Рекомендації промовцям

1. Коли йдеш в аудиторію, слід одягнутися просто і пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення – з появи перед аудиторією.

2. Говорити слід голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного – для дорослих, нудного – для молоді.

3. Мовлення не треба вести “одним махом”; воно має бути живим словом. Тон мовлення слід змінювати – підвищувати і знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони – як абзац у писемному мовленні).

4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними слід обережно: жести повинні відповідати змістові і значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Слід остерігатися частих, одноманітних, метушливих різких рухів рук – це набридає і дратує.

5. Мовець не повинен “прикипати” поглядом до якоїсь однієї точки (напр., до відкритих, допитливих очей одного учня або стіни, в яку впирається погляд понад головами учнів) – це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її настроєністю на тему тощо.

6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.

7. У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку і наприкінці тексту.

8. Простота і ясність викладу - найвищі його якості.

9. Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно: а) завоювати увагу, “зачепити” її; б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації. Цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.

10. Якщо не вистачає власної “глибокої думки”, можна скористатися “мудрістю мудрих”.

І, нарешті, слід мати твердий намір щодо того, яким мовцем бути: якого можна слухати, якого можна не слухати чи якого не можна не слухати. Останнє, звичайно, найкраще.

Рекомендована література

основна:

1. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. Посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. (Альма-матер).

2. Галузинська Л.І., Науменко Н.В., Колосюк В.О. Українська мова (за професійним спрямуванням): навч. посіб. – К.: Знання, 2008. - 430 с.

3. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. Посібник. – Знання. 2006. - 291 с.

додаткова:

1. Іванова І.Б. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник. – Х.: ТМ «Парус», 2005. – 448 с.

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми: спілкування з колегами та пацієнтами, прийом відвідувачів, ведення телефонних розмов є невід’ємною частиною роботи медичних працівників. Тому майбутні медичні працівники повинні вміти проводити зустрічі, переговори, прийоми та розмовляти по телефону.

Студенти повинні знати: способи застосування в своїй діяльності правил спілкування.

Студенти повинні вміти: спілкуватися по телефону, готувати й проводити ділові зустрічі та прийоми.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми: