Друга група

· Зернівка поздовжньої борозенки не має

· Зерно простає одним зародковим корінцем

· У колотку розвивається і плодоносить верхня квітка, а нижня редукується

· Стебла порожнисті

· Є тільки ярі форми

· Вибагливість до теплоти нижча

· Вибагливість до вологи менша

· Рослини короткого світлового дня

· Розвиток на початкових фазах повільний

2. Морфологічні особливості зарнових культур.

Усі зернові культури родини злакових мають багато спільного у морфологічній будові органів.

Коренева система злаків - мичкувата, не має головного корення. Проте серед численних тонких корінців розрізняють корінцці, які розвиваються безпосередньо з насіння і утворюють так звану зародкову або первинну, кореневу систему, та корінці, що закладаються у вузлі кущення і формують вузлову, або вторинну кореневу систему.

Мичкувате коріння злакових рослин розміщується переважно в одному шарі грунту на глибині до 40 см, а деякі корінці проникають у грунт на глибину до 1 м, а окремі – до 1, 5 – 2 м.

Фізіологічна активність кореневої системи залежить від виду рослин. Наприклад, в озимого жита і вівса вона висока, легко засвоює елементи живлення з важкорозчинних сполук грунту; у пшениці особливо ярої, - недомтатня і потребує у грунті легкорозчинних сполук позитивних речовин.

Стебло у злакових рослин – соломина. У хлібів першої групи, а також у проса й рису вона являє собою циліндричну трубку з порожниною в середині, висотою 1 – 1, 5 м; у кукурудзи соломина досягає висоти 3 – 5 м. у більшості рослин стебло розділяється стебловими вузлами з поперечними перегородками на 5 – 7 міжвузлів може досягати 20 – 25 і більше. Темп росту міжвузлів різні: друге міжвузля росте швидше і тому довше за розмірами, ніж перше, третє росте інтенсивніше і більше, ніж попереднє і т. д.

Листок лінійної форми, складається з двох частин: нижньої – листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло, і верхньої листкової пластинки. Між піхвою і пластинкою з внутрішнього боку листа є тонка плівка – язичок, який щільно прилягає до стебла і захищає нижню його частину від затікання води та проникнення збудників хвороб; із зовнішнього з обох боків – так звані вушка (ріжки), які частково або повністю охоплюють стебло.

Листкова поверхня – основний орган фотосинтезу у рослин.

Зернові злакові рослини утворюють кілька типів суцвіть – колос (пшениця, жито, ячмінь) волоть – (овес, просо, рис), а в кукурудзи на одній рослині утворюється два суцвіття: чоловіче (тичинкове) – волоть (султан) і жіноче (маточкове) – качан.

Колос складається з колосового стрижня, який поділяється на окремі членики. На виступах кожного членика розміщується один (у пшениці, житі) або три колоски (у ячменю), які складаються з квіток.

Основою волоті є вісь, яка розгалужується на бічні гілки. На кінцях гілок волоті сидять коломки.

Качан, який зверху вкритий листковими обгортками складається із стержня та колосків з жіночими квітами. Колоски вертикальними рядками розміщуються у комірках сткржня. Кількість рядків зерен на качані кукурудзи завжди парна.

В основі кожного колоска є дві колоскові луски різної форми і розміру. Між ними розміщуються квіти. Кожна квітка має дві квіткові луски – нижню і верхню. Нижня квіткова луска в астистичних хлібів несе на собі остюк. Між квцтковими лусками знаходиться маточка, яка складається із зв’язі з двома пірчастими приймочками, та трьох тичинок, за винятком рису, у якого їх шість.

Плід злакових рослин називається зернівною (зерном). У зернівці розрізняють три головні частини: оболонку, зародок та ендосперм. Ендосперм складається з двох шарів – зовнішнього, який утворюється із стінок завязі і називається плодовою оболонкою, і внутрішнього, що утворюється із стінок насінного зачатка і називається насінною оболонкою.

2. Особливості росту і розвитку злаків (наприкладі пшениці).

Під ростом рослини розуміють збільшення її маси незалежно від того, зарахунок яких органів воно відбувається; під розвитком – якісні зміни, які відбуваються у житті рослини від проростання насіння до утворення нового насіння.

Протягом вегетації зернові культури проходять такі фази росту: проростання, сходу, кущення, вихід у трубку, колосіння або викидання волотті, цвітіння, формування і достигання зерна. За початком фази вважають той день, коли вона відмічається приблизно у 10% рослин, за повну фазу – коли її ознаки проявляються у 75 – 80% рослин.

Проростання насіння. Висіяне у грунт насіння за сприятливих умов проростає. Процес починається з поглинання насінням води (набубнявіння).

Насіння пшениці, жита, тритікалів, ячменю для нового набубнявіння вбирає води 48 – 60% власної маси, кукурудзи, рису – 30 – 40%, проса, сарго – 26 – 30%. У процесі набубнявіння в насінні в сотні разів підвищується активність ферментів, за допомогою яких білки, жири, вуглеводи перетворюються у водорозчинні, диступні зародку речовини. На третьому етапі зародок вбирає ці речовини і починається проростання насіння. Коли над поверхнею грунту з’являється перший листок настає перша фаза сходів.

Мінімальна температура проростання насіння хлібів першої групи становить 1—3°С, другої — З—7°С (мінімальні темпера­тури для появи сходів на 2—3°С вищі). Оптимальна температура проростання насіння хлібів першої групи становить 18—23°С, другої 23—30°С, а максимальна — відповідно ЗО—33°С і 35— 40°С. Насіння добре проростає тільки при вільному доступі кисню повітря. Якщо він обмежений, наприклад, у перезволоженому і дуже ущільненому грунті, процеси проростання пригнічуються.

Після утворення на рослині 3—4 листків починається фаза кущення — формування бічних пагонів з підземних стеблових вузлів і ріст вторинних коренів.

Через 20—25 днів після настання фази кущіння починає розростатись нижнє міжвузля і стебло росте вгору. Цю фазу називають початком виходу у трубку, і триває вона 25—30 днів, співпадаючи з періодом максимального накопичення органіч­них речовин, поглинання елементів живлення і води. Під час розростання останнього (верхнього) міжвузля з піхви верхнього листка з'являється суцвіття, що свідчить про початок фази коло­сіння або викидання волоті у культур з суцвіттями-волотями.

Через 3—5 днів після колосіння починається фаза цвітіння. За особливостями запилення жито, кукурудза, сорго належать до перехреснозапильних культур, а пшениця, ячмінь, просо, рис — до самозапильних.

Після запліднення із зав'язі формується зернівка. Форму­вання триває 12—16 днів, і наприкінці фази в зернівці нагромаджується 25—30% сухих речовин. Коли формування закінчується і ріст зернівки припиняється, починається інтен­сивне накопичення нею поживних речовин, тобто почина­ється наливання зернівки. При вологості 60—65% вміст зернівки набуває вигляду молочно-білої рідини. Цей стан називають молочною стиглістю зернівки, триває він 10—12 днів. Під кінець молочної стиглості вологість зернівки зменшується до 45— 40%, її вміст перетворюється спочатку в тістоподібну, а потім у воскоподібну масу — настає фаза воскової стиглості. Залежно від умов вона триває 6—12 днів. При зменшенні вологості зернівки до 35—30% можна починати роздільне збирання хліб­них культур.

