Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Водний режим та його регулювання






Основне джерело надходження води в рослину – ґрунтова волога. Вона є необхідною умовою живлення і розвитку рослин, а отже, одним з основним факторів родючості ґрунту. Від вологості ґрунту залежить забезпеченість рослин вологою, більшість його фізико – хімічних та технологічних властивостей. У свою чергу, забезпеченість рослин вологою залежить від механічного і хімічного складу ґрунту, його структури, бо за однієї і тієї самої вологості різні ґрунти містять неоднакову кількість води, яку рослини можуть використовувати з них. Пов’язане це з тим, що багато води в ґрунті перебуває не у вільному, а у різноманітно оструктуреному стані, неоднаково доступна рослинам. Частина води хімічно зв’язана з мінералами або входить до складу кристалогідратів, решта перебуває у вигляді водяної пари або міцно сорбується на поверхні твердих частинок ґрунту, утримуючись сорбційними силами.

Співвідношення між надходженням води в ґрунт і її використанням є основою водного балансу і зумовлює його особливості.

Джерелами надходження води в грунт є атмосферні опади, ґрунтові води, конденсація водяної пари, зрошення. Витрачається вода з ґрунту на транспірацію рослинами, фізичне випаровування з поверхні, поверхневий і підгрунтовий стоки.

Розрізняють агротехнічні і меліоративні способи регулювання водного режиму. Агротехнічні заходи спрямовані на підвищення збереження води ґрунтом, зменшення або збільшення її випаровування. До них належать поглиблення орного шару, мульчування, вирівнювання поверхні ґрунту, гребеневі посіви в зоні надмірного зволоження, щілювання, боронування, снігозатримання.

Лекція № 2

Тема: Бур’яни та заходи боротьби з ними

1. Поняття про бур’яни та їх шкоду.

2. Біологічні властивості бур’янів

3. Класифікація бур’янів

4. Система заходів боротьби з бур’янами

Література:

1. Землеробство. С.С. Рубін. – К.: Вища школа, 1980., с.132-20.

2. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції: Навчальний посібник / Ярош Ю.М., Трусов Б.А. – К.: Український Центр духовної культури, 2005. с. 42 – 60.

3. Гордієнко В.П. та ін. Землеробство: Навчальний посібник / В.П. Гордієнко, О.М. Геркіял, В.П. Опришко; За ред. В.П.Гордієнка. – К.: Вища школа, 1991. - 268 с.

4.Основи землеробства і тваринництва: Підручник / П.Д. Клименко, О.І. Кононенко, В.П. Федоров. – К.: Вища школа, 1991, с. 62 – 73.

1. Поняття про бур’яни та їх шкоду.

Бур’яни – це такі дикі або напівкультурні рослини, які всупереч бажанню землероба, ростуть на полях, пристосувалися до умов вирощування культурних рослин і завдають великої шкоди народному господарству.

Шкода від бур’янів проявляється насамперед у зниженні врожаю культурних рослин на 25-30% і більше.

Бур’яни забирають з ґрунту вологу і поживні речовини, затіняють культурні рослини, що призводить до вилягання зернових культур, льону та ін. Вони погіршують якість обробітку ґрунту, утруднюють догляд за посівами, збирання врожаю, викликають поломки машин, гальмують впровадження комплексної механізації рослинництва та його перехід на промисловий спосіб виробництва продукції, а також знижують ефективність добрив, зрошення та осушення і погіршують якість продукції рослинництва.

Бур’яни поширенні на всіх сільськогосподарських угіддях, на полях, городах, луках, пасовищах, у садах, та на виноградниках, а також на необроблюваних землях – на узбіччях доріг, лісосмугах, укосах каналів зрошувальних та осушувальних системах.

Бур’яни - це вогнища поширення шкідників та хвороб. При високій забур’яненості знижуються врожаї, а для знищення бур’янів потрібно затрачати більше праці та коштів. При цьому значно зростає собівартість с/г продукції, а продуктивність праці, навпаки, знижується.

Деякі бур’яни або їх насіння отруйні, мають неприємний смак і запах. Наприклад, при вмісті навіть незначної кількості розмеленого насіння куколю звичайного, пажитниці п’янкої борошно стає непридатним для людини і тварин. Отруєння тварин спричиняють домішки в кормах рослин гірчака повзучого, чемериці, жовтцю їдкого, блекоти, пажитниці п’янкої та ін. Полин гіркий, часник, лопух надають молоку і маслу неприємного смаку і запаху.

2.Біологічні властивості бур’янів

Бур’яни мають ряд біологічних особливостей, які утруднюють боротьбу з ними.

1. Вони надзвичайно плодючі. Так, одна рослина повитиці дає близько 2 тис. насінин, осоту – 35, грициків – 73, вовчка і лободи - 100, щириці – 500, а сухоребрика – 730 тис штук.

У зв’язку з великою плодючістю в ґрунті є величезні запаси їх насіння. За даними акад. Мосолова, на 1 га в орному шарі міститься в середньому 700 –800 млн. штук насінин. Якщо на 1 га ми висіваємо 4, 5 млн. штук пшениці, то на кожну зернину припадає 200 насінин бур’янів.

2. Вони характеризуються великою пристосованістю до поширення за допомогою насіння, плодів та вегетативних органів (паростків, частин стебел).

У вівсюга звичайного остюки від зміни вологості скручуються, у зв’язку з чим зернівки переміщуються по поверхні ґрунту та зариваються в нього. Кульбаба, осоти та інші бур’яни мають насіння з летючкою й поширюються вітром.

Іноді вітер перекочує цілі рослини, а разом з ними й достигле насіння. Лопухи, череда, липучка їжакова мають на плодах гачки, крючечки за допомогою яких чіпляються за тварин і поширюються, насіння бур’янів переноситься також птахами (паслін чорний, омела).

В умовах зрошення, а також під час дощів значна частина насіння переноситься водою. Дуже часто причиною засмічення ґрунту стає використання свіжого гною, тому що насіння багатьох бур’янів (щириці, лободи, щавеля горобиного) не втрачає схожості, проходячи через травний тракт тварин. Нерідко й людина сприяє поширенню насіння бур’янів (недотримання умов зовнішнього та внутрішнього карантину).

Вегетативним способом бур’яни розмножуються за допомогою кореневищ, кореневих паростків та інших вегетативних органів.

3. Біологічною особливістю бур’янів є розтягнутість періоду проростання й висока пристосованість до несприятливих умов.

Якщо насіння культурних рослин проростає після сівби потягом 5-15 днів, то насіння бур’янів, потрапляючи в ґрунт на різну глибину, може тривалий час зберігати життєдіяльність і бути джерелом забур’яненості посівів. Так насіння талабану польового зберігає схожість протягом 30 років, дурману й пасльону -40.

Насіння бур’янів проростає тільки з певної глибини. Так, насіння вівсюга дає сходи навіть з глибини 25 – 30 см, повитиці конюшинної з глибини - 4см.

4. Бур’яни менш вимогливі до умов навколишнього середовища. Насіння багатьох бур’янів швидше проростає, рослини активніше ростуть і переростають культурні рослини. У них краще розвинена коренева система, тому вони інтенсивніше використовують вологу і елементи живлення.

3. Класифікація бур’янів

За біологічними властивостями, залежно від способу живлення та тривалості життя бур’яни поділяють на такі групи:

Бур’яни-паразити – це безхлорофільні (не зелені) рослини, які не здатні до фотосинтезу і живляться за допомогою гаусторій за рахунок рослини-господаря.. За способом життя вони поділяються на стеблові та кореневі.

До стеблових належать повитиця льонова, повитиця конюшинна, які прикріплюються і паразитують на стеблах рослин.

