Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дози внесення вапна






Дози вапна визначаються залежно від ступеня кислотності ґрунтів, їх механічного складу, відношення сільсько­господарських культур до кислотності і способу внесення вапна. На ґрунтах середньої і великої кислотності під більшість сіль­ськогосподарських культур для нейтралізування надмірної кис­лотності в усьому орному шарі звичайно застосовую дози вапна.

Повну дозу вапна знаходять множенням показників гідролі­тичної кислотності, вираженої в міліграм-еквівалентах на 100 г ґрунту на коефіцієнт 1, 5, що являє собою результат розрахунку кількості вапна в тоннах на 1 га орного шару ґрунту на 1 мг-екв водню.

Так, наприклад, при гідролітичній кислотності, яка дорівнює 3, 0 мг-екв, доза вапна дорівнює 3, 0• 1, 5=4, 5 т на 1 га.

Великі дози вапна при їх одночасному внесенні можуть різко зрушити реакцію в лужну сторону і несприятливо позначитись на розвиткові льону, картоплі та деяких інших культур, особливо на легких ґрунтах, які не мають достатньої буферності. Тому в практиці вапнування мінеральних ґрунтів не рекомендується од­ночасне внесення вапна в дозах понад 6 т на 1 га.

У сівозмінах з великими площами вирощування льону і кар­топлі дози вапна зменшуються. В господарствах, де багато ви­рощується картоплі і льону, доза вапна звичайно не повинна пе­ревищувати дози, що відповідає 1/2 гідролітичної кислотності; краще застосовувати вапнисті матеріали, що містять магній.

В господарствах північних районів, що мають посіви цукро­вих буряків, дози вапна треба збільшувати до рівня доз, визна­чених за полуторною і навіть подвійною гідролітичною кислот­ністю, з обов'язковим внесенням борних добрив.

Якщо даних гідролітичної кислотності немає, то для визна­чення примірних доз вапна можна користуватися показниками обмінної кислотності ґрунтів.

Для торфових кислих ґрунтів можна застосовувати більші дози, які на верхових болотах становлять 8—10 т на 1 га.

Тепер багато господарств нечорноземної смуги вже мають картограми кислотності ґрунтів. У найближчі роки картограми будуть складені або обновлені в усіх колгоспах і рад­госпах. На картограмах і в доданих до них рекомендаціях зазна­чаються не тільки ступінь кислотності ґрунту, але й дози вапна для кожного поля, що набагато полегшує обґрунтоване прак­тичне застосування вапна. При необхідності уточнення дози на окремих ділянках легко зробити на основі визначення обмінної кислотності (pH) ґрунтового зразка в найближчій агрохімічній лабораторії або в самому господарстві. Для цього використо­вують дуже простий прилад Н. І. Алямовського.

Найкраще вносити повні дози вапна восени під зяблеву оран­ку. В цьому випадку добре перемішується вапно з орним шаром.

Високий ефект від вапна вже в перший рік його застосування досягається пошаровим внесенням, при якому 3/42/3 дози вно­сять під плуг, 1/41/3 — під культиватор.

Внесення повних доз вапна — захід дуже ефективний і з три­валим післядіянням, але трудомісткий. У зв'язку з цим в практи­ці сільськогосподарського виробництва часто вдаються до вапну­вання малими дозами.

Застосування малих доз вапна розраховано на нейтра­лізацію кислотності ґрунту в зоні проростання насіння. Малі дози вапна вносять неглибоко, а саме в зону розвитку молодих коре­нів, які особливо чутливі до кислотності ґрунтового розчину. В такому випадку застосовують половинні і ще менші дози.

Внесення вапна. Вапнування, нейтралізуючи шкідливу кис­лотність, створює сприятливі умови для більшої ефективності ор­ганічних і мінеральних добрив. У зв'язку з цим найбільше підви­щення врожаю досягається при поєднанні вапна з різними орга­нічними і мінеральними добривами.

Проте при безпосередньому змішуванні великих доз вапна з аміачними формами азотних мінеральних добрив, торфомінеральними аміачними добривами і гноєм можуть бути великі втрати азоту у вигляді аміаку. При змішуванні великих доз вап­на з суперфосфатом відбувається перетворення легкорозчинних сполук фосфору в менш розчинні і менш доступні для рослин. Погані результати дає взаємодія вапна з деякими мікродобрива­ми, наприклад з борними добривами.

