Специфіка особистих немайнових прав.

По-перше, ці права позбавлені економічного змісту і не мають грошової оцінки.

По-друге, вони належать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі.

По-третє, основна частина цих прав виникає з моменту народження людини, тобто вони є її природними правами.

По-четверте, вони нерозривно пов'язані з особою їх носія.

Характерною особливістю батьківських прав є те, що вони органічно включають не тільки права, але й обов'язки батьків. Виходячи з цього батьки мають не тільки право, але й зобов'язання здійснювати батьківські права. Невиконання їх тягне за собою певні, законом визначені, санкції (позбавлення батьківських прав -- ст. 164 СК України, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав -- ст. 170 СК України, стягнення аліментів на утримання дитини -- ст. 191 СК України).

Стаття 141 СК встановлює рівність прав та обов'язків батьків стосовно дитини. Мати і батько не мають ніяких переваг щодо здійснення виховання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК батько і мати мають рівні права й обов'язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Основним принципивиконання батьківських прав

· Забезпечення прав та інтересів дитини. Інтереси дитини -- це її потреби в створенні умов, які необхідні для належного виховання, утримання, навчання, підготовки до самостійного життя, благополучного розвитку.

· Батьки не мають права передати свої батьківські права іншим особам, тобто батьківські права не можуть відчужуватися.

· Батьківські права у правовому значенні мають строковий характер. Вони виникають з моменту народження дитини і припиняються з настанням певних обставин, які визначаються Сімейним кодексом України:

1) досягнення дітьми вісімнадцяти років (ст. 6 СК України -- правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття);

2) вступ неповнолітніх у шлюб (ч. 2 ст. 34 ЦК України -- у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу);

3) надання повної цивільної дієздатності особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини (емансипація).

Отже, батьки наділяються законом батьківськими правами на той період, коли дитина найбільше потребує виховання, захисту, забезпечення її інтересів та турботи.

Сімейне законодавство визначає цілу низку особистих немайнових прав, які належать дитині:

Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я (ст..143)

· Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

· Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.

· Батько який не перебуває в шлюбі, але добровільно або примусово встановлено батьківство

· Якщо батьки не забрали дитину то мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.

Право на сім'ю.

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. 3 СК).

Право на сім'ю включає право особи створити сім'ю та жити у ній (ч. 3 ст. 4 СК). Особливе значення сім'я має для розвитку дитини, у зв'язку з чим держава забезпечує пріоритет сімейного виховання.

Право на ім'я -це непорушне і невідчужуване особисте немайнове право, а також природне право. Право на власне ім'я надає особі юридично забезпечену можливість мати певне ім'я, вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем.

Порядок визначення імені дитини передбачено у ст. 146 СК. Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати та (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Прізвище дитини визначається за прізвищем її батьків. На відміну від власного імені прізвище, по батькові не визначається довільно. Прізвище дитини визначається прізвищем її батьків.

Діти отримують прізвище батьків, які перебувають у шлюбі. прізвище батьків спільне, таким воно буде і у дитини.

Якщо батьки мають різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків. За відсутності згоди -- за рішенням органів опіки та піклування. АБО подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, або коли воно включає прізвище одного із батьків. Припинення шлюбу або визнання його недійсним не має наслідком зміну прізвища дитини.

По батькові дитини визначається у порядку, встановленому ст. 147 СК. За загальним правилом, по батькові дитини визначається за іменем її батька. Якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнане, по батькові визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Закон України «Про національні меншини в Україні»^[i]дозволяє громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати «по батькові», у свідоцтві про народження дитини вказувати лише її прізвище та ім'я.

дозволяється з міна прізвища неповнолітніх дітей у зв'язку з розірванням шлюбу між батьками, внаслідок усиновлення або зміни прізвища батьків (ст. 148 СК).

Дитина має право на належне батьківське виховання. (статті 150, 151, 152 СК, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Зміст:

· Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

· Однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

· лікування дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів.

· один з батьків може звернутися при наявності спору щодо виховання дитини до органу опіки та піклування або безпосередньо до суду. ч. 1 ст. 159 СК,

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні. При цьому він може залишити або змінити той порядок, який було встановлено органом опіки і піклування.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, стосунків батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Суд береться до уваги - ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Право на місце проживання

Право батьків на виховання дитини передбачає наявність у них можливостей особисто виховувати дитину, а для цього вона має проживати разом з ними.