До кореневих належать вовчки. Рослини, уражені ними мають пригнічений вигляд, дають низький врожай, а часто й зовсім гинуть. Найбільш поширений вовчок соняшниковий, зустрічаються також види, які паразитують на капусті – капустяний вовчок. Вовчок жовтий паразитує на корінні люцерни та конюшини.

Бур’яни-напівпаразити мають зелене листя і здатні до фотосинтезу, але за відповідних умов ведуть паразитичний спосіб життя, присмоктуючись до коренів чи надземних органів інших рослин.

Серед стеблових бур’янів-напівпаразитів широко відомі омела, що паразитує на деревах.

Бур’яни зелені рослини – автотрофні організми, вони, як і культурні рослини, створюють необхідні для свого життя органічні речовини з неорганічних в процесі фотосинтезу. Їх поділяють на біологічні групи за тривалістю життя.

Малорічні бур’яни повний цикл розвитку проходять за один або два роки, розмножуються насінням, яке протягом свого життя дають тільки один раз, після плодоношення рослина гине. Серед них виділяють такі біологічні групи: 1) ефемери; 2) ярі (ранні і пізні, або післяжнивні); 3) зимуючі; 4) озимі; 5) дворічні. Ефемери. Представником групи є мокрець з родини гвоздикових. Представники цієї групи живуть в дуже стислі строки і дають за цей час декілька поколінь.

Ранні ярі бур'яни. Протягом вегетаційного періоду дають одне покоління. До цієї біологічної групи належать вівсюг, дурійка, гірчиця польова, редька дика, рижій звичайний.

Післяжнивні, або пізні ярі бур'яни. Розмножуються в другій половині літа по стерні зимових та після просапних культур. До цієї біологічної групи належить мишій, куряче просо, лобода біла, щериця звичайна, курай та інші.

Зимуючі бур'яни. До цієї біологічної групи належать рослини, прорість яких здатна перезимувати. Якщо сходи з'явилися восени, то рослина утворює розвинену прикореневу розетку листя. Зимуючі бур'яни залежно від часу з'явлення сходів засмічують посіви озимих і ярих культур. До цієї біологічної групи належать: кукіль, талабан польовий, волошки сині, вівсюх південний, ромашка непахуча.

Пізні післяжнивні бур’яни – рослини короткого дня, насіння вони дають в другій половині літа та добре розвиваються на полях, де не злущена стерня. До них належать мишій, плоскуха звичайна, лобода, щириця.

На відміну від ярих осінні сходи зимуючих бур’янів добре зимують і навесні продовжують розвиток. Якщо насіння зимуючих проросло весною, то вони розвиваються як ярі. (волошка, сокирка).

Насіння озимих бур’янів проростає восени, сходи зимують на полях, а весною продовжують ріст. Вони зустрічаються часто на посівах озимої пшениці й жита. До них належать метлюг, озима вика.

Дворічні бур’яни – живуть два роки, розмножуються тільки насінням, яке дають на другий рік. Сходи з’являються навесні, протягом першого літа розвивають кореневу систему та утворюють прикореневу розетку листків, а на другий рік квітконосні пагони й насіння. До них належать буркун жовтий і білий, будяк пониклий.

Багаторічні бур’яни – крім насіння, розмножуються вегетативними органами (кореневищами, кореневими паростками, відрізками стебел, коріннями, вусами). За цими ознаками їх поділяють на кореневищні, коренепаросткові, кореневі та інші.

Кореневищні – розмножуються насінням та кореневищами. Найбільш поширені з них пирій повзучий, хвощ польовий, свинорий.

Коренепаросткові – розмножуються насінням, а також кореневими паростками, які розвиваються з бруньок, що містяться на корені. Особливо поширені з цієї групи осот польовий, осот жовтий, гірчак звичайний, березка польова, щавель горобиний.

У стрижневих бур’янів бруньки утворюються в кореневій шийці (полин звичайний, кульбаба).

4.Система заходів боротьби з бур’янами

Всі заходи боротьби з бур’янами можна поділити на дві групи:

1. запобіжні (профілактичні)

2. винищувальні

До запобіжних заходів належать:

- своєчасне збирання врожаю до осипання насіння бур’янів;

- чистка посівного матеріалу; знищення бур’янів у відходах (перемелювання, запарювання, хімічна обробка);

- правильне зберігання гною;

- введення сівозмін;

- застосування правильної системи обробітку ґрунту та ін.

З винищувальних застосовують агротехнічні і хімічні.

До агротехнічних належать:

- лущення стерні

- зяблева оранка

- передпосівна культивація

- обробіток парів

- міжрядний обробіток

- періодичне скошування бур’янів на узбіччях доріг, каналів, луках.

Поля засмічені однорічними бур’янами, а також пирієм, обробляють дисковими лущильниками два – три рази.

При наявності коренепаросткових бур’янів (осоти, березка) краще лущити полицевими знаряддями. Важливе значення має своєчасна зяблева оранка. Велике значення має боронування посівів. Дворазове боронування кукурудзи, картоплі, цукрових буряків до з’явлення сходів і одно -, дворазове після з’явлення сходів дає можливість на 60% - 70% знищити однорічні бур’яни і в поєднанні з наступною міжрядною культивацією кукурудзи або підгортанням картоплі забезпечити одержання високих врожаїв цих культур без ручного прополювання.

Хімічні методи боротьби полягають у застосуванні хімічних речовин для боротьби з бур’янами – гербіцидів (від лат «герба» - трава і «цидо» - убивати).

За впливом на рослинність гербіциди бувають вибіркової (селективної) та суцільної дії. Перші при застосуваннях в певних дозах і у відповідні строки знищують тільки бур’яни, не пошкоджуючи при цьому культурних рослин. До них належать препарати групи 2, 4Д – амінна сіль, 2М – 4Х, гранстар, гроділ, дезормон, бетанал, пірамін – турбо, діален, тітус та ін.

Гербіциди суцільної дії знищують як бур’яни, так і культурні рослини. Їх застосовують для повного знищення бур’янів в каналах, при будівництві штучних водоймищ, а також для боротьби із злісними бур’янами, як гірчак звичайний, пирій повзучий та ін.

Кожна група поділяється на контактні гербіциди та системні гербіциди.

Контактні діють на ті частини рослини, на які вони попадають, викликаючи пошкодження внаслідок реакції, що проходить між хімічною речовиною й рослиною. Гербіциди системної дії проникають всередину органів рослин – в листки, стебла, коріння, зокрема в точки росту і викликають фізіологічні зміни паталогічного порядку. Внаслідок чого порушується обмін речовин рослин, і вони через деякий час гинуть.

Біологічний метод боротьби з бур’янами полягає в знищені бур’янів за допомогою комах, грибів, бактерій і вірусів. Так, вовчкова мушка – фітоміза відкладає яйця в стебла і квітки вовчка: пошкоджені рослини відмирають, а ті, що виживають не плодоносять або дають насіння яке не сходить. За літо мушка дає на Україні два – три покоління при середній плодючості 150-200 яєць.

Вчені Всесоюзного інституту захисту рослин знайшли шкідника амброзії – каліфорнійську совку - метелика подібного до молі. Її гусениці живляться виключно листками амброзії. Каліфорнійську совку спеціально розводять і випускають на площах, засмічених амброзією. Проведенні досліди показують, що цей бур’ян можна знищувати біологічним методом.

У боротьбі з повитицею вивчають дію гриба – алотерперії. Обприскування його спорами посівів, забур’янених повитицею, особливо ефективне у вологу погоду.

Насіння багатьох бур’янів пошкоджується сажкою. Це грибне захворювання на 50 – 60% уражує насіння мишію сизого, свинорию паличастого, пажитниці льонової. Проводять виробничі випробування по застосуванню сажки в боротьбі з мишієм сизим та гірчаком шорстким.

