Розкрийте вчення про ноосферу.

Ноосфе́ ра (в значенні «розум» ) — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети і навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Термін ноосфера запропонував французький математик Едуард Леруа

Відповідно до оригінальної теоріїВернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виокремлюють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їхній взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Український вчений С. А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля, показав залежність ноосфери від джерел енергії і їхній культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підґрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К. Е. і Чижевського О. Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик, і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми, що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці. Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі — послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:

· Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)

· Закон ноосфери В. І. Вернадського

· Фундаментальна константа ноосфери — моральність

· Закон необхідності перемоги екологічного світогляду

· Закон неминучості збільшення ролі екополітики

· Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина — суспільство — природа

· Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)

· Закон єднання дій та ідей людства (В. І. Вернадський)

19. Охарактеризуйте проблематику формування інноваційного розвитку в Україні.

Процеси ринкових трансформацій в Україні докорінно змінили умови

здійснення інноваційної діяльності у промисловості. Було зруйновано раніше діючий механізм управління інноваціями, а новий не створено. У сучасних умовах труднощі реалізації інноваційного розвитку зумовлені рядом чинників, однак головними з них є – незадовільний, організаційний та регуляторний стан економіки країни, що впливає на інноваційний розвиток промисловості у регіонах та містах. Актуальним є перетворення промислових підприємств на компанії з конкурентоспроможними обсягами випуску високотехнологічної продукції. Це дасть змогу сучасним наукоємним підприємствам України стати відомими на світовому ринку та забезпечити зростання високотехнологічної продукції в експорті країни.

Проблематика формування інноваційного розвитку в Україні досліджувалася неодноразово та налічує велику кількість наукових шкіл що вивчають її у різних аспектах. Окремі аспекти регулювання інноваційного розвитку у країні та її регіонах, а також чинники розвитку інноваційної діяльності в промисловості в своїх працях розглядали багато вчених економістів.

Так, питання трансформації інноваційної системи, дослідження розвитку інноваційних перспектив України та її регіонів, формування джерел фінансування інноваційного розвитку розглядали у своїх працях наступні провідні вітчизняні вчені: П. Бубенко, В. Геєць, В. Семиноженко, О. Лапко, В. Рошило та ін.

В стратегії економічного і соціального розвитку України (2004-2015 р.р.)„Шляхом Європейської інтеграції”, визначено, що головним пріоритетом має стати структурна перебудова промисловості, розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави

Основні напрями та пріоритети інноваційної діяльності в промисловості України, шляхи активізації інноваційної діяльності підприємств, питання розвитку інноваційного потенціалу промислових підприємств та промислового потенціалу України розглядали у свої працях А. Гриньов Ю. Кіндзерський, О.Волков, М. Денисенко, А. Гречан та ін.

Менше розглянутими залишаються питання дослідження чинників розвитку інновацій у промисловості у економічній системі міст України, впливу масштабів та стану економічного розвитку міст на рівень та якість інноваційного процесу.

20. Проаналізуйте теоретичні і прикладні напрямки загального системного підходу до розв’язання проблем в різних галузях. Дайте визначення сучасного системного аналізу та сформулюйте основні вимоги до системних аналітиків.

Зростаюча складність проблем, що виникають у різних галузях діяльності людини, підприємств, організацій обумовила появу різноманітних підходів та методів, за якими створювалися певні технології розв’язання цих проблем. У різних сферах практичної діяльності такі технології разом з теоретичними основами отримали різні назви: у виробничому, адміністративному, політичному управління – «менеджмент», «системний та ситуаційний аналіз», «стратегічне планування»; у військових та економічних питаннях – «методи дослідження операцій», «методи математичного моделювання та передбачення»; в наукових дослідженнях – «методи статистичного, імітаційного та системного моделювання», «методологія та планування експерименту»; в інженерно-інструкторській справі – «методи проектування», «методи інжирної творчості», «системотехніка».

Усі ці теоретичні та прикладні напрямки утворювали єдиний потік загального системного підходу до розв’язання проблем і подолання складностей. Так поступово виникли системні дослідження, що базувалися на загальній системології, теорії систем і теорії організацій. На формування загальної теорії систем, системного підходу та системного аналізу вирішальний вплив мали роботи Людвіга фон Берталанфі, австрійського біолога, теоретика, який з кінця 40-х років працював у США та Канаді (1901-1972рр). після перших публікацій та періоду, коли, за характеристикою самого Берталанфі, інтелектуальний клімат у галузі ще не сприяв розвитку ідеї системного аналізу, з середини 50-х років становище поступово змінилося. Ідеї системного аналізу набули визнання та поширення, особливо у США. Поняття системи стало одним з основних у кібернетиці.

Основними методами прикладного системного аналізу, що має міждисциплінарний характер є методи добре формалізованих напрямів (оптимізація, кількісне прийняття рішень) так і методи, що спрямовані на формалізацію (експериментальні дослідження, побудова моделей), а також слабо формалізовані методи (експертні оцінки) та операції, що не формалізуються (формулювання проблем, виявлення цілей, визначення критеріїв діяльності, генерування альтернатив, тощо).

