Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ І. Теоретичні основи дослідження процесу постановки життєвих завдань в юнацькому віці






Вінницький державний педагогічний університет

Імені Михайла Коцюбинського

Інститут педагогіки, психології і мистецтв

Кафедра психології

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

 

студентки освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста

Прізвище, ім’я, по-батькові

 

Тема: «Особливості постановки життєвих завдань в юнацькому віці»

 

Допущено до захисту на

Засіданні ДЕК Керівник______________________

Завідувач кафедри Консультант___________________

___________________ Рецензент______________________

«__» _______________ 20__ р.

 

 

ВІННИЦЯ - 2015

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ПОСТАНОВКИ ЖИТТЄВИХ ЗАВДАНЬ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1. Проблеми свідомого вибору життєвого шляху в період юності………….9

1.2. Життєва перспектива і формування світогляду в юнацькому віці………18

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ, ЖИТТЄВИХ ПЛАНІВ ТА СЕНСУ ЖИТТЯ ЮНАЦТВА

2.1.Система ціннісних орієнтацій та їх види…………………………………27

2.2. Методи вивчення цінностей та життєвих завдань у юнацькому віці……34

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСТАНОВКИ ЖИТТЄВИХ ЗАВДАНЬ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

3.1. Організація і методи дослідження постановки життєвих завдань та ціннісних орієнтацій юнаків…………………………………………………….

3.2. Аналіз, інтерпретація та рекомендації для педагогічного колективу щодо подальшої роботи з юнаками………………………………………………….

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. У сучасній ситуації глобально мінливого світу безперечно, що людина як суб'єкт життя також зазнає змін. Ці зміни пов'язані з перетворенням умов діяльності. Відбулися соціальні перетворення, які зумовили появу нових суперечностей у житті людей. З одного боку, це розширення можливостей самовизначення, свободи людини у виборі напрямку самореалізації, з іншого боку - тенденція до стандартизації життя [14].

У зв'язку з цим, сьогодні багато досліджень присвячено вивченню особливостей сучасної людини на різних вікових етапах. Однак юність як період активного становлення особистості як суб'єкта життєдіяльності поки недостатньо досліджена. Саме цей переломний відрізок життя характеризується найбільш яскравими проявами людини як суб'єкта [1]. Молоді люди вступають у доросле життя, вибудовують для себе тимчасову перспективу, інакше оцінюють значення життя. У сучасному динамічному суспільстві велику увагу слід приділити такому аспекту життя, як формування власних життєвих завдань.

Проблема формування життєвих завдань особистості, гострота її прояву в юнацькому віці, питання становлення уявлень про майбутнє життєвому шляху, механізмах формування життєвих завдань є мало розробленими в сучасній науці, і до теперішнього часу не отримали достатньо повного і всебічного висвітлення.

Вивченню побудови майбутнього життя особистості присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних вчених. Автори розглядають процес формування майбутнього як життєве завдання [К.А. Абульханова-Славська, Е.А. Демченкова, Ю.М. Резник, Т.Є. Резник], як проблему життєвого вибору [Б.Г. Ананьєв, І.С. Кон, Е. Еріксон], як проблему життєвого шляху [Ш. Бюлер, С.JL.Рубінштейн], як концепцію життєвих стилів (А. Адлер), як формування тимчасової перспективи [Є.І. Головаха, A.A. Кроник]. Різноманітність досліджуваних аспектів побудови майбутнього свідчить про багатогранність і складність цього явища, а присутність великої кількості термінів для його опису вказує на неузгодженість категорійного апарату в даній галузі досліджень.

Віковий аспект проблеми постановки життєвих завдань отримав певну розробку в психологічних дослідженнях. У роботах O.E. Байтінгер, Л.І. Божович, І.С. Кона, JI.A. Регуш, Д.І. Фельдштейна представлені особливості особистісних новоутворень юнацького віку, що визначають можливість формування життєвих завдань. В. дослідженнях К.А. Абульхановой-Славської, А. Адлера, В.Н. Дружиніна, Г. Меррея класифікація варіантів побудови майбутнього заснована на вивченні особистості в період дорослості [2]. Представлені різноманітні типології можливих варіантів побудови життя.

Вельми значущою проблема життєвих завдань виступає для студентського віку, коли людина стає дорослою не тільки в біологічному, а й у соціальному відношенні, опиняється перед об'єктивною необхідністю здійснення цілого ряду важливих виборів, зокрема вибору свого життєвого шляху. Цей аспект дослідження знайшов відображення в роботах Б.Г. Ананьєва, І.С. Кона, Е. Еріксона. Проте в даний момент залишається недостатньо освяченим в сучасних наукових дослідженнях питання механізмів постановки життєвих завдань в юнацькому або студентському віці, як періоді активного планування майбутнього.

Досить гостро стоїть питання про те, як визначити поняття «життєве завдання», так як воно стоїть в одному ряду з поняттями життєвий шлях, варіант життя, стиль життя. Необхідно визначити, чим пов'язані всі ці терміни, які особливості їх відрізняють і в чому специфіка поняття «життєве завдання».

У наукових дослідженнях відображені типології життєвих завдань, але залишається недостатньо ясним, питання про те, яким чином відбувається постановка життєвих завдань особистості, які внутрішні психологічні механізми виявляються задіяні в цьому процесі, що за причини стоять за вибором того чи іншого варіанту життєвого шляху. У психологічних дослідженнях розглядаються різні варіанти завдань, залежність формування завдання від рівня розвитку різних особистісних якостей, проте недостатньо уваги приділяється питанню про механізми формування, про те, що необхідно активізувати в особистості для більш ефективної побудови життєвих завдань.

