуження сечовода чергуються з веретеноподібними розширеннями, виразність яких різна.

У сечоводі виділяють черевну і тазову частини. Та частина сечовода, що проходить до його перехрестя з клубовими судинами, називається черевною, а розташована нижче цього перехрестя — тазовою. У межах пограничної ліній сечоводи залягають наперед від крижово-клубового зчленування. Лівий сечовід на границі середньої та нижньої третини перехрещується з загальною клубовою артерією, а правий сечовід перетинає зовнішня клубова артерія.

Тазові відділи сечоводів залягають на боковій стінці таза в підочеревинному просторі. До середини і назад від сечовода лежить бокова і передня стінка прямої кишки, а латерально – нервові стовбури і судини таза.

Сечовід підходить до дна сечового міхура і там перетинає затульний судинно-нервовий пучок і початок пупкової артерії. Після цього він займає положення між задньою стінкою сечового міхура та передньо-боковою стінкою прямої кишки, перетинаючи під прямим кутом сім'явиносну протоку, займає положення ззовні від неї і наперед від сім'яних міхурців.

Сечовід косо пронизує стінку сечового міхура зверху донизу і ззовні досередини. Навколоміхурова частина сечовода є однією з найвужчих відносно загальної довжини його. Сечоводи оточує біля органна клітковина і біля органна фасція. Сечовід тісно зв'язаний з пристінковим листком очеревини багаточисленними сполучнотканинними перетинками. В інтрамуральному відділі сечоводів (в стінці сечового міхура) сечовід утворює вигин, який переходячи з фронтальної площини в сагітальну, здатний скорочуватись та перекривати просвіт сечовода, перешкоджаючи міхурно-сечовідному рефлюксу сечі під час сечовипускання при наповненому сечовому міхурі.

Будова стінки сечовода. Стінка сечовода складається із слизової оболонки, що вистелена багаторядовим перехідним епітелієм уротелієм, підслизового, м'язового і зовнішнього адвентиційного шарів. Слизова сечовода утворює велику кількість повздовжньо-спіральних складок, тому на розрізі сечовід має зірчасту форму. Стінка сечовода має два м'язових шари – зовнішній циркулярний і внутрішній повздовжній. В тазовій частині приєднується третій шар – зовнішній повздовжній.

2. Нетримання сечі — самовільне її виділення без позиву до сечовипускання. Воно може бути природженим і набутим. Нетримання сечі спостерігається також при тяжких аномалі-ях сечостатевих органів — екстрофії сечового міхура, тотальній епіспадії, ектопії вічок сечоводів при сечоста-тевих норицях, нейрогенній дисфункції сечового міхура. Набуті дефекти здебільшого зумовлені травмою. Таке нетримання сечі називають несправжнім.

При справжньому нетриманні сечі немає дефектів і аномалій сечових шляхів. Сеча не утримується через недостатність сфінктерів сечового міхура. Справжнє нетримання сечі може бути постійним або виникати внаслідок зміни положення тіла і фізічного навантаження. Зазвичай справжнє нетримання сечі спостерігається у жінок при опущенні піхви і послабленні тонусу сфінктерів сечового міхура та сечівника. Воно може бути ускладненням операцій на сечовому міхурі, передміхуровій залозі, сечівнику (простатектомія; аденомектомія; трансуретральні, ендоскопічні операції і т.ін.).

 

3. Бужування сечівникавикористовують з діагностичною (для виявлення звуження, каменів, стороннього тіла) і лікувальною (для розширення стриктури) метою. Для цього застосовують напівтверді (еластичні) і тверді (металеві) бужі.
Добре зарекомендували себе еластичні бужі з поліетилену. Це прямі стержні завдовжки 30 см з булавоподібним міхуровим кінцем.їх уводять у сечівник розігрітими, попередньо змастивши стерильним вазеліном. Техніка введення така ж, як і катетера Нелатона.
Для бужування сечівника використовують металеві головчасті бужі Розера і бужі Гуйона з круто загнутим міхуровим кінцем. З метою розширення важкопрохідних звужень (стриктур) застосовують спеціальні конічні металеві бужі Лефора з еластичними провідниками. Дзьоб цих бужів зменшується в діаметрі у напрямку до внутрішньої нарізки, оберненої до провідника. Спочатку по сечівнику проводять еластичний провідник, а потім його зовнішній кінець нагвинчують на металевий буж і поступово вводять за провідником у сечовий міхур, добре змастивши перед тим стерильним вазеліном.
Діагностичне бужування здійснюють товстими металевими бужами, оскільки тонкий буж через аналогічні особливості сечівника може впертись у складки слизової оболонки і створити враження непрохідності, звуження.