Під час дослідження реальної системи і прийняття рішень доводиться зустрічатись з великою кількістю різноманітних задач. Бути професіоналом у кожній з них людина не може. Але той, що керує системним дослідженням та прийняттям рішень, повинен мати досить широку освіту та досвід, необхідні для розпізнавання та класифікації певних проблем, вміти визначити, деяких фахівців слід звернутися, щоб виконати аналіз на вищому професійному рівні.

Сучасний системний аналіз є прикладною дисципліною, спрямованою на з’ясування причин реальних складностей, а також на розробку варіантів їх усунення. У розвинутій формі системний аналіз включає рекомендації щодо впливу на проблемну ситуацію, що веде до покращення стану. Поява проблем може бути ознакою недостатнього системного підходу і розв’язання проблем, як правило є результатом підвищення системності у діяльності.

21. Охарактеризуйте ігрові технології навчання у вищій школі

Виділяють 7 основних методів активного навчання: ділова гра, розігрування ролей, аналіз конк­ретних ситуацій, активне програмове навчання, ігрове проектування, стажування та проблемна лекція.

Методи активного навчання викор. для тренування та розв. творч. мислення студентів, формування відпов. практичних умінь та нави­чок. Вони стимулюють і підвищують інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу.

Ділова гра включає наявність ігрового моделювання та розподіл ролей між учасниками гри; наявність заг. мети всього ігрового колективу, досягнення якої забезпечується взаємодією учасників гри, під­коренням їх різнобічних інтересів цій за­галь­ній меті.

Розігрування ролей є простішим ме­то­дом – за менших затрат часу та засобів на роз­роб­ку та впровадження. Взаємодія учасників ігро­вого заняття може здійснюватися, зокрема, у виг­ляді дискусій.

Аналіз конкретних ситуацій: не­традиційний метод навчання – наявність склад­ної задачі чи проблеми, формулюв. викладачем контрольних запитань з даної проблеми, обговорення можливих варіантів її вирішення.

Метод активного програмового навчання хар-ся однією специфічною рисою – поінформованістю викладача у правильному чи най­опти­маль­ні­шому вирішенні поставленої перед студентами проблеми.

Метод ігрового проектування: при його використанні відсутнє наперед відоме вирішення поставленої перед студентами задачі. На відміну від методу аналізу ситуацій, процес проектно-конструкторського вироблення варіан­тів виріш., їх захисту та обговорення може тривати кілька тижнів.

Стажування – студент у ролі стажиста займає певну посаду. Хоча і під контролем, він повинен самостійно діяти, тобто приймати рішення, взаємодіяти з іншими посадовими особами.

Проблемною є лекція, що містить у собі проблемні, дискусійні твер­джен­ня, варіанти виріш. яких досягаються обо­в’яз­ко­вим обговоренням їх між усіма присутніми. Цьому передує монолог викладача, в якому він вводить слухачів у проблему.

Ігрові методи: В Росії 1930 р. – Тімофєєвський. У США (1950) – ділові ігри. В основі лежить проблемна ситуація, яка має зімітоване середовище, яке потрібно вміти передбачити.

Є тривиди ігор: Навчальні, Виробничі, Дослідницькі.

Основні ознаки ігрових методів навчання:

1. розподіл ролей між учасниками

2. розбіжність рольових цілей

3. взаємодія учасн. гри в залежності від ролей

4. колективне напрацювання рішень учас­ни­ками гри

5. реалізація рішень

6. наявність керованої емоційної напруженості

7. наявність індивідуального чи групового оцінювання гри (розгалужена с-ма)

Синтезована інформація – отр. результат. Інфор­ма­ційна структура – взаємодія між гравцями. Іг­ро­ва творча діяльність. Мотиви є в інтересах учас­ників.

Методика ств. ділової гри:

1. вибір об’єкту гри

2. вибір моделей, дослідження закономірностей

3. вибір і попередня розробка процесу гри

4. розробка с-ми мотивування

5. розробка масивів документів

6. розробка деталей гри

7. формування матем. і техн. забезпечення

8. експериментальне впровадження

Гра максимально наближає до реальних умов.

Компоненти гри:

1. сценарій

2. ігрова обстановка

3. регламент (заг. вимоги, порядок тем)

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

· - добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;

· - ефективний засіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;

· - мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від студентів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);

· - дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;

· - багатофункціональна, її вплив на студента неможливо обмежити одним аспектом;

· - переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання. В якості суперника може бути як сам студент (переконання себе, покращення свого результату), так і інший;

· - має кінцевий результат. У грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний (грамота, широке оголошення результату, заохочення) психологічний (самоствердження, самооцінка);

· - має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат (В.Кругляков, 1998).

· На практиці в системі активного навчання використовуються такі моделі навчальної гри: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання.