На наш погляд, недостатня вивченість цих питань ускладнює процес надання допомоги юнакам і дівчатам у формуванні власного майбутнього.

Ефективне планування життєвих завдань необхідно, тому що істотно знижує тривогу в сьогоденні і підвищує можливості людини боротися з труднощами в майбутньому. Проте самостійно юнаки та дівчата можуть відчувати труднощі при плануванні суб'єктивної картини майбутнього. І важливо на цьому віковому етапі надати підтримку молоді, активізувати психологічні механізми, що лежать в основі постановки життєвих завдань особистості. Питання про психологічні механізми постановки життєвих завдань в юнацькому віці недостатньо вивчені і вимагають розробки. У зв'язку з цим була сформульована тема нашого дослідження.

Актуальність дослідження визначається необхідністю виявлення психологічних механізмів, ціннісних орієнтацій, які потрібно актуалізувати, щоб допомогти юнакам і дівчатам ефективно сформувати життєві завдання. Актуальність роботи пов'язана і з практичними завданнями, з пошуком шляхів психологічної та педагогічної допомоги та корекції планування майбутнього життєвого шляху в юнацькому віці.

Мета дослідження полягає в розкритті психологічного змісту особливостей постановки життєвих завдань в юнацькому віці з урахуванням специфіки впливу ціннісних орієнтацій.

Мета конкретизується в таких завданнях:

1. Узагальнити основні теоретичні підходи до вивчення особливостей юнацького віку.

2. Визначити і теоретично обґрунтувати особливості ціннісних орієнтацій, життєвих планів та сенсу життя юнацтва.

3. Виокремити основну систему ціннісних орієнтацій, життєвих завдань та їх діагностика.

4. Провести експериментальне дослідження постановки життєвих завдань та ціннісних орієнтацій у юнацькому віці.

5. Узагальнити результати дослідження та розробити рекомендації для педагогічного колективу щодо подальшої роботи з юнаками.

Гіпотеза: процес постановки життєвих завдань юнаків буде успішним, якщо враховувати такі психологічні умови:

- залучення юнаків до переосмислення ціннісних орієнтацій та життєвих планів;

- формування особливостей постановки життєвих завдань під час навчання;

- удосконалення соціально-значимих ціннісних орієнтацій та життєвих завдань під час консультаційної і тренінгової роботи.

Об’єкт дослідження – процес розвитку ціннісних орієнтацій та постановки життєвих завдань.

Предмет дослідження – соціальне представлення ціннісних орієнтацій та постановка життєвих завдань.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають роботи присвячені вивченню фундаментальних засад психології - детермінізму, розвитку, єдності свідомості і діяльності, активності, суб'єктності (К.А. Абульханова-Славська, A.B. Брушлинский, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн, В.Д.Шадріков та ін.), психологічні концепції життєвого шляху (К.А. Абульханова-Славська, A.B. Брушлинский, Є.Б. Старовойтенко, М.Р. Гінзбург), психологічна концепція цілепокладання (Б.С. Братусь, Л.Н. Собчик), психологічна теорія рефлексивної і прогностичної діяльності людини (O.E. Байтінгер, A.B. Карпов, С.Ю.Степанов, Л.А. Регуш), ідеї діяльнісного підходу в управлінні розвитком (AA Тюков, Г.П. Щедровицький), психологічна теорія тимчасової перспективи (A.A. Кроник, Є.І. Головаха, В.І. Ковальов, О.Б. Бекасов).

Для розв’язання завдань та перевірки гіпотези було використано комплекс методів наукових досліджень, зокрема: методи теоретичного аналізу, а саме, системний аналіз психолого-педагогічних джерел з метою уточнення сутності ціннісних орієнтацій та життєвих завдань в юнацькому віці; діагностичні методи: спостереження, бесіда, тестування з метою вивчення стану розвитку ціннісних орієнтацій; експеримент для перевірки розвитку ціннісних орієнтацій та постановки життєвих завдань; методи обробки результатів дослідження: кількісний та якісний аналіз, методи математичної статистики.

Експериментальна база. Дослідно-експерементальна робота проводилася на базі Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського. Всього експериментальними процедурами було охоплено 54 студенти 2-го курсу.

Організація дослідження. Дослідження проводилося впродовж 2014-2015 року і включало три етапи наукового пошуку.

На першому етапі наукового дослідження проаналізовано філософську, психологічну, соціально-психологічну, соціально-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми, обґрунтовано об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання та концептуальні ідеї дослідження; розроблено програму дослідження, визначено експериментальну базу.

На другому етапі – проведено пілотажне дослідження з метою перевірки розробленої програми; здійснено підбір методик для розв’язання визначених завдань; проведено первинну обробку одержаних даних.

На третьому етапі здійснено узагальнення й аналіз результатів експериментальної роботи, сформульовано загальні висновки, визначено перспективні напрямки подальшого дослідження.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження полягає у розширенні й поглибленні знань про формування ціннісних орієнтацій та їх подальший вплив на постановку життєвих завдань у юнацькому віці; в одержанні нових емпіричних даних щодо ціннісно-орієнтаційної сфери юнаків; виокремлено психологічні умови та рекомендації, які сприяють позитивній постановці життєвих завдань юнаків.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що запропоновані рекомендації формування життєвих завдань та виявлені психологічні механізми формування індивідуальних варіантів життєвих завдань можуть застосовуватися в системі роботи з юнаками для оптимізації самовизначення, допомоги у формуванні майбутнього життєвого шляху. Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі коледжів, університетів, у перепідготовці психологів. Результати дослідження можуть надати допомогу психологам в організації та проведенні тренінгів, консультаційної роботи, що дозволяють забезпечити успішність постановки життєвих завдань юнаків.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ПОСТАНОВКИ ЖИТТЄВИХ ЗАВДАНЬ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

У даному розділі висвітлюється стан розробки досліджуваної проблеми в науковій літературі, розкривається поняття життєвого шляху, життєвої перспективи, формування світогляду в юнаків, сутнісна характеристика життєвих планів у юнацькому віці; також юність як основний перід самовизначення молоді. Розглядаються основні структурні компоненти, що впливають на життєвий вибір юнаків та основні проблеми постановки життєвих завдань у юнацькому віці.