Щоб не допустити втрат поживних речовин з добрив або зни­ження доступності елементів живлення, що містяться у них, вап­но та інші добрива вносять на одне і те ж саме поле, але в різні строки або загортають в ґрунт окремо, по можливості в різні ша­ри ґрунту.

Наприклад, для того щоб не зменшити розчинність фосфорит­ного борошна, його вносять в ґрунт під час осіннього обробітку, а вапно — навесні; в іншому випадку восени під оранку вносять фосфоритне борошно, а вапно — під культивацію.

При одночасному внесенні вапна з гноєм або компостом спо­чатку розсівають вапно, потім вносять органічні добрива і ра­зом приорюють.

Внесення вапна одночасно з мінеральними добривами цілком допустиме і бажане, але тільки невеликими дозами, розрахова­ними на нейтралізацію фізіологічно або хімічно кислих добрив. У цьому випадку на 1 ц мінеральних добрив звичайно припадає від 0, 5 до 1, 2 ц вапна.

Основною агрохімічною вимогою щодо розсівання вапнистих матеріалів (як і до внесення інших добрив), є рівномірний роз­поділ їх по всій поверхні поля.

Лекція № 9

Тема: Шкідники і хвороби культурних рослин та заходи боротьби з ними

1. Шкідники і хвороби зернових культур та заходи боротьби з ними

2. Шкідники і хвороби зерно-бобових культур та заходи боротьби з ними

3. Шкідники і хвороби технічних культур та заходи боротьби з ними

4. Шкідники і хвороби бульбоплодів та заходи боротьби з ними

5. Шкідники та хвороби плодово-ягідних культур та заходи боротьби з ними

Література

1. Рослинництво: Підручник/ О.І.Зінченко, В.Н.Салатенко, М.А.Білоножко; За ред. О.І.Зінченка.-К.: Аграрна освіта, 2001.-591с.

2. Довідник із захисту рослин/ Л.І.Бублик, Г.І.Васечко, В.П. Васильєв та ін., За ред. М.П.Лісового. - К.: Урожай, 1999.- 744 с.

3. Субін В.С., Олефіренко В.І. Інтегрований захист рослин: Підручник.-К.: вища освіта, 2004.-336 с.

4. Єрмоленко В.М. Атлас комах шкідників польових культур.-К.: Урожай, 1984.

5. Пересыткин В.Ф. Атлас болезней полевых культур.- К.: Урожай, 1987.

6.Довідник з вирощування зернових та зернобобових культур. Львів. 1999 р., с. 150 – 173.

6. Інтегрована система захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур’янів. А.К. Ольховина – Бурякова, К.: Урожай, 1990 р.

1. Шкідники і хвороби зернових культур та заходи боротьби з ними

Збудниками хвороб зернових є в основному гриби, бактерії, віруси, мікоплазми й нематоди. Вони передаються через ґрунт, насіння і залишки попередньої культури. Найбільш поширені хвороби озимої пшениці – тверда і летюча сажки, іржа, борошниста роса, кореневі гнилі, снігова плісень, септоріоз та інші.

Грибкові хвороби

В Україні найбільш поширені тверда і летюча сажки.

Тверда сажка. В районах з помірним і помірно холодним кліматом пшеницю поражає переважно Tilletia tritici Wint, а в теплі роки з меншою кількістю опадів може поширюватися Tilletia levis.

За зовнішнім виглядом уражене колосся відрізняється від здорового розчепіреними колосками і темно-зеленим забарвленням. Замість зерен утворюються сажкові мішечки чорного кольору. Вони мають різкий запах гнилого оселедця через присутність триметил-аміну. Найкращі умови для ураження твердою сажкою складаються при температурі 8-10°С і вологості ґрунту 60-80 %, тому озима пшениця уражується більше при пізніх строках сівби і глибокому загортанні насіння.

