Релігійна філософія (неотомізм, персоналізм,тейярдизм та ін.).

Сучасна релігійна філософія не є єдиним цілим. Під впливом різних віросповідань вона розподіляється на ряд філософських шкіл, концепцій, доктрин, типів мислення. Виходячи з цього можна говорити про християнську, іудаїстську, мусульманську, буддійську, ламаїстську та інші релігійні філософії.

Релігійна філософія вже за визначенням поєднує всі проблеми з вченням про Бога, як досконале буття, абсолютну реальність, чия вільна воля простежується в історії та культурі. Проблеми розвитку гуманізму пов’язані з історією розвитку християнської релігії. Усі питання етики, естетики, космології проглядаються через призму християнського вчення. Велику роль відіграють у релігійній філософії проблеми поєднання Віри і Розуму, науки і релігії, можливості синтезу філософії, теології та науки при визначальному впливі теології. Центральна проблема сучасної релігійної філософії – проблема людини.

Неотомізм. Найбільш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, є філософія неотомізму, заснованого на вченні італійського теолога Фоми (Томмазо) Аквінського (1225-1274), його теологічне вчення, яке Енциклікою Папи Льва ХІІІ (1879) визнано єдино істинною філософією, що відповідає усім християнським догматам. Представники цього філософського напрямку: французи Жак Маритен, Етьєн Жільсон, Юзеф Бохенський, австрієць Густав Веттер, поляк Керел Войтила – Папа Іван-Павло ІІ та ін.

Неотомізм – об’єктивно-ідеалістичне вчення, офіційна філософська доктрина католицизму, що виникло у середині ХІХ ст.

Неотомізм відродив і модернізував схоластичне теологічне вчення томізму, його основні принципи та постулати. Основний томістський принцип, який взятий за основу і сучасним неотомізмом, – це «філософія – служниця богослов’я. У «Католицькому словнику» про це зазначено: філософія є такою тому, що «по-перше, вона прокладає дорогу для віри, встановлюючи, наприклад, духовну природу душі, буття Бога тощо; тому, що, хоч вона і не може довести істини одкровення, вона може показати, що вони не є такими, а це явно суперечать розуму..».

У католицькій філософській доктрині є вісім способів доведення буття Бога, п’ять з них обґрунтував Ф. Аквінський. Сучасні неотомісти доповнили розробку Фоми Аквінського ще трьома доведеннями буття Бога, а саме:

6) психологічним (наявність Бога у свідомості доводить те, що він є насправді. Бо якщо є Бог у свідомості, то він є також і в дійсності);

7) моральним (чому всі люди мають ідентичні моральні принципи? Тому, що Бог засновник світового морального порядку);

8) історико-юридичним (це доведення здійснюється на документально історичній основі – діяння Ісуса Христа, як Сина Божого, його вчення, народження, розп’яття, воскресіння тощо).

Персоналізм (лат. personalis – особистий) – течія в сучасній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність. Основний предмет дослідження в персоналізмі – творча суб’єктивність людини. Пояснити її можна тільки через її причетність до Бога. Людина завжди особистість, Персона. Її сутність – у її душі, що фіксує в собі космічну енергію. Душа самосвідома, самонаправлена. Люди живуть роз’єднано і впадають у крайність егоїзму. Інша крайність – колективізм, де особистість нівелюється, розчиняється в масі. Персоналізований підхід дозволяє відійти від названих крайностей, виявити щиру сутність людини і відродити її індивідуальність. Шлях до індивідуальності проявляється через розуміння себе як неповторної унікальної суб’єктивності. Історія і суспільство розвиваються через особистість людини.

Основні проблеми персоналізму – це питання волі та морального виховання людини. Якщо особистість прагне до Бога, чи, що те ж саме, до добра і досконалості, вона знаходиться на правильному шляху. Моральне самовдосконалення, правильне моральне і релігійне виховання – це шлях до суспільства гармонічних особистостей. Особистість стає персоною в процесі комунікації, активного діалогу з іншими людьми. Звідси важливість комунікації як «залучення» людей до перетворення світу.

Тейярдизм – напрям філософії, який пропонує поєднати наукову ідею еволюції з елементами модернізованої християнської містики; концепція тейярдизму – складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму. Засновником тейярдизму є французький теолог і філософ, священик-єзуїт, один засновників теорії ноосфери П'єр Тейяр де Шарден.