Повна стиглість зернівок настає, коли вологість їх у південних районах знижується до 13—15, а в північних — до 17 – 20 %. Зернівка стає твердою, об’єм її зменщується, вона може осипатися із суцвіття.

4. Озимні злакові культури. Біологічні особливості та технологія вирощування (наприклад, озима пшениця).

Насіння пшениці починає проростати при температурі - 1 – 2 ⁰С. Сходи і частково кущення озимої пшениці відбувається восени, решта фаз відбувається ра весні і влітку наступного року. Фаза кущіння переривається зимовим періодом вимушеного спокою. Взимку при достатньому загартуванні пшениця витримує зниження температури грунту на глибині вузла кущіння до мінус 16—18°С, а її високо-морозостійкі сорти — до мінус 20°С.

За достатньої вологості грунту і при температурі 14—20°С сходи пшениці з'являються через 7—9 днів після сівби. Через - 12—15 днів після появи сходів починається кущіння. Восени воно припиняється, а навесні відновлюється, коли середньо­добові температури переходять за 4—5°С. До настання зими кожна рослина повинна мати 3—4 пагони. Через 25—30 днів після відновлення вегетації починається ріст стебла (стеблу­вання), який триває 25—30 днів. Після цього настає фаза коло­сіння, а через 3—5 днів — цвітіння. Через 12—15 днів після запліднення припиняється ріст зернівки в довжину, і настає фаза наливання і молочної стиглості зерна, яка триває 25-30 днів. Після цього настає фаза воскової стиглості, яка триває 6—12 днів, після чого зернівка досягає повної стиглості. Тривалість вегетації пшениці восени становить 45—55 днів, а навесні і влітку — 90—120 днів.

Озима пшениця вимоглива до вологи. При проростанні насіння вбирає води 50—55% власної маси. На формування одиниці маси сухої речовини вона витрачає 300—450 одиниць води (транспіраційний коефіцієнт, ТК). Протягом вегетації вологість грунту повинна бути в межах 65—80% НВ. Великої шкоди посівам завдає дефіцит вологи: під час кущіння — знижує кущистість, в період колосіння — цвітіння зменшує озерне-ність колоса, при наливанні зерна — зменшує масу 1000 зернин.

Пшениця добре росте на родючих грунтах з високим вміс­том гумусу (не менше 2%) і легкодоступних рослинам елемен­тів живлення. На формування 1 ц зерна з урахуванням соломи залежно від сорту і умов вирощування стебла пшениця виносить з грунту 3—4 кг азоту, 0, 9—0, 3 кг фосфору і 2—3 кг калію. Кращими для неї є чорноземні, каштанові, сірі і темно-сірі опідзолені грунти, середньосуглинкові за механічним складом, з нейт­ральною реакцією (рН 6, 5—7, 5). Погано пшениця росте на солонцюватих і кислих грунтах важкого механічного складу, схильних до запливання, та на ділянках, де застоюється вода.

Озима пшениця вимоглива до світла. За недостатнього освітлення вузол кущення формується близько до поверхні грунту, рослини погано загартовуються і тому мають низьку зимостійкість. Недостатнє освітлення навесні є причиною витягування нижніх міжвузлів і вилягання рослин. При недостатньому освітленні під час наливання і достигання зерна погіршується його якість, зокрема зменшується вміст у ньому білка і клейковини.

Селекціонери створили багато сортів пшениці інтенсивного типу з високими хлібопекарськими і макаронними якостями. Потенціал урожайності нинішніх сортів досягає 100 ц/га і більше. Інтенсивні сорти напівкарликового типу та середньо-високорослі: Одеська напівкарликова, Донецька 46, Донець­ка 5, Донська напівкарликова, Напівкарликова 3, Ольвія, Одеська 117, Мрія Херсона, Миронівска 27, Лютесценс 7, Миронівська 40, Киянка, Мечта, Обрій, Альбатрос одеський, Юннат одеський, Напівкарликова 49, Спартанка, Ювілейна 75 характеризуються підвищеною стійкістю до вилягання; високорослі сорти: Миронівська 808, Миронівська 25, Біло­церківська 18, Харківська 20 мають вищу зимо- і морозо­стійкість. Сорти МВ 17, Мирлебен, Поліська 87 мають низькі хлібопекарські якості і належать до кормових. Сорти твердої пшениці Айсберг одеський, Корал одеський, Парус мають високі макаронні якості.

Технологія вирощування пшениці. Суть технології полягає в оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту і розвитку рослин, розміщенні культури після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану урожайність, внесенні азотних добрив протягом весни і літа відповідно до даних ґрунтової і рослинної діагностики, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, хвороб і шкідників, застосуванні ретардантів проти вилягання, захисті грунтів від ерозії. Голов­ною особливістю інтенсивної технології є сівба пшениці із залишенням постійних технологічних колій, постійний біологічний контроль за станом рослин.

Місце в сівозміні. Кращі попередники пшениці в Степу України — чорні та зайняті пари, горох, при зрошенні люцерна; у Лісостепу — зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс; на Поліссі — зайняті та сидеральні (люпинові) пари, горох, рання картопля, льон. Дещо гіршими поперед­никами для озимої пшениці є кукурудза на силос та деякі стерньові, зокрема озима пшениця після чорного пару або багаторічних трав.

Система обробітку ґрунту при вирощуванні пшениці. Залежно під попередника та вологості грунту застосовують полицевий та безполицевий способи обробітку.

Коли орний шар містить менш як 20 мм продуктивної пологи, що часто спостерігається в посушливе літо, після таких попередників, як горох, кукурудза, ефективніший безполице-»ий (безплужний), або поверхневий, обробіток. При достат­ньому зволоженні грунту та ранньому збиранні попередника на забур'янених площах ефективніший полицевий обробіток грунту плугами з передплужниками.

Полицевий обробіток починають з лущення відразу після обирання попередника. Після стерньових попередників, як правило, проводять одне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину близько 6 см з одночасним кот­куванням кільчасто-шпоровими котками КК.Ш-6. Після підростання бур'янів проводять оранку плугами з передплуж­никами (ПЛН-5-35, ПЛН-6-35) у Лісостепу на глибину 20— 22 см, на Поліссі 16—18, у Степу 16—18 см.

На зайнятих парах, які рано звільняються від урожаю парозаймальних культур і дуже забур'янені кореневищними бур'я­нами (пирієм), а також після засмічених пирієм стерньових попередників проводять 2 дискування на глибину залягання кореневищ (10—12 см) та оранку з коткуванням після появи «шилець» пирію на глибину до 25 см. Якщо поля забур'янені коренепаростковими бур'янами (осотом та ін.), поле перший раз дискують на глибину 6—8 см, а вдруге лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) при відростанні розеток бур'янів на глибину 10—12 см. Оранку проводять на 25—27 см або на глибину орного шару.