 

Проблеми свідомого вибору життєвого шляху в період юності

 

В особистому житті людини на відміну від життя соціальної немає тих критеріїв, норм і стандартів; інстанцій, які могли б судити і оцінювати, чи добре склалося його життя, благополучна вона, чи правильна вона. Життєві досягнення, успіх, оцінюються за соціальними мірками і критеріями: став хорошим фахівцем, домігся слави, успіхів, постів, матеріальних благ і т.д. Однак важко собі уявити, що саме ці досягнення при всій їх соціальної значущості можуть бути критеріями для тих, хто їх не досяг, не отримав, не запрацював.

У такому випадку виникають питання: чи можливо постановка проблеми особистого життя; чи можна в її осмисленні піти шляхом порівняння доль людей, якщо ці долі так різні? Одна мати розповість інший, що її син досі не визначився професійно, змінює один інститут на інший, роздумує, чи має сенс здобувати вищу освіту. Але інша мати навряд чи її зрозуміє, тому що її син ще в школі захопився фізикою, зараз займається серйозними науковими розробка, простіше кажучи, у неї все з самого початок йшло легко і як би само собою. Тому вона навряд чи зможе дати своїй подрузі корисну пораду.

Подібних особистих проблем можна навести безліч. І, тим не менш, говорячи про відсутність якихось критеріїв і норм, за якими можна було б оцінювати життя людини ззовні, він сам має головний безпомилковий критерій, який хоч і не піддається логічному поясненню, але навряд чи може бути витлумачений довільно. Цим критерієм є задоволеність або не задоволення життям. Критерій має безліч відтінків залежно від типів людей. Одна людина незадоволений життям, але звинувачує у всьому оточуючих. Він каже, не створили умов, не відкрили дорогу. Інша людина несе в собі глибоке невдоволення собою, він сповнений жалю, що багато чого в свій час упустив, але не помічає, що продовжує жити за обраним стандартом, не намагається щось змінити у своєму житті, хоча його життя ще далеко не закінчена.

Задоволеність чи незадоволеність життям - складне, але завжди узагальнене відчуття перебуває чи не перебуває, вдалою чи невдалою життя. Воно складно й тому, що людина самі веде з ним подвійну гру. Відчуваючи розчарування в одному, він тішиться перемогою в іншому, підводить все до якогось балансу. Але при цьому, не помічає, що лише заспокоює себе, заганяючи всередину почуття невдоволення, замість того, що б розкрити його причини і реально змінити життя. Задоволеність - почуття вірності, справжності свого життя - це часом чи не єдине джерело життєвих сил людини, життєвої стійкості, життєвої ініціативи, здатності йти вперед. У свою чергу незадоволеність, доходить часом до повного відчаю, так само здатна штовхнути на рішучий і єдино правильний крок - спробувати змінити своє життя.

Підхід до проблеми особистого життя передбачає звільнення від тих незліченних стереотипів, в яких ми звикли її осмислювати. Або особисте життя - це побут, домашнє господарство, сім'я, ті крихти вільного часу, які залишаються на читання, хобі, здоров'я. Або особисте життя - це альтернатива суспільного життя, тобто егоїзм, перевага особистих інтересів громадським і т.д. Для відновлення повноти реалій і понять особистому житті необхідно, звільниться і від тих стандартів розуміння суспільного життя і тих безособових форм, до яких звелася суспільне життя особистості.

Створення, осмислення, побудова особистому житті не є альтернативою суспільного життя, а, насамперед, є умова включення в останню. Таке включення може відбутися тільки на основі власного індивідуального ставлення до суспільного життя і її формам. Таким чином, особисте життя це не приватне життя, яка протиставлена ​ ​ суспільної. Особисте життя передбачає і суспільна, і пізнавальне, і етичне, і естетичне ставлення до світу і людей.

Наведемо приклад наступного експерименту. Двом молодим жінкам запропонували описати свою роботу. Одна з них почала з опису того, що вона безпосередньо робить, описала ті папери, які заповнює, потім куди їх відносить, хід їх руху до начальства і таким чином, вирушаючи від себе як центру, дала деякі описи установи, де працює. Інша жінка почала роботу з опису структури установи і, змалювавши всю ієрархію, знайшла в ній своє місце. Цей приклад показує, що у свідомості різних людей будується власне уявлення про ту чи іншу структурі громадських установ і цей образ завжди структурований по-своєму. Іншими словами, людина співвідносить себе з безліччю соціальних умов, форм і структур життя (насамперед, професійних), явних і потаємних принципів і механізмів, визначаючи свою траєкторію руху в них. У цьому і полягає перша і основна проблема особистого життя.

Співвіднести себе з формами соціального життя, в яких доведеться жити і діяти, виявивши свої можливості, особливості, і на цій підставі визначити своє місце в цих формах, така одна з головних завдань індивідуального життя. Завдання вироблення своєї індивідуальної " траєкторії» всередині соціального життя повинна вирішувати кожна людина незалежно від її вирішення суспільством і навіть від того, наскільки воно суспільство здатне забезпечити розвиток і використання індивідуальностей, а не усереднених індивідів.

