Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття форм права






Тема 2. Джерела міжнародного приватного права

Поняття форм права

 

За традицією, в системі науки права взагалі, її окремих галузях і навчальних курсах розглядається поняття «джерела права». Багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність таких джерел з давніх часів викликали критичні зауваження видатних правників. В умовах радянської правової системи по суті єдиним джерелом права визнавалося законодавство.

У літературі того часу зазначалося, що залишається відкритим питання, чи виправдано вважати єдиним джерелом права закон. А звичаєве право — не визнавати, так само як і прецедентне право, на тій підставі, що радянський суд спирається лише на закон. Таким чином, з поля зору випадають елементи права, які можна віднести до історично накопичених цінностей соціальної і правової культур1. Ця традиція зберігається здебільшого й до нашого часу.

У підручниках і навчальних посібниках з окремих галузей права саме законодавчі акти визнаються основними джерелами права.

У теоретичних розробках джерела права, як правило, ототожнюються з його формами. Не розмежовують ці поняття і автори деяких підручників з теорії права. Там зазвичай юридичні джерела (форми) або соціально-спеціальні джерела визначаються як офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що походять від держави і надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення.

Подібний підхід висловлений і в підручнику з міжнародного приватного права, виданого минулого року. Під джерелами міжнародного приватного права, читаємо там, в юридичній літературі розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма.

Пояснюється таке тлумачення джерел права, як уже зазначено, давнішньою традицією, за якою основним джерелом права є писане право — нормативні акти. В юридичній літературі дореволюційної Росії превалювала думка, що «саме ці форми об’єктування юридичних норм, які слугували визначенням їх обов’язковості, … звуться джерелами права».

Однак і в ті часи такий підхід до розуміння джерел права породжував заперечення. Так, Л. І. Петражицький на запитання, що таке джерела права, відповідав, що за загальновизнаним розумінням до них належить законне право (чи закони) та звичаєве право. Він вважав, що такі вчення про джерела права не витримують наукової критики й навіть являють собою дивне і ненормальне з елементарно_логічної точки зору явище.

Думка про те, що поняття «джерела права» і «форми права» мають різне значення і не можуть ототожнюватися, висловлювалась і видатним українським правником С. Дністрянським та іншими вченими. Але й досі здебільшого спрацьовує традиція, збережена у радянські часи, за якою «офіційний акт — документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституцією, законами, указами Президента, постановами тощо), — є основним юридичним джерелом права».

Але в деяких інших аналогічних російських виданнях поняття «джерела права» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права», стверджується в одному з них, тісно взаємопов’язані, але не збігаються.

Якщо «форми права» показують, як зміст права організовано і виражено назовні, то «джерело права» — виток формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження.

Стосовно джерел міжнародного приватного права, в літературі висловлена думка про те, що для них, у зв’язку з їхньою різноманітністю, характерним є, з одного боку, розмежування, а з другого боку, поєднання «форми права» — зовнішнього його вираження (внутрішньодержавного закону, міжнародного договору та ін.) і способу надання державою моделям поведінки юридичної сили.

Розбіжності тут існують, як зауважив свого часу Л. І. Петражицький, на підставі не з’ясування питання про те, що таке право. У наш час, коли і в Конституції України проголошене верховенство права (ст. 8), а не закону, не залишається підстав для їх ототожнення. Право і закон розмежовуються, першість належить праву як нормативному закріпленню справедливості, що базується на природних правах людини, а закон розглядається як форма, що покликана відповідати праву як його змісту.

Такий підхід до цієї проблеми висловили й автори підручника «Загальна теорія держави і права». Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела права — це фактори, що зумовлюють виникнення і розвиток юридичних ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально_економічних відносин).

Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є нормативно_правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори.

Сьогодні першість серед цих форм належить нормативним правовим актам — офіційним документам, які приймаються компетентними органами правотворчості.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.