Після збирання багаторічних трав, кукурудзи проводять дискування у взаємно перпендикулярних напрямах важки­ми дисковими боронами (БДТ-7 та ін.) або дисковими лущильниками і орють з одночасним коткуванням на глибину 25—27 см.

Оранку закінчують не пізніше як за 3—4 тижні до настання оптимальних строків сівби пшениці. При запізненні з оранкою грунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитись, що може спричинити розрив кореневої системи пшениці внас­лідок його осідання.

У посушливі роки оранку не проводять, бо на поверхню грунту вивертатимуться великі брили грунту. Тому замість оранки застосовують поверхневий обробіток, як правило, після гороху, люпину, кукурудзи, особливо на полях, чистих від багаторічних бур'янів. Суть його полягає у дво-, триразовому дискуванні на глибину загортання насіння. На півдні замість дискування грунт обробляють голчастими боронами (БИГ-3).

У південних степових районах, де поширена вітрова ерозія, застосовують безплужний обробіток грунту. Після збирання гороху, парозаймальних культур, стерньових попередників грунт обробляють голчастими боронами в агрегаті з культива­тором-плоскорізом ОПТ-3-5, а в разі потреби — з котком ККШ-6 на глибину 8—12 см. Якщо пшеницю висівають після кукурудзи або багаторічних трав, застосовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5 + БИГ-3 + З ККШ-6 або АКП-2, 5, БДТ-7 + БИГ-3, якими обробляють грунт на глибину 8—16 см.

Обробіток чорних парів починають восени після збирання попередника. На парах проводять 2—3 лущення та глибоку оранку плугами з передплужниками на глибину 27—30 см. Рано навесні проводять боронування і при появі бур'янів починають першу культивацію з боронуванням на глибину 10-12 см.

Протягом літа грунт утримують у розпушеному та чистому від бур'янів стані, застосовуючи культивації з боронуванням.

Основним завданням передпосівного обробітку грунту є створення сприятливого структурно-агрегатного складу посів­ного шару. Найкраще використовувати для цього комбіновані ґрунтообробні агрегати типу Європак-6000, РВК-3, 6, «Борекс» та інші, які за однин прохід виконують всі потрібні операції. Для передпосівного обробітку грунту можна використовувати парові культиватори (КПС-4, УСМК-5, 4 та ін.), обладнаніетрпіьчатими лапами. Культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1, 0, БЗСС-1, 0), а при недостатній вологості грунту — з коткуванням котками КК.Ш-6. Для кращого вирівнювання поверхні грунту обробіток проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння.

Система удобрення. Значне підвищення урожайності озимої пшениці після внесення добрив пояснюється тим, що у грунті поживні речовини перебувають у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність її кореневої системи недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує иисокі прирости урожаю на всіх ґрунтових відмінах.

При інтенсивній технології вирощування під пшеницю іастосовують мінеральні добрива, а органічні вносять під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на грунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2, 2%, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних грунтах — 20—25, дерново-підзолистих, сірих опідзолених — 30—35 т/га. Після стерньових попередників, як проміжні, можна висівати фіто-санітарні культури на зелене добриво — ріпак, гірчицю білу. Кореневі виділення цих рослин пригнічують розвиток збудни­ків хвороб і одночасно збагачують грунт органічною речовиною.

Мінеральні добрива слід вносити з розрахунку на заплано­вану урожайність. Особливу увагу звертають на внесення азотних добрив, щоб рослини були забезпечені азотом про­тягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне ж азотне живлення спричиняє переростання рослин восени, внаслідок чого вони втрачають морозо- і зимостійкість. Посіви при цьому загущуються, рослини затінюються через надмірне кущення, що знижує продуктивність фотосинтезу і сприяє ураженню їх хворобами. Урожайність пшениці при цьому зменшується так само, як і при нестачі азоту в грунті.

Обчислені або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив (90—120 кг/га фосфору і калію) вносять розкидачами НРУ-0, 5, 1РМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 аба КСА-3 під час основного обробітку грунту. При застосуванні середніх норм добрив потрібно брати до уваги грунтові відміни.

Наприклад, при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюватих грунтах норми калійних добрив різко змен­шують, а на легких підзолистих ґрунтах Полісся — збільшують. Норми внесення фосфорних добрив збільшують на дерново-підзолистих грунтах Полісся та на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вносять у період вегетації пшениці. Застосовують їх відповідно до даних ґрун­тової, листкової та тканинної діагностики та на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Найбільш рівномірно і достатньо рослини забезпечуються азотом при внесенні 30% обчисленої або середньої норми (ЗО— 60 кг/га) азоту у фазі кущення, 50% норми (60—90 кг/га) — у фазі трубкування та 20% норми (близько 30 кг/га) — на початку колосіння до наливання зерна. На бідних грунтах і після стерньових попередників азотні добрива слід вносити також під основний обробіток грунту — до 30 кг/га.

Підживлюють пшеницю азотними добривами за допомо­гою розкидачів або оприскувачів з постійних технологічних колій.

Мінеральні добрива вносять також одночасно з сівбою пшениці (у рядки): на чорноземних грунтах — лише фосфорні (10—15 кг/га), на бідних підзолистих - повне мінеральне добриво з розрахунку 10—12 кг/га азоту, фосфору і калію (нітрофоска, амофоска, нітроамофоска).

Підвищенню урожайності озимої пшениці сприяє застосу­вання мікродобрив — марганцю, молібдену, бору та ін. Дози внесення залежать від вмісту їх у грунті. Краще використову­вати збагачені мікроелементами гранульовані суперфосфати під час сівби пшениці (у рядки). Ефективні також мікро­елементи разом з азотними добривами у вигляді водних розчинів при підживленні пшениці.

Підготовка насіння до сівби, сівба. Важливою умовою одер­жання високих урожаїв пшениці є використання для сівби високоякісного насіння. З нього виростають здорові рослини з добре розвиненою кореневою системою, глибоким заляган­ням вузла кущіння, стійкі проти несприятливих умов вирощу­вання. Насіння має бути добірним, добре вирівняним за розміром, з масою 1000 зерен не менш як 40—45 г, схожістю 95%, чистотою 99%.

Проти хвороб насіння перед сівбою (за 2—3 тижні або З— 5 днів до сівби) протруюють: водними суспензіями протруй­ників з витратою 10 л/т води машинами ПС-10, ПСШ-5, «Мобітокс-супер» та ін. До водних суспензій додають плівко-утворювачі (ПВС-полівініловий спирт) — 0, 5 кг/т або натрієву сіль карбоксилметилцелюлози (NaКМЦ) — 0, 1—0, 2 кг на 1 тонну насіння. Цей спосіб підготовки насіння називають інкрустацією. Для протруювання використовують фунгіцидні протруювачі: байтан-універсал — 2 кг/т, фундазол — 2—3 кг/т, «Максим» 025 Р5, т. к. с, Винцит 8С 050, дивіденд 030 Р5, дерозал та інші.

