Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Засоби правового регулювання.






Право можна оцінювати і як засіб (інструмент) для вирішення практично значимих задач суспільства, для задоволення інтересів людей. Даний підхід у юридичній науці називають інструментальним, у рамках якого і досліджуються правові засоби.

Як і багато юридичних понять, правові засоби спочатку аналізувалися на галузевому рівні - у сфері цивільного права.

С.С. Алексєєв виділяє наступні показники правових засобів:

- субстанціональність правових явищ;

- можливість їхнього використання суб'єктами;

- наявність у правових явищах соціальної сили, свого роду юридичної енергії.

Правові явища як субстанціональні явища різноманітні.

У розвитих правових системах, при досить високому ступені інституціоналізації правових явищ, той чи інший правовий засіб, причому це може бути той самий правовий засіб, виступає в різному виді в залежності від рівня, на якому розглядається юридичний інструментарій.

С.С. Алексєєв виділяє три таких рівні:

- по-перше, рівень первинних правових засобів – елементів механізму правового регулювання в цілому і його найважливіших підрозділах; це насамперед, юридичні норми, а також суб'єктивні юридичні права і юридичні обов'язки; отут правовий засіб є, по суті, шляхом, загальним напрямком у вирішенні життєвої проблеми;

- по-друге, рівень сформованих правових форм, нормативно виражених звичайно у виді інститутів – окремих утворень, юридичних чи режимів комплексів взаємозалежних правових утворень і режимів, що представляють собою юридично діючі форми рішення життєвих проблем (наприклад, договір як спосіб організації робіт і оплати їхніх результатів);

- по-третє, операційний рівень – конкретні юридичні засоби, що знаходяться безпосередньо в оперативному розпорядженні тих чи інших суб'єктів, наприклад, договір громадянина, що здобуває будинок, який пустує, із сільськогосподарським підприємством на вирощування і продаж сільськогосподарської продукції, договір, що у даному випадку є способом організації, взаємин між громадянами, що проживають у містах чи селищах міського типу, і сільськогосподарськими підприємствами.

Тепер про таку рису правових засобів, як можливість їхнього використання суб'єктами. Вона характеризує глибоку взаємодію правових засобів із соціальною діяльністю.

У цій взаємодії – дві площини. Одна з них очевидна – діяльність по використанню правових засобів у практичному житті.

Іншими словами, хоча правові засоби є явища субстанціональні, у них, у самому їхньому бутті присутній момент, що виражає перспективу використання, - можливості того, що відомі суб'єкти „візьмуть їх у руки” і доможуться з їх допомогою потрібного, очікуваного результату. З розглянутої точки зору питання використання правових засобів є вирішальною частиною юридичної практики – і в той же час важливим і перспективним напрямком розвитку юридичної науки.

У взаємодії соціальної діяльності і правових засобів є й інша, не менш значима площина. Причому тут мова йде не про такий своєрідний різновид соціальної діяльності, яку можна назвати правовий (саме той характер має використання правових засобів), а про соціальну діяльність у самому точному і строгому змісті – про діяльність, у якій реалізуються соціальне життя незалежно від форм її існування й опосередкування.

Соціальна діяльність у зазначеному глибокому змісті при переході людства на стадію цивілізації є необхідною і найближчою основою правових засобів, багато в чому визначальними є і їхнє існування, і їхні особливості, їхній розвиток.

Взаємодіючи із суб'єктивною стороною життя суспільства, відзначені елементи і риси діяльності як соціального явища одержують вираження в правах і обов'язках (заборонах).

Права й обов'язки зв'язані з державною владою, її апаратом, здобувають обов'язковий характер, стають юридичними правами й обов'язками й у цій якості виступають як необхідні і первинні правові засоби. Саме з юридичних прав і обов'язків починається формування правового інструментарію, усієї системи правових засобів.

Тепер розглянемо такий показник правових засобів, як наявність у них соціальної сили.

Визначені правові форми тому і відокремлюються в стійкі інституційні утворення, тому і використовуються суб'єктами, що мають соціальну силу. У них, отже, закладені такі можливості, такий потенціал, що дозволяють справитися з труднощями, перебороти перешкоди, забезпечити рішення назрілого життєвого питання. Треба звернути увагу лише на те, що в юридичному інструментарії закладена не взагалі соціальна сила, а правова сила, що реалізує свого роду юридичну енергію.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі ознаки правових засобів:

1) виражають собою юридичні способи забезпечення інтересів суб'єктів права;

2) сполучаючись певним чином, вони виступають основними «працюючими частинами» дії права, правового регулювання, правових режимів;

3) мають юридичну чинність і підтримуються державою.