Летюча сажка (збудник Ustilago tritici). Уражений колос має вигляд обгорілого, замість квіток і зерен утворюється чорна спорова маса, яка легко розпорошується. Рослини заражаються під час цвітіння. У зараженому колосі формується зерно, всередині якого є міцелій гриба, що перебуває в стані спокою до висіву його в ґрунт. Зараженню рослин сприяє помірно волога та жарка погода під час цвітіння(відносна вологість повітря понад 50 %, середня температура повітря 23-25 °С).

Хвороби пшениці, викликані іржею.

Шкідливість цих хвороб полягає головним чином у порушенні ними нормального розвитку рослин: посилюється транспірація дихання, зменшується інтенсивність фотосинтезу і активність ферментів, передчасно всихає листя.

Найбільш поширені є три види іржі: бура, жовта, стеблова.

Бура або листкова іржа (Puccinia triticina). З усіх видів іржі вона найбільш поширена. Характерною ознакою цієї хвороби є іржаво-бурі, безсистемно розміщені на листках овальні пустули. Пізніше утворюються чорні пустули. Розвитку хвороби сприяє стійка тепла погода (15-20°С) з високою вологістю повітря.

Навесні хвороба розвивається слабо. Тільки починаючи з фази колосіння, вона інтенсивно розвивається і досягає максимуму в фазі молочної стиглості. Значне ураження верхнього листка призводить до зниження врожайності на 40% і більше.

Жовта іржа. Найбільш поширена в західних областях України. Хвороба поширюється в роки з вологою й прохолодною весною та в першій половині літа. Вона уражає листя, піхви, колосові луски, остюки, навіть зерно. В місцях ураження утворюються характерні світло-жовті, дрібні уредопустули, розміщені правильними рядами у вигляді видовжених смужок. Жовта іржа знижує фотосинтетичну діяльність листків, затримує ріст кореневої системи рослин. При ураженні колоса зерно слабо наливається, підсихає і стає щуплим.

Стеблова або лінійна іржа. Найкращі умови для поширення стеблової іржі - сніжна зима, тепла погода під час вегетації і чергування теплої вологої погоди з сонячними днями. Уражує переважно стебла, рідше листя.

Пустули від жовто-бурого до темно-коричневого кольору довжиною до 1 см, розміщуються на листкових піхвах і стеблах у вигляді рядків. Спільне ураження стебла спричиняє вилягання рослин, стебла можуть надламуватися, а рослини гинуть.

Борошниста роса. Поширена хвороба пшениць, особливо прогресує в останні роки. Збільшення норм азотних добрив, підвищення норми висіву створюють винятково сприятливі умови для її розвитку.

Борошниста роса проявляється у вигляді білого павутинного нальоту і вато подібних подушок. Хвороба уражає листки, стебла, листкові піхви, іноді колосся.

Оптимальні умови для проростання спор і зараження рослин є 15-20°С та відносна вологість повітря 60-100%. Як правило, більше уражуються цією хворобою ранні посіви озимої пшениці. Борошниста роса дуже шкідлива. В уражених рослин порушується фотосинтезі в результаті знижується їх продуктивність.

При сильному ураженні восени пшениця нерідко гине взимку або навесні. Втрати врожаю в окремі роки можуть перевищувати 60 %.

Снігова пліснява (Fusarium nivale). Спостерігається в роки, коли на не промерзлий ґрунт випадає товстий шар снігу, під покривом якого у рослин посилюється процес дисиміляції, що призводить до їх ослаблення. Хвороба проявляється після танення снігу у вигляді плям на листках з білим або рожевуватим нальотом.

Листки склеюються, жовтіють і засихають. Часто засихають і інші частини рослин, що призводить до їх загибелі.

Весняне боронування зменшує негативний вплив снігової плісняви.

Кореневі гнилі найпоширеніші хвороби пшениці. Уражують корінь, підземне міжвузля, основу і нижнє міжвузля стебла, що призводить до гнилі коренів, загибелі проростків, відмирання продуктивних стебел, пустоколосиці, неповноцінності колосу і щуплості зерна. На пшениці найчастіше спостерігаються звичайна або гельмінтоспоріозна, церкоспорельозна (або ломкість стебел).