Насіння сортів, схильних до вилягання, перед сівбою оброб­ляють (одночасно з протруюванням) препаратом тур (5 л роз­бавляють у 10 л води і обробляють цим розчином 1 тонну насіння). Висівають таке насіння у достатньо вологий грунт.

Оптимальні строки висівання насіння встановлено для кож­ної грунтово-кліматичної зони: на Поліссі — з 1 по 15, у Лісо­степу — з 5 по 20, у західних районах — з 5 по 25, гірських — з 1 по 10, у Степу — з 5 по 25 вересня; у Криму — з 15 вересня по 5 жовтня.

Враховуючи, що за інтенсивною технологією озиму пшеницю вирощують на більш родючих грунтах, після кращих попередників, її рекомендують висівати в другій половині оптимальних строків. При більш ранній сівбі посіви можуть перерости, що знизить їх морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви дуже пошкоджуються злаковими мухами.

Основний спосіб сівби пшениці — звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см. Як уже зазначалося, при висіванні пшениці залишають технологічні колії. Для цього у середній сівалці агрегату з трьох сівалок перекривають 6—7 та 18— 19 висівні апарати з тим, щоб при весняно-літньому внесенні добрив можна було користуватися розкидачами 1РМГ-4, РУМ-5 або 8-й та 17-й — при використанні розкидачів НРУ-0, 5, РМС-6 та обрискувачів ОВТ-1А, ОПШ-15, ОП-2000-2-01 та інших. Ширина колії в першому випадку становить 180 см з шириною смужок 45 см, у другому — відповідно 135 та 30 см.

На урожайність пшениці значною мірою впливає густота посівів. Остання залежить від норми висіву, родючості і вологості грунту, строків сівби, особливостей сорту. На родючих і достатньо забезпечених вологою грунтах норма висіву менша, ніж на бідних та недостатньо вологих. При запізненні з сівбою норму висіву збільшують. Менші норми застосовують при вирощуванні високорослих сортів, які у загуще-них посівах можуть вилягти, та після кращих попе­редників (норму збільшують або зменшують на 0, 5—1 млн. схожих насінин на 1 га).

Оптимальна густота продуктивного стеблостою становить 500—600 шт. на їм². Таку густоту мають при нормі висівання середиьовисоких сортів — 4—4, 5 млн., середиьостеблих — 4, 5—5 млн., короткостеблих — 5—5, 5 млн., напівкарликових — 5, 5—6 млн. схожих насінин на 1 га.

Для того, щоб сходи були дружними і рівномірними, глибина загортання насіння на добре оброблених та вологих грунтах має становити не більш як 3—5 см. На важких грунтах її змен­шують на 1—2, на легких грунтах — збільшують до 6—8 см.

Догляд за посівами. У період вегетації озима пшениця пошкоджується шкідниками — мишовидними гризунами, клопом-черепашкою, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та іншими; уражується хворобами — сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічується багато- і однорічними бур'янами.

Догляд за озимою пшеницею починають восени. При появі 8—10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150—200 г аміачної води, розкладанням принад з фосфідом цинку — 150—400 г на 1га, зернового бактероденциду — 1 — 2 кг на 1 га. Під час зимівлі пшеницю захищають від вимерзання, льодяної кірки, випрівання та ін.

Для боротьби з шкідниками посіви озимої пшениці в осінній період, у фазі третього листка і фазі кущення, обробляють інсектицидами (препаратами для знищення комах -шкідників): Базудином — 1, 5—1, 8 л/гаабо Нурелом Д — 0, 75— 1, 0л/га.

Обробку проводять тракторними обприскувачами ОП-2000 і ОМ-630 з нормою витрати робочої рідини 50—100 л/га.

Навесні посіви оглядають, визначають їх стан після перези­мівлі та ступінь зрідженості. Якщо весна рання, у грунті дос­татньо вологи і погода прохолодна, то при наявності на 1 м² не менш як 150—200 добре розвинених рослин або не менш як 250 рослин, що почали нормально кущитись, то за посівами здійснюють комплекс заходів по їх догляду. У посіви з слабо-розвиненими рослинами при густоті близько 200 шт. на 1 м² у Лісостепу та на Поліссі підсівають високоврожайні ярі культури, а в Степу такі посіви культивують і пересівають ярими культурами. При пізньому відновленні вегетації посіви, які восени не розкущилися, або під час перезимівлі у них загинула вегетативна маса, а також посіви, які навесні виявилися наполовину зрідженими, пересівають незалежно від вологості грунту.

У посіви пшениці підсівають, як правило, ярий ячмінь дисковими сівалками упоперек напряму сівби пшениці при нормі висіву 60—80 кг/га. В умовах сухої весни посіви пере­сівають кукурудзою, при достатньому зволоженні грунту — ярим ячменем.

Система догляду за озимою пшеницею протягом весняно-літньої вегетації крім підживлення азотними добривами передбачає захист рослин від бур'янів, хвороб та шкідників.

У даний час розроблено ряд нових гербіцидів, які дозво­ляють розпочати боротьбу з бур'янами на посівах озимої пше­ниці ще в осінній період. З цією метою застосовують препа­рати: Гранстар (водорозчинні гранули) — 20—25 г/га; Гроділ (водорозчинні гранули) — 20 г/га; Гроділ Ультра (водорозчинні гранули) — 0, 1—0, 2 кг/га; Лотус (20 відсотковий концентрат емульсії) — 0, 6—1, 0 л/га. Обробку починають проводити з фази третього листка і до фази кущення.

Для підвищення стійкості рослин озимої пшениці проти шкідників і хвороб необхідно підживити посіви восени міне­ральними добривами у збалансованих нормах і, насамперед, фосфорно-калійними.

Ранньою весною проводять боронування посівів озимої пшениці, при якому видаляють залишки відмерлих і пошкод­жених рослин, де зберігаються збудники хвороб. Підвищенню стійкості рослин проти пошкоджень сприяє підживлення міне-ральними азотними добривами. Перше підживлення проводять аміачною селітрою або карбамідом (сечовина) ранньою весною при відновленій вегетації рослин по мерзлоталому грунті з розрахунку 30—40 кг діючої речовини на 1 га; друге під­живлення — на початку фази виходу в трубку з розрахунку 60—90 кг діючої речовини на 1 га тими ж добривами розкидачем МВУ-0, 5А

У фазі кущення посіви озимої пшениці проти двосім'я­дольних бур'янів обробляють одним з гербіцидів: Дезормон (60%-й водний розчин) — 0, 8—1, 4 л/га; Естерон (60, 85% концентрат емульсії) — 0, 6—1, 0 л/га; 2, 4-Д (50%-й водний розчин) — 0, 9—1, 7 л/га; 2, 4-Д амінна сіль (68, 5%-й водний розчин) — 0, 7—1, 2 л/га; 2М-4Х (75% водорозчинний концентрат) - 0, 9-1, 5 л/га; 2, 4-Д 700, 85% - 0, 8—1, 2 л/га.