22. Оцініть глобальні перспективи єврозони

Нові економічні умови зумовили проблеми в економіках розвинених країн Єврозони. Жорсткі структурні рамки, контроль за цінами на енергоносії, невідповідність обмінних курсів та перепони на шляху торгівлі у цих державах заважають адаптації до нових умов та уповільнюють вихід з економічного спаду. З метою подолання наслідків фінансової кризи уряди багатьох держав у сфері макроекономічного управління основний акцент роблять на податковій та нормативній політиці. Зокрема, у переважній частині країн Єврозони відбулися суттєві структурні реформи, що включали приватизацію приватних підприємств та лібералізацію ринку продуктів, робочої сили і фінансів.

ВВП країн Єврозони зріс у першому кварталі 2015 року на 0, 4 відсотка. Востаннє таке квартальне зростання в Єврозоні спостерігалося навесні 2013 року. В останньому кварталі 2014 року цей показник становив плюс 0, 3 відсотка.

Найбільше зростання ВВП в порівнянні з попереднім кварталом продемострували Кіпр та Румунія (по 1, 6 відсотка). А ось економіки Литви, Естонії та Греції в першому кварталі цього року навіть впали (мінус 0, 6, мінус 0, 3 та мінус 0, 2 відсотка відповідно). Утім, у порівнянні з першим кварталом 2014 року ці країни продемонстрували хоч і незначне, але зростання ВВП. Тоді як економіка Фінляндії - стала єдиною, яка за підсумками першого кварталу 2015 року скоротилася як у порівнянні з попереднім кварталом, так і в порівнянні з першим кварталом 2014 року - в обох випадках на 0, 1 відсотка.

Німецька економіка продемонструвала за підсумками 1 кварталу 2015 року зростання у 0, 3 відсотка в порівнянні з останнім кварталом 2014 року та 1, 0 відсотка в порівнянні з 1 кварталом 2014 року. Після 0, 7-відсоткового квартального зростання наприкінці 2014 року у міністерстві економіки Німеччини говорять тепер про продовження економічного поступу в " помірному темпі", йдеться у повідомленні.

Дуже обнадійливі дані надходять і з інших країн Єврозони. Наприклад, з Ірландії, якій теж багато років довелося проводити великомасштабні реформи в обмін на міжнародну фінансову допомогу. Торік ірландська економіка показала найвищі темпи зростання у всій Єврозоні: 4, 8 відсотка. А зараз індекс ділових настроїв, підрахований Markit Economics, досяг на острові максимуму за 15 років.

Несподівано різке покращення ділових настроїв, причому у всій Єврозоні, зафіксувала і Європейська Комісія. Відповідний індекс покращився в березні четвертий раз поспіль і тепер значно перевищує багаторічний середній показник. Відповідно до опублікованого 30 березня в Брюсселі повідомлення, настрої покращилися в усіх досліджуваних секторах: серед споживачів, в роздрібній торгівлі, в промисловості, у сфері послуг і в будівельній галузі.

Не просто хороший, а відмінний настрій панує на фондових ринках. За підрахунками агентства Reuters, минулі три місяці були найкращим за останні 17 років першим кварталом для найважливішого біржового індексу Єврозони Euro STOXX (він виріс майже на 19 відсотків) і кращим першим кварталом в історії німецького DAX (зростання приблизно на 22 відсотки).

23. Дайте визначення понять системи і оточуючого середовища та їх основних особливостей. Охарактеризуйте первинну класифікацію систем.

Система — це щось ціле, створене з окремих частин і елементів для цілеспрямованої діяльності. Ознаки системи характеризуються:
безліччю елементів;

· єдністю головної мети для всіх елементів;

· наявністю зв'язків між елементами;

· цілісністю і єдністю елементів;

· структурою та ієрархічністю, відносною самостійністю;

· чітко вираженим управлінням.

Система може бути досить складною. Для аналізу такого роду систем доцільний їхній поділ на ряд підсистем. Підсистема — це набір елементів, що представляють автономну усередині системи галузь (наприклад, економічна, організаційна, технічна підсистеми).
Властивості систем:

· система прагне зберегти свою структуру (ця властивість заснована на об'єктивному законі організації — законі самозбереження);

· система має потребу в управлінні (існує набір потреб людини, тварини, суспільства, великого соціуму);

· у системі формуються складні зв'язки в залежності від індивідуальних властивостей її елементів і підсистем (система може мати властивості не властивих їй елементів, і може не мати властивостей своїх елементів);

· кожна система має вхідний вплив, систему переробки (обробки), кінцеві результати (вихід) і зворотний зв'язок;
на вході система зазнає впливу з боку середовища, а через вихід вона впливає на зовнішнє середовище.

Поняття “середовище”, в усьому різноманітті його форм і видів, є провідним при розгляді проблем взаємодії живої природи та її оточення.
Поширене в літературі (переважно публіцистичній) поняття “оточуюче середовище”, яке дехто вважає синонімом поняття “навколишнє середовище”, слід використовувати з доповненням кого або що воно оточує. Наприклад, “оточуюче людину середовище”, “оточуюче підприємство середовище” або “оточуюче нас житлове середовище”, що буде більш правильним з точки зору семантики української мови.