Таким чином, особисте життя - це особисте, індивідуальне участь і особливий спосіб здійснення життя суспільного, професійної і т.д. Найбільша складність у постановці проблеми особистого життя в тому, що - б усвідомити її як проблему, представити її не такою, як вона стихійно складається, а якою вона може бути при наявності розуму і зусиль. Її складність у тому, що за життєвими фактами, подіями та явищами не завжди можна розглянути їх сутність.

Труднощі обговорення проблеми життя в тому, що людина має два її ряду: це зовнішні справи, події, вчинки і стоять за ними цілі, наміри, які далеко не завжди вдається реалізувати в об'єктивному ході життя. Тому життя не можна оцінювати ні за одними фактами, ні за одним намірам. Для вирішення даної проблеми, необхідно звернутися до філософських і психологічним традиціям, в рамках яких розвивалося уявлення про життя окремої людини, концепція життя.

Протягом століть філософи і письменники прагнули визначити, що таке життя. Філософське розуміння буття, існування було основним визначенням життя. Життя тілесна і прагнення до її збереження, матеріального підтримці, життя моральна як прагнення до блага і щастя, життя духовне як височіє над повсякденною - всі ці сторони життя незмінно опинялися в центрі уваги філософської думки різних епох. Наприклад, епікурейці бачили сенс життя в насолоді її благами, у досягненні щастя; прихильники аскетизму виступали за придушення плоті, почуттів; стоїки переносили мета життя в область логічних побудов, відірваних від життєвих пристрастей. Такі самі ранні філософські тлумачення життя, її сенсу, цілі, які досить різноманітні, вельми протилежні.

Особливість цих філософських інтерпретацій життя полягає в тому, що при обговоренні позицій людини в житті (пасивної - як злиття з природою, активної - як прагнення до блага, аскетизму - як відмови від життєвих благ і т.д.) роль людини, як будує і визначального своє життя істоти не усвідомлюється, не враховується.

У сучасній психологічній науці такі явища, як характер, життєва спрямованість (сенс життя, життєва філософія, «лінія життя»), талант і життєвий досвід, можна об'єднати в понятті «життєвий шлях людини». Проблеми, пов'язані з їх вивченням називаються біографічними. Вони тісно переплетені з соціально-історичними процесами епохи. «Людина лише остільки і є особистістю, оскільки він має свою історію» [44].

Життєвий шлях - історія індивідуального розвитку особистості. Людина включена в різноманітні сфери суспільно-історичного процесу, вона належить до конкретного покоління, і події епохи стають фактами її біографії.

Згідно І.С. Кону: «вивчення життєвого шляху людини вимагає поєднання соціологічного, психологічного та історичного аналізу» [18].

До недавнього часу психологи вивчали процеси індивідуального розвитку, так як якщо б ці процеси відбувалися в незмінному соціальному світі, а історики та соціологи простежували зміни в соціальному світі без урахування зрушень у змісті та структурі життєвого шляху індивіда. В даний час стало зрозуміло, що потрібно вивчати розвивається індивіда в світі, що змінюється. В світлі нової методологічної перспективи вікові відмінності - не просто наслідок універсальних етапів онтогенезу, але результат складного переплетення траєкторій індивідуального психічного розвитку, суспільно-виробничої, трудової кар'єри і шлюбно-сімейного циклу.

Історико-культурний аналіз життєвого шляху та його окремих компонентів аж ніяк не заперечує онтогенетичного розвитку. Але він прояснює і підкреслює провідну роль, яку відіграють у взаємодії біологічного і соціального історичні умови. Ніщо не може змінити послідовність циклів дитинства, дорослості і старості, але тривалість і зміст кожного з них суттєво залежать від соціальних факторів. Причому ця залежність має не тільки кількісний, що наочно видно при вивченні динаміки тривалості життя або процесів акселерації, але і якісний характер.

Подовження тривалості життя людини в порівнянні з іншими антропоїдами, змінюється співвідношення і тривалість її етапів. З одного боку, підвищується значення підготовчого етапу життєдіяльності, відбувається подовження дитинства як періоду первинного навчання та соціалізації. З іншого боку, в ході еволюції зростає пристосувальне значення старості як етапу онтогенезу, оскільки люди похилого віку, зраджуючи накопичену ними соціальну інформацію більш молодим, сприяють збільшенню стійкості і еволюційних можливостей популяції. Як підкреслював Б.Г. Ананьєв: «в цьому виявляється зворотний вплив життєвого шляху на онтогенез. Тому вікові особливості людини, які, як правило, мисляться мірками онтогенезу, необхідно розглядати в більш складній системі відліку - час життя, життєвий цикл і життєвий шлях» [22].

Історична природа особистості вимагає від психолога вивчення або врахування історичних обставин її життя. У психології біографія людини завжди служила багатим джерелом знань про особистість, але, що ще важливіше, вона сама є предметом психологічного вивчення. Положення про те, що розвиток - основний спосіб існування особистості на всіх етапах її індивідуального шляху. Висуває перед психологією в якості однієї з найбільш актуальних і найменш досліджених задачу психологічного дослідження цілісного життєвого шляху особистості. Співвідношення біографічних подій і моментів природного життєвого циклу індивіда; фази, періодизація життя; кризи розвитку особистості; типи біографій; вікові особливості внутрішнього світу людини; роль духовних факторів у регуляції соціальної життєдіяльності; вікова динаміка творчої продуктивності; загальна продуктивність життєвого шляху; задоволеність життям і т.д. Ось той далеко не повний перелік питань, що стосується самої природи життєвого шляху.