При засміченні посівів бур'янами, стійкими до гербіцидів типу 2, 4-Д та 2М-4Х, застосовують: Базагран М (37, 5% водний розчин) — 2, 0—3, 0 л/га; Базаграп Хіт (водорозчинний концентрат) — 2, 4 л/га; Грапстар, 75% в. г. — 20—25 г/га; Гроділ (75% в. г.) — 20 г/га; Гроділ Ультра (75% в. г.) — 0, 1— 0, 15 кг/га; Діален Супер (46, 4% водорозчинний концент­рат) — 0, 8 л/га; Ковбой (40% водний розчин) — 120— 190 мл/га; Кросе (16, 4% водний розчин) — 100—150 мл/га; Ланцет (53% масляно-водна емульсія) — 1, 0—1, 25 л/га; Лінтур (70% в. р. г.) — 0, 15 кг/га; Лотус (20% концентрат емульсії) — 0, 15—0, 25 л/га; Лотус Д (47% концентрат емульсії) — 0, 6— 1, 0 л/га, Пріма — 0, 4—0, 6 л/га; Сатіс, 18% з. п. — 100— 150 г/га.

Якщо посіви засмічені коренепаростковими бур'янами (осотом рожевим або жовтим, березкою польовою, гірчаком повзучим), рекомендується застосовувати Лонтрел 300 (30% водний розчин) — 0, 16—0, 66 л/га; Лонтрім (39, 5% водо­розчинний концентрат) — 1, 5—2 л/га. Коренепаросткові бур'яни чутливі також до гербіцидів з групи 2, 4-Д та 2М-4Х і деяких препаратів з групи сульфанілсечовин (наприклад, Гранстар).

Для боротьби з однорічними злаковими бур'янами (мишієм, курячим просом та ін.) застосовують гербіцид Пума Супер — 1 л/га.

Новий гербіцид Монітор у дозі ЗО г/га знищує в посівах озимої пшениці такий злісний кореневищний бур'ян, як пирій повзучий.

Для захисту посівів озимої пшениці від хвороб їх слід обробити фунгіцидами (перший раз у фазі кущення, другий раз при виході в трубку). З цією метою застосовують препарати: Альто Супер — 0, 4—0, 5 л/га; Арчер (42, 5% концентрат емуль­сії) — 0, 8—1, 0 л/га; Байлетон (25% з. п.) — 0, 5 кт/га; Бампер (25% концентрат емульсії) — 0, 5 л/га; Дерозал (50% концентрат емульсії) — 0, 5 л/га; Імпакт (25% концентрат емульсії) — 0, 5 л/га; Каліксин (75% концентрат емульсії) — 0, 5—0, 75 л/га; Корбель (75% концентрат емульсії) — 0, 5—1, 0 л/га; Райдер (40% концентрат емульсії) — 0, 8—1, 0 л/га; Рекс (49, 7% концентрат емульсії) — 0, 4—0, 6 л/га; Тілт-преміум (37, 5% і. п.) - 0, 33 кг/га; Топсин М (70% з. п.) — 1, 0-1, 2 кг/га; Фолікур БТ (22, 5% концентрат емульсії) — 1, 0—1, 25 л/га.

Наприкінці фази цвітіння пшениці з метою знищення шкідників проводять обробку поля інсектицидами. Застосо­вують препарати: Базудин (60% концентрат емульсії) — 1, 5— 1, 8 л/га; Бі-58 новий (40% концентрат емульсії) — 1, 5 л/га; Ьульдок (2, 5% концентрат емульсії) — 0, 25 л/га; Волатон 500 (50% концентрат емульсії) — 1, 6—2, 0 л/га; Деціс Форте (12, 5% концентрат емульсії) — 0, 08 л/га; Золон (35% концентрат емульсії) — 1, 5—2, 0 л/га; Карате (5% концентрат емульсії) — 0, 2 л/га; Лебайцид (50% концентрат емульсії) — 0, 6 л/га; Фуфанон (57% концентрат емульсії). — 1, 2 л/га.

Другу обробку проти шкідників проводять у фазі молочної стиглості озимої пшениці, в період інтенсивного наливання ісрна.

Якщо посіви сильно забур'янені осотом, березкою, підмаре-ииком та іншими бур'янами і вони з якоїсь причини не були шищені під час вегетації, то у фазі воскової стиглості пшениці, М два тижні до її збирання, проводять обробку посівів Рнундапом або його аналогами. Цей захід дозволяє полегшити ібирання культури, зберегти значну частину врожаю і очистити поле від злісних бур'янів під посів наступної культури.

Збирання урожаю. Озиму пшеницю збирають у восковій стиглості зерна, застосовуючи одно- і двофазний способи.

Двофазне збирання починають тоді, коли вологість зерна дося­гає ЗО—32%. Скошують пшеницю жатками ЖВН-6, ЖВН-6А у валки. Висота зрізу середньо- і низькорослих сортів становить 15—20, а високорослих та в загущених посівах — 25—30 см від поверхні грунту. При такій висоті стерні валки швидше просушуються. Через 2—4 дні валки підбирають комбайнами СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», Дон-1200, Дон-1500 «Славутич», «Лан» з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнаними підбира­чами ППТ-2, 4Б, ППТ-ЗА, 54-102А, а також зерновими ком­байнами іноземного виробництва «Джон-Дір», «Домінатор».

Пряме (однофазне) комбайнування застосовують на чистих не полеглих та зріджених низькорослих посівах пшениці у фазі повної стиглості і при вологості зерна 16—18%. Комбайни при збиранні старанно регулюють з тим, щоб втрати зерна не перевищували 1%, травмованість насінного зерна — 1%, а продовольчого — 2%.

Після збирання зерно старанно очищають, у разі потреби пропускають через сушильні агрегати, доводячи його вологість до 14—15%, і використовують за призначенням. Зерно сильної пшениці до реалізації зберігають у накритих токах окремо від іншого зерна.

Післязбиральна доробка зерна. Зерно, яке привозять з поля на тік, доробляють до продовольчих або посівних кондицій. Для цього його очищають від механічних домішок, насіння бур'янів, решток полови, соломи, від комах. Домішки, як пра­вило, вологіші і є центрами швидкого самозігрівання і плісня­віння. Якщо вологість зерна вища допустимої, його пропус­кають через сушильні агрегати. Післязбиральну доробку зерна проводять на зерноочисно-сушильнйх комплексах КЗС-50, КЗС-25 і КЗС-25Б з продуктивністю очищення зерна відпо­відно 50 і 25 т/год. Найбільш поширеними в господарствах є зерноочисні агрегати ЗАВ-40 і ЗАВ-20. Ефективні також і потокові лінії фірми «Петкус» (Німеччина).