 

4. Ниркова артеріографія - одержання рентгеноконтрастного зображення артеріальної системи нирки.
Залежно від шляху введення в аорту рентгеноконтрастної речовини розрізняють транслюмбальну, трансумбілікальну та трансфеморальну аортографію.
Для проведення транслюмбальної аортографії хворого кладуть на стіл на живіт. Ліва рука вздовж тулуба, права - за головою. Аорту пунктують у ділянці попереку. Під місцевою новокаїновою анестезією вколюють голку, відступивши на 8-10 см уліво від середньої лінії хребтового стовпа і на 2-3 см нижче від XII ребра, і спрямовують до середини тіла І поперекового хребця. Орієнтиром при просуванні голки є хребтовий стовп. На шляху просування голки може бути дві кісткові перешкоди. Перша - на глибині 4- 5 см (поперечний відросток хребця). Щоб обминути її, голку відтягують назад на 1-2 см і спрямовують вертикальніше. Друга перешкода-на глибині 9-10 см (тіло хребця), її минають так: голку відтягують на 2-3 см і спрямовують під прямим кутом до горизонтальної площини. При повільному просуванні голки на глибині 12-14 см вдається визначити пульсацію аорти. Після додаткової анестезії парааортальної клітковини пунктують аорту і з голки одразу починає надходити пульсуюча кров. Вводять через голку 20-30 мл рентгеноконтрастної речовини протягом 3-5 с і роблять знімки. Переконавшись, що знімки доброякісні, голку видаляють.
Цей метод можна застосовувати лише для обстеження дорослих і дітей старшого віку, оскільки у молодших дітей аорта має деякі анатомо-топографічні особливості.
Останнім часом частіше застосовують трансфеморальну аортографію за Сельдінгером, оскільки вона проста й найнебезпечніша.
Після обробки операційного поля двома пальцями лівої руки пальпують стегнову артерію на рівні пахової зв'язки і фіксують її. Спеціальним трокаром пунктують стегнову артерію на 2-3 см нижче від пахової зв'язки. Через трокар вводять провідник з еластичним кінцем і, фіксуючи його, видаляють трокар. На провідник надівають катетер і вводять його по провіднику в стегнову артерію, а потім в аорту, одночасно видаляючи провідник до рівня відходження від аорти ниркових артерій. (мал.3.11) В аорту вводять 20-30 мл рентгеноконтрастної речовини й роблять знімки. Після одержання серії рентгенограм катетер видаляють, а на ділянку пункції на 2-3 год накладають тугу пов'язку, щоб уникнути кровотечі та утворення гематоми.
У дітей віком до 3 років катетеризацію аорти часто виконують після оголення стегнової артерії.
Для одержання чіткого зображення артеріальної системи нирки виконують селективну ниркову артеріографію, при якій під контролем рентгеноскопа вводять у отвір артерії однієї з нирок спеціальний катетер із зігнутим кінцем. Знімки роблять після введення через катетер 8-12 мл (дітям 5-10 мл) рентгеноконтрастної речовини.
У разі обстеження дітей іноді застосовують трансумбілікальну ар-теріографію. При цьому катетер проводять через пупкову артерію, яка у дітей облітерується не по всій довжині.
Ниркова артеріографія дозволяє оцінити стан судин і кровообігу нирки, визначити ступінь його порушення, а також провести диференціальний діагноз між новоутворенням нирки і солітарною кістою тощо. Найчастіше ниркову артеріографію застосовують у разі підозри на реноваскулярну гіпертензію і, особливо, на пухлину.
У нормі ниркові артерії відходять від аорти на рівні нижнього краю І поперекового хребця, але можливі й відхилення у межах висоти тіла одного хребця.
Судинний малюнок рівномірно розподіляється в усіх відділах нирки артерії простежуються на всьому протязі, аж до розгалужень V порядку. Виражений нефрографічний ефект вказує на збереження функції нирки.
На ангіограмах, що виконані в динаміці, розрізняють чотири фази циркуляції рентгеноконтрастної речовини: артеріограму; нефрограму; венограму; екскреторну урограму.
За артеріограмою визначають діаметр і контури аорти, головних стовбурів і гілок ниркових артерій, виявляють аномалії, звуження, розширення, зони зі зниженою васкуляризашєю. Нефрограма дає уявлення про форму і топографію нирок.
У всіх випадках дані, одержані з обох боків, треба порівнювати. Це полегшує оцінку результатів, особливо при односторонній патології.
Ниркова артеріографія - складне дослідження, тому його виконують за суворими показаннями, тобто при підозрі на пухлину нирки чи надниркової залози, артеріальній гіпертензії, складних аномаліях нирок і ниркових судин.
Протипоказання: різко виражений атеросклероз аорти і стегнової артерії; підвищена чутливість до препаратів, які містять йод; активний туберкульоз легенів; декомпенсована недостатність кровообігу; виражена недостатність функцій нирок, печінки.
Ускладнення: тромбоз і спаз стегнової артерії, емболія, біль у кінцівках, травматична аневризма стегнової артерії та ін.

5. Полікістоз нирок — спадкове захворювання, яке може передаватися за домінантним або рецесивним типом: за домінантним типом — від матері до дитини, а за рецесивним — за батьківською лінією.

Захворювання може перебігати злоякісно і латентно. При злоякісній формі кількість збережених нефронів невелика, і дитина вмирає у віці 8–10 років, при латентній — кількість нефронів достатня для нормальної роботи нирки. Недуга у цьому разі проявляється у віці 30–40 років, коли в нирках розвивається хроніч-

не інфекційне захворювання — пієлонефрит. Ця аномалія виникає внаслідок дефекту з’єднання збірних канальців із мезонефрогенною бластемою на 2–3-му місяці вагітності, що призводить

до порушень відтоку сечі й утворення кіст.

Під час макроскопічного дослідження нирка має великі розміри, містить багато кіст різних діаметрів. При ускладненнях у кістах скупчуються геморагічні або гнійні маси.

Клінічні прояви. Полікістоз — захворювання обох нирок. Клінічним проявом полікістозу є біль у поперековій ділянці. Якщо розвивається пієлонефрит, то з’являється така симптоматика: підвищення температури,

зміни в аналізах крові та сечі, прояви ХНН.