“Оточуюче людину середовище” як аналог середовища існування (життєдіяльності) людини, розуміючи під ним цілісну систему взаємопов’язаних природних і антропогенних об’єктів і явищ, в яких проходять праця, побут і відпочинок людей. Вона включає в свій склад різноманітні природні, соціальні та штучно створені (антропогенні) чинники фізичного, хімічного та біологічного походження, що прямо чи опосередковано впливають на життя і діяльність людини. Виходячи з цього, ми пропонуємо розглядати наступні типи середовища (як навколишнього, так і оточуючого людину): природне, соціальне та антропогенне.

В структурі природного середовища, яке включає в себе усю сукупність навколишніх для людини (або іншої живої істоти) об’єктів живої та неживої природи ми пропонуємо розглядати наступні підтипи: абіотичне, біогенне та географічне.

До абіотичних належать хімічні (газові складові атмосферного повітря, хімічний склад водойомів, грунтів) та фізичні (або кліматичні) фактори (температура, вологість, інтенсивність сонячного випромінювання.). Біотичні, або біогенні, фактори - це прямий чи опосередкований вплив живих організмів як один на одного, так і на довкілля. Географічне середовище – частина географічної оболонки, в якій безпосередньо взаємодіють природа й людина. Географічне середовище – необхідна умова для життєдіяльності суспільства, джерело основних ресурсів.
В структурі соціального середовища пропонуємо виділяти такі підтипи: соціально-психологічне, культурне, наукове, політичне, рекреаційне та інші. Серед яких особливе місце відводиться соціально-економічному середовищу, тому що воно є перехідним до природно-антропогенного розвинутого середовища, яке таким чином поєднує в собі окремі елементи усіх типів навколишнього середовища.
Антропогенне середовище за своєю структурою є найбільш складним в порівнянні з іншими типами довкілля. Це пов’язано з величезним різноманіттям форм діяльності людини в навколишньому середовищі. Але в найбільш загальному вигляді ми виділяємо в його складі лише широко вживані підтипи: архітектурне (внутрішньоквартальне і житлове), населених місць (міських і сільських), а також виробниче (промислове і аграрне). Усі вони разом складають навколишнє для людини антропогенне середовище, яке деколи називають також техногенним середовищем (або артеприрода, за М.Ф. Реймерсом).

24. Охарактеризуйте форми викладу лекції. Мову лектора. Темп лекції.

Навчальна лекція (лат. lectio — читання * — логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів.

За способом викладу навчального матеріалу виок­ремлюють такі види лекції: проблемні лекції, лекції-візу-алізації, бінарні лекції, або лекції-дискусії, лекції із зазда­легідь запланованими помилками, лекції-прес-конферен-ції (А. Алексюк*.

Проблемна лекція належить до активних методів на­вчання. На відміну від інформаційної лекції, на якій сту­денти отримують готову інформацію, яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подається як неві­доме, яке необхідно «відкрити». В умові по­даної проблемної задачі є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації прин­ципу наочності. Викладач на такій лекції використовує демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі виступають но­сіями змістовної інформації.

Бінарна лекція, або лекція-дискурс, є продовженням і розвит­ком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох виклада­чів. Моделюються реальні ситуації обговорення теоретич­них і практичних питань двома спеціалістами, наприклад представниками двох різних наукових шкіл чи теоретиком і практиком.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками пе­редбачає визначену кількість типових помилок змістово­го, методичного, поведінкового характеру. Завданням сту­дентів є фіксування цих помилок на полях конспекту впродовж лекції. На розбір помилок викладач відводить 10—15 хвилин. Така лекція одночасно виконує стимулю­ючу, контрольну і діагностичну функції.

На лекції-прес-конференції викладач пропонує студен­там письмово поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох — трьох хвилин студенти формулю­ють запитання і передають їх викладачеві. Така лекція чи­тається як зв'язний текст, у процесі якого даються відпо­віді на запитання.

Необхідно зважати також на темп читання лекції. При надто швидкому темпі студент не встигає стежити за роздумами викладача й записувати важливі положення лекції. Якщо ж темп надто повільний, то студенти відволікаються. У процесі читання лекції важливо активізувати розумо­ву діяльність студентів. Для цього використовують різнома­нітні прийоми: запитання, у т. ч. риторичні; уміння викли­кати у студентів сумнів; поєднання теоретичних положень з важливою для студентів практикою; використання у викладі найновіших відкриттів та здобутків науки; забезпечення студентів мікроконспектом до наступної лекції, який готував би їх до її сприймання, розуміння і здійснен­ня обміну думками у «спровокованій» дискусії; проведення «блискавичного» дослідження методом «мозкового штур­му» та створення на лекції проблемних ситуацій тощо.