5. Ярі зернові культкри. Біологічні особливості та технологія вирощування (на прикладі ярого ячменю).

Біологічні особливості. Ярий ячмінь — невимоглива до тепла рослина. Насіння його починає проростати при температурі 1—2°С, а сходи і молоді рослини легко переносять приморозки до мінус З—4°С, зрідка до мінус 7—9°С. При такому зниженні температури листя може загинути, але вузол кущення зберігається і після підвищення температури рослини відростають, продовжується їх вегетація.

Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С. Разом з тим ячмінь характеризується значною стійкістю проти високих температур (запалів), легко витримуючи підвищення їх температури до 38—40°С. При такій температурі продихи ячменю не паралізуються протягом 25— 35 годин, тоді як у ярої пшениці вже через 10—17, а у вівса навіть через 5 годин настає їх параліч. Саме тому посіви ярого ячменю поширені у південних районах.

Серед хлібів першої групи ячмінь — найбільш посухостій­кий. Його транспіраційний коефіцієнт становить близько 400 (від 300 до 450).

Для проростання насіння ячменю потрібно 45—50% води від його сухої маси (це значно менше, ніж для проростання насіння пшениці і вівса). Проте, на початку вегетації у ячменю недостатньо розвивається коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому затримка з сівбою може спричинити недружне з'явлення сходів. Ячмінь висівають у перші дні весняно-польових робіт.

Дуже чутливий ячмінь до надмірної вологості грунту — урожайність його різко знижується на заболочених грунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Погано росте він на легких піщаних грунтах, дуже пригні­чується на кислих торфовищах (при рН менше 6—6, 5), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3, 5) Сходи не з'являються. Тому при вирощуванні ячменю хімічна меліорація таких грунтів є обов'язковим агротехнічним заходом.

На утворення 1 ц зерна ячменю з грунту виноситься 2, 5 кг азоту, 1, 1 кг фосфору, 1, 8 кг калію. Порівняно з іншими зерно­вими культурами ячмінь менше виносить азоту і калію, проте краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами грунтах. Пояснюється це тим, що в нього слаборозвинена коренева система.

Ярий ячмінь добре кущиться, утворюючи 3—5 стебел на рослині. Цю властивість використовують у насінництві при розмноженні дефіцитних сортів.

Ячмінь — типова самозапильна рослина. Цвіте і запилю­ється, як правило, до викидання колоса, хоч, наприклад, голозерні і плівчасті ячмені з нещільним колосом схильні до відкритого цвітіння.

За особливостями розвитку ярий ячмінь належить до рослин довгого світлового дня. Серед інших зернових культур — це найбільш скоростигла; деякі його сорти дозрівають за 75 днів. Завдяки короткому вегетаційному періоду ярий ячмінь широко вирощують у північних районах. Наприклад, у Заполяр'ї він практично основна продовольча культура. Проте на півдні, південному заході України, де світловий день коротший, вегетаційний період ячменю становить 105—115 днів.

На Україні найбільш поширені такі сорти ячменю: Абава, Донецький 8, Дружба, Носівський 9, Нутанс 518, Одеський 82, Одеський 100, Роланд, Гостинець, Харківський 112 теплий.

Технологія вирощування. Місце в сівозміні. Ячмінь, як уже зазначалося, має недостатньо розвинену кореневу систему, що зрідка призводить до слабкого кущення і забур'яненості посівів.

Висівати ячмінь слід на родючих, чистих від бур'янів грун­тах. Найкращі попередники для нього- просапні культури (картопля, кукурудза, коренеплоди), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищен­ню поля від бур'янів і накопиченню в грунті легкозасвою­ваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється грунт (ячмінь погано переносить щільні грунти, що запливають; у нього жовкне листя, засихають вер­хівки). Добрими попередниками для ячменю є також озимі по удобрених парах.

Високі якості має кормове і продовольче зерно ячменю _гпри розміщенні його по пласту багаторічних трав і після зернобобових культур.

У степових і лісостепових районах ярий ячмінь здебільшого висівають після кукурудзи і озимої пшениці, а в районах бурякосіяння — після цукрових буряків, особливо у роки дос­татнього зволоження. На Поліссі його розміщують після кукурудзи на силос, картоплі, озимих, люпину.

Як скоростигла культура, ячмінь є добрим попередником 'для ярих культур, а у вологі роки — і для озимих. Він також цінна покривна культура для багаторічних трав.

Система удобрення. Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив. При застосуванні добрив під ячмінь слід враховувати, його вимоги до вмісту поживних речовин у різних грунтах. Так, при вирощуванні на підзолистих і сірих лісових грунтах, деградованих і опідзолених чорноземах, сіроземах та каш­танових грунтах він найбільше реагує на азотні і фосфорні добрива. Калійні добрива найбільш ефективні на піщаних і осушених торфових грунтах, фосфорні — на глибоких чорноземах.

Пивоварний ячмінь треба добре забезпечувати, насамперед, фосфорно-калійними добривами, що сприяє накопиченню в зерні крохмалю. Продовольчий і кормовий ячмінь слід піджив­лювати азотними добривами.

При удобренні ячменю беруть до уваги те, що він позитивно реагує як на безпосереднє внесення добрив, так і на їх післядію. Тому ячмінь удобрюють мінеральними добривами, а органічні застосовують під його попередники. Норми мінеральних добрив доцільніше встановлювати на заплановану урожайність або на основі зональних рекомендацій.

Орієнтовні норми внесення такі: при основному внесенні на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових грунтах Полісся — ; на чорноземах правобережного Лісо­степу — ; на чорноземах центрального, північного і лівобережного Степу — ; каштанових і солонцюва­тих грунтах південного Степу — - При вирощуванні ячменю після неудобрених попередників норми добрив збіль­шують на 25—30%.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обро­біток грунту, азотні — локально (одночасно з передпосівною культивацією) культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10—12 см.

Мінеральні добрива вносять також у рядки під час сівби ячме­ню: у Степу і Лісостепу — гранульований суперфосфат () на Поліссі — повне мінеральне добриво ().

Під ячмінь використовують мідні, борні, марганцеві мікро­добрива. Так, на болотистих і торфових грунтах Полісся під ячмінь слід вносити мідні добрива у вигляді мідного купоросу (25 кг/га) або піритного недогарку (3—5 ц/га). На чорноземах ефективні марганцеві шлаки по 2—3 ц/га під зяблеву оранку та марганізований гранульований суперфосфат, який вносять у рядки під час сівби ячменю з розрахунку близько 50 кг/га.

При вирощуванні ячменю, особливо пивоварного, на кислих грунтах, їх обов'язково вапнують. При цьому збільшу­ється маса 1000 зерен і вміст в них крохмалю. У вологі роки у фазі кущення рослини ячменю підживлюють азотними добривами з розрахунку 20—30 кг діючої речовини на 1 га.