Бур’яни пошкоджуються також бактеріями і вірусами, які гальмують проростання насіння, викликають нарости на суцвіттях тощо.

Сік деяких рослин отруйний для бур’янів. Наприклад, відвар із дворічних пагонів атланта – дерева, поширеного в Середній Азії, викликає загибель повитиці на 80%. Згубно діє на інші рослини сік дурману, блекоти, пасльону.

Застосування гербіцидів на посівах с\г культур

Гербіциди групи феноксіоцтових кислот 2, 4Д – амінна сіль, 2М – 4Х. Це системні препарати вибіркової дії, які широко використовуються у боротьбі з дводольними бур’янами в посівах зернових культур, кукурудзи, на лугах і пасовищах

Похідні 2, 4Д амінної солі, ефіри (бутиловий та пропіловий) – отруйні для дводольних, а в невеликих дозах майже не шкідливі для однодольних рослин (злакових).

Вони досить легко проникають у рослини через надземні органи й кореневу систему. Разом з поживними речовинами пересуваються до органів, що інтенсивно ростуть, - верхівок стебел, країв листків, і вступають у реакцію обміну речовин. Токсичність дії гербіцидів посилюється в теплу сонячну погоду, коли інтенсивно відбуваються процеси асиміляції.

Прискорюють і посилюють дію гербіцидів додавання до робочого розчину мінеральних добрив (аміачна селітра, сечовина).

Пошкодження рослин гербіцидами групи 2, 4Д амінна сіль проявляється у вигляді черешків, скручування листків, викривленні і скручуванні верхніх частинок стебла. Потім стебло надмірно потовщується, розростається його нижня частина, на стеблі з’являються тріщини. Поступово жовтіють засихають листки, рослини відстають в рості і гинуть.

Застосовують 2, 4Д – амінну сіль на посівах зернових колоскових у фазі кущення, норма 0, 8-1, 6 кг/ га, а на посівах кукурудзи у фазі 3-5 листків в дозі 0, 8 кг/ га. Витрата рідини 300-400 літрів.

Якщо в посівах зернових підсівали багаторічні трави, тоді 2, 4Д-амінну сіль не використовують, а приміняють 2М-4Х в нормі 1, 2-1, 5 кг/га.

На посівах льону використовують (2М-4Х) дикотекс в нормі 1-1, 6 кг/ га.

У боротьбі проти пирію використовують фюзілад в нормі 1-1, 5 л / га.

У посівах картоплі ефективні такі препарати як: зенкер (1, 0-1, 5 кг/ га), стомп (5, 0 л /га), 2М – 4Х – 1, 5 л /га.

На посівах кукурудзи – тітус – 40- 50 г / га, харнес – 3 л / га.

На посівах цукрових буряків: ептан (2-3 л/га), дуал (3-5 л/га), бетанал- прогрес (2-4 л/га), фюзілад (2 л/га) проти пирію.

Лекція № 3

Тема: Наукові основи сівозмін

1. Поняття про сівозміну та її значення.

2. Розміщення основних польових культур, парів і проміжних культур у сівозмінах

3. Класифікація сівозмін

4. Проектування, запровадження і освоєння сівозмін.

Література:

1. Землеробство. С.С. Рубін. – К.: Вища школа, 1980., с.204-228.

2. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції: Навчальний посібник /

Ярош Ю.М., Трусов Б.А. – К.: Український Центр духовної культури, 2005, с. 60-67.

3. Основи землеробства і тваринництва: Підручник / П.Д. Клименко, О.І. Кононенко, В.П. Федоров. – К.: Вища школа, 1991, с. 73 – 87.

1. Поняття про сівозміну та її значення.

Під сівозміною розуміють - науково обґрунтоване чергування с/г культур і чистого пару в часі (по рокам) і на території господарства (по полях).

Чергування культур у часі передбачає щорічну або періодичну зміну одних рослин іншими на даному полі, а чергування по полях означає, що кожна культура проходить через усі поля сівозміни.

Чергування культур у сівозміні пов’язане з системою удобрення, обробітку ґрунту, доглядом за посівами та ін.

Сівозміна вважається раціональною, якщо вона забезпечує максимальний вихід дешевої продукції з кожного гектара, підвищення родючості ґрунту, зростання врожаю всіх с/г культур і створення міцної кормової бази для тваринництва. Склад культур сівозміни і площі під кожною з них визначається спеціалізацією господарства.

Головне агротехнічне завдання полягає в тому, щоб кожна культура розміщувалась на полях з найкращими умовами вирощування і була добрим попередником для наступної культури.

Щоб виявити позитивне значення сівозмін, деякі науково-дослідні установи проводили беззмінний посів окремих культур на одній і тій же ділянці протягом тривалого часу. Таке вирощування називають монокультурою.

Багаторічними дослідами встановлено негативний вплив монокультури на родючість ґрунту і врожай с/г культур.

Не всі рослини однаково реагують на беззмінне вирощування, в зв’язку з цим виділяють такі групи культур:

- дуже чутливі (льон, ц/буряки, конюшина, соняшник);

- середньо чутливі (жито, пшениця, ячмінь, овес);

- слабочутливі (картопля, кукурудза, конопля, тютюн, бавовник, рис).

Значне зниження врожайності при беззмінному вирощуванні деяких культур одержало назву ґрунтовтоми.

Відомі льоновтома, буряковтома та інші.

При правильному чергуванні культур у сівозміні поліпшуються умови життя рослин порівняно з монокультурою.

Рослини вбирають з ґрунту неоднакову кількість поживних речовин і в різному співвідношенні.

Так, кукурудза, цукрові буряки, картопля виносять з ґрунту поживних речовин більше порівняно з іншими культурами. Картопля і цукрові буряки відносно більше використовують калію, а зернові культури – азоту і фосфору.

Рослини різняться також здатністю засвоювати поживні речовини з малорозчинних сполук ґрунту. Сільськогосподарські культури для росту і розвитку витрачають різну кількість вологи. В конюшини, люцерни, цукрових буряків корені проникають на значну глибину і дуже висушують грунт. Отже, при правильному чергуванні культур у сівозміні рівномірніше використовується ґрунтова волога.

Правильна сівозміна має велике значення у боротьбі з бур’янами. У беззмінних посівах збільшується кількість бур’янів, особливо тих, які найбільш пристосувались до певних культур.

Правильне чергування культур у сівозміні запобігає поширенню шкідників та хвороб с/г культур. Наприклад, гессенська муха може значно пошкоджувати рослини озимої пшениці, а також ярої пшениці, що висівається після неї, тоді як овес цей шкідник не пошкоджує.

Цукрові буряки при повторних посівах більш пошкоджуються буряковим довгоносиком і нематодою.

При тривалому вирощувані зернових на одному місці збільшується ураження їх хворобами: іржею, сажкою та іншими.

На беззмінних посівах картоплі і помідорів поширюється фітофтора.

Особливо терпить від грибних хвороб при беззмінних посівах льон. Отже, правильне чергування культур у сівозміні є одним з основних запобіжних заходів боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами с/г культур.

2. Розміщення основних польових культур і пару в сівозміні.

У сівозмінах, які поширені в господарствах різних форм власності можна виділити такі поля: озимі, ярі зернові, зернобобові, просапні, технічні культури суцільного способу сівби (льон, конопля), трав’яне поле і поле зайнятого або чистого пару.

Розв’язуючи це питання про краще розміщення культур в сівозміні, потрібно виходити з господарсько-економічних та природних умов, щоб забезпечити кращими попередниками насамперед провідні культури, а потім також інші.