Звичайна або гельмінтоспоріозна гниль. Хвороба викликає побуріння і деформацію проростків, гниль коренів, підземного міжвузля і основи стебел, пригнічення росту рослин, загибель продуктивних стебел, розвиток неповноцінного колоса із щуплим зерном, вилягання. Проявляється у вигляді бурих смуг і плям, на яких у вологу погоду утворюється рожевуватий наліт.

Найкращими умовами для поширення цієї хвороби є температура 20-22°С, відносна вологість повітря 40% і вище.

Бактеріальні хвороби

Пшениця уражується кількома бактеріозами – базальний і чорний.

Базальний бактеріоз. Проявляється у вигляді водянистих плям на листках і колоссі. Пізніше плями стають коричневими. При сильному ураженні спостерігається карликовість стебел, почорніння колоскових лусок, зерно чорніє внизу, а решта набуває червонуватого забарвлення.

Чорний бактеріоз. Уражені рослини мають коричневі і чорні смуги та плями на листках, стеблах і колосках. Колоскові луски і остюки, а інколи і цілий колос стають чорними. Рослини пригнічені, в’януть і всихають внаслідок закупорки і руйнування провідних судин.

Вірусні хвороби

Відомо понад 20 вірусів, що уражують пшеницю. Найбільш поширеними і шкідливими є смугаста мозаїка і мозаїка озимої пшениці.

Смугаста мозаїка. В інфікованих рослин на листках з’являються світло-зелені плями і смуги, які розташовуються вздовж жилок. Листки жовтіють, рослини відстають в рості і висихають при виході в трубку. Вірус передається кліщами Aceria tritici.

Мозаїка озимої пшениці. Переносять цей вірус цикадки смугаста і шести крапкова. У хворих рослин спостерігається надмірне кущіння, жовті поздовжні смуги. Уражені листки всихають, може спостерігатися загибель рослин.

Система заходів проти хвороб пшениці.

Найкращий метод боротьби з хворобами - це впровадження стійких сортів до ураження.

Зменшують захворювання агротехнічні заходи (сівозміна, обробіток ґрунту, удобрення, строки сівби, норми висіву).

На ранніх фазах росту рослини озимої пшениці захищені препаратами, що використовуються для протруювання насіння(вітавакс, 75 % раксіл, вінцит, бенлат, 50 %, байтан (2-3 кг/т).

Для захисту озимої пшениці від ураження переважно гниллю і сніговою пліснявою посіви обприскують фундазолом (пшениця, жито) 0, 5-0, 6 л/га.

Вперше. Проти борошнистої роси, іржі від середини ІІ до середини ІV етапу органогенезу посіви обприскують фунгіцидами системної дії (0, 5 %) байлето-ном або фундазолом (0, 5 л/ га). Норма витрати води 300 л/га.

Байлетон має потрійну дію: профілактичну, захисну, лікувальну.

Вдруге. Посіви обприскують у фазі появи верхнього листка до початку цвітіння - фолікулом (1, 0 л/га).

Друге обприскування проводять у період від VІІ до ІХ етапу органогенезу, або від появи останнього листка до цвітіння. Головним виробником продуктів асиміляції є верхній листок, який синтезує і передає зернам до 50 -60 % асимілянтів.

Для захисту рослин під час наливу зерна використовують високоефективні препарати – тімп, альто 400, фолікул, імпакт. Припиняють обробку не пізніше як за місяць до збирання.

Альто 400 захищає від великого спектру хвороб.

Імпакт має лікувальну та захисну дію (борошниста роса).

Тімп також застосовують для захисту верхнього листка.

Хвороби інших зернових культур та система заходів боротьби з ними.

Озиме жито порівняно з пшеницею більш стійке до ураження хворобами.

Найпоширенішими хворобами є різні види сажок, іржі, кореневих гнилей, борошниста роса, снігова пліснява.

Заходи боротьби на посівах оз. жита такі самі, як і на оз. пшениці.

Ячмінь уражується багатьма хворобами. Найбільш поширені борошниста роса, смугаста і сітчаста плямистість, іржа, кореневі гнилі.

Засоби захисту такі самі, як і проти хвороб оз. пшениці.

Яра пшениця і овес. Використання фунгіцидів як і на оз. пшениці.

Овес сильніше уражується хворобами при пізніх строках сівби.

Шкідники зернових культур.