Таким чином, правові засоби – це об’єктовні субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, що дозволяють реалізувати потенціал права, його силу.

У залежності від галузевої приналежності правові засоби можуть бути конституційними, цивільними, адміністративними і т.п.; у залежності від характеру – матеріальними і процесуальними; у залежності від функціональної ролі – регулятивними й охоронними; у залежності від інформаційно-психологічної спрямованості (чиїм інтересам віддається перевага) – стимулюючими (заохочення, пільги, дозволи) і обмежуючими (покарання, заборони, обов'язки).

 

 

1.3 Стадії правового регулювання.

 

Правове регулювання являє собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин, шляхом врегулювання поведінки їхніх учасників, тобто механізм правового регулювання складається з ряду стадій.

Перша стадія механізму правового регулювання — стадія загальної дії правових норм. На цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки суб'єкта, умов виникнення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм правотворчості).

Наприклад, дія цього механізму у пенсійних справах можлива лише за наявності норми права, об'єктивованій у законі про пенсії. Однак, як загальне правило, дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього потрібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії.

Друга стадія механізму правового регулювання пов'язана з виникненням конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, тобто з виникненням правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).

Дія механізму у пенсійних справах починається після звернення громадянина С. до установи соціального забезпечення і винесення рішення про призначення йому пенсії на основі загальної юридичної норми.

Винесення індивідуального розпорядження про призначення пенсії означає індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної особи. За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються, закріплюється відповідне суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

Після ухвалення рішення про призначення пенсії громадянину С. (індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб'єктивного права на одержання пенсії, а орган соціального забезпечення набуває суб'єктивного обов'язку нарахувати і виплачувати йому пенсію (правовідносини). З наведеного випливає, що реалізацією суб'єктивного юридичного права громадянина на пенсію є її одержання, а реалізацією суб'єктивного юридичного обов'язку органу соціального забезпечення — видача пенсії.

У разі правомірної поведінки суб'єктів правове регулювання вичерпує себе механізмом реалізації норм права.

Третя стадія механізму правового регулювання — застосування санкцій правової норми — виникає у випадках неправомірної поведінки суб'єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторона — правопорушники — зазнає втрат державно-владного характеру за вчинені правопорушення (вступає в дію механізм покладання юридичної відповідальності).

Зобразимо основне із сказаного у вигляді схеми трьох стадій механізму правового регулювання:

1.Механізм правотворчості Основним елементом цієї стадії є норма права, що виступає як „рег-ламентатор” суспільних відносин. Регулятивні (дозвільні, зобов'язува-льні, заборонні), охоронні та спеціалізовані норми — складові елементи нормативної основи правового регулювання   — це стадія існування права поза правовідносин, стадія розробки юридичних норм, встановлення моделі поведінки, правового статусу осіб, установ, органів держави
2.Механізм реалізації суб'єктивних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків Основними елементами цієї стадії є правовідносини, акт безпосередньої реалізації прав і обов'язків (додержання заборон, виконання обов'язків, використання прав), акт опосередкованої реалізації прав і обов'язків (застосування права). Правовідносини виступають як „конкретизатор” загальних вимог юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів, а акт реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків — як „реалізатор” конкретних розпоряджень правових норм стосовно конкретних суб'єктів   — це стадія переходу від загальних дозволів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів. Виражається у здійсненні дій, що дозволяються, і в утримуванні від заборонених дій (активний і пасивний варіанти правомірної поведінки). Це активна сторона правового регулювання, при якій можливі два процеси реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків: 1) вступ у правовідносини за бажанням і волею їх учасників (укладення договору) — простий; 2) вступ у правовідносини на основі правозастосувального акта, нерідко поза волею та бажання учасників (рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей) — складний
3.Механізм покладання юридичної відповідальності (чи державного примусу) Основними елементами цієї стадії є акти застосування норм права, що встановлюють юридичну відповідальність конкретної особи за конкретне правопорушення. Це охоронні правозастосовні акти. Реалізатором примусу до конкретних суб'єктів на підставі санкцій правових норм виступає держава в особі уповноважених органів   - це стадія реалізації конкретних заходів юридичної відповідальності, що застосовуються у разі здійснення протиправної поведінки. Вона настає за таких правових підстав: фактична підстава (правопорушення), нормативна підстава (норма права, що встановлює санкцію за вчинене правопорушення), процесуальна підстава (покладання юридичної відповідальності, її вид і міра)

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомірної поведінки) можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в запропонованій схемі на такі:

• виникнення суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• безпосередня реалізація суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

• застосування права (як факультативна — можлива, але не обов'язкова стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну сутність механізму правового регулювання, визначають рух реальних правовідносин, виступають юридичні факти.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.