Потрібно, щоб після збирання попередника грунт містив достатньо вологи і поживних речовин, мав сприятливі фізичні властивості, був чистий від бур’янів, шкідників та збудників хвороб.

Після збирання попередника повинно бути досить часу для проведення обробітку ґрунту під наступну культуру, внесення добрив, тощо.

Озимі зернові культури висівають після попередників, які рано звільняють поле й дають можливість своєчасно обробити грунт та провести сівбу.

На Поліссі – озимі розміщують після люпину, конюшини, гороху, вико-вівсяної суміші, льону, кукурудзи на зелений корм та ранньої картоплі.

В Лісостепу – після конюшини, вико-вівсяної суміші, зернобобових, кукурудзи на зелений корм.

В Степу – по чорних парах, після кукурудзи на зелений корм та силос, зернобобових, баштанних, а також після озимої пшениці, що йшла по чорних і зайнятих парах.

Ярі зернові: (пшениця, ячмінь, овес) висівають після картоплі, кукурудзи, цукрових буряків. Добрими попередниками для них є також озимі зернові культури.

Просапні культури. Цукрові буряки – як вимогливі до родючості ґрунту й попередників розміщують в основному після озимої пшениці з обов’язковим внесенням органічних та мінеральних добрив.

Картопля – в польових сівозмінах розміщують здебільшого після озимих зернових, зокрема на Поліссі добрим попередником є зернобобові.

Кукурудзу – розміщують після озимих, а також після просапних попередників(картопля, цукрові буряки).

Проте, в посушливих районах кукурудзу після ц\буряків не рекомендується висівати. Добрим попередником є зернобобові.

На Поліссі її вирощують і після льону.

Зернобобові культури – горох, люпин, кормові боби – здебільшого сіють після просапних культур, озимих та ярих зернових культур. Недоцільно розміщувати їх після бобових, оскільки вони мають спільних шкідників.

Круп’яні культури – гречку, просо – розміщують після просапних, озимих, ярих культур. Добрі врожаї гречка дає після зернобобових.

Технічні культури. Льон довгунець вибагливий до родючості ґрунту. Добрі врожаї він дає після багаторічних трав та удобрених картоплі та озимих. Льон не можна висівати на одному й тому ж місці більше як 5-6 років.

Коноплю вирощують у спеціальних та польових сівозмінах. Їх висівають після просапних, озимих багаторічних трав, зернобобових.

Багаторічні трави (бобові). У районах достатнього зволоження сіють конюшину, а в посушливих – люцерну. Багаторічні трави підсівають під озимі зернові та ярі зернові культури, вико-вівсяну суміш. Безпокривні посіви економічно не вигідні. У польових сівозмінах їх залишають здебільшого на один рік і переважно на один укіс.

У спеціалізованих сівозмінах розміщують також технічні, овочеві і кормові культури.

3. Класифікація сівозмін

Сівозміни поділяють на три типи:

- польові

- кормові

- спеціальні

У польових сівозмінах більше половини сівозмінної площі відводять під зернові, картоплю й технічні культури.

Кормовими сівозмінами називають такі, які більше половини посівної площі відводять для вирощування кормових культур.

Спеціальні сівозміни – запроваджуються для культур як і з тих чи інших причин.

Залежно від призначення спеціальні сівозміни поділяються на овочеві, ґрунтозахисні, рисові, а також сівозміни для вирощування технічних культур – конопель, тютюну, люцерни.

4. Запровадження сівозмін та їх освоєння.

Складання проекту сівозміни, розрахованими на багато років, - дуже відповідальна справа, і допущені при цьому найменші помилки, можуть негативно позначитися на розвитку господарства. Тому при розробленні сівозміни не можна допускати будь-якого шаблону.

При складанні проекту сівозміни в господарстві потрібно:

1. Точно обчислити розмір земельної площі господарства, зазначивши окремі угіддя (орні землі, луки) для чого потрібно провести землевпорядні роботи, обстеження полів, меліоративні дослідження.

2. Визначити загальну потребу у продуктах рослинництва від потреб господарства.

3. Встановити набір культур та розмір посівних площ під окремі культури.

4. Розв’язати питання про кількість сівозмін у господарстві та розподілити культури між окремими сівозмінами.

5. Розв’язати питання про кількість полів у кожній сівозміні і розробити конкретну схему чергування.

6. Розробити систему обробітку ґрунту і план внесення добрив для кожного поля сівозміни.

7. Оформити сівозміну та завести відповідну документацію, в тому числі й книги історії їх полів.

Усі заходи щодо складання сівозмін є відповідними системами обробітку ґрунту і удобрення та перенесення затвердженого проекту в натуру, тобто нарізання полів на території, являє собою запровадження сівозмін, а складання і здійснення плану переходу – освоєння сівозмін.

Лекція № 4.

Тема: Обробіток ґрунту. Наукові основи обробітку ґрунту.

1. Значення та завдання обробітку ґрунту.

2. Технологічні процеси по обробітку ґрунту.

3. Обробіток ґрунту під ярі культури.

4. Система обробітку ґрунту під озимі культури.

5. Протиерозійний обробіток ґрунту.

6. Мінімалізація обробітку ґрунту.

Література:

1. Землеробство. С. С. Рубін. – К.: Вища школа., 1980, с.183 – 443.

2. Основи агрохімії. Г.В. Бадіна. – Л.: Агропромвидав., 1988, с.119 – 182.

3. Довідник агронома. Л.Л. Зіневич. - К.: Урожай, 1986, с. 48 – 54

1. Значення та завдання обробітку ґрунту.

Система обробітку ґрунту – це сукупність заходів обробітку ґрунту в певній послідовності для забезпечення найкращих умов росту рослин і одержання високих урожаїв у даних. конкретних кліматичних умовах.

Основне завдання обробітку ґрунту в системі інтенсивного землеробства – це створення оптимальних умов для росту і розвитку с/г культур, підвищення родючості земель і ефективний захист їх від ерозії.

За допомогою обробітку забезпечується необхідне розпушування ґрунту з перевертанням або без перевертання оброблювального шару, перемішування і ущільнювання його, загортання добрив і післяжнивних решток.

Обробіток ґрунту поліпшує агрофізичні властивості ґрунту, водний, повітряний і тепловий режими, регулює біологічні та хімічні процеси в оброблювальному шарі, підтримує необхідний санітарний стан.

На обробіток припадає близько 40% енергетичних і 25% трудових затрат загального обсягу робіт. Тому зайві його прийоми підвищують собівартість рослинної продукції.

Для створення оптимальних умов росту і розвитку с/г культур в сівозмінних ґрунтово-кліматичних зонах застосовують диференційований обробіток ґрунту залежно від його властивостей, окультурення, попередників, забур'яненості тощо.

Правильно поєднують глибокий, звичайний та поверхневий обробіток. Застосування будь-якого способу обробітку повинно забезпечувати необхідні умови для високоякісної сівби, загортання насіння на оптимальну глибину та дружного його проростання.

В останні роки все більшого поширення набуває мінімалізація обробітку ґрунту, при якій різко зменшується механічний вплив на ґрунт та енергетичні затрати. Для цього зменшують (періодично) глибину та кількість прийомів обробітку, поєднують виконання кількох технологічних операцій в одному робочому процесі, методи боротьби з бур'янами.

Ефективний спосіб мінімалізації обробітку ґрунту – застосування комбінованих агрегатів, які виконують кілька операцій за один прохід, наприклад, оранку і передпосівний обробіток; передпосівний обробіток, сівбу, внесення добрив, гербіцидів, тощо.

2. Технологічні процеси при обробітку ґрунту.

При використанні знарядь обробітку ґрунту здійснюються такі технологічні операції:

- перевертання скиби на повну глибину;

- розпушення і кришіння ґрунту;

- перемішування ґрунту;

- ущільнення ґрунту;

- вирівнювання поверхні ріллі;

- очищення ґрунту від бур'янів;

- загортання органічних решток і добрив;

- обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні.