Посіви озимої пшениці в різні періоди росту можуть пошкоджувати: шкідлива черепашка, злакова попелиця, хлібна п’явиця, хлібна жужелиця, хлібні жуки, злакові мухи, пшеничний трипс, гессенська і шведська мухи, озима совка.

Шкідлива черепашка пошкоджує надземні частини рослини, проколюючи своїм хоботком і висмоктуючи з них пластичні речовини, що спричиняє білоколосість. Під час наливу і достигання черепашка живиться зерном.

На поверхні зерна утворюється світло-жовта пляма округлої чи неправильної форми.

Серед хлібних жуків найбільш поширеним і небезпечним є жук-кузька. Він пошкоджує зерно в колосі, вибиваючи його при цьому на землю. На значній частині зернівок жук-кузька утворює вигризи різних розмірів. Личинки жука на другий рік життя можуть зріджувати сходи озимих.

Хлібна жужелиця. Шкоди завдають жуки і особливо личинки. Жуки пошкоджують пшеницю під час наливу. Значну частину зерен жуки вибивають з колосся на землю.

Личинки живляться сходами падалиці, а пізніше - пшениці. Якщо пшениця сіяти після інших попередників і не вирощувати як монокультуру, основна маса личинок гине від нестачі їжі.

Пшеничний трипс. Пошкоджують рослину дорослі трипси й личинки, що призводить до щупло - і пустозерності. Личинки проникають під квіткові луски і висмоктують вміст зерна.

Гессенська муха. Найбільш пошкоджує озиму пшеницю в період від сходів до початку кущіння. Пошкоджені рослини на ранній стадії розвитку жовтіють і навіть гинуть. Пошкодження більш розвинених рослин навесні призводить до зігнутості стебла і пустозерності колоса.

Злакова попелиця. Цей вид пошкоджує рослини в період від появи сходів до воскової стиглості зерна. Пошкоджене зерно стає щуплим і легким. Попелиця висмоктує сік з листка і колоса пшениці.

Озима совка. Шкоду завдають гусениці, підгризаючи рослини і проростки, об’їдаючи стебла рослин.

Хлібна п’явиця. Рослину пошкоджують жуки і личинки. Жуки вигризають на листках наскрізні отвори, а личинки об’їдають епідерміс. Пошкоджені листки стають прозорими і відмирають.

Смугаста хлібна блоха. Пошкоджують головним чином жуки, які з’являються на посівах рано навесні. Листки жовтіють, засихають, можуть пожкоджуватись і стебла.

Заходи боротьби із шкідниками:

Провідну роль у боротьбі із шкідниками відіграють агротехнічні заходи.

На посівах озимої пшениці добре зарекомендував себе біологічний метод боротьби проти озимої совки шляхом випуску на поля трихограми.

Наприклад:

· Якщо на одному колосі більше 30 злакових попелиць, уражайність падає на 3, 5 – 4, 0 ц/га.

· Якщо кількість шкідників вища економічного порогу шкодочинності, посіви обприскують інсектицидами.

Рекомендовано для використання на посівах озимої пшениці такі інсектициди.

Децис – забезпечує найвищу ефективність, коли його застосовують при перших ознаках пошкодження шкідниками. Він ефективний проти широкого спектру шкідників (слабо діє на попелицю і смугасту блоху). Норма внесення 0, 2 – 0, 3 л/га.

Карате – має широкий спектр дії. Він забезпечує як швидке знищення шкідників, так і тривалий захист від них. Карате не змивається дощем після висихання на листках краплин розчину. Норма – 0, 2 л/га.

Фастак, 10 % концентрована суміш – норма внесення 0, 1 – 0, 15 л/га.

БІ-58 новий, 40 % концентрована суміш – 1, 5 л/га.

2. Шкідники і хвороби зерно-бобових культур та заходи боротьби з ними

Шкідники зернобобових культур

Найбільшої шкоди в Україні зернобобовим культурам завдають бульбочкові довгоносики (сітони), зерноїди (гороховий, квасолевий, бобовий, виновий), горохова плодожерка, горохова і бобова попелиці, гороховий трипс та ін.