Високий професіоналізм майстерності лектора складається з багатьох чинників.
1. У промові слід уникати монотонності, яка втомлює людини і присипляє його увагу та інтерес. Тому треба варіювати інтонацію, силу голосу, темп викладу.Мова лектора повинна бути не тільки переконливою, доказової, а й емоційної.
2. Матеріал слід викладати в доступній формі, причому уникати двох крайнощів: книжкового стилю викладу та розмовно-побутового. Лектору потрібно бути самим собою, говорити своїми словами, а не складати промову з чужих оборотів і книжкових фраз. Можна одне і те ж сказати по-різному.
3. Виразність мовлення, образність мови, вдалі висловлювання, порівняння, афоризми, гумор сприяють натхненню, інтелектуальному підйому. Невиразне вимова, сухість, безбарвність лекції ведуть до збоїв в лекційному спілкуванні.
4. Неприпустимо механічне читання заздалегідь підготовленого матеріалу, коли текст володіє лектором. Живе спілкування з аудиторією, діалог сприяють повноцінному спілкуванню. Частіше використовується питально-відповідна форма подачі матеріалу. Існують прийоми прихованого і відкритого діалогу. Прихований діалог існує, коли сам же лектор відповідає на поставлені питання. Відкритий діалог існує, коли висловлюються самі студенти: «А як ви думаєте,...? Як пояснити...? Які доводи приведете на захист...?»Можна використовувати прийом персоніфікації: «Уявіть собі, що Ви...».
5. Лекцію слід читати, спостерігаючи, як засвоюється матеріал слухачами, реагуючи на їхні репліки, рух очей.
6. Мова повинна перериватися паузами. Роль пауз у лекційному спілкуванні полягає в наступному:
а) пауза потрібна для ефективного засвоєння матеріалу, тому що максимальна тривалість уваги слухача - 20 хвилин;
б) паузи - це засіб мобілізації уваги для повідомлення виведення, важливого факту.

25. Охарактеризуйте методи конкуренції за сировинні ресурси.

За методами здійснення конкурентної боротьби існують такі види конкуренції, як цінова й нецінова.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача (покупця). Така конкуренція передбачає продаж однорідних і приблизно однакових за якістю товарів і послуг за більш низькими цінами ніж у конкурентів з метою залучення більшості покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку. У такій конкурентній боротьбі перемагає той товаровиробник, який шляхом зменшення витрат виробництва завдяки впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню продуктивності праці домагається нижчої ніж ринкова ціна вартості свого товару без істотної зміни його якості. Цінові методи конкуренції були поширені на ранніх етапах підприємницької діяльності. В сучасних умовах такі методи конкуренції застосовуються дуже рідко. Зустрічається в основному прихована цінова конкуренція, коли впроваджується новий товар зі значно кращими якостями, а ринкова ціна підвищується незначно, що рівноцінно продажу товару за зниженими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживачів (покупців) методами підвищення якості й надійності товарів, поліпшення їх асортименту та сервісного обслуговування споживачів, надання кредиту для покупців, реклами тощо. Така конкуренція Грунтується на технічних перевагах, впровадженні нововведень, наефективніших методах збуту товару тощо. В сучасних умовах на Заході нецінова конкуренція набуває дедалі більшого поширення. її ведуть, як правило, олігополії.

26.Поясніть узгодженість відкритих систем із середовищем. Охарактеризуйте інтегерентність економічних систем та її визначальні риси в різних країнах.

Система - це набір взаємопов'язаних і взаємозалежних частин, складених у такому порядку, який дозволяє відтворити ціле.

Відкрита система передбачає динамічну взаємодію з навколишнім світом. Організації одержують сировину і людські ресурси з зовнішнього середовища. Вони залежать від зовнішніх клієнтів і замовників, які споживають їх продукцію. Банки, які активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, відкривають депозити, звертають їх у кредити і інвестиції, використовують отриманий прибуток для підтримання розвитку, виплати дивідендів та сплати податків. На рис. 3.1 представлена промислова організація як відкрита система. На вході системи - надходження матеріалів, робочої сили, капіталу. Технологічний процес організовується для переробки сировини в кінцевий продукт Кінцевий продукт, у свою чергу, продається замовнику. Фінансові установи, робоча сила, постачальники і замовники, уряд - всі є частиною зовнішнього середовища.

Всі системи мають вхід, трансформаційний процес і вихід. Вони одержують сировину, енергію, інформацію, інші ресурси і перетворюють їх в товари і послуги, прибуток, відходи і т. п.

Принципове значення для функціонування організацій має зворотний зв'язок. Відкриті системи постійно отримують інформацію з зовнішнього середовища. Це допомагає пристосуватися і дозволяє робити коректувальні дії по виправленню небажаних відхилень параметрів системи. Тут під зворотним зв'язком розуміється процес, що дозволяє отримувати приплив в систему інформації або грошей для модифікування виробництва продукції або налагодження випуску нової продукції.

27. Охарактеризуйте закономірності та принципи дидактики вищої школи.

Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Об'єктивні закономірності навчання:

1. Виховний і розвивальний характер навчання. У про­цесі навчання у вищому навчальному закладі студенти за­своюють знання, і на цій основі у них формуються науко­вий світогляд, моральні, трудові, естетичні, фізичні якос­ті, відповідне ставлення до процесу навчання.

2. Зумовленість навчання суспільними потребами. Ко­жен етап розвитку людської цивілізації передбачає певний рівень вихованості і освіченості членів суспільства, що за­безпечується їх навчанням.

3. Залежність результатів навчання від умов, в яких відбувається навчальний процес. Йдеться про навчально-матеріальну базу (кабінети, майстерні, їх оснащення при­ладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидак­тичними матеріалами тощо).