Перше систематичне вивчення закономірностей життєвого шляху було зроблено Ш.Бюлер і її співробітниками у Віденському психологічному інституті в 1920-1930-і рр. На великому емпіричному матеріалі нею було встановлено, що, незважаючи на індивідуальну своєрідність, існують закономірності (" регулярності") в термінах настання оптимумів життя залежно від співвідношення духовних, " ментальних", і біологічних, " вітальних", тенденцій. Були виявлені також різні типи життєвого розвитку особистості. Ш. Бюлер була розроблена ідеалістична концепція розвитку людини як процесу поступового становлення і зміни духовних цільових структур самосвідомості. Ідеї ​ ​ та емпіричні дослідження Ш. Бюлер сприяли оформленню гуманістичної психології на Заході.

Екзистенціалістські, неофрейдистские моделі життєвого розвитку всебічно і глибоко піддавалися критичному аналізу у вітчизняній науці. Ця критика ведеться з позицій марксистських методологічних установок і відрізняється конструктивним характером. У вітчизняній психології визначена принципово інша стратегія розробки проблем індивідуального розвитку особистості. Найбільш повно і програмно ця стратегія вперше була намічена Б. Г. Ананьєвим. Він обгрунтував проект науки про цілісний розвиток людини в єдиному життєвому циклі. «Ця наука - онтопсихологія, повинна об'єднати в собі вікову психофізіологію, що вивчає онтогенез психофізіологічних функцій мозку, і генетичну персонологию, спрямовану на вивчення власне особистісної еволюції в процесі життєвого шляху» [5]. Предметом онтопсихології є взаємозв'язки, взаємозалежності онтогенезу і життєвого шляху, які визначають основні закономірності цілісного індивідуального розвитку людини.

У цій цілісності, Б.Г.Ананьев чітко розрізняє дві взаємодіючі, але особливі форми. По-перше, онтогенез - розвиток індивіда та його мозку, психофізіологічних функцій. Онтогенез програмується генетично, протікає в біологічному часу життя. По-друге, життєвий шлях, який будується за соціальним проектам в історичному часі, датується історичними та біографічними подіями.

Онтогенез з послідовністю фаз (народження, зрілість і дозрівання, старіння і смерть) виступає як об'єктивний фактор життєвого шляху. Історія особистості і суб'єкта діяльності розгортається в реальному просторі та часі онтогенезу і певною мірою їм визначається. Об'єктивна, громадська та суб'єктивна, особистісна регуляція життя, планування життєвого шляху не можуть відбуватися без урахування природних термінів життя, ступеня зрілості організму і мозку, вікових обмежень здоров'я. Можливість суб'єктивної регуляції життєдіяльності виникає не відразу, а поступово, у міру дозрівання мозку і його функцій і разом з тим у міру становлення в процесах соціалізації інтелекту, самосвідомості, характеру.

Перш ніж стати суб'єктом, людина існує як об'єкт багатьох соціальних впливів. Об'єктивна детермінація життєвого шляху частково онтогенезом і у великій мірі соціальними обставинами не відміняється і тоді, коли людина стає суб'єктом повною мірою. Співвідношення суб'єктивних і об'єктивних регуляторів життєвого шляху - важливе питання біографічних досліджень, пункт перетину психології та етики. Психологічний аспект відповіді на це питання полягає у вивченні механізмів суб'єктивної регуляції особистістю свого життя і таким чином власного розвитку. Ці механізми актуалізують сформовані структури самосвідомості, характеру, життєвої спрямованості, таланту.

У тій мірі, в якій людина сама організовує і направляє події життєвого шляху, будує власну середу розвитку, вибірково ставиться до тих подій, які не залежать від її волі (наприклад, суспільно-історичні макроподії сучасності), він є суб'єктом життєдіяльності. Принцип життєдіяльності, конкретизує стосовно особистості, більш загальний принцип єдності свідомості і діяльності. Відповідно тому, як свідомість формується і виявляється в діяльності, в життєдіяльності формуються і виявляються в якості її суб'єктивних регуляторів інтегральні, «вершинні» структури особистості - характер і талант, життєва спрямованість і життєвий досвід.

У понятті життєдіяльності відбивається активна роль людини у власній долі. Ступінь цієї активності може бути різною залежно від зрілості характеру, її самобутності. У цій підставі можна розрізняти рівні життєдіяльності та пов'язані з ними типи особистості. При цьому не можна абстрагуватися від суспільно-історичного сенсу цінностей, заради яких живе і бореться особистість. На одному полюсі - життя, підпорядковане обставинам, шаблонне виконання соціальних ролей (життя-автоматизм). На іншому полюсі - життєтворчість, коли життєдіяльність, втілена в конкретних формах соціальної поведінки та діяльності, направляється суб'єктом відповідно до корінними відносинами, установками, коли життєдіяльність адекватна характеру і є самовираженням. Істинно творче самовираження повинно грунтуватися на правильному відображенні обставин і наслідків власної поведінки, на відображенні об'єктивних законів дійсності.

Життєтворчість відбувається в соціальній поведінці (вчинках), в спілкуванні, праці і пізнанні. Життєвий шлях творчої особистості насичений подіями - подіями середовища, поведінки, внутрішнього життя. Ця подійність позначається на характері і повноті спогадів. За спогадами можна судити про тип особистості.