Сівба. Сіють ячмінь кондиційним насінням високих репро­дукцій. Перед сівбою (завчасно) його протруюють Вітаваксом (3—3, 5 кг/т), Фундазолом (2—3 кт/т) або іншими препаратами із застосуванням плівкоутворювачів (ПВС або №КМЦ). Якщо є загроза появи жужелиці, насіння обпудрюють гептахлором (4 кг/т). Сіяти ячмінь треба в ранні строки. Запізнення на 5—7 днів призводить до зниження врожаю в умовах України на 4—6, а в посушливі роки на 10—14 ц/га і більше. При запізненні з сівбою пивоварного ячменю підвищується плівчастість і зменшується величина зерна та вміст у ньому крохмалю.

Основний спосіб сівби — звичайний рядковий з міжряддями 15 см. Одночасно з сівбою створюють постійні технологічні колії, перекриваючи для цього висівні апарати 6—7 та 18—19 сош ників у середній сівалці (СЗ-3, 6, СЗТ-3, 6) сівалкового агрегату

Орієнтовні норми висіву ячменю в основних грунтово-клі матичних зонах України такі: у поліських і західних районах 4, 5—5; Лісостепу — 4—4, 5; у центральних і північних районах Степу — 4—4, 5; у південних і південно-східних степових — 3, 5—4 млн. схожих насінин на 1 га. Вагова норма висіву коливається відповідно від 180 до 220 і від 140 до 160 кг/га.

Для схильних до вилягання та висококущистих сортів ячменю норми висіву зменшують орієнтовно на 0, 8—1 млн. на 1 га, для стійких проти вилягання і менш кущистих — збільшують на таку ж кількість.

При вирощуванні ячменю після кращих попередників шетосовують менші норми висіву, ніж після гірших. При іипізненні з сівбою або висіванні у сухий грунт норму висіву мчменю також збільшують.

При вузькорядному способі норму висіву збільшують на 0, 5 -1 млн. насінин на 1 га порівняно із сівбою звичайним рядковим способом.

У сівозміні під ярий ячмінь підсівають багаторічні трави (конюшину, люцерну, еспарцет). Норми висіву багаторічних трав під покрив ячменю залежно від зони становлять: конюшина — 14—20 кг/га, люцерна — від 10—12 до 18—20 і венпрцст — від 60—80 до 100 кг/га. Сумішки висівають зерно-трав'яними сівалками СЗТ-3, 6, які окремо висівають насіння ячменю і трав. У сумішках норму висіву ячменю зменшують на 0, 5 - 1 млн. насінин на гектар.

Глибина загортання насіння ячменю на важких глинистих грунтах становить 3—4 см, на легких — 5—6 см, у посушливих степових районах — 7—8 см (конюшини і люцерни — 2—3 см, й еспарцету — 3—4 см).

Догляд за посівами. У посушливу весну для підвищення польової схожості і дружного проростання насіння ячменю проводять післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими ботками ККШ-6. У районах достатнього зволоження, зокрема на важких грунтах, що запливають, ґрунтову кірку руйнують ротаційними мотиками МВН-2, 8 або голчастими боронами БИГ-3.

У період иегстації застосовують інтегровану систему захисту ячменю від хвороб, шкідників та бур'янів. При виявленні ознак борошнистої роси, іржі посіви обприскують за допомогою обприскувачів ОПШ - 15, ОВТ-1А та інших Байлетоном (0, 6 кг/га) або Тілтом (0, 5 л/га).

Збирання врожаю. Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне збирання з прямим комбайнуванням. Посіви високорослих сортів, а також забур’янені та полеглі скошують роздільним способом у валки при вологості зерна 30 – 38%, а тизькорослі, зріджені, чисті – прямим комбайнуванням при вологості зерна 15 – 18%.

Після обмолоту зерно ячменю очищають, доводять його вологість до 14 – 15% і використовують за призначенням.

Лекція № 11

Тема: Бульбоплоди

1. Народногосподарське значення картоплі

2. Ботанічна характеристика та біологічні особливості картоплі.

3. Сорти картоплі. Технологія вирощування картоплі.

4. Збирання та зберігання картоплі.

Література:

1. Основи сільського господарства: Навч. посібник / Б.М. Польський, М.І. Стеблянко, Р.Д. Чмир, В.С. Яворський. – К.: Вища школа, 1991 – с. 145-149

2. Основи землеробства і тваринництва: Підруч. / П.Д. Клименко, О.І. Кононенко, В.П. Федоров. – К.: Вища школа, 1991 – с. 237-244

3. Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф. Рослинництво. Сучасні інтенсивні технології вирощування основних польових культур. – Львів: НВФ «Українські технології», 2006 - с. 447-499

4. Лихочвор В.В Біологічне рослинництво. – Львів: НВФ «Українські технології», 2004 – с. 272-286

5. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції: Навчальний посібник / Ярош Ю.М., Трусов Б.А. – К.: Український центр духовної культури, 2005 – с. 222-233

6. Довідник картопляра / В.А. Вітенко, М.Ю. Власенко, В.С. Куценко та ін. – К.: Урожа, 1985. – 200 с.

1. Народногосподарське значення картоплі

Картопля - одна з основних сільськогосподарських культур широкого використання. Вона цінна продовольча культура, сировина для промисловості і висококалорійний корм для тварин.

Бульби картоплі містять від 12-15% крохмалю і цукру, близько - 2% білків, багато протицинготного вітаміну С і вітамінів групи В, які підвищують стійкість організму проти захворювань нервової і кровоносної системи, а також вітаміни А, Р, К, нікотинову кислоту і мінеральні солі. Цінні поживні та смакові якості, сприяють найрізноманітнішому використанню картоплі в харчовій. Її порівнюють з другим хлібом

У процесі технічної переробки картоплі виробляють крохмаль, спирт, глюкозу. Відходи технічної переробки картоплі - мезга і берда - цінний корм для великої рогатої худоби і свиней. Велике і агротехнічне значення картоплі: вона є найкращим попередником для багатьох сільськогосподарських культур.

На Україні картопля займає 6% загальної посівної площі, що становить близько 2 млн. га.

Великі площі картоплі в Поліських районах Чернігівської, Київської, Житомирської областей. На Волині: Тернопільській, Львівській та Ровенській областях. Менше висаджують картоплі в південних областях.

Ботанічна характеристика

Картопля належить до родини пасльонових – Solanaceae род - Solanum L з багатьма даними і культурними видами, яких налічує понад 150. Найбільш поширений тільки один культурний вид S. tuberosum L. Картопля багаторічна рослина, проте в культурі вона однорічна – її викопують на зиму.

Коренева система в картоплі буває двох видів. Якщо її розмножувати насінням (у селекційній роботі), розвивається головний, стрижневий корінь. При вирощуванні з бульб формується мичкувата (вторинна) коренева система. Основна маса коренів розташована в одному шарі. Стебла коренисті ребристі, 50-100 см заввишки, зеленого або коричневого кольору. У підземній частині утворюються пагони, так звані столони закладаються в пазухах зачаткових листків. У сприятливих умовах столони на місцях потовщуються і утворюють бульби-видозмінні підземні пагони.