Діагностика. Діагноз полікістозу визначають на підставі анамнезу, скарг хворого, даних об’єктивного, лабораторного, рентгеноурологічного, ультразвукового і радіоізотопного

досліджень. Диференційну діагностику полікістозу проводять із пухлинами нирок. Пухлина нирок —

майже завжди однобічне ураження. Частіше проявляється моносимптомною макрогематурією. Ангіографія і УЗД —надійні методи діагностики пухлини нирок.

Лікування хворих на полікістоз на початкових етапах консервативне. По-перше, потрібно зменшити негативний вплив на ушкоджені нирки за допомогою щадної, але достатньо калорійної дієти. По-друге, слід запобігти пієлонефриту, а за його наявності протистояти прогресуючому перебігу запального процесу

(санація осередків інфекції, антибактеріальна терапія). У разі нападів болю, швидкого збільшення розмірів нирок показана операція — декапсуляція (розтин) стінок великих кіст і пункція малих. Така операція зменшує внутрішньонирковий тиск і покращує функцію резервних нефронів. Якщо в родині виявлено хворого на полікістоз, обов’язково обстежують усіх її членів. Ці заходи сприяють виявленню та диспансеризації хворих, поліпшують профілактику пієлонефриту і хронічної ниркової недостатності

Діафаноскопія(від грец. Diaphanes - прозорий і skopia), трансілюмінація— просвічування вузьким пучком світла.

В урології діафаноскопію застосовують при наявності збільшення однієї або обох половин мошонки. Сутність методу полягає в тому, що до задньої поверхні мошонки ближче до її дна, або до ніжньобічної поверхні, підноситься джерело світла (часто світловодів цистоскопа). При цьому, якщо світло добре проникає крізь мошонку і вона починає світитися як червоний китайський ліхтар, це означає, що її збільшення обумовлено скупченням рідини (водянка оболонок яєчка або гідроцеле, або кіста придатка яєчка або сперматоцеле). Якщо ж мошонка залишається для світла непроникною - значить її збільшення обумовлено запаленням або пухлиною яєчка та / або його придатка

2. Енурез — нічне нетримання сечі. Виникає переважно у дітей.

Ніктурія — це стан, коли пацієнт скаржиться на необхідність прокидатися один або більше разів уночі для сечовипускання (Міжнародне товариство з тримання сечі (ICS), 2002). До і після кожного сечовипускання пацієнт повинен спати, тобто термін “ніктурія” не поширюється на перше сечовипускання зранку. Ніктурією не можна вважати епізоди сечовипускання, коли пацієнт ліг у ліжко, але ще не заснув. Цю патологію слід відрізняти від енурезу (мимовільного сечовипускання під час сну).

3. Для чоловіків:

Показання: гостра затримка сечовипускання, яка спостерігається внаслідок гіперплазії чи раку передміхурової залози, захворювань нервової системи або при необхідності у перед- та післяопераційному періоді.

Протипоказання:

Стриктура або обтурація сечовивідного каналу, пошкодження сечівнику, гострий уретрит або простатит, орхіт або епідидиміт.

Для жінок:

Показання: гостра затримка сечовипускання, необхідність виведення або забору сечі, а також при захворюваннях нервової системи або у перед- та післяопераційному періоді

 

Протипоказання: Стриктура або обтурація сечівнику, його ушкодження сечівнику, гострий уретрит.

 

4. Уретрографія- це рентгенографія сечівника після заповнення його рентгеноконтрастною речовиною. Застосовується переважно в чоловіків з метою виявлення пошкоджень і захворювань сечівника.
Розрізняють низхідну і висхідну уретрографію.
Хворого кладуть так, щоб тінь сечівника проектувалась на м'які тканини стегна. Знімок виконують у лівому косому положенні тіла хворого: ліва нога зігнута в колінному і кульшовому суглобах, притиснута до тулуба і відведена назовні; права нога випрямлена і трохи відведена назад і назовні. Статевий член витягують паралельно зігнутому стегну і в зовнішній отвір сечівника (після його обробки антисептичним розчином) вводять шприцом Жане з насадженим гумовим наконечником Тарнавського рентгеноконтрастну речовину (20-40 мл 15- 30 % розчину уротрасту, верографіну та ін.).
Лікар стоїть праворуч від хворого і натягує статевий член перед уведенням розчину. Є пристосування, які перешкоджають витіканню рідини назовні.
У момент появи у хворого під час введення в сечівник рентгеноконтрастної рідини відчуття, що вона надходить до сечового міхура або сечівник цілком закупорився, роблять знімок, спрямовуючи центральний промінь на корінь статевого члена.
На уретрограмі чітко виявляються губчаста (висяча) і перетинчаста (цибулинна) частини сечівника. Задній відділ його губчастої частини має вигляд вузької смуги з рівними краями, оскільки зовнішній сфінктер створює перешкоду для надходження до сечівника рентгеноконтрастної рідини.Перетинчаста (цибулинна) частина утворює випуклу донизу дугу.
Після того як знімок зроблено, введення рентгеноконтрастної рідини припиняють.
Щоб одержати чіткіше зображення заднього відділу сечівника, треба запропонувати хворому під час уведення рентгеноконтрастної речовини спорожнити сечовий міхур і зробити знімок у момент розкриття сфінктера. З цією ж метою застосовують низхідну уретрографію.
Сечовий міхур заповнюють рентгеноконтрастною рідиною і роблять знімок у момент сечовипускання. Якщо провести в сечівник катетер не вдається, рентгеноконтрастну рідину вводять внутрішньовенно.
Метод низхідної уретрографії частіше використовують для діагностики патологічних станів і обструктивних процесів сечівника у дівчаток.
Під час аналізу рентгенограм слід звертати увагу на форму і величину сечівника, наявність нориць і сторонніх тіл у його просвіті, хибних ходів, аномалій. При звуженні сечівника важливо встановити його локалізацію і довжину.
Показання: звуження різних відділів, конкременти, сторонні тіла, аномалії, дивертикули, новоутворення, травми, нориці сечівника.
Ускладнення: утворення уретровенозних рефлюксів, які зумовлюють приступи “сечової гарячки”. Для запобігання цьому не слід нагнітати розчин силою.
Протипоказання: гостре запалення сечівника, передміхурової залози, органів мошонки.