Залежно від клімату, особливостей ґрунту та забур'яненості, властивостей вирощуваних культур особливого значення набуває той або інший технологічний процес.

Перевертання скиби – основний процес обробітку ґрунту. Він забезпечує загортання в ґрунт післяжнивних решток, дернини, добрив, знищення бур'янів та шкідників с/г рослин, перемішування шарів ґрунту.

Верхня частина орного шару перемішується вниз, а на поверхню повертаються глибинні шари ґрунту, які мають кращі властивості. Перевертають скиби плугом.

Розпушення і кришіння ґрунту – це забезпечення нещільного розміщення частинок ґрунту і разом з тим збільшити загальну пористість, посилити аерацію ґрунту, збільшити водопроникність, знищити кірку, яка утворюється на поверхні ґрунту, подрібнює брили.

Перемішування ґрунту - здійснюється культиваторами та іншими знаряддями, а частково й тирами. Найкраще перемішувати ґрунт фрезою.

Перемішуванням ґрунту передбачається утворення однорідного орного шару, що досягається рівномірним розподілом післяжнивних решток, гною, вапна, добрив.

Вирівнювання ґрунту - важливе для зменшення випаровування з його поверхні вологи, а також для рівномірної глибини загортання насіння при сівбі і як результат – для одержання рівномірних дружніх сходів.

Ущільнення ґрунту. Надмірно розпушений ґрунт не завжди сприяє нормальному розвитку рослини. Тому нерідко доводиться.його ущільнювати. Під впливом ущільнення посилюється підняття вологи до поверхні ґрунту і висіяного насіння, поліпшується прогрівання ґрунту. Завдяки післяпосівному коткуванню посилюється контакт насіння з ґрунтом.

3. Обробіток ґрунту під ярі культури.

Спосіб і тривалість передпосівного обробітку залежать від ґрунту, культури та строків сівби. Першим весняним заходом є закриття вологи, який здійснюється боронами.

На легких, добре оброблених восени, ґрунтах вологу закривають легкими боронами або шлейфами, а на глинистих важкими боронами. Кращі результати дає застосування борін в агрегаті зі шлейфами.

На важких ґрунтах при достатньому зволожені для передпосівного обробітку застосовують культиватори з розпушувальними лапами.

На недостатньо розроблених полях після багаторічних трав, а також на важких глинистих ґрунтах з брилистого поверхневого зябу передпосівний обробіток іноді проводять дисковими знаряддями.

У системі передпосівного обробітку ґрунту застосовують коткування, особливо в посушливих умовах. Воно є обов'язковим заходом при сівбі дрібного насіння.

Під час весняного обробітку ґрунту під ранні ярі культури важливо не допустити розриву між передпосівною культивацією і сівбою.

Глибина передпосівного обробітку ґрунту під пізні ярі культури залежить від їх особливостей та стану поля. Під просо, гречку на Поліссі та Лісостепу першу культивацію проводять на 10-12 см, а в Степу на 8-10 см, під кукурудзу відповідно на 10-12 см і 10-14 см.

Останній раз ґрунт культивують на глибину загортання насіння. Усі культивації слід проводити з одночасним боронуванням. В умовах вітрової ерозії під пізні ярі культури ґрунт перед сівбою обробляють культиваторами – плоскорізами та голчастими боронами.

Під картоплю, при внесенні органічних добрив під зяб, передпосівний обробіток проводять гизель – культиваторами або лемішними лущильниками без полиць.

4. Система обробітку ґрунту під озимі культури.

Обробіток чорного пару здебільшого складається з одного-двох лущень і оранки або розпушення без обертання скиби. Чорноземи і каштанові ґрунти обробляють на глибину 20-25 см, а поля засмічені коренепаростковими бур'янами – на 27-30 см. На інших ґрунтах глибина обробітку залежить від товщини гумусового горизонту.

Весняний обробіток чорного пару починають із закриття вологи. В міру з'явлення бур'янів і ущільнення ґрунту протягом весняно-літнього періоду в нормальні за зволоженням роки пар 4-5 разів розпушують культиваторами плоско - різальними лапами або лемішними лущильниками без полиць з одночасним боронуванням. Ґрунт обробляють пошарово, починаючи з глибини 10-12 см, а по полях засмічених багаторічними бур'янами – 12- 14 см. Глибину наступних культивацій поступово зменшують.

Обробіток сидеральних парів. У сидеральних парах вирощують бобові або інші культури, зелену масу яких заорюють на добриво. Однією з кращих сидеральних культур є люпин, який забезпечує до 500 ц/ га зеленої маси, збагачує ґрунт на азот. Ґрунт під люпин обробляють так само як під ранні ярі, заорюють його, а потім поле коткують і боронують.

Обробіток зайнятих парів. Озимі культури на зелений корм звільняють поле у другій половині травня, горохо-вівсяні, вико-вівсяні суміші та багаторічні трави - у другій половині червня, кукурудзу на зелений корм залежно від зони – в липні-на початку серпня. Спосіб обробітку зайнятих парів залежить від вологості ґрунту, його забур'яненості та особливостей парозаймаючої культури.

В районах достатнього зволоження поля після рано зібраних парозаймаючих культур (озимі, зернобобові сумішки) орють на глибину 20-22 см. Після багаторічних трав ґрунти орють з передплужниками на 25-30 см.

Після кукурудзи на зелений корм і силос, кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту на 8-10 см.

Обробіток ґрунту після непарових попередників. Значну частину озимих культур висівають після кукурудзи, зібраної у молочно-восковій стиглості, баштанних, озимих і ярих зернових. На відміну від парових попередників, після цих культур залишається порівняно небагато часу для підготовки ґрунту.

Спосіб обробітку ґрунту під озимі після непарових попередників залежить від його стану, погодних умов. В Степу і Лісостепу такі поля в основному обробляють на глибину 8-10 см, дисковими, плоскорізними агрегатами.

Після непарових попередників ґрунт за період вегетації ущільнюється, висушується і засмічується бур'янами. Тому на таких полях перевагу віддають оранці плугами з передплужниками на глибину 18-20 см.

5. Протиерозійний обробіток ґрунту.

Основне завдання обробітку полягає в умовах водневої ерозії – зменшення або повне усунення поверхневого стану, забезпечення кращого проникнення води в ґрунт.

Високу ефективність тут забезпечує оранка впоперек схилу та плоскорізний обробіток в поєднанні з ущільнюванням. На схилах крутизною 3-5 після лущення стерні застосовують оранку з ґрунтопоглиблюванням, гребеневий обробіток ґрунту з допомогою плугів з однією подовженою палицею - лункування.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, при якому на поверхні зберігається стерня та інші рештки рослин. Це захищає ґрунт від видування та зберігає вологу.

Поверхневий обробіток ґрунту під озимі культури в умовах вітрової ерозії здійснюють за допомогою протиерозійних культиваторів і голчастих борін.

6. Мінімалізація обробітку грунту

Є чимало наукових даних про можливість зменшення кількості заходів механічного обробітку грунту (мінімальний обробіток) і навіть пропозиції майже повну відмову від цього заходу (нульовий обробіток грунту).

При звичайному обробітку грунту створюється сприятливі умови для росту рослин, оскільки збільшується пористість грунту, насамперед некапілярна, а завдяки цьому поліпшується водно-поживний і повітряний режими грунту.

