Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Характерні риси олігополії




1. Олігополія у перекладі з грецької означає «панування небагатьох», тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від 2 до 20, наприклад, У США антимонопольне законодавство дозволяє діяльність на ринку не менше 10 фірм.

Розрізняють «жорстку» олігополію, коли на ринку панують 2-3 фірми та «м’яку» олігополію, коли 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм, а іншу частку ринку обслуговують невеликі виробники;

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Міра концентрації виражається показником відсоткової частки деяких найбільш великих фірм в загальному обсязі продажу певної продукції. Для їх виміру використовується ціла система показників, серед них більш досконалим є індекс Гіршман-Герфіндаля. Він обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм які продають на ньому свою продукцію. Для галузі з n конкурентних фірм він розраховується за формулою:

Найхарактернішим для олігополістичного ринку можна вважати значення індексу від 1200 до 5000. Наприклад, якщо в галузі фірма є приблизно 8 фірм, одна має частку 30%, а інші ж мають по 10%, то Н = 302 + 102 * 7 = 1600.

Але показники ступеню концентрації ринку не завжди об’єктивно відображають ступень розвитку конкуренції. Вони розраховуються для загальнодержавного ринку, а реально кожний ринок має свої обмежені територіальні рамки. Досить суттєвий вплив на формування конкурентного середовища відкритих економік має зовнішній фактор (іноземні виробники). Тому при аналізі ринку слід враховувати доступність до нього виробників з інших країн.

2. Продукт може бути стандартизованим (сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна індустрія) або диференційована (автомобільна, комп’ютерна індустрія).

3. Значний контроль за ціною, тобто кожен олігополіст може проводити самостійно цінову політику, тому що частка кожного з них в структурі товарної продукції досить значна. Але результати залежать від реакції інших конкурентів.

4. Всезагальна взаємозалежність фірм. На ринку олігополії чисельність фірм у галузі настільки мала, що кожна з них при формування власної цінової політики повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Залежність поведінки олігополіста від реакції конкурентів (а не тільки від попиту і витрат) називається олігопольною залежністю.

5. Значні перешкоди входження в галузь нових виробників (певні законодавчі норми, масштаби виробництва). Він не настільки заблокований , як це властиво для ринку чистої монополії, але всі бар’єри, які характерні для чистої монополії можна застосувати і для характеристики олігополістичного ринку.



Точний прогноз поведінки фірми в умовах олігополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії («жорстка» та «м’яка» олігополія), взаємозалежність фірм не дозволяє передбачити реакцію конкурентів – фактично неможливо оцінити попит та граничний виторг фірми, фірми можуть діяти у таємній змові а можуть приймати рішення самостійно.

Невелика кількість фірм, присутніх на ринку, обумовлює взаємозалежність їхніх дій. Тому саме для цієї моделі ринку характерна розробка різноманітних стратегій поведінки. Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженні поведінки олігополістів.

Можливі дві основні форми поведінки фірм в умовах олігополії: некооперативнаі і кооперативна. За умов некооперативної поведінки кожна фірма самостійно вирішує проблему визначення ціни і випуску товару(змова неможлива). Кооперативна форма передбачає спільне проведення економічної політики (змова можлива).

На олігополістичному ринку діють протилежно спрямовані сили:

зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі. (вона спричиняє тягу до змови і спільних дій);

егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутківшляхом зниження ціни на продукцію. (вона штовхає фірми до порушення угод, спроб захоплення ринку, що належить іншим фірмам).

Дослідження будь-якого насамперед передбачає визначення ціни й обсягу виробництва продукції, які переважають у точці рівноваги. Коли ринок перебуває у стані рівноваги фірма реалізує всі свої можливості.

У мікроекономіці не існує єдиної моделі олігополії. Розроблені часткові моделі рівноваги, – моделі Курно, Штакельберґа, Бертрана і ряд їх модифікацій, а також узагальнена модель рівноваги Неша, – з метою визначення рівноважного обсягу випуску і рівноважної ціни олігополістичної фірми.



Рівновага Неша– це набір таких стратегій, коли кожен суб’єкт економіки обирає найкращий для себе варіант дій, виходячи з того, що інші учасники дотримуються певної (даної) стратегії. Оскільки кожна фірма не має причин відхилятися від оптимуму, ці стратегії стабільні.

Мета побудови моделей – визначення рівноважного обсягу і рівноважної ціни для олігополістичної фірми.

Для спрощення аналізу поведінки фірм на олігополістичному ринку всі моделі поведінки будуть розглядатися на прикладі дуополії – коли на ринку функціонує дві фірми.