5. Мультикістозна хвороба нирок - це вроджена ниркова патологія, яка проявляється кістозним переродженням ниркової паренхіми внаслідок первинного розширення збірних канальців. Процес може бути двобічним, однобічним чи сегментарним.

Мультикістозна нирка - це конгломерат різного розміру тонкостінних кіст, між якими практично відсутня ниркова паренхіма. Частіше всього нирка збільшена в об'ємі, маса може досягати кількох сотень грамів. Відсутня диференціація шарів, видно лише кісти, різко зменшена кількість нефронів. Миска часто відсутня чи гіпоплазована, але може бути атрезія, дилатація, подвоєння. Гістологічними маркерами служать примітивні протоки, канальці і клубочки фетального типу. Ниркові кісти являють собою термінальні відділи збірних трубочок, можуть бути оточені сполучною тканиною, гладком'язовими волокнами. При односторонньому процесі на протилежній стороні виявляють гідронефроз. Двобічний процес несумісний з життям. Однобічний процес може бути безсимптомним. Але при збільшеній мультикістозній нирці відмічається великий живіт, пухлиноподібний утвір у підребер'ї, приступоподібні болі у животі, поперековій ділянці. Захворювання часто виявляється при інфікуванні сечовивідних шляхів.

Дані обстежень:

Пренатальне ультразвукове дослідження (кістозно змінені нирки збільшених чи зменшених розмірів, недостатня візуалізація сечового міхура плода, маловіддя).

Ангіографія (виявляється відсутність ниркової ангіограми та нефрограми).

Внутрішньовенна урографія (виявляється мультикістозно змінена нирка).

Цистоскопія (часто відсутнє устя сечоводу або наявна облітерація самого сечоводу).

Лікування: Симптоматичне і хірургічне. При хронічній нирковій недостатності проводять гемодіаліз, у подальшому показана пересадка нирки.

 

 

1. Будова жіночої уретри. Жіночий сечовипускний канал починається від сечового міхура внутрішнім отвором уретри і являє собою трубку довжиною 3, 5-4 см, дещо вигнуту вип'яченням дозаду і яка огинає знизу і ззаду нижній край лонного з`єднання. Поза проходженням сечі передня і задня стінки сечовипускного каналу прилягають одна до другої. Жіноча уретра відрізняється значною розтягнутістю. Задня стінка сечовипускного каналу тісно пов'язана з передньою стінкою піхви.

Стінка жіночої уретри складається із слизової, підслизової і м'язової оболонок. Слизова вистелена перехідним епітелієм і утворює повздовжні складки.

Артерії жіночий сечовипускний канал одержує із басейну нижньої міхурової і внутрішньої соромітної артерій. Венозний відток здійснюється через міхурове сплетіння у внутрішню здухвинну вену. Лімфатичні судини з проксимальних відділів направляються у здухвинні, із дистальних — у пахові лімфовузли. Іннервація здійснюється нижнім підчеревним сплетінням, тазовим і соромітним нервами.

Скупчення залоз, що відкриваються з обох боків від зовнішнього отвору уретри двома протоками довжиною 1-2 см, називаються парауретральними ходами Скене. Подібно до того, як у чоловіків сечовипускний канал являє собою не лише частину сечових шляхів, але є однією із структур, яка утворює зовнішні статеві органи, сечовипускний канал жінок також пов'язаний із зовнішніми статевими органами.

 

 

2. Лейкоцитурія – виділення із сечею підвищеної кількості лейкоцитів – більше 4000 в 1 мл сечі. Масивну лейкоцитурію (лейкоцити покривають усе поле зору) називають піурією.

Лейкоцитурію виявляють при мікроскопічному дослідженні залишку сечі. Для виявлення і оцінки степені вираженості лейкоцитурії найбільш інформативні кількісні методи: проби Нечипоренко (середня порція ранішньої сечі) і Каковського-Аддіса. Лейкоцитурія частіше обумовлена бактеріальним (банальним або туберкульозним) запаленням нирок або сечових шляхів. Для розмежування ниркової лейкоцитурії та лейкоцитурії при захворюваннях сечових шляхів і статевих органів використовують 3-стаканну пробу, цистоскопію, УЗД, радіонуклідні та рентгенологічні

Проба трьох склянок. З а допомогою цього методу виявляють, на якому рівні сечових шляхів виділяється кров або лейкоцити.

