Поняття, функції та структура власного капіталу

Діяльність будь-якого підприємства починається з формування його капіталу. Поняття «капітал» асоціюється з поняттям «власність». У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками) і являє собою вартість майна підприємства.

Власний капітал є основним джерелом утворення господарських засо­бів та підґрунтям процесу створення й подальшої діяльності підприємства.

Такий капітал забезпечує фінансування господарської діяльності товариства та виступає гарантією прав, з одного боку, власників, а з іншого – кредиторів у частині погашення заборгованості перед ними.

Проблеми бухгалтерського обліку формування та змін власного капіталу досліджуються у працях вітчизняних і зарубіжних вчених: А. В. Бугайова, Ф. Беста, Ж. Б. Дюмарше,, М. Д. Алексеєнко, Ф. Ф. Бутинця, С. Ф. Голова, М. Д. Корінько, Г. Г. Кірейцева, С. Л. Коротаєва, М. М. Мосійчука, В.М.Пархоменко, В. Б. Мосаковського, М. Ю. Медведєва, Л. В. Пєшковської, В. Ф. Палія, С. В. Пітель, О. І. Пилипенко, Ф.Є.Поклонського, В. С. Приходько, Ж.Ришара, М. С. Пушкара, Н. Д. Прокопенко, Т. А. Снєткової, Я. В. Соколова, В. В. Сопко, К. С. Сурніна, Н.М.Ткаченко.

На початковому етапі діяльності будь-якого суб’єкта господарювання власний капітал визначається як стартовий та відповідає вартості внесе­них засновниками ресурсів у господарську діяльність підприємства.Тому на даному етапі головне балансове рівняння має вигляд:

А = ЗК (1.1)

де: А – активи;

ЗК – зареєстрований капітал.

В подальшому, здійснюючи фінансово-господарську діяльність, підприємства вступають у різноманітні розрахункові взаємовідносини з іншими юри­дичними та фізичними особами, що зумовлює утворення зобов’язань (боргів). На розмір власного капіталу суб’єктів господарювання впливають операції із:

1) визнання доходів і витрат та, як наслідок, формування фінансового результату діяльності підприємства у вигляді прибутку чи збитку;

2) додаткових внесків засновників понад величину зареєстрованого статутного капіталу;

3) переоцін­ки матеріальних та нематеріальних необоротних активів;

4) одержання об’єктів необоротних активів на безоплатній основі;

5) розподілу отриманого прибутку тощо. Внаслідок здійснення наведених операцій поряд із статутним утво­рюються інші складові власного капіталу, а балансове рівняння матиме ви­гляд:

А=ВК + 3 (1.2)

де: ВК– власний капітал;

З – зобов’язання.

Із наведеного рівняння можна вивести рівняння, яке відображатиме величи­ну власного капіталу:

ВК=А-3 (1.3)

Питання про природу власного капіталу завжди вважалися найбільш складними, тому воно перебувало в полі зору представників різних напрямків і шкіл в економічній теорії. В залежності від рівня економічного розвитку суспільства, науковці по-різному трактували поняття «власний капітал».

Перша згадка про власний капітал як об’єкт обліку була в Італії в 1491 році. На той час під капіталом розуміли особисті засоби власника, які він мав у розпорядженні, вкладав в підприємство та отримав в процесі підприємницької діяльності. Для відображення інформації про власний капітал створювався відповідний рахунок, який називали «капітал». Цей рахунок разом з результатними рахунками використовували також для визначення прибутків і збитків підприємства. За дебетом відображалися активи підприємства, а кредитом – джерела їх створення, тобто пасиви [39].

З часом сутність власного капіталу змінювалась, проте не суттєво. В залежності від ступеню розвитку суспільства представники економічної думки вкладали в поняття «власний капітал» своє значення та сутність:

– вартість, що створює додаткову вартість;

– весь нагромаджений запас засобів для виробництва матеріальних благ і досягнення тих переваг, які, як правило, вважаються частиною доходу;

– засоби, як грошові, так і майнові, на які відкривається торговельне чи промислове підприємство;

– ресурси та блага, які виробляються та розподіляються в державі для задоволення потреб суспільства;

– сума цінностей вкладених у підприємство з метою отримання прибутку та багато інших [32, 45].

Вітчизняні вчені під власним капіталом розуміють наступне.

Шатило Н.В. вважає, що власний капітал – це власні джерела підприємства, які без визначення строку повернення внесені засновниками або залишені ними на підприємстві з оподатковуваного прибутку [2, с. 403].

Проф. Бутинець Ф.Ф. також зазначає, що власний капітал – це загальна вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів [2, с. 79].