Модель Курно – перша модель рівноваги олігополії, розроблена французьким економістом-математиком А Курно у 1838 році. Ця модель описує вибір фірмами обсягів виробництва при одночасному прийнятті рішень, демонструє такий розподіл ринку між фірмами, коли кожна з них вгадала поведінку іншої (некооперативна поведінка) й прийняла оптимальне для себе рішення.

Центральний елемент моделі – кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи із припущення про незмінність обсягу випуску конкурента.

Сутність моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва конкурента як фіксований, а потім визначає власний обсяг виробництва, щоб максимізувати прибуток, за умови, що обидві фірми мають однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту:

Р = а – b (Q1+ Q2),

де Q1 і Q2 – обсяги виробництва фірми 1 і фірми 2;

а, b – позитивні числа

Граничні витрати приймаються нульовими, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Фірми приймають рішення одночасно.

Отже, фірма 1 намагається максимізувати прибуток, виходячи з незмінності обсягу випуску Q2, який встановила фірма 2. Тоді для фірми 1 кривою попиту буде лише частина ринкової кривої попиту. Графічно криву попиту для фірми 1 (див. рис. 11.1) отримують шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва фірми 2 (Q2). Частина початкової кривої ринкового попиту D, що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі ( пунктирна вісь Р’), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй відповідає крива MR1

 

 


Фірма 1 максимізує прибуток за правилом МС = MR1 на обсязі Q1, який відповідає точці перетину MR1 і горизонтальної осі, оскільки МС=0.

Чим більший обсяг випуску, на думку фірми 1, вироблятиме фірма 2, тим меншим буде залишковий попит для фірми1 і відповідно меншим будуть її оптимальні обсяги випуску. Отже, простежується обернена залежність обсягів виробництва фірми 1 від обсягів випуску фірми 2.

Стратегії дуополістів можуть бути визначені аналітично:

фірма1 максимізує прибуток за правилом МС = MR1. Якщо для спрощення прийняти, що МС = 0, то

,

звідки обсяг випуску продукції, який максимізує прибуток, відповідатиме рівнянню:

Це рівняння називають функцією реакції для фірми1 і позначають її:

Функція реакції – це крива, що показує, який обсяг продукції буде виготовляти один олігополіст залежно від кожного заданого обсягу конкурента.

Функції реакції двох олігополістів представлені на рис.11.2.

 

 
 
Рис. 11.2. Модель Курно. Криві реакції фірм.

 


Якщоприпустити, що фірма 1 спочатку виробляє обсяг Q11, то фірма 2 буде виробляти обсяг, який відповідає Q21 (точка А) на її кривій реакції R2(Q1). Фірма 1 відреагує на цей рівень вибором відповідного обсягу (точка В) на своїй кривій реакції R1(Q2). Це рішення фірми1 змусить фірму 2 переглянути власне рішення і вона обере відповідний обсяг випуску (точка С) на своїй кривій реакції R2(Q1). Кінцевим результатом процесу пристосування є встановлення стабільної рівноваги в точці Е на перетині двох кривих реакції.

Набір рівнів виробництва двох фірм, що відповідають точці рівноваги Е, називають рівновагою Курно, яка є різновидом рівноваги Неша. Модель Курно пояснює механізм встановлення рівноваги, але не пояснює, які будуть дії фірм, якщо початкові ціни на їх продукцію нерівноважні, тобто будуть фірми вирівнювати обсяги свого виробництва, щоб досягти рівноваги.

Французький математик Дж. Бертран піддів критиці вихідні положення моделі Курно і припустив, що ціни встановлюють не покупці, а продавці.

Модель Бертрана – описує ринкову ситуацію, за якої дві фірми виробляють однорідну продукцію, але змінюється стратегічний показник – фірми вибирають ціни, а не обсяги випуску, виходячи із припущення, що конкуруючі фірма залишає свої ціни без змін.

Якщо одна з фірм знизить ціну, вона забезпечить товаром весь ринок, а фірма з вищою ціною не продасть нічого. Тоді інша фірма також знизить ціну.

Цінова конкуренція призведе до того, що обидві фірми знизять ціну до рівня граничних витрат (Р = МС), за якої вони отримують нульовий економічний прибуток (рис. 11.3).

 
 

 


Функції реакції двох олігополістів представлені на рис.11.3. Крива реакції фірми 1 (R1) утворюється точками, які для кожної фіксований ціни фірми 2 визначають ціну фірми 1, що дозволяє їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується крива реакції фірми 2 (R2). Точка перетину двох кривих реакції – Е – є точкою рівноваги, за якої обидві фірми встановлюють однакову ціну:

Р1 = Р2

Модель Бертрана має також недоліки. Якщо фірми призначають однакову ціну, то невідомо, яка частка сукупного обсягу продажу припадає на кожну з них.

Моделі Курно і Бертрана вважаються класичними моделями рівноваги олігополії.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.01 сек.)Пожаловаться на материал