Метод Амбурже - підрахунок формених елементів, що виділяються і з сечею за 1 хвилину, тобто, швидкість їх виведення (за 1 хвилину і з сечею виділяється до 1000 еритроцитів, до 2000 лейкоцитів).

Метод Аддіс-Каковського - кількість формених елементів і циліндрів у добовій кількості сечі (до 1 млн еритроцитів, 2 млн лейкоцитів, до 20 тис. гіалінових циліндрів).

Метод Нечипоренк а - визначення кількості формених елементів в 1 мл сечі (еритроцитів – до 1000-2000, лейкоцитів – до 2000-4000, гіалінових циліндрів – до 200-250).

 

3.Покази до проведення:

Покази:

• хронічні захворювання сечового міхура

• діагностика хвороб сечостатевої системи

• пухлини матки та додатків, а також сигмовидної та прямої кишки з метою діагностики поширення онкопроцесу

• гематурія – кров в сечі

• оцінка ефективності лікування

• видалення стороннього тіла

• підозра на ракову пухлину

Протипокази:

• гострі запальні процеси в уретрі, передміхуровій залозі, яєчках, сечовому міхурі

• травма уретри • атонія (втрата тонусу та еластичності) сечового міхура

• виражене звуження сечостатевого каналу

4. Оглядова урографія.Рентгенологічне дослідження нирок верхніх сечових шляхів розпочинають з оглядового знімка-оглядової урографії. Оглядова рентгенографія повинна охоплювати всю сечову систему від верхніх кінців нирок до нижнього краю лобкового симфізу. Тому знімок слід робити на плівці розміром 30*40 см. Знімок вважається чітким, якщо кишкові гази не закривають ділянки розташування нирок і чітко визначаються зовнішні краї поперекових м'язів.
На оглядовій урограмі виявляються тіні нирок, які дозволяють судити про їх конфігурацію і локалізацію, розміри й контури, наявність конкрементів.Звичайно рентгенолог робить висновок про наявність тіней, підозрілих щодо конкрементів, оскільки ці тіні можуть збігатися з місцем проекції верхніх сечових шляхів, але. зумовлені не ними. Наприклад, іноді такі тіні можуть бути зумовлені обвапнованими лімфатичними вузлами. В таких випадках вводять рентгеноконтрастну речовину і лише після цього дослідження роблять висновки щодо патології.
Оглядова урографія дозволяє визначити: а) структуру кісткової тканини видимих відділів скелета (нижніх ребер, хребтового стовпа, таза, тазостегнових суглобів); б) положення, величину і форму нирок, їхні контури і структуру тіні; в) чіткість контурів поперекових м'язів; г) наявність тіней конкрементів у нирках і сечових шляхах, передміхуровій залозі, а також наявність обвапнувань в органах черевної порожнини і заочеревинного простору.
На оглядовому знімку нерідко вдається побачити аномалії скелета, патологічні його зміни, які зумовлюють порушення функцій сечової системи.
Контури нирок простежуються в 60 % випадків. Зменшення чи збільшення розмірів нирки є ознакою аномалій (гіпоплазія, полікістоз нирок тощо) чи наслідком патологічного процесу (зморщення нирок, пухлина та ін.). Незвичайне положення нирки свідчить про аномалію чи патологічну рухомість, відтиснення її якимось новоутворенням. У нормі тінь нирки однорідна, тому оглядова урографія дозволяє виявити камені сечових органів, за винятком рентгенонегативних (уратних, ксантинових, цистинових).
За камені сечових шляхів можуть бути помилково прийняті сторонні тіла заочеревинного простору, калові камені, обвапнована каверна, флеболіт, обвапновані ділянки новоутворень чи лімфатичних вузлів та ін. Іноді на оглядовому знімку помітні множинні тіні дрібних щільних конкрементів, які містяться переважно в шарі мозкової речовини ниркової паренхіми чи в ділянці ниркових сосочків. Нефрокальциноз головним чином спостерігається у дітей при нирковому тубулярному ацидозі.
Краї поперекових м'язів у нормі мають вигляд смуги з чіткими контурами, яка йде від і поперекового хребця до таза. Відсутність чи змазаність цього м'яза з одного боку може свідчити про пухлинний чи запальний процес в заочеревинному просторі. У нормі в дітей дошкільного віку краї поперекових м'язів визначаються недостатньо, тому цей симптом при встановленні діагнозу не враховують. Якщо сечоводи на оглядовому знімку в нормі непомітні, то контури сечового міхура можуть визначатись при наповненні його концентрованою сечею.
На оглядовій урограмі в сечовому міхурі можуть бути виявлені камені або сторонні тіла, які потрапили туди через просвіт сечівника.

5. Епіспаді́ я — вада статевої системи людини — розщеплення частини, чи усієї передньої (дорсальної) стінки сечовипускного каналу. Зустрічається серед хлопчиків у 5 разів частіше ніж серед дівчаток. Форма статевих органів при цьому значно змінюється.

У хлопчиків розрізняють:

епіспадію головки;

епіспадію пенісу;

повну епіспадію

У дівчаток розрізняють:

кліторальну епіспадію;

субсимфізарну;

повну (ретросимфізарну)

Лікування епіспадії хірургічне, яке полягає у корекції статевого члена (висічення хорди та звільнення статевого члена від жирової клітковини), формуванні внутрішнього сфінктера шийки сечового міхура і створенні уретри.