4. Врахування реальних навчальних можливостей сту­дентів.

5. Рівень активності студента.

6. Цілеспрямована взаємодія викладача, студента і ви­учуваного об'єкта.

Суб'єктивні закономірності навчання. Вони зале­жать від особливостей діяльності викладача, його харак­теру тощо. Сутність їх в тому, що поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність сту­дентів спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними; навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, покладених в їх осно­ву; міцному засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в си­стему вже засвоєного раніше змісту; опанування складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності, що входять до складних, і від готовності визначити ситуацію, в якій ці дії можуть бути виконані; рівень і якість засвоєння знань студентів зале­жать від урахування викладачем ступеня значущості для них засвоюваного змісту; використання варіативних за­вдань передбачає застосування знань у важливих для сту­дентів ситуаціях, що сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію.

Принципи (лат. principium - початок, основа) навчання — ос­новні положення, що визначають зміст, організаційні форми і ме­тоди навчальної роботи.

До загальнодидактичних принципів належать:

1. Принцип науковості. Його сутність полягає в тому, що всі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні.

2. Принцип системності і послідовності навчання. Він зорієнтований на системне і послідовне викладання і вивчення навчального матеріалу.

3. Принцип доступності навчання. Успішність та ефек­тивність навчання визначається відповідністю його змісту, форм і методів віковим особливостям студентів, їх можливостям.

4. Принцип зв'язку навчання з життям. Він ґрун­тується на об'єктивних зв'язках науки і виробництва, теорії і практики.

5. Принцип свідомості і активності у навчанні. Цей принцип визначає головне спрямування пізнавальної діяльності студентів та управління нею.

6. Принцип наочності у навчанні («золоте правило» ди­дактики).

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і нави­чок. Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовне засвоєння фактів, понять, ідей, правил, глибоке ро­зуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків між ними і в середині них.

8. Принцип індивідуального підходу. Він дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному студен­тові оволодівати навчальним матеріалом по-своєму, зва­жаючи на рівень розвитку, знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, волі, працездат­ності.

9. Принцип емоційності навчання. У процесі пізна­вальної діяльності в студентів виникають певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або перешкоджати йому.

Ці особливості передбачають дотримання специфічних принципів навчання:

1. Принцип єдності наукової і навчальної діяльності кафедр і викладачів. Він зумовлений передусім специфі­кою вищої освіти, яка полягає в єдності наукових досліджень і навчальної діяльності

2. Принцип участі студентів у науково-дослідній ро­боті. Здобутий у ви­щому навчальному закладі досвід дослідження допома­гає згодом ставити і розв'язувати творчі завдання на ви­робництві.

3. Принцип органічної єдності теоретичної і практич­ної підготовки студентів. 4. Принцип урахування особистих можливостей кож­ного студента.

28. Проаналізуйте глобальну еволюцію екологічних процесів (тут все що я могла знайти в Інтернеті)

Екологічні процеси – це зміни стану у часі. До основних процесів, які є предметом екологічних досліджень, належать зміни кількості біомаси організмів у часі, зміни структури систем, рух енергії. Одним з прикладів вивчення динаміки процесів є визначення народжуваності та смертності виду. Це стосується і людського суспільства. Погіршення демографії, зокрема перевищення смертності над народжуваністю в сучасній Україні, є наслідком складних соціальних і екологічних процесів, які вимагають негайного вивчення і втручання.

Біомаса є одним з найдавнішніх джерел енергії, однак її використання до недавнього часу зводилося до прямого спалювання при відкритому вогні або в печах і топках з відносно низьким к.к.д. Під біомасою розуміються органічні речовини, які утворюються в рослинах в результаті фотосинтезу і можуть бути використані для отримання енергії, включаючи всі види рослинності, рослинні відходи сільського господарства, деревообробної та інших видів промисловості. У більш широкому розумінні до біомаси відносять також побутові й промислові відходи не завжди рослинного походження, але для яких характерні однакові принципи їх утилізації.

Використання біомаси для отримання енергії на основі сучасних технологій є екологічно значно більш безпечним в порівнянні з енергетичним використанням традиційних органічних ресурсів, таких як вугілля.

Демографічна проблема - сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.

29. Розкрийте суть моделювання систем, поняття моделі, їх типів та основні вимоги до них. Що таке графічні моделі складу і структури систем. Охарактеризуйте теорію графів і її застосування в економічних дослідженнях.

Моделювання - це наукова теорія побудови і реалізації моделей, за допомогою яких досліджуються явища і процеси в природі і суспільному житті. Досліджуючи будь-яке явище (процес, об'єкт), ми будуєм у свідомості їх моделі. Ось чому по суті кожна наукова робота - це в основній частині моделювання: створення моделей в лабораторних установках, створення графічних моделей у вигляді схем і креслень, побудова математичних моделей.

Модель - це умовне зображення об'єкта, що відбиває його найістотніші характеристики, які необхідні для проведення дослідження.

