Методичні рекомендації. 1. Знати повні назви організацій: ЮНЕП, юнеско, вооз, магате, МСОП, ммо, вмо.

1. Знати повні назви організацій: ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ, МАГАТЕ, МСОП, ММО, ВМО.

2. Опрацювати рекомендовану літературу.

3. Записати у конспект найважливіші конвенції та угоди з охорони навколишнього природного середовища.

Після утворення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) в 1987 р. набирає поширення ініціатива Франції в галузі сумісної між-державної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, а пізніше Європейський Союз (ЄС) з 1973 р. послідовно розробили та реалізували чотири програми з охорони довкілля. Склалася практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов’язкових для країн ЄС. Зараз у галузі екології діють 120 таких директив.

Протягом останніх десятиріч намітилась чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міждержавному рівні. Стимулю-ючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології стала Стокгольмська конференція (1972 р.). Сток-гольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу і рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яке забезпечує їхню гідність та добробут.

Ідеї Стокгольмської конференції отримали розвиток у рішеннях Віденської конференції захисту озонового шару (1985), Женевської конференції про транскордонне забруднення повітря (1979—1983 рр.), Монреальському протоколі про обмеження використання хлорфторвуг-леводнів (1987) із поправками 1990 року (у цих документах виробництво фреонів планувалось скоротити на першому етапі на 20 % та до 2000 р. повністю припинити їх виробництво).

У 1982 р. ООН прийняла «Всесвітню хартію природи», в якій вперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність люд-ства за стан природи. Велику роль відіграли і форум із міжнародного права в галузі охорони довкілля, проведений в Італії у 1980 р., Московсь-ка декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 р., яку ухвалили 83 держави світу, й конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь 100 держав та представники від 50 держав, та ряд інших ініціатив. На конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ «Порядок денний на XXI століття», що вміщує план міжнародних дій з навколишнього середовища на межі XX та XXI століть. Підсумки його виконання за десятиріччя були підведені на Всесвітньому форумі глав держав і урядів у 2002 році в Йоганнесбурзі й вони невтішні. Реалізується програма «Людство та глобальні зміни», метою якої є вивчення взаємозв’язку в системі «людина — середовище життя».

Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародне спілкування, співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки.

Одним із наслідків зміни суспільно-політичної орієнтації нашого суспільства стало розширення можливостей інтеграції України у світову екологічну систему, що дасть змогу використовувати досвід провідних держав для вирішення гострих екологічних проблем.

Нарешті, існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної воєн. Кожна з цих воєн може викликати незворотні екологічні зміни.

Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які забезпечували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема Світового океану, має транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, опустелювання є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території кількох держав, що потребує координації їх зусиль.

Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

У 1968 р. у Парижі проведена Міжнародна конференція ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери. Була прийнята програма, яку назвали «Людина і біосфера».

У 1972 р. на Стокгольмській конференції з питань довкілля було прийнято рішення про створення організації спеціалізованого закладу «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП). З різних міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на охорону довкілля і ефективне використання природних ресурсів, ЮНЕП уперше створила всесвітню систему спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери.

Дуже важливою міжнародною угодою є Конвенція ООН 1982 р. з морського права (Хартія морів), в обговоренні якої взяло участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. У Хартії морів визначено вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають оберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Це стосується всіх джерел забруднень незалежно від того, де вони розташовані — на суходолі чи морі. З метою запобігання забрудненню морського середовища з джерел, що розташовані на суходолі, держави зобов’язалися розвивати своє національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються й на морські судна, які плавають під прапорами цих країн.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) займається проблемою здоров’я людини на Землі, демографічними проблемами, наданням допомоги у плануванні сім’ї.

До міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (ЗМСОП) входить 105 країн. Важливою подією в діяльності міжнародного природоохоронного руху була XIV Генеральна Асамблея МСОП, що пройшла в Ашгабаті у 1978 році. Головним підсумком було прийняття документа — Всесвітньої стратегії охорони природи. Тоді ж була створена і постійно поповнюється Червона книга про популяції рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій. Запроваджена Зелена книга, де містяться дані про унікальні і рідкісні ландшафти Землі.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього при-родного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньопо-літичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнарод-них природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Для успішного просування шляхом сталого розвитку Україна підписала Програму дій «Порядок денний на ХХI століття» на конферен-ції в Ріо-де- Жанейро у 1992 році.

Питання до самоконтролю

1.Назвіть найвідоміші міжнародні організації, діяльність яких спрямована розв’язання глобальних екологічних проблем.

2.Чи проводить Україна політику, спрямовану на збереження навколишнього природного середовища?

3.Назвіть міжнародні угоди та конвенції, в яких приймає участь Україна.

Питання для перевірки знань

1.Назвіть протокол, який передбачає обмеження використання хлорфторвуглеводнів:

а) Монреальський; в) Женевський;

б) Стокгольмський; г) Французький.

2.Декларація, яка вперше закріпила право людей на адекватні умови навколишнього середовища:

а) Московська; в) Стокгольмська;

б) Монреальська; г) Женевська.

3.В якому році відбулася Стокгольмська конференція:

а) 1992р; в) 1993р;

б) 2005; г) 1972р.

4.Програмний документ «Порядок денний на ХХІст» був прийнятий в місті:

а) Ріо –де –Жанейро; в) Париж;

б) Кіото; г) Одеса.

5.Назвіть дату Всесвітнього дня навколишнього середовища;

а) 25 червня; в) 1 травня;

б) 5 червня; г) 8 березня.

6.Де була підписана Конвенція про охорону птахів:

а) Париж; в) Монреаль;

б) Ріо- де – Жанейро; г) Москва.

Список літератури:

1. Задорожний К. М. Усі уроки біології в 10 класі. Стандарт і академічний рівень. – Х.: вид. група «Основа», 2011. – 190с.

2. Задорожний К. М. Усі уроки біології в 11 класі. Стандарт і академічний рівень. – Х.: вид. група «Основа», 2011. – 191с.

3. Загальна біологія: /підр. Для учнів10-11 кл. серед. Загальноосвіт. Шк./ /М.Є.Кучеренко та ін: - К.: Генеза, 2000.- 464с.: іл. (л.1)

4. Малімон С. С. Основи екології. Підручник. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 240 с: іл..

5.Полянський Ю. І. Біологія. 9-10 кл. Підручник для загальосвіт. Шк.. 1998. – 430 с.

6. Тагліна О. В. Біологія 10 кл (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч. Для загальноосвіт навч. Закл. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256 с.: іл