Шовний матеріал - синтетичні нитки, що розсмоктуються - вікріл, PDS, дексон діаметром 5/0 (можливі коливання в межах 4/0 - 6/0).

При епіспадії головки статевого члена оперативне втручання включає в себе формування уретри і зовнішнього отвору уретри, висічення хорди, звільнення статевого члена від жирової клітковини. Лікування цієї форми епіспадії проводиться в 2 - 3 етапи.

При члено-лобковій і повній епіспадії оперативне втручання включає корекцію статевого члена та формуванні сфінктера сечового міхура і уретри. При цих формах епіспадії виконують операції за методикою Rapin, Cantwell-Ransley, пластику внутрішнього сфінктера за В. М. Державіним.

Дренування сечового міхура здійснюється хлорвініловим катетером або балон-катетером Фолі через зовнішній отвір уретри.

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНЕ ЛІКУВАННЯ.

Впродовж періоду перебування хворого в стаціонарі проводиться наступний обсяг лікувальних заходів:

- для профілактики кровотечі, набряку тканин статевого члена накладається туго-еластична марлево-лейкопластирна пов'язка, яка знімається через 3 - 6 діб;

- антибактеріальна терапія впродовж 12 - 14 днів шляхом парентерального введення антибіотика широкого спектра дії після відповідної проби на переносимість;

 

Види рухливості нирок:
1) Респіраторна – пов’язана з дих. рухами грудної клітки і передньої черевної стінки (від 1, 5 – 3 до 3 -5 см.)

2) Статична – проявляється при переході людини з горизон. Положення у вертикальне чи навпаки (1-2см)

3)Пальпаторна – відстань на яку можна пересунути (донизу і медіально) нирку при пальпації (3 -5 см.)

2.

3. Хромоцистоскопія - метод огляду слизової оболонки сечового міхура в поєднанні з визначенням секреторної й евакуаторної функцій нирок (кожної окремо) за допомогою індигокармінової проби. Методика хромоцистоскопії. Внутрішньовенне вводять 2-5 мл 0, 4 % розчину індигокарміну і спостерігають за отворами сечоводів. У нормі забарвлена в синій колір сеча з'являється на 3-5-й хвилині практично одночасно з обох боків. Під час дослідження стежать за інтенсивністю кольору, силою викидів, їх частотою. Якщо забарвлення своєчасно не з'являється, вичікують ще 10- 15 хв, після чого спостереження припиняють.
Хромоцистоскопія дозволяє визначити функцію кожної нирки, стан уродинаміки (просування сечі у верхніх сечових шляхах). Цей метод використовують для диференціальної діагностики урологічних захворювань і гострої хірургічної патології черевної порожнини. Проте не завжди нормальне виділення індигокарміну свідчить про збережену функцію нирок. Наприклад, якщо при злоякісних пухлинах збереглася частина паренхіми нирки, показники хромоцистоскопії нормальні.
Результати індигокармінової проби залежать не лише від функції нирок і уродинаміки у верхніх сечових шляхах, але й від рівня артеріального тиску, кількості випитої рідини, температури тіла та ін. Своєчасне надходження індигокарміну в сечовий міхур не виключає наявності локальних уражень паренхіми нирки. Слід також враховувати, що в лужному середовищі індигокармін знебарвлюється.
Методика хромоцистоскопії у дітей.
У сечовий міхур вводять цистоскоп і ретельно оглядають слизову оболонку сечового міхура. Після цього внутрішньовенне вводять 0, 4 % розчин індигокарміну: у віці до року - 1 мл; потім на кожні 3 роки додають по 0, 5 мл. Якщо індигокармін внутрішньовенне ввести не вдається, його вводять внутрішньом'язово в дозі 6-10 мл. Якщо функція нирок не порушена, індигокармін виділяється на 3-5-й хвилині при внутрішньовенному введенні і на 8-12-й хвилині-при внутрішньом'язовому.
Хромоцистоскопія протипоказана при шоку, вираженій хронічній недостатності нирок.