Основні типи моделей. Натурні моделі. У разі натурного моделювання оригінал (об’єкт) і модель тотожні. Такі моделі широко використовуються в техніці з метою випробувати окремі види продукції чи агрегатів: на стадії складання певну частину виробів (електронних мікросхем, двигунів, автомобілів тощо) піддають тестуванню.

Фізичні моделі. Фізичне моделювання передбачає, що об’єкт і модель мають однакову фізичну природу. Саме такими є, скажімо, літак і його геометрична модель. На цій підставі за результатами продування моделі в аеродинамічній трубі роблять висновки про аеродинамічні якості літака. Зв’язок між характеристиками літака та його моделі встановлюється згідно з теорією подібності.

Аналогові моделі. Аналогове моделювання ґрунтується на аналогії явищ, що мають різну фізичну природу, але описуються однаковими математичними рівняннями. Найпростіший приклад: вивчення механічних коливань за допомогою електричної схеми, фізичні процеси в якій описуються тими самими диференціальними рівняннями, що й коливання.

Знакові моделі. У знаковому моделюванні моделями є знакові утворення деякого виду. Розглядають вербальні моделі, схеми, графи, графіки, креслення, математичні вирази, формули тощо, причому знакові утворення та їхні елементи завжди задаються разом із тими законами (правилами), відповідно до яких ними можна оперувати.

Математичні моделі. Найважливішим видом знакового моделювання є математичне моделювання, коли моделі будуються (описуються) засобами математики і логіки.

У загальному випадку під час побудови моделі потрібно враховувати такі вимоги:

- незалежність результатів розв'язання задач від конкретної фізичної інтерпретації елементів моделі.

- змістовність, тобто здатність моделі відображати істотні риси і властивості реального процесу, який вивчається і моделюється;

- дедуктивність, тобто можливість конструктивного використання моделі для отримання результату;

- індуктивність — вивчення причин і наслідків, від окремого до загального, з метою накопичення необхідних знань.

Графічна модель системи - зображення модельованої системи за допомогою наочних геометричних засобів. У широкому сенсі до графічних моделей відносять досить різноманітні об’єкти: 1) блок-схеми, в яких графічні елементи (прямокутники, ромби, овали та інші плоскі фігури і стрілки, що їх з’єднують) використовуються для відображення причинно-наслідкових, часових і просторових зв’язків між елементами модельованої системи; 2) моделі теорії графів; плоскі графи завжди можна зобразити за допомогою стандартних графічних засобів (цей спосіб навіть має певні переваги над аналітичним, зокрема доступність, наочність, хоча й незручний у разі великої розмірності, використання комп’ютерів і застосування деяких алгоритмів); 3) різноманітні геометричні площинні конструкції.

З поняттям графу зазвичай пов’язують його графічне представлення, при якому він зображується як множина точок, деякі з яких з’єднані лініями. Але граф відрізняється від геометричних конфігурацій (скажімо, фігур, які також складаються з точок та ліній) тим, що в графі несуттєві відстані між точками, форма з’єднувальних ліній та кути між ними. Важливо лиш те, чи з’єднана дана пара точок лінією, чи ні. Тому граф іноді називають топологічним об’єктом, тобто об’єктом, властивості якого не змінюються при розтягуванні, стисненні та викривленні. За цією ж причиною (важливим є тільки наявність або відсутність з’єднань) граф – об’єкт дискретний і може бути заданий двома дискретними множинами: множиною точок, які будемо називати вершинами, та множиною ліній, які з’єднують деякі вершини. Лінії будемо називати ребрами.

Поширення набуває метод побудови аналітичного графа, в основу якого покладено ідею методу " дерева цілей", або " дерева рішень".

Повний граф показників використовують для розрахунку кількісних значень різних показників, які є вимірниками значень факторів досягнення цілей. Кожен з базових показників основного графа у подальшому подається власною сукупністю показників, залежність між якими і базовим показником відома. Завдання полягає в тому, щоб на основі відомого приросту базового показника розрахувати прирости показників-факторів, від яких він залежить.

Таке завдання може бути розв'язане двома способами:

• за допомогою експертних оцінок важливості показників;

• без використання експертних оцінок. Формалізоване та графічне вираження базового показника

рентабельності виробничих активів подано у табл. 2.8.

Використання аналітичного графа дає змогу раціонально організувати аналітичний процес і визначити центри формування проміжних та кінцевих аналітичних результатів.

30. Дайте визначення поняття природного критичного капіталу.

У зв'язку з проблемою можливості заміни природного капіталу на штучний виникла концепція критичного природного капіталу. Критичний природний капітал – та частина природно-ресурсного потенціалу, яка виконує ландшафтоутворювальну та кліматоутворювальну функції, забезпечує збереження біорізноманіття та загальне відновлення природно-ресурсного потенціалу. Це ті необхідні для життя природні блага, які неможливо замінити штучним шляхом: ландшафти, рідкісні види рослин і тварин, озоновий шар, глобальний клімат і т.д. Є і цілий ряд естетичних якостей навколишнього середовища, які також незамінні. Критичний природний капітал необхідно зберігати при будь-яких варіантах економічного розвитку. Інша частина природного капіталу може бути замінена штучним. Це стосується відновлюваних природних ресурсів і частини невідновних кінцевих природних ресурсів (заміна нафти, газу, вугілля на сонячну енергію і т.д.).