Під час обробітку (звичайного) знищуються бур’яни, шкідники, нерідко і збудники хворіб рослин. Але надмірний механічний обробіток грунту може завдати шкоди, а саме:

1. прискорюється небажаний процес розкладу гумусу і збіднення грунту на ньому;

2. збільшується втрати поживних речовин;

3. розмножується структурні частинки грунту, а внаслідок цього зростає загроза водної та вітрової ерозії;

4. після проходу тракторів та інших машин грунт ущільнюється, внаслідок чого погіршується його аерація та водопроникність.

Ось чому виникла давно думка про доцільність впровадження такої системи обробітку грунту, яка забезпечила б зниження енергетичних витрат шляхом зменшення глибини і кількості заходів обробітку грунту та поєднання кількох операцій в одному агрегаті, тобто системи, яка дістала назву мінімалізація обробітку грунту.

Сприятливі умови для впровадження системи мінімалізації обробітку грунту склалися тепер, коли для боротьби з бурянами широко використовуються гербіциди, а основним завданням обробітку в зв’язку з цим стало поліпшення будови грунту, тобто співвідношення між об’ємами твердої фази і проміжків (пористість), від чого залежить рух в грунті вологи та повітря і, як результатом, забезпечення рослин вологою, повітрям та поживними речовинами.

Основні вимоги мінімалізації грунту такі:

1.Скорочення заходів при передпосівному та міжрядковому обробітках. Наприклад, при використанні гербіцидів можна значно зменшити кількість міжрядкових обробітків (розпушувань) або навіть обійтися без них.

2.Зменшення кількості проходів машинно-тракторних агрегатів на полі завдяки використанню широкозахватних машин і комбінованих агрегатів. Так, уже тепер складають агрегати, які за один прохід виконують такі роботи: вносять добрива і гербіциди, здійснюють передпосівне розпушування грунту, коткування і сівбу.

3. Використання для обробітку грунту більш удосконалених знарядь. Якщо, наприклад, передпосівний обробіток можна провести фрезою, це дасть змогу замінити весняне переорювання зябу, передпосівну культивацію і боронування.

Слід пам’ятати, що при мінімальному обробітку грунту не можна допускати шаблону. Обов’язково треба враховувати особливості рослини, властивості грунтів тощо.

Лекція №5.

Тема: Насіння і сівба.

1. Сорт як засіб сільськогосподарського виробництва.

2. Сортові та посівні якості насіння.

3. Підготовка насіння до сівби.

4. Сівба сільськогосподарських культур.

Література:

1.Основи землеробства і тваринництва: Підручник / П.Д. Клименко, О.І. Косенко, В.П. Федоров. –К.: Вища школа, 1991. с. 147 –163.

2. Лихочвор В.В., Петриненко В.Ф. Рослинництво. Сучасні інтенсивні технології вирощування основних польових культур. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2006. – 730 с.

3. Шпек М.П. Основи сільського господарства. Лабораторний практикум. – Львів: Друк ПП Бодлак, 2007 – с.19 –23.

1. Сорт як засіб сільськогосподарського виробництва.

У сучасному землеробстві сорт і високо якісне насіння поряд з іншими агротехнічними заходами мають велике, а іноді й вирішальне значення для одержання високих і стабільних врожаїв. Правильно підібрані сорти дають можливість без додаткових матеріальних затрат підвищити врожай на 10-15 %, а в окремих випадках і більше.

Сортом називають групу культурних рослин подібних за господарсько – біологічними властивостями і морфологічними ознаками, відібраних і розмножених для вирощування у відповідних природних і виробничих умовах для підвищення врожайності і якості с/г культур.

Науково дослідні селекційні установи створюють нові сорти і гібриди с/г культур. Вони, як правило, істотно переважають старі за врожайністю та іншими господарськими властивостями. В зв’язку з цим проводять сортозаміну – тобто заміну старих сортів новими районованими, більш врожайними, з кращими технологічними показниками. Проведення сортозаміни – є одним із шляхів підвищення врожайності с/г продукції.

Крім сортозаміни в сільському господарстві проводять сортопоновлення, що являє собою планову заміну насіння того ж сорту з високими посівними якостями одержують шляхом його вищої репродукції. Друге потомство, вирощене з еліти, зветься насінням другої репродукції, третє – третьої і т. д.

Насіння еліти та вищих репродукцій перевищує за сортовою чистотою, посівними якостями та врожайністю насіння нижчих репродукцій.

2.Сортові та посівні якості насіння.

Під сортовими якостями розуміють належність насіння до певного сорту, його чистосортність, тобто процентний вміст основного сорту в насіннєвій партії даної культури чи її насіннєвий посів. Для сівби використовують насіння районованих сортів з високою сортовою чистотою, яку визначають методом польової апробації сортових посівів. На основі даних польової апробації сортових посівів їх відносять до певної категорії. яка показує норму сортової чистоти даної культури.

Величина врожаю також в значній мірі залежить від посівних якостей насіння. Основними показниками якості насіння є: чистота та його схожість, посівна придатність, енергія проростання, маса 1000 зернин, вологість, натура, а також наявність шкідників та зараженість хворобами. Контроль за якістю насіння здійснюють державні насіннєві інспекції.

Для цього кожну партію насіння перевіряють на посівні якості.

Зразки насіння на аналіз відбирають спеціальними приладами – щупами. Маса середнього зразка залежно від крупності насіння коливається від 50 г до 1 кг. З кожної партії відбирають два середні зразки –один у чисті мішечки, а другий обов’язково у сухий скляний посуд, місткістю до 1 л –для кукурудзи, вівса, зернобобових і 0, 5 л –для пшениці, жита, ячменю. Посуд щільно закривають пробками і заливають парафіном, щоб насіння не підсохло і з нього не вилізли шкідники. Зразки відправляють в насіннєву інспекцію.

Чистота насіння ­­ – це відношення ваги чистого насіння в процентах до ваги зразка взятого для аналізуі помноженого на 100%. Щоб визначити її, із середнього зразка відбирають дві наважки: кукурудзи, гороху та інших крупно насінних культур по 200 грам; пшениці, жита, ячменю та інших хлібних злаків по 50 грам; конюшини та інших дрібнонасінних культур по 5 грам.

Відібрані зразки на дошці розбивають на такі фракції:

1. Здорове насіння основної культури;

2. дрібне, бите, пошкоджене, проросле насіння основної культури;

3. живе сміття(насіння бур’янів та інших культур, живі шкідники, насіння уражене сажкою та ін);

4. мертве сміття(земля, пісок, мертві личинки, комахи).

Кожну відібрану фракцію зважують окремо і вираховують в процентах до всієї наважки.

Процент чистого насіння основної культури й показує чистоту посівного матеріалу. Насіння бур’янів та інших культур підраховують не за масою, а в штуках, визнаючи кількість його на 1 кг насіння. Якщо чистота насіння нижче встановленої державним стандартом, то його не висівають, а повторно очищають. При наявності карантинних бур’янів посівний матеріал висівати неможна.

Схожість – це кількість нормально пророслого насіння протягом певного періоду, вираженого в процентах до загальної його кількості, взятої для пророщування.

Для визначення схожості з фракції чистого насіння беруть без вибору чотири проби по 100 зернин і розкладають на вологе ложе (прожарений пісок або фільтрувальний папір) так, щоб не торкалися один одного. Пророщують його у спеціальних термостатах при заданому температурному режимі для кожної культури. Насіння волостійких культур пророщують при температурі близько 20˚ С, а теплолюбних при температурі 20-30˚ С. Спостерігають за ними щоденно протягом 7-10 днів. Через певний для кожної культури час підраховують кількість насіння і вираховують його в (%) до висіяного насіння. Одержують показник лабораторної схожості, яка відрізняється від показника польової схожості.

Показники чистоти та схожості дають можливість визначити посівну придатність. Вона визначається за формулою:

ПП = А · Б / 100; %; де

ПП – посівна придатність; А – чистота насіння, Б – схожість насіннєвого матеріалу.