4. Ретроградна (висхідна) уретеропієлографія застосовується у разі недостатньої інформації щодо анатомічних змін, яку одержано за допомогою екскреторної урографії або при наявності протипоказань до неї. Ретроградна уретеропієлографія грунтується на одержанні рентгенівського зображення верхніх сечових шляхів після введення рентгеноконтрастної речовини через сечовідний катетер. Тому необхідна катетеризація сечовода. Катетер уводять на глибину 18-20 см (якщо сечовід прохідний і контрастна речовина надходить у ниркову миску).
У дітей катетер щонайменшого діаметра вводять не більш як на 7-10 см.
Завдяки високій контрастності зображення підготовка до ретроградної уретеропієлографії не потрібна. Дослідження з дотриманням правил асептики проводять у горизонтальному положенні хворого після оглядової урографії. Застосовують 10-20 % розчин кардіотрасту, уротрасту, верографіну та ін. або кисень (вуглекислий газ). Рентгеноконтрастну рідину вводять через сечовідний катетер повільно, підігрівши до температури тіла. її кількість не повинна перевищувати фізіологічну ємність ниркової миски (5-6 мл). Нехтування цим правилом призводить до появи мисково-ниркового рефлюксу чи гострого пієлонефриту.
У разі виникнення мисково-ниркового рефлюксу вміст ниркової миски або чашечок потрапляє в ниркову паренхіму, а звідти в лімфатичні та кровоносні судини. (мал.3.7, мал.3.8) Розрізняють форнікальний (через склепіння чашечок) і тубулярний (через нирковий сосочок) мисково-нирковий рефлюкс.
Форнікальний рефлюкс може бути пієлосинусний, пієловенозний, пієлолімфатичний, пієлопериваскулярний, пієлосубкапсулярний і пієлоінтерстиціальний.
Якщо ниркова миска велика і на знімку її зображення нечітке, одразу виконують другий знімок, увівши більшу дозу рентгеноконтрастної речовини. Для її відтоку сечовідний катетер залишають на 2-4 год.
Новонародженому вводять 0, 5-1 мл рентгеноконтрастної речовини, дітям віком до 5 років-1, 5-2 мл, 6-8 років-3-4 мл. У разі обтурації сечовода, розширення ниркової миски вводять більшу кількість контрастного розчину.
Знімки роблять у прямій (передньозадній) і напівбічній проекціях. Не слід уводити в ниркову миску рентгеноконтрастну речовину до виникнення болю або неприємних відчуттів у ділянці нирки, оскільки це свідчить про перерозтягнення чашечок і миски і виникнення нирково-мискового рефлюксу.
Дослідження проводять з одного боку. При необхідності його повторюють через 2-3 доби з другого боку. Двосторонню (одночасно) пієлографію виконують за життєвими показаннями. У дітей ретроградну уретеропієлографію роблять під наркозом. Знімки виконують у прямій (задній) проекції, при потребі - в косій, бічній, у вертикальному положенні хворого або на животі. Для визначення моторної функції сечовода після видалення катетера роблять серійні знімки до повного чи значного виведення рентгеноконтрастної речовини. Після цього дослідження дитина має бути на постільному режимі протягом доби.

5. Гіпоспадія - Найбільш частий порок розвитку. Дана аномалія реєструється у 1 на 300-400 новонароджених хлопчиків. Цей порок характеризується недорозвиненням сечовипускального каналу з заміщенням відсутнього відділу щільним сполучнотканинних тяжем (хорда), що є причиною викривлення статевого члена. В основу численних класифікацій гіпоспадії покладена локалізація зовнішнього отвору сечовипускального каналу.

· Гіпоспадія вінця статевого члена.

· Окологоловчатая (околовенечную) гіпоспадія.

· Гіпоспадія дистальної, середньої і проксимальної третини статевого члена.

· Мошоночной-промежинна і промежинні форми гіпоспадії.

Жіноча гіпоспадія характеризується розщепленням задньої стінки уретри і передньої стінки піхви.

Епіспадія - Вроджене розщеплення всієї або частини передньої стінки сечовипускального каналу. На дорсальній поверхні статевого члена виявляється отвір уретри.

· Епіспадія головки статевого члена зустрічається вкрай рідко і не вимагає хірургічної корекції.

· Епіспадія статевого члена. Зовнішній отвір уретри знаходиться в області вінця на тильній поверхні статевого члена.

· Повна (тотальна) епіспадія - найважча форма при якій зовнішній отвір уретри розташовується біля кореня статевого члена. Отвір нагадує широку воронку.

· Кліторная форма епіспадії у дівчаток - незначне розщеплення термінального відділу уретри. Найчастіше ця форма залишається непоміченою.

· Подлобковая епіспадія характеризується розщепленням сечівника до шийки сечового міхура і розщепленням клітора.

· Повна (залобковая) епіспадія: передня стінка сечовипускального каналу і стінка переднього сегмента шийки сечового міхура відсутні.

Вроджені клапани сечівника зустрічаються у хлопчиків у співвідношенні 1: 50 000 новонароджених. Клапани є перетинку, з обох сторін вони покриті слизовою оболонкою. Розташовуються в задній частині уретри вище або нижче сім'яного горбка. Порушення сечовипускання виникає внаслідок розкриття клапана потоком сечі, що йде в сечовипускальний канал з сечового міхура. Постійне порушення уродинаміки викликає підвищення внутріпузирного тиску, що поступово призводить до розвитку ретенційних змін в сечовому міхурі і верхніх сечових шляхах.

 

1.

2. При яких патологічних станах спостерігається парадоксальна ішурія:
- контрактурі шийки сечового міхура, звуженні сечовипускного каналу, нейрогенному сечовому міхурі.
- хронічному пієлонефриті, гломерулонефриті, дисметаболічних нефропатіях.

- гіперплазія передміхурової залози.

-гостра затримка сечі.

3. Необхідні умови для виконання цистоскопії: а) достатній для проведення цистоскопа діаметр сечівника; б) достатня місткість сечового міхура: у немовлят- не менше 30 мл, у старших дітей - 75-100 мл; в) прозоре середовище у сечовому міхурі протягом дослідження. Перед дослідженням хворий повинен помочитися. У немовлят сечу випускають катетером або через цистоскоп. Положення на спині з трохи піднятими і зігнутими ногами.