Єдність свідомості і діяльності - це в біографічному плані єдність внутрішнього і зовнішнього життя. У широкому сенсі слова поняття внутрішнього життя охоплює всі феномени психічної діяльності. Внутрішнє життя слід розглядати як психологічну складову життєвого шляху. Воно не тільки відображає реальні події, а й саме є суб'єктивною реальністю - життям. Дійсно, духовна біографія може бути не менш змістовною і значною, ніж об'єктивна картина життя. Іноді і в життєписі вона висувається на перший план.

Вивчення біографічних явищ має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Усвідомлюючи закономірності життєдіяльності та життєвого шляху, людина може краще уявити собі оптимальний варіант власного розвитку, визначити свій життєвий шлях. Розуміння ролі особистості в плануванні та здійсненні життєвого шляху сприяє більш відповідальному ставленню до нього, прагненню ставити серйозні життєві цілі і досягати їх здійснення.

Життєва перспектива і формування світогляду в юнацькому віці

Юність - це певний етап розвитку людини, що лежить між дитинством і дорослістю, даний перехід починається в підлітковому (підлітковому) і має завершитися в юнацькому віці. Перехід від залежного дитинства до відповідальної дорослості передбачає, з одного боку, завершення фізичного, статевого дозрівання, а з іншого - досягнення соціальної зрілості.

Критеріями дорослості соціологи вважають початок самостійного трудового життя, придбання стабільної професії, поява власної сім'ї, догляд з батьківського дому, політичне і цивільне повноліття, службу в армії. Нижньою межею дорослості (і верхньою межею юності) є 18-річний вік.

Дорослішання як процес соціального самовизначення багатогранний. Рельєфніше всього його протиріччя і труднощі проявляються у формуванні життєвої перспективи, ставлення до праці і моральної свідомості.

Соціальне самовизначення і пошук себе нерозривно пов'язані з формуванням світогляду. Світогляд - це погляд на світ в цілому, система уявлень про загальні принципи і засади буття, життєва філософія людини, сума і підсумок всіх його знань. Пізнавальними (когнітивними) передумовами світогляду є засвоєння певної і досить значної суми знань і здатність індивіда до абстрактного теоретичного мислення, без чого розрізнені спеціальні знання не складаються в єдину систему. Але світогляд - не стільки логічна система знань, скільки система переконань, що виражають відношення людини до світу, його головні ціннісні орієнтації.

Юність - вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час дозрівають і когнітивні, і емоційно-особистісні передумови. Юнацький вік характеризується не просто збільшенням обсягу знань, а й величезним розширенням розумового кругозору.

Світоглядні установки у ранній юності зазвичай досить суперечливі. Різноманітна, суперечлива, поверхнево засвоєна інформація складається в голові підлітка в своєрідний вінегрет, в якому перемішано все що завгодно. Серйозні, глибокі судження дивним чином переплітаються з наївними, дитячими. Вони можуть, не помічаючи цього, протягом одного і того ж розмови радикально змінювати свою позицію, однаково палко і категорично відстоювати прямо протилежні, несумісні один з одним погляди.

Часто дорослі приписують дані позиції недоліків навчання і виховання. Польський психолог К.Обуховский справедливо помітив потребу в сенсі життя, в тому: «щоб усвідомлювати своє життя не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілісний процес, що має певний напрям, спадкоємність і сенс - одна з найважливіших потреб особистості» [39]. В юності, коли людина вперше ставить перед собою питання про свідомий вибір життєвого шляху, потреба в сенсі життя переживається особливо гостро.

Світоглядний пошук, включає в себе соціальні орієнтації особистості, усвідомлення себе як частини соціального цілого, з перетворенням ідеалів, принципів, правил цього товариства в особистісно прийняті орієнтири і норми. Юнак шукає відповіді на питання: для чого, заради чого і в ім'я чого жити? Відповісти на ці питання можна лише в контексті соціального життя (навіть вибір професії сьогодні здійснюється за іншими принципами, ніж 10-15 років тому), але з усвідомленням особистих цінностей і пріоритетів. І, напевно, найскладніше - побудувати свою систему цінностей, усвідомити, яке співвідношення «Я» - цінностей і цінностей суспільства, в якому ти живеш; саме ця система буде служити внутрішнім еталоном при виборі конкретних способів реалізації прийнятих рішень.

У ході цих пошуків юнак шукає формулу, яка разом висвітлила б йому і сенс власного існування, і перспективи розвитку всього людства.

Переймаючись питанням про сенс життя, юнак думає одночасно і про направлення суспільного розвитку взагалі, і про конкретну мету власного життя. Він хоче не тільки усвідомити об'єктивне, суспільне значення можливих напрямів діяльності, а й знайти її особистісний смисл, зрозуміти, що може дати ця діяльність йому самому, наскільки відповідає вона його індивідуальності: яке саме моє місце в цьому світі, в який саме діяльності найбільшою ступеня розкриються мої індивідуальні здібності.

На ці питання немає і не може бути спільних відповідей, їх потрібно вистраждати самому, до них можна прийти тільки практичним шляхом. Форм діяльності багато, і заздалегідь не можна сказати, де людина знайде себе. Життя занадто багатогранна, щоб можна було вичерпати її якимось одним видом діяльності. Що стоїть перед юнаком питання полягає не тільки і не стільки в тому, ким бути в рамках існуючого поділу праці (вибір професії), скільки в тому, яким бути (моральне самовизначення).

