В и м о в а

Розрізняють два основні стилі: повний - в офіційному, публіцистичному мовленні, при великій аудиторії, по радіо (тоді намагаються кожне слово вимовляти якомога чіткіше), і звичайний розмовний стиль вимови (де немає підкресленої, спеціальної чіткості).

Опанування обома вимовними стилями дає людині можливість однаково вільно, красиво й невимушено вести розмову у вузькому колі й виступати з трибуни перед величезною аудиторією.

Проте в обох стилях вимови, а особливо в повному, дуже помітні окремі вади дикції, помилки у вимові голосних і приголосних, неправильна вимова іншомовних слів, недотримання норм чергування та ін.

Розглянемо деякі найважливіші правила вимови звуків української мови.

Вимова голосних.

В українській мові – шість основних головних звуків – А, О, У, Е, И, І.Позначаються на письмі десятьма буквами: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї.

Голосні А, О, У, І однаково чітко й виразно вимовляються як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції.

В українській мові голосні Е, И чітко розрізняються лиш під наголосом (у ненаголошеній позиції вони змішуються: ве(и)ликий, не(и)сла, пре(и)дставник та ін.). Ступінь зближення ненаголошених И та Е залежить також від типу мовлення: чим він швидший, тим менш помітна різниця у вимові обох голосних, при повільному темпі мовлення вони вимовляються більш чітко.

Вимова приголосних.

Вимова дзвінких і глухих приголосних має неоднакові закономірності навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська і російська, що й створює додаткові труднощі для мовців.

1. Для української мови однією з таких закономірностей є послідовне збереження дзвінкої вимови на кінці слова, незалежно від того, після якого звука він стоїть - голосного чи приголосного (наприклад: прилад, народ, мороз, подорож). Вимова на кінці слова глухих приголосних замість дзвінких (морос, сторош, обіт) є грубим порушенням звукових норм української літературної мови (оглушення дзвінких приголосних у кінці слова для російської мови - норма: дуп, замерс, сторош, та ін.).

2. Дзвінко вимовляються ці приголосні й перед глухими в середині слова (бігти, берегти, могти, домігся, везти, губка, а не біхти, берехти, мохти та ін.)

3. Губні приголосні в кінці слова вимовляються твердо: голуб, насип, степ, верф, сім. У словах іншомовного походження губні можуть пом'якшуватись перед голосними Я та Ю (бюро, бюст, пюре, фюзеляж).

4. Звук В в українській мові ніколи не переходить у Ф, а, навпаки в певних позиціях (на початку слова, перед приголосними, в середині слова після голосного перед приголосним, в середині слова після голосного, і в кінці слова) в посилює свою звучність і переходить у нескладовий голосний У: учитель, заутра, кроу (у російській мові в цій позиції крофь, любофь, зафтра, фсе).

5. Шиплячі приголосні Ж, Ш, ДЖ і Ч у сучасній українській мові, як правило, тверді: вони, зокрема, ніколи не пом'якшуються на кінці слова (ріж, ходиш, ніч, піч). Завжди тверді неподовжені шиплячі перед голосними А, О, У, Е, И: біжать, чого, четвер, широко. Пом'якшені (напівпом'якшені) Ж, Ч, Ш, бувають перед голосним і (шість, тиші, чітко, гарячі) та тоді, коли вони подовжені (бездоріжжя, подорожжю, річчю). Порівняйте в російській мові: чьас, начьало, чьасто, широко, четверг та ін.

6. Звук Р твердий в кінці слова і складу: секретар, воротар, лікар, повір, перевір, Харків, гіркий (порівняйте в російській мові: секретарь, вратарь, лекарь, поверь, проверь, Харьков, горький та ін.).

7. Звук Л в українській мові вимовляється твердо перед А, О, У (власний, логіка, лектор, лукавий), в кінці слова і в середині слова перед приголосними (стіл, мілко); перед Е та и цей звук не такий твердий, як перед А, О, У, але й не пом'якшений (лист, ледве).

М'яка вимова Л не властива українській мові.