На думку Левина В.С. власний капітал підприємства складається з вкладеного капіталу незалежно від джерел його отримання та накопичуваного прибутку [22, с. 50].

Голов С.Ф., Єфименко В.І. вважають, що власний капітал корпорації формується акціями, тобто коштами інвесторів (власників) в обмін на реалізовані їм акції.

Чебанова Н.В., Василенко Ю.А. дають наступне визначення власному капіталу – власні джерела фінансування підприємства, які без зазначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками), або суми реінвестованого чистого прибутку, нагромаджені протягом строку існування підприємства, а також дарчий капітал [48, с. 537].

Варто також відзначити внесок Сопко В.В. у теоретичні основи категорії «власний капітал», яка в своїй монографії запропонувала виділити три підходи до визначення поняття власний капітал, а саме: бухгалтерський підхід, правовий та економічний. Дані підходи визначають власний капітал відповідно до зазначених вище наук.

Вважаємо, що кожне з наведених вище поглядів представників економічної думки не можна назвати правильними чи неправильними, оскільки кожен дослідник адаптував зміст поняття капітал під вирішення конкретної проблеми чи завдання у різні економічні умови та періоди часу.

Однак різноманітність поглядів та відсутність чіткого та однозначного визначення поняття «власний капітал» в сучасній науковій літературі зумовлює появу проблем при веденні бухгалтерського обліку та складанні звітності. Залежно від змісту, що вкладається в цей показник, будуть змінюватись сформуванні управлінські рішення власниками та керівниками, а також висновки експертів та аналітиків.

Отже, проведене дослідження дає нам можливість визначити економічну сутність власного капіталу. Сьогодні під власним капіталом необхідно розуміти загальну вартість чистих активів підприємства (активи за вирахуванням зобов’язань), що відображає обсяг прав та інтересів власників і складається з інвестованого, накопиченого та потенційного капіталу.

Відповідно до вимог НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» власний капітал [27] – це частина в активах підприємства/установи, що залишається після вирахування зобов’язань. З наведеного визначення випливає, що з позиції бухгалтерського обліку власний капітал є чистими активами, вираженими у грошовій оцінці тобто сукупністю майнових засобів, призначених для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Власний капітал підприємства є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників. Сутність власного капіталу проявляється через його функції (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Функції власного капіталу

У залежності від джерела формування власний капітал поділяється на вкладений і накопичений та коригується на суму неоплаченого й вилученого капіталу.

1. Вкладений (інвестований) капітал формується у вигляді внесених засновниками активів (паїв) в обмін на корпоративні права. До такого капіталу належать:

- зареєстрований капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства;

- пайовий капітал – це сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами;

- додатковий капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість, а також вартість внесених засновниками активів понад зазначений в установчих документах розмір статутного капіталу.

2. Накопичений капітал формується у результаті ефективної діяльності товариства. До такого капіталу належать:

- нерозподілений прибуток – це сума прибутку, яка залишається у розпорядженні товариства після використання частини такого прибутку на цілі, визначені установчими документами; непокритий збиток – це збиток, який підлягає погашенню у майбутніх періодах;

- капітал в дооцінках – це капітал, сформований у вигляді переоцінки об’єктів необоротних активів і фінансових інструментів;

- резервний капітал – це сума резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку.

3. Коригуючий капітал зменшує розмір власного капіталу. До коригуючого капіталу належать:

– неоплачений капітал – це сума заборгованості засновників за внесками до статутного капіталу господарських товариств;

– вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його засновників.

У фінансовій звітності сума неоплаченого та вилученого капіталу на­водиться у дужках і вираховуються при визначенні підсумку власного капі­талу.

Власний капітал підприємства можна класифікувати за ознаками, які наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Класифікація власного капіталу

Структуру власного капіталу, в залежності від джерела його формування, наведено на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 – Складові власного капіталу

Порядок формування та облік власного капіталу залежить від організаційно-правової форми підприємства, вимог чинного законодавства щодо мінімального розміру статутного, резервного та інших видів капіталу.

Таким чином, можна зробити висновок, що створення і нормальне функціонування підприємства неможливе без формування достатнього обсягу власного капіталу. Власний капітал утворюється за рахунок особистої участі власників у його формуванні. При цьому, створюючи капітал підприємства, власник частково втрачає прямий зв’язок з капіталом, і він фактично стає власним капіталом підприємства, а не власника. Власний капітал, зазвичай, вкладають у довготермінові майнові цінності, а тому його капіталізація досить висока, іноді наближаючись до 100%. Власний капітал підприємства може формуватися як завдяки зовнішнім, так і внутрішнім джерелам коштів.