Питання про сенс життя є симптом певної незадоволеності. Коли людина цілком поглинений справою, він зазвичай не запитує себе, чи має ця справа сенс, - таке питання просто не виникає. Рефлексія, критична переоцінка цінностей, найбільш загальним виразом якої і є питання про сенс життя, як правило, пов'язана з якоюсь паузою, «вакуумом» у діяльності або у відносинах з людьми. І саме тому, що проблема ця по самій суті своїй практична, задовільну відповідь на неї може дати тільки діяльність.

Це не означає, що рефлексія і самоаналіз - «надмірність» людської психіки, від якого потрібно по можливості позбуватися. Така точка зору, при послідовному її розвитку, привела б до оспівування тваринного або рослинного способу життя, який вважає щастя в тому, щоб повністю розчинитися в який завгодно діяльності, не замислюючись про його сенс.

Критично оцінюючи свій життєвий шлях і свої відносини з навколишнім світом, особистість підноситься над безпосередньо «даними» їй умовами, відчуває себе суб'єктом діяльності. Тому світоглядні питання не вирішуються раз і назавжди, кожен поворот життя спонукає особистість знову і знову повертатися до них, підкріплюючи або переглядаючи свої минулі рішення. В юності це робиться найбільш категорично. Причому в постановці світоглядних проблем для неї характерно те ж протиріччя між абстрактним і конкретним, що і в стилі мислення.

Питання про сенс життя ставиться в ранній юності глобально і на нього чекають універсального, придатного для всіх відповіді.

Труднощі юнацького розуміння життєвих перспектив полягають у співвіднесенні ближніх і дальніх перспектив. Розширення життєвих перспектив на суспільство (включення своїх особистих планів в відбуваються соціальні зміни) і в часі (охоплення тривалих періодів) є необхідними психологічними передумовами постановки світоглядних проблем.

Діти та підлітки, описуючи майбутнє, говорять переважно про свої особисті перспективи, тоді як юнаки висувають на перший план загальні проблеми. З віком збільшується вміння розмежовувати можливе і бажане. Але поєднання ближньої і дальньої перспективи, дається людині нелегко. Є юнаки, і їх чимало, які не хочуть замислюватися про майбутнє, відкладаючи всі важкі питання і відповідальні рішення на «потім». Установка (як правило, неусвідомлена) на продовження веселощів і безтурботності існування не тільки соціально шкідлива, оскільки є за своєю суттю утриманської, а й небезпечна для самої особистості.

Юність прекрасний, дивний вік, який дорослі згадують з ніжністю і сумом. Але все добре в свій час. Вічна юність - вічна весна, вічне цвітіння, але також і вічне безпліддя. «Вічний юнак», яким він відомий за художній літературі і психіатричній клініці - зовсім не щасливчик. Набагато частіше це людина, яка не зумів у визначений термін вирішити задачу самовизначення і не пустив глибокого коріння в найважливіших сферах життєдіяльності. Його мінливість і поривчастість можуть здаватися привабливими на тлі побутової приземленості і буденності багатьох його однолітків, але це не стільки свобода, скільки неприкаяність. Йому можна швидше співчувати, ніж заздрити.

Не краща ситуація і на протилежному полюсі, коли в сьогоденні бачать тільки засіб досягнення чогось у майбутньому. Відчувати повноту життя - означає вміти бачити в сьогоднішньому праці «завтрашню радість» і разом з тим відчувати самоцінність кожного даного моменту діяльності, радість подолання труднощів, пізнавання нового і т. д.

Психологу важливо знати, чи представляє юнак своє майбутнє як природне продовження теперішнього або як його заперечення, як щось радикально інше, і бачить він у цьому майбутньому продукт своїх власних зусиль або щось таке (все одно - погане чи добре), що «саме прийде». За цими установками (зазвичай неусвідомленими) стоїть цілий комплекс соціальних і психологічних проблем.

Погляд на майбутнє як продукт власної, спільної з іншими людьми діяльності - установка діяча, борця, який щасливий тим, що вже сьогодні працює заради завтрашнього дня. Уявлення, що майбутнє «само прийде», що «його не уникнути» - установка утриманця, споживача і споглядача, носія ледачою душі.

Поки юнак не знайшов себе у практичній діяльності, вона може здаватися йому дрібної і незначною. Ще Гегель відзначав це протиріччя: «Досі зайнятий тільки спільними предметами і працюючи тільки для себе, юнак, що перетворюється тепер в чоловіка, повинен, вступаючи в практичне життя, стати діяльним для інших і зайнятися дрібницями. І хоча це абсолютно в порядку речей - бо, якщо необхідно діяти, то неминуче перейти і до частковостей, проте для людини початок заняття цими подробицями може бути все-таки досить обтяжливим, і неможливість безпосереднього здійснення його ідеалів може увергнути його в іпохондрію» [11].

Єдиний засіб зняти це протиріччя - творчо-перетворююча діяльність, в ході якої суб'єкт змінює як самого себе, так і навколишній світ.

Життя не можна ні відкидати, ні приймати цілком, воно суперечливе, у ньому завжди йде боротьба старого і нового, і кожен, хоче він того чи ні, бере участь у цій боротьбі. Ідеали, звільнені від елементів ілюзорності, властивої споглядальної юності, стають для дорослої людини орієнтиром у практичній діяльності. «Що в цих ідеалах є істинного, зберігається в практичній діяльності; тільки від неістинного, від порожніх абстракцій повиненнв звільнитися людина» [11].

Характерна риса ранньої юності - формування життєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнення цілей, які ставить перед собою особистість, як наслідок побудови «піраміди» її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі приватні, минущі прагнення. З іншого боку - це результат конкретизації цілей і мотивів.

З мрії, де все можливо, і ідеалу як абстрактного, іноді свідомо недосяжного зразка поступово вимальовується більш-менш реалістичний, орієнтований на дійсність план діяльності.

Життєвий план - явище одночасно соціального та етичного порядку. Питання, «ким бути» і «яким бути» спочатку, на підлітковому етапі розвитку, не розрізняються. Підлітки називають життєвими планами дуже розпливчасті орієнтири і мрії, які ніяк не співвідносяться з їх практичною діяльністю. Майже всі юнаки на питання анкети, чи є у них життєві плани, відповідали ствердно. Але у більшості ці плани зводилися до наміру вчитися, займатися в майбутньому цікавою роботою, мати вірних друзів та багато подорожувати.

Юнаки намагаються передбачити своє майбутнє, не замислюючись про засоби його досягнення. Їх образи майбутнього орієнтовані на результат, а не на процес розвитку: він може дуже жваво, в деталях представляти своє майбутнє суспільне становище, не замислюючись над тим, що для цього потрібно зробити. Звідси і часта зависокий рівня домагань, потреба бачити себе неодмінно видатним, великим.

Життєві плани юнаків, як за змістом, так і за ступенем їх зрілості, соціального реалізму і охоплена часовій перспективі, досить різні.

У своїх очікуваннях, пов'язаних з майбутньою професійною діяльністю і сім'єю, юнаки досить реалістичні. Зате у сфері освіти, соціального просування і матеріального благополуччя їх домагання часто завищені: вони чекають дуже багато чого або занадто швидко. При цьому високий рівень соціальних і споживчих домагань що підкріплюється настільки ж високими професійними спрямуваннями. У багатьох хлопців, наприклад, бажання більше мати і отримувати не поєднується з психологічною готовністю до більш важкого, кваліфікованому і продуктивної праці. Ця установка соціально небезпечна являється в результаті як особисте розчарування.

Звертає на себе увагу також недостатня конкретність професійних планів юнаків. Цілком реалістично оцінюючи послідовність своїх майбутніх життєвих досягнень (просування по службі, зростання заробітної плати, придбання власної квартири, машини і т. д.), учні надмірно оптимістичні у визначенні можливих термінів їх здійснення. При цьому дівчата очікують досягнень у всіх сферах життя в більш ранньому віці, ніж юнаки, проявляючи тим самим недостатню готовність до реальних труднощів і проблем майбутнього самостійного життя.

Головне протиріччя життєвої перспективи, в юнацькому віці недостатня самостійність і готовність до самовіддачі заради майбутньої реалізації своїх життєвих цілей. Подібно до того, як в певних умовах зорового сприйняття перспективи, віддалені об'єкти здаються спостерігачеві більш великими, ніж близькі, віддалена перспектива малюється деяким юнакам більш ясною і виразною, ніж найближче майбутнє, яке залежить від них самих.

Життєвий план виникає тільки тоді, коли предметом роздуми юнаки стають не тільки кінцевий результат, а й способи його досягнення, реальна оцінка своїх можливостей, уміння оцінити часові перспективи реалізації поставлених цілей. На відміну від мрії, яка може бути як активною, так і споглядального, життєвий план - це завжди план діяльнісний.

Щоб побудувати його, юнак повинен більш-менш чітко поставити перед собою, наступні питання: 1. У яких сферах життя сконцентрувати зусилля для досягнення успіху? 2.Що саме і в який період життя має бути досягнуто? 3. Якими засобами і в які конкретні терміни можуть бути реалізовані поставлені цілі?

Разом з тим формування таких планів у більшості юнаків відбувається стихійно, без свідомої роботи. При цьому досить високий рівень споживчих і соціальних домагань що підкріплюється настільки ж високими особистісними устремліннями. Подібна установка чревата розчаруваннями та соціально неадекватна. Таке положення може бути пояснено природним оптимізмом юнацького віку, однак, це щей відображення сформованої системи навчання і виховання. Освітні заклади не завжди враховує прагнення юнаків до самостійної творчої роботи, велика частина претензій учнів зводиться саме до того, що в ній бракує ініціативи і свободи. Це стосується і організації навчального процесу, і самоврядування. Ось чому професійно організована психологічна допомога знаходить самий позитивний відгук у юнаків.

Таким чином, дорослішання як процес соціального самовизначення багатогранний. Найбільш виразно його труднощі і суперечності виявляються у формуванні життєвої перспективи. Пошук свого місця в житті нерозривно пов'язаний із становленням світогляду особистості. Саме світогляд завершує процес звільнення людини від бездумного підпорядкування зовнішніх впливів. Світогляд інтегрує, зводить в єдину систему різні потреби людини і стабілізує мотиваційну сферу особистості. Світогляд виступає у вигляді стійкої системи моральних ідеалів і принципів, яка опосередковує всю життєдіяльність людини, її ставлення до світу і самому собі. В юності складається світогляд проявляється, зокрема, в самостійності та самовизначеності. Самостійність, самовизначеність - провідні цінності сучасного суспільного устрою, які передбачають здатність людини до самозміни і до пошуку засобів для його досягнення.

Формування окремих життєвих планів - професійних, сімейних - без зв'язку їх зі світоглядом залишиться лише ситуативним рішенням, що не підкріпленим ні системою цілей, ні навіть власної готовністю їх реалізовувати незалежно від індивідуальних чи соціальних проблем. Іншими словами, дозвіл проблем особистості має йти паралельно зі «зв'язуванням» їх з світоглядною позицією особистості. Тому будь-яка робота психолога з юнацькою категорією повинна бути спрямована, з одного боку, на дозвіл конкретної проблеми, а з іншого боку - на зміцнення (або корекцію) світоглядної позиції.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.