Форма бульб різноманітна (видовжена, овальна, кругла). За пігментацією - бульби бувають білі, жовті, рожеві, червоні, сині. Форма листків у картоплі шпорно- переривчасно- піргасто- розсічена, складається з долей, дольок і долечок.

Квітки самозапильні, із зрослими пелюстками, забарвлені в білий, синій, фіолетовий та інші кольори. Квітки зібрані в суцвіття - закрут. Плід - м'ясиста, багатонасінна ягода округлої форми. Насіння дрібне розміщується в двох гніздах плоду.

Технологія вирощування картоплі

Вимоги до умов вирощування:

Картопля - світлолюбива культура. Посіви слід утримувати чистими від бурянів, а рядки краще розміщувати з півночі та півдня.

Щодо ґрунтових умов, то кращими для неї є легкі за механічним складом дерново-підзолисті супіщані, глинисто-піщані, а також торфові ґрунти. Найкраще вдається вирощування цієї культури на червоноземах та сірих лісових ґрунтах.

Кислотність ґрунту повинна бути близько до нейтральної (рН=5, 6-6, 0). При вищій кислотності ґрунти необхідно вапнувати. Вносити вапнякові добрива потрібно під передники картоплі.

Сорти

В господарстві бажано вирощувати три сорти картоплі: ранньостиглу, середньостиглу, середньопізну. Ранньостиглі сорти забезпечують одержання молодої і смачної картоплі в ранні строки, що дуже важливо. Для певної частини населення це - одне з джерел вітаміну С.

Для осіннього, зимового та ранньовесняного споживання необхідно мати середньостиглі та середньопізні сорти.

Вирощувати, як мінімум три сорти картоплі різних груп стиглості досить вигідно. Зокрема, якщо весняною та у першій половині літа складають сприятливі сьогодні умови, то ранні сорти дають досить високий урожай. І навпаки, якщо весна суха та сприятливі умови для вирощування картоплі припадають на другу половину вегетаційного періоду, вищу врожайність забезпечують середньостиглі і середньопізні сорти.

З групи ранньостиглих сортів в умовах Львівської області стабільно забезпечують високу продуктивність і сприяють одержанню ранньої продукції: Кобза, Бородянська рожева і Краса. Слід відзначити високі смакові якості бульб сорту Кобза.

З ранньостиглих сортів іноземної селекції у Львівській області районовано сорт Краса (Чехія). Цей сорт, поряд з високими смаковими якостями, має ряд недоліків, зокрема бульби сильно пошкоджуються (19, 1%) орінгофторозолі та гниляки.

З середньостиглих сортів в умовах, Львівської області високою пластичністю до несприятливих кліматичних умов характеризуються Водограй та Мавка. З середньостиглих сортів забезпечують стабільно високий урожай Слава, Пекуровська, Слов'янка і Горлиця. Перспективним є сорт Віра, який з 1997 р проходить державне сортове випробовування (оригінатор інститут землеробства і біології тварин). Із середньостиглих сортів заслуговують на увагу Західна і Оксамит. Ці сорти характеризуються високою стійкістю до фітофторозу.

Попередники та обробіток грунту

Найкращими попередниками для картоплі є зернові (жито, овес, пшениця), із зернобобових – люпин та боби.Її можна також вирощувати після виковівських сумішок.Не рекомендується висаджувати картоплю після картоплі та помідорів. Монокультура картоплі сприяє погіршенню фітосанітарного стану ґрунту внаслідок нагромадження специфічних шкідників та збудників хвороб. Більшість населення висаджують картоплю по картоплі на невеликих ділянках, що не дає можливості дотримуватися сівозміни. У такому разі необхідно обов’язково проводити зміну посівного матеріалу комплексний захист рослин від бур'янів, шкідників та хвороб. Обробіток ґрунту під картоплю полягає насамперед у створенні чистого від бур’янів достатньо-розпушеного орного шару. Основні операції з внесенням органічних добрив та підготовки ґрунту потрібно виконувати восени.

У зонах де особливо велике значення має нагромадження і збереження вологи, зяблева оранка під картоплю-обов'язковий агротехнічний захід.Залежно від механічного складу ґрунту, весняний передпосівний обробіток ґрунту під картоплю можна починати з культивації або боронування.

Удобрення картоплі

Високоефективним органічним добривом є гній. Він містить усі необхідні для рослин елементи живлення, а також велику кількість мікроорганізмів біологічно активних речовин. Органічні добрива необхідно висипати тільки з осені у розрахунку 50-60 тонн на 1 га під зяблеву оранку. Нестачу органічних добрив можна частково компенсувати сидератами. Для цього рекомендується використовувати орний ріпак, олійну редьку, гірчицю білу та люпин. Приорювання сидератів може замінити близько 35-40 тонн/га гною та покращити фізичні властивості ґрунту Основну кількість азоту, фосфору та калію рослини засвоюють від фази сходів до бутонізації, увіспіння (в червні - липні). У цей час відбувається найбільший приріст підземної маси. При внесенні лише органічних добрив, внаслідок повільної мінералізації гною, рослини на початку росту і розвитку можуть відчувати нестачу в окремих елементах живлення. Тому під картоплю, особливо сорти ранньої групи, потрібно внести, крім органічних, ще й мінеральні добрива з розрахунку 5-6 ц/га нітроамофоски.

Підготовка бульб до садіння

Терміни та способи садіння

Після зимового зберігання бульби необхідно перебрати, видалити ушкоджені та гнилі. Краще висаджувати бульби цілими, вагою 50-80 грам. При нестачі садівного матеріалу або розмноженні дефіцитних сортів бульби, можна розрізати на половини, при чому від верхівки до пуповини. Бульби необхідно розрізати за 5-6 днів перед садінням, щоб на місці зрізу утворилася шкірочка. Частинки різаних бульб бажано обробити попелом з розрахунку 500-600 грам попелу на 1ц картоплі, оскільки він містить мікроелементи і дезинфікуючі речовини, які сприяють швидкому загноюванню розрізів. Для ранньої вигонки насінні бульби починають пророщувати за 25-З0 днів до садіння в опалювальних і освітлених приміщеннях. Температуру підтримують протягом 6-7 днів на рівні 20° С з таким розрахунком, щоб довжина паростків перед садінням становила не більше 2 см. Легше пророщувати бульби в ящиках при постійній температурі 12-15° С протягом ЗО днів. Оптимальними строками садіння картоплі вважають час, коли грунт на глибині 10 см прогрівається до 6-8 °С. В умовах Передкарпаття це приблизно друга - третя декада квітня.

На присадибних ділянках, городах і дачах застосовують різноманітні способи і густоту садіння картоплі. Найбільш ефективним в індивідуальному секторі є садіння в гребені. Відстань між гребенями повинна бути не менше 60 см, густота стояння кущів – 50-55 тис. шт.. на 1 га, при відстані між картоплинами не менше 20-25 см, глибина садіння 6-8 см.