З урахуванням критичного природного капіталу співвідношення сталого розвитку може бути доповнено обмеженням на вичерпання в часі критичного природного капіталу:

Співвідношення сталого розвитку з урахуванням критичного природного капіталу

де N - природний капітал;

Nc - критичний природний капітал;

Ns - природний капітал, який можна замінити штучним.

31. ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПРИКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЙ

Транскордонне співробітництво полягає у будь-яких спільних діях, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або органами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей.

Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.

Основними інституційними формами транскордонного співробітництва є наступні:

- «Робочі спільноти», які базуються на певних угодах, мають обмежені можливості і рідко включаються в європейські програми розвитку прикордонних територій;

- Установчі договори, що слугують для виконання певних програм;

- Євро регіони [19, с. 11].

Досвід демонструє, що ключовими факторами в розвитку спільних структур для транскордонного співробітництва є наступні:

- Спільні структури можуть бути засновані лише у відповідності до потреб тривалого та різнобічного співробітництва. Вони не повинні бути першим кроком у розвитку співробітництва.

- Спільні структури, які мають повноваження приймати рішення, повинні складатися з рівного представництва партнерів по обидва боки кордону.

- Кожна форма співробітництва, а також часто географічні умови території, впливають на практичне вирішення проблем розвитку регіону [19, с. 14].

Рекомендовані етапи розвитку транскордонного співробітництва:

- вивчення існуючих зв'язків між партнерами;

- визначення стратегії розвитку;

- розробка і забезпечення програм розвитку,

- моніторинг і оцінка.

Єврорегіон - це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності, у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права, для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону.

Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх або багатосторонніх угод для розв'язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами [22, с. 46].

Правові засади розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (995_106) (Україна приєдналася до Конвенції у 1993 році), Європейською хартією місцевого самоврядування (994_036) (ратифіковано Верховною Радою України у 1997 році).

Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до вимог актів законодавства, зокрема Законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР), «Про місцеві державні адміністрації» (586-14), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (959-12), Указу Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» (341/2001) та Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами, їхніми державами-членами та Україною (998_012), інших міжнародних договорів України [8, с. 123].

Також можна виділити перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей відносять правові аспекти функціонування єврорегіонів:

- створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;

- правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;

- керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть заміняти собою органи влади, що діють на території кожного з його членів [10, с. 57].

Другу групу особливостей можна охарактеризувати як політичну. В цьому плані єврорегіони:

- не діють проти інтересів національної держави;

- вони не є наддержавними утвореннями;

- у своїй діяльності не замінюють зовнішньополітичні функції держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами.

Третя група особливостей - історичні. У переважній більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Інколи до складу єврорегіонів входять території, які у більш чи менш віддаленому минулому мали так званий «спірний статус», тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон.

Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані з національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів проживають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.

П'ята група особливостей зумовлена тим, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн. Шоста група особливостей полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв'язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин. Сьома група визначається наявністю чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у між територіальному розподілі праці, у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в галузях науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону виступає визначення спільної стратегії просторового розвитку [16, с. 12]. Отже, єврорегіон є однією з найбільш ефективних форм транскордонної співпраці в Європі, включно Центральної Європи та України. Існуючі інституційні, правові та організаційні моделі побудови єврорегіонів, є вже давно апробованими на решті території європейського континенту, і демонструють, що залучення певної території до діяльності єврорегіону, а також до процесів транскордонного співробітництва взагалі, є шансом для вирішення традиційних проблем соціально-економічного розвитку, налагодження співпраці з партнерами по інший бік кордону, залучення інвестицій та налагодження міжлюдських контактів між різними етнічними групами населення.

32. Дайте визначення системи з управлінням. Розкрийте роль теорії автоматичного регулювання та кібернетики у розвитку сучасної теорії управління за Н. Вінером та Ешбі.

Система керування, також Система управління (англ. control system) — систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети. Об'єктом системи керування можуть бути як технічні об'єкти так і люди. Об'єкт системи керування може складатися з інших об'єктів, які можуть мати постійну структуру взаємозв'язків.

Системи керування за участю людей як об'єктів управління часто називають системами менеджменту.

Технічна система керування — пристрій або набір пристроїв для маніпулювання поведінкою інших пристроїв або систем.

Об'єктом керування може бути будь-яка динамічна система чи її модель. Стан об'єкта характеризується деякими кількісними величинами, що змінюються в часі, тобто змінними стану. В технологічних процесах у ролі таких змінних може виступати температура, густина, в'язкість сировини або механічні переміщення (кутові або лінійні) і їхня швидкість, електричні змінні, температура технологічного обладнання, у бізнес-процесах — курс цінних паперів тощо. Аналіз і синтез систем керування проводиться методами спеціального розділу математики — теорії керування.

Системи керування поділяють на два великі класи:

· Автоматизовані системи управління (АСУ) — працюють за участю людини в контурі керування;

· Системи автоматичного керування (САК) — працюють без участі людини в контурі керування.