Наприклад, чистота посівного матеріалу 98%. лабораторна схожість 96%, то посівна придатність (ПП) становить 94% = (98 · 96): 100. Це значить, що у кожних 100 кг посівного матеріалу є 94 кг чистого і схожого насіння. Показник посівної придатності насіння використовують для встановлення остаточної норми висіву (Н).

Маса 1000 зернин. Щоб визначити цей показник відраховують без вибору дві проби по 500 зернин. Кожну пробу зважують окремо з точністю до 0, 01г. Якщо розбіжність між масою обох проб не перевищує 3%, то знаходять середнє і перераховують на 1000 зернин. Показник маси 1000 зернин використовують також для розрахунку норми висіву.

Вологість насіння визначають спеціальними приладами - вологомірами або висушуванням розмеленого зразка в сушильній шафі при температурі 100 – 130 º С протягом 40 хв. Різниця між зважуванням до і після висушування, виражена в процентах до початкової маси, дає показник вологості.

Зараженість насіння шкідниками і хворобами визначається витримуванням зразка при кімнатній температурі 1, 5-2 год. Після цього зерно просівають через сита з діаметром отворів – 1мм. На ситі залишаються довгоносики та інші шкідники, а у відсіві – кліщі. Породять облік і перераховують на 1кг насіння.

На основі одержаних даних про посівні якості насіння насіннєва інспекція встановлює за Державним стандартом клас посівного матеріалу. За показниками чистоти, схожості та інших для насіння зернових, зернобобових, олійних культур, багаторічних трав передбачено три класи, для насіння цукрових і кормових буряків, овочевих і баштанних культур – два класи.

3. Підготовка насіння до сівби

 

Важливим заходом підготовки насіння до сівби є очищення, сортування, калібрування, повітряно – теплове обігрівання, протруювання та інші заходи.

Очищення й сортування насіння проводять з тим, щоб відокремити домішки живого і мертвого насіння та виділити для сівби найбільш повноцінне і вирівняне за розмірами і вагою насіння.

Для очищення і сортування застосовують різні способи з використанням відповідного набору очисних машин.

Під час очищення і сортування посівного матеріалу стежить за тим, щоб насіння не пошкоджувалось робочими органами зерноочисних машин, добре відокремлювались домішки, у відходи не потрапляло придатне для сівби насіння.

Протруюють насіння для знезараження його від грибкових та бактеріальних хвороб. Спорами твердої сажки зерно заражуються під час обмолоту, а летючою – в період цвітіння.

Протруюють насіння мокрим і напівсухим способом та застосовують термічне знезараження.

Мокре протруювання насіння проводили проти твердої сажки всіх зернових культур – пшениці, жита, ячменю, проса, а також твердої та летючої сажки вівса.

За 2 – 3 дні до сівби насіння замочували у розчині форманілу (на 1 частину 40% розчину форманілу брали 300 частин води) протягом 3 - 5 хв. Потім зерно зсипали у купи і покривали брезентом на 2 год., для томління (знезараження). Пари форманілу вбивали спори сажки. На 1 тону зерна потрібно 100 л розчину. Перед сівбою зерно просушували.

Тепер використовують більш ефективний спосіб – напівсухий, при якому використовують сучасні високоефективні протруювачі (фунгіциди), такі як: вітавакс, раксил, вінцит. Норма застосування даних препаратів становить 2- 3 л на 1 тону насіння. Фунгіциди розчиняють в 10 л води. Протруюють насіння на машинах ПС – 10А, ПСШ – 5, а також за допомогою “Мобитокс супер“, яку поставляють в нашу країну з Угорщини.

Інокуляція посівного матеріалу (обробка бактеріальними препаратами) проводять для збагачення ризосфери, рослини корисними мікроорганізмами. Наприклад, насіння зернобобових перед сівбою обробляють ризоторфіном і нітрагіном, який містить бульбочкові бактерії. Вони поліпшують азотне живлення рослин.

Скарифікація – один з прийомів підготовки до сівби насіння, яке має дуже тверду оболонку(люпин, конюшина, буряки, овочеві (петрушка, морква) та інш. Він передбачає механічне пошкодження її, внаслідок чого висіяне насіння швидко бубнявіє і раніше з’являються сходи. Для одержання дружніх сходів насіння деяких культур піддають стратифікації.

Стратифікація – це тривалий вплив низьких температур (від 0 до +3). Страфікувати насіннєвий матеріал можна у вологому піску, опилках тощо.

4. Сівба сільськогосподарських культур.

Строки сівби залежать від погоди та біологічних особливостей вирощувальних культур. Сіяти слід у стислі і кращі агротехнічні строки. При оптимальх строках сівби бувають дружні сходи, вони краще забезпечуються водою і поживними речовинами, підвищується стійкість їх проти хвороб і шкідників. Несвоєчасна сівба завжди приводить до втрати врожаю.

За строками сівби ярі культури поділяють на: ранні; середні та пізні. Насіння ранніх культур проростає при температурі ґрунту – від 1 до 5˚ С тепла. Сходи без шкоди витримують весняні приморозки. До цієї групи належать: - яра пшениця, овес, ячмінь, льон, вика, горох, цукрові буряки, соняшник, морква, багаторічні трави.

Культури середнього строку сівби для проростання потребують 7 - 10˚ тепла на глибині загортання насіння. Сходи цих культур пошкоджуються навіть невеликими приморозками. До них належить: кукурудза, просо, соя, квасоля, сорго, гречка та культури пізнього строку сівби – рис, бавовник, тютюн, баштанні культури.

Насіння їх проростає при прогріванні ґрунту до 12 – 14 ˚ с, а сходи зовсім не витримують приморозків.

Час сівби озимих культур визначають з таким розрахунком, щоб до настання стійкої холодної погоди рослини встигли добре вкоренитися і розкущитися. Озимій пшениці і житу для цього треба 50 – 60 днів осінньої вегетації. Залежно від особливостей кліматичних зон строки сівби озимих культур різні: - на півдні України з 20 – 30 серпня, на Лісостеповій зоні та в зоні Передкарпаття – з 15 – 30 вересня. Для озимого ріпаку строки посіву є оптимальними з 20 – 30 серпня.

Норми висіву. Кількість або маса насіння, яка потрібна для засівання озимої площі і забезпечення оптимальної густоти сходів, називається нормою висіву (Н). Вона залежить від культури, строку, сорту і способу сівби, попередника, грунтово-кліматичних умов, якості насіння.

Наприклад, у посушливих умовах з недостатнім запасом вологи в ґрунті норму висіву, як правило, зменшують, А в районах з недостатньою кількістю опадів, в умовах зрошення, при запізненні з сівбою на забур’янених площах та при низькій посівній придатності насіння – норму висіву збільшують.

Норми висіву визначають за масою або кількістю насіння. Норма виражається в кілограмах насіння на 1 га, або в штуках на 1 га.

Розраховують норму висіву в більшості випадків не за масою, а за кількістю насіння за такою формулою:

Н = К • М • 100/ ПП; де

Н - вагова норма висіву, кг/га;

К - кількість насінин на 1га, млн. шт.;

М - маса 1000 насінин, г;

ПП - посівна придатність насіння, %.

Наприклад, для озимої пшениці при висіві 4, 5 млн. шт. зернин на 1 га, якщо вага 1000 зернин дорівнює 40 г, господарська придатність 90%, вагова норма насіння на 1 га буде становити:

Н = 4, 5 • 40 • 100 / 90% = 200 кг/га.