Бульбочкові довгоносики – посіви бобових пошкоджуються двома видами бульбочкових довгоносиків – щетинковим і смугастим. Перші два види поширені в Україні повсюду і пошкоджують горох, вику, сочевицю. Люпин інколи жуки нового покоління пошкоджують сою і квасолю.

Зимують жуки (довж. 2, 5-7мм) на полях багаторічних бобових трав та перелогах з дикорослими бобовими травами. Самки відкладають яйця на поверхню ґрунту, в листя і стебла. Плодючість однієї самки від 250-1800 яєць. Личинки після вилуплення проникають в ґрунт в бульбочки на корінцях, живляться вмістом бульбочок, а потім тканиною кореня. Жуки з’являються з лялечок в кінці червня якими й інтенсивно харчуються тими рослинами де розвивались личинки, а потім бобовими рослинами. Молоді жуки живляться листям верхнього ярусу рослин (гороху). З другої половини липня починають переходити до місця зимівлі - на старі посіви конюшини, узлісся тощо.

Гороховий зерноїд (брухус). Уражає горох. Найбільшої шкоди завдає в лісостеповій зоні та на Прикарпатті. Пошкоджує зерно всіх видів бобових культур. В окремих господарствах уражає до 40% посівів.

Жук завдовжки (4, 5-5мм) чорний, у жовтих і білих волосках. Зимують жуки в середині зерен, з якими потрапляють на поле під час сівби, а на півдні – у скиртах соломи, рослинних рештках під корою дерев.

У першій половині травня жуки зосереджуються у місцях, що добре прогріваються, де перебувають до періоду утворення вусиків – бутонізації гороху, коли перелітають на посіви, заселяючи крайові смуги. Самки відкладають яйця на стулки молодих бобів. Через 6-10 днів відроджуються личинки, які вгризаються в середину бобів, а згодом у недостигле зерно де живляться його вмістом, розвиваються до жуків і залишаються в ньому. При пізньому збиранні та високих температурах (25- С) значна частина жуків виповзає з горошини і ховається на зимівлю в укриттях.

Бобовий зерноїд пошкоджує тільки кормові боби. Розвивається так само, як і гороховий зерноїд.

Горохова плодожерка. Гусениці цього шкідника проникають у боби рослин і виїдають м’якоть горошин, забруднюючи їх екскрементами. В липні гусениці прогризають стулки бобу і поселяються в ґрунт, де й залишаються на зимівлю.

Горохова попелиця в Україні поширена повсюди. Пошкоджує різні бобові культури, особливо горох. Горохова попелиця пошкоджує листки, пагони квітки і плоди гороху, висмоктуючи з них соки. Рослини пригнічуються і відстають в рості, а боби деформуються. В результаті урожай знижується до 50%. В зоні Прикарпаття вона поширена скрізь, її шкідливість значною мірою залежить від погодніх умов.

Бобова попелиця пошкоджує кормові боби. Численними колоніями осідає на листя, верхівки стебел, плодах, висисаючи сік рослин і водночас розповсюджуючи захворювання.

Заходи боротьби із шкідниками бобових культур.

Заходи боротьби із шкідниками бобових культур включають як агротехнічні так і хімічні методи. Слід уникати розміщення посівів гороху, бобів поблизу старих конюшинищ, лісових смуг де є бобові б/трави.

У захисті гороху від пошкодження бульбочковим довгоносиком добрий ефект дає рання сівба. Молоді рослини встигають зміцніти до масового виходу жука із зимівлі. При збиранні бобових культур старатись збирати в стислі строки, щоб не висипалось зерно на землю, яке є кормом для шкідників. Звільнену площу від посівів, слід глибоко приорювати (не менше 20 см). При цьому приорюються також жуки, які встигли вилізти з зерна й оселитись на поверхні ґрунту. Цими прийомами знищується також горохова плодожерка.

Хімічні засоби боротьби застосовують комплексно проти багатьох шкідників. Для знищення горохового, бобового зерноїдів, горохової і бобової попелиці посіви на початку цвітіння обробляють Бі-58 новий, 40%-ий 0, 8л/га. Фуражне зерно гороху, яке залишається на тривале зберігання можна покрити трьох сантиметровим шаром порошковидної крейди. Жуки горохового зерноїда, які проникають у цей шар, гинуть.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.