4. Радіонуклідна ренографія дає графічне зображення динаміки накопичення і виведення кожною ниркою радіофармацевтичного препарату. Дослідження проводять у положенні хворого сидячи (або лежачи на животі); метод не потребує спеціальної підготовки. Використовують гіпуран, мічений 131І або 125І, який вводять внутрішньовенне з розрахунку 0, 2-0, 3 мкКи на 1 кг маси тіла хворого, але не більше 1 мл. Прилади автоматично фіксують на графіку основні етапи транспорту радіофармацевтичного препарату з крові через нирки в сечовий міхур, а також виведення його з крові. Дослідження триває 16-20 хв. Ренограма має три сегменти: судинний, секреторний і видільний, які характеризують функції різних анатомічних відділів нирки. (мал.4.1)
Судинний сегмент демонструє характер проходження радіонукліда в системі ниркової артерії. Він має крутий підйом протягом 15-20 с і відображує стан кровопостачання нирки і оточуючих її тканин.
Секреторний сегмент відображує секрецію препарату епітелієм канальців нефронів. Для нього характерний поступовий підйом. За його висотою і швидкістю досягнення судять про функціональну здатність канальців нефронів.
Видільний сегмент характеризує процес виведення радіонукліда з чашечково-мискової системи в сечовий міхур. Цей сегмент має вигляд низхідної кривої і дозволяє оцінити стан уродинаміки.
У дітей грудного віку ці криві плоскі, секреторний сегмент розтягнутий у часі, що пояснюється зниженням секреторної активності канальців.
Крива кліренса крові складається з двох сегментів і характеризує сумарну функцію нирок.
Основними кількісними амплітудно-часовими показниками ренограм є час максимального накопичення міченої сполуки в нирці (3-5 хв) і період напіввиведення радіонукліда з нирки (6-10 хв). Крива кліренса крові оцінюється за часом напівочищення крові від радіонукліда (4 хв) і показником Вінтера (47-50 %). Ренографічні криві можна оцінювати за кінетичними параметрами (В. П. Іщенко із співроб., 1972) з визначенням константи швидкості очищення крові (0, 025-0, 032), секреції (0, 054-0, 094) і екскреції (0, 266-0, 405).
Радіонуклідна ренографія показана практично при всіх захворюваннях нирок і сечових шляхів. Зміни ренограм є не абсолютно характерними для окремих нозологічних форм, проте вони дають об'єктивну інформацію про діяльність нирок.
Останнім часом радіонуклідна ренографія дедалі ширше застосовується при невідкладних станах. Вана дозволяє диференціювати ниркову кольку і гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини, анурію і гостру затримку сечі, в складних випадках уточнити сторону пошкодження при травмах нирок.
Особливу цінність має ренографія при різних порушеннях уродинаміки. У хворих на гідронефроз частіше спостерігаються криві трьох видів. Для обструкції мисково-сечовідного сегмента характерна крива висхідного типу. Якщо уродинаміка збережена, але порушена, на ренограмі відзначається зниження судинного, розтягнутість секреторного і видільного сегментів. При задавненому гідронефрозі ренографічна крива набуває ізостенуричного або афункціонального вигляду.
У хворих на нефроптоз дослідження доцільно проводити в положенні лежачи і стоячи. Якщо ренографію виконують у вертикальному положенні хворого, її амплітудно-часові параметри завжди погіршуються.
Важливу інформацію про функціональний стан паренхіми і уродинаміку нирки дає радіонуклідна ренографія у хворих на сечокам'яну хворобу. При каменях ниркової миски частіше змінюються всі три параметри ренограм, що свідчить про порушення функції судин нирки, канальців нефронів і сечових шляхів. Якщо камінь закупорює вихід з ниркової миски, ренограма має такий самий вигляд, як і при гідронефрозі. Характер змін залежить не від розмірів каменів нирки чи сечовода, а від їх локалізації, ступеня порушення відтоку сечі і атрофічних процесів у паренхімі.
Радіонуклідна ренографія належить до найбільш об'єктивних методів функціональної діагностики пієлонефриту. За характером змін на ренограмі можна визначити бік ураження і ступінь пригнічення функції нирки. При хронічному пієлонефриті цілком змінюється секреторний сегмент ренограми, причому верхівка кривої втрачає загострену форму.
Важливу інформацію надає ренографія під час дослідження хворих на недостатність нирок, при якій традиційні методи дослідження малоінформативні і їх важко виконати. Якщо недостатність нирок виражена, ренографія дозволяє виявити приховані ресурси нирки в тих випадках, коли результати урографії і хромоцистоскопії вказують на повну відсутність її функції. Крім того, за допомогою ренографії можна виявити ранні прояви недостатності нирок. При цьому, як правило, змінюються всі сегменти ренограми, але найбільше - секреторний. У хворих з глибокими порушеннями функції нирок ренографічні криві набувають ізостенуричного вигляду, а показник Вінтера і період напівочищення крові різко зростають.
Великою перевагою радіонуклідної ренографії є можливість одночасно визначити сумарну і роздільну функції кожної нирки. Завдяки простоті і нешкідливості цей метод є одним з найцінніших при динамічному спостереженні за змінами функції нирок у процесі лікування. За його допомогою можна стежити за функцією оперованих нирок у післяопераційний період і запобігти ускладненням.
Єдиним протипоказанням до застосування радіонуклідної ренографії є схильність хворого до алергічних реакцій.

5. Екстрофія сечового міхура — це відсутність його передньої стінки і відповідно передньої черевної стінки. Лобкові кістки відстають одна від одної на велику відстань. Під час огляду новонародженого на рівні лобка визначається кругле червоне утворення, в кутах якого розташовані вічка сечоводів. Помітні викиди порцій

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Библиографический список. 1. Алавердов, А.Р. Управление человеческими ресурсами организации / А.Р | Задание на курсовой проект. По дисциплине «производственно – техническая инфраструктура предприятий автомобильного сервиса»




© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.