Середня маса 1000 насінин у деяких культур приблизно така: озима пшениця - 35-45г, озимого жита - 30-40 г, ячменю - 40-50 г, вівса - 25-35 г, кукурудзи - 220-250 г, гороху – 235 г, соняшнику – 105 г, льону - 4- 4, 5 г, буряків - 20-25 г, моркви - 1, 0-1, 5 г, конюшини - 1, 5-2, 0 г, гречки - 30-35 г.

Для зони Лісостепу та Передкарпаття в Україні встановленні наступні норми висіву: озимої пшениці, жита, ячменю, тритікале - 4, 0-4, 5 млн. шт. зерен на 1га, гороху - 1, 2-1, 4 млн. шт., гречки - 2, 2-3, 5, вівса - 4, 5-5, 0; кукурудзи - 0, 55-0, 7 млн. шт. на 1 га.

Глибина загортання насіння. При відповідній глибині загортання створюється кращі умови для проростання насіння і з'явлення сходів.

Глибина загортання залежить від багатьох умов, насамперед від розмірів насіння. Чим крупніше насіння, тим на більшу глибину його можна загортати. Так, насіння кукурудзи можна загортати на 8-10 см, пшениці 4-6 см, а дрібнонасінних культур льону, конюшини - на 2-3 см.

Має значення і характер проростання насіння: те, що виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту (соя, люпин, квасоля, цукрові буряки, овочі) загортають мілкіше. У посушливих районах сіють глибше, в більш зволожених мілкіше. Глибина загортання насіння має забезпечувати достатній доступ повітря і тепла.

Для озимих культур, які закладають вузол кущення близько від поверхні ґрунту, неглибоке загортання насіння шкідливе. При неглибокому заляганні вузла кущення виникає загроза вимерзання. Велике значення має також рівномірність загортання насіння по всьому полю.

Способи сівби. За способами розміщення насіння на площі розрізняють розкидну і рядкову сівбу.

Розкидна ґрунтується на розміщені насіння га площі без рядків. Розкидане насіння вручну або розкидними сівалками загортають у грунт боронами чи іншими знаряддями. Цей спосіб має багато недоліків і застосовують його лише в окремих випадках: підсівають зріджені посіви озимих або на схилах.

Рядкова сівба - найбільш досконала й ефективна, вона дозволяє рівномірно розподілити насіння на площі й одночасно загорнути його в грунт АН однакову глибину.

Розрізняють такі способи сівби: звичайний, рядковий, перехресний, вузькорядний, пунктирний, стрічковий, гніздовий, квадратний, квадратно - гніздовий.

Звичайний рядковий спосіб сівби забезпечує міжрядь 13-15 см, а відстань між насінням у рядку - 1, 5-2 см. Загущенні посіви рослин у рядках негативно впливають на їх ріст і розвиток.

Перехресний спосіб сівби забезпечує більш рівномірний розподіл насіння на площі. Площа живлення наближається до квадрата. Сіють вздовж і в поперек поля. Проте цей спосіб має недоліки. Він потребує дворазового проходу сівалки по одній і тій же площі, що збільшує затрати затягує строки сівби, погіршує фізичні властивості ґрунту, посіви загущуються на перехрестях рядків.

Вузькорядний спосіб сівби до певної міри усуває недоліки звичайного рядкового (загущення в рядку) і перехресного (дворазовий прохід) насіння рівномірно розміщується на площі. Ширина міжрядь 6, 5-7, 5см, а відстань між насінням у рядку 3- 4 см. Цей спосіб застосовують при сівбі льону, зернових та інших культур.

Широкорядний спосіб сівби застосовують при вирощуванні рослин, які вимагають порівняно великої площі живлення, а також міжрядного обробітку ґрунту. Цей спосіб дає можливість механізовано обробляти міжряддя в період вегетації рослин, підживлювати їх тощо.

Широкорядним способом сіють цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, соняшник, овочеві культури, а також сою, квасолю та ін.

У широкорядних посівах створюються кращі умови для росту і розвитку рослин, ніж у суцільних.

Широкорядні посіви мають також певні недоліки, з яких основним є нерівномірне розміщення рослин по всій площі.

Міжряддя в широкорядних посівах становить (більше 30 см).

Стрічковий спосіб сівби передбачає розміщення насіння на площі у вигляді стрічки у 2-3 рядки. Відстань між рядками у стрічці 13-15 см, а між стрічками - більше 30 см. Залежно від кількості рядків у стрічці, стрічкові посіви бувають дво -, три рядкові. Застосовують стрічкові посіви при вирощуванні овочевих культур і проса.

Гніздовий спосіб відрізняється від широкорядного тим, що насіння висівається не вздовж рядка, а групами (гніздами) по кілька насінин у кожне гніздо, що забезпечує одержання дружніх сходів. Сівбу проводять спеціальними сівалками.

Квадратний і квадратно-гніздовий способи сівби - це сівба з груповим або поодиноким розміщенням насіння по кутах квадрата. Квадратно - гніздове розміщення рослин забезпечує проведення міжрядного обробітку у двох напрямках, що значно полегшує догляд за посівами і до мінімуму зменшує затрати ручної праці. Такий спосіб сівби застосовують при вирощуванні кукурудзи, соняшнику та інших культур.

Пунктирний спосіб забезпечує висів насіння із заданою відстанню між ними у рядку. Проводять його сівалками точного висіву. Він є перспективний при вирощуванні просапних культур, зокрема цукрових буряків, кукурудзи. За цього способу сівби забезпечується розміщення в рядку по одній насінині на певній однаковій відстані одна від одної.

 

Лекція № 6

Тема: Агрохімія як наука. Наукові основи живлення рослин

1. Значення окремих елементів живлення для росту і розвитку рослин.

2. Теоретичні основи живлення рослин.

3. Значення добрив (пестицидів та регуляторів росту у підвищенні врожайності с/г культур).

4. Класифікація добрив.

5. Органічні добрива.

Література:

1.Землеробство з основами ґрунтознавства, агрохімії та екології: Навчальний посібник / С.Г.Періг, М.Я.Бомба. – Львів, 1995.

2.Технологія виробництва сільськогосподарської продукції: Навчальний посібник /

Ярош Ю.М., Трусов Б.А. – К.: Український Центр духовної культури, 2005, с. 85-101.

3.Основи землеробства і тваринництва: Підручник / П.Д. Клименко, О.І. Кононенко, В.П. Федоров. – К.: Вища школа, 1991, с. 127 – 147.

4.Основи сільського господарства: Навчальний посібник / Б.М. Польський, М.І. Стеб-лянко, Р.Д. Чмир, В.С. Яв орський. – К.: Вища школа, 1991. с. 74 -93

1. Значення окремих елементів живлення для росту і розвитку рослин.

У склад кожної рослини входить вода і суха речовина, яка представлена хімічними і мінеральними сполуками.

Співвідношення між кількістю сухої речовини і води в різних рослинах та їх органах неоднакове і залежить від біологічних особливостей рослин, їх віку, умов вирощування.

У плодах овочів води набагато більше ніж наприклад, у зерні злаків чи насінні олійних культур.

Наприклад: плоди огірків, помідорів містять - 4-8% сухої речовини і 92-96% води. Бульби картоплі містять - 20-25% сухих речовин і 75-80% води, а зерно злакових і бобових культур — 85-88% сухих речовин, 12-15% води. Суха речовина нагромаджується за рахунок СО2, повітря, Н2О і мінеральних солей, тобто при поєднанні повітряного і кореневого живлення. Вона в середньому складається з 4 так званих органічних елементів: С, О2, Н2 і № (відповідно 45, 42, 6, 5 і 1, 5).

Всі хімічні елементи поділяються на макро-, мікро, та ультрамікроелементи.

Макроелементи входять до складу рослин у значних кількостях (від сотих частинок до декількох десятих) від маси сухої речовини. До них належать крім кисню






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.