Проблеми валютного регулювання в Україні

1. Валюта у вузькому значенні - грошова одиниця іноземної держави

Валюта у широкому значенні - додає усі активи, які здатні виконувати функцію світових грошей (цінні попери, благородні метали, дорогоцінні каміння та інше).

Національна валюта - платіжний засіб на території країни, яка її емітує.

Іноземна валюта - платіжний засіб інших країн, який використовується на території даної країни.

Резервна валюта - валюта, в якій країна має власні ліквідні міжнародні резерви, які використовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.

Колективна валюта - платіжний засіб регіонального угрупування (наприклад, євро) чи міжнародної організації (наприклад, СДР (SDR) - спеціальні права запозичення в МВФ).

Тверда валюта - характеризується сталістю курсу, динаміка якого відповідає змінам головних макроекономічних показників.

Конвертованість валюти - можливість резидентів і нерезидентів вільно, без обмежень, обмінювати національну та іноземні валюти чи використовувати іноземну валюту в угодах з реальними та фінансовими активами.

Основні види конвертованості валюти:

1. по поточних операціях-відсутність обмежень по платежам і трансфертам, які пов’язані з торгівлею та послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів, що повинні виконувати країни - члени МВФ;

2. по капітальних операціях - відсутність обмежень при русі прямих і портфельних інвестицій, кредитів і грантів;

3. повна конвертованість - єдність поточної та капітальної конвертованості;

4. внутрішня - право резидентів купувати та здійснювати операції з іншими резидентами у власній країни;

5. зовнішня - право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами;

6. вільна - можливість безперешкодного обміну в зв’язку з високим міжнародним авторитетом, сталістю курсу і підтвердженням МВФ.

Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою правління НБУ від 4.02.1998 №34 (з доповненнями та змінами) визначає у ролі ВКВ євро, долари Австралії, США, Канади, фунт стерлінгів, крони Швеції, Данії, Ісландії та Норвегії, франк Швейцарії, єну Японії, СДР (SDR).

Три етапи розвитку світової валютної системи ви вивчали у курсах “Гроші та кредит” і “Міжнародна економіка”.

Валютний курс - ціна однієї валюти у вираженні в одиницях іншої валюти.

Валютне котирування - визначення валютного курсу на ґрунті обраних ринкових механізмів у таких основних формах:

– пряме - вираження одиниці іноземної валюти в одиницях національної (наприклад, 1 дол.США=5, 5 грн.);

– непряме (зворотне) - вираження одиниці національної валюти в одиницях іноземної (наприклад, 1 грн.=0, 1818 дол. США);

– крос - котирування – вираження одиниці однієї іноземної валюти в одиницях іншої іноземної валюти на території даної країни (за винятком долара США, з яким традиційно кореспондуються інші валюти).

.

Слід відзначити, що на практиці здійснюється округлення до четвертого знака після коми. Найменший розмір змін курсу - пункт (остання цифра при написанні). Для більшості валют, зокрема гривні, це 0, 0001. Для японської єни пункти складає 0, 01, що підкреслює використання для порівняння 100 єн. Сто пунктів складають велику фігуру.

Котирування - це запис співвідношення двох валют, наприклад, 1 дол=5, 500 грн., де ліва сторона - базова валюта, права сторона - валюта котирування.

На валютному ринку курси підрозділяються на курс купівлі базової валюти (продажу валюти котирування) і курс продажу базової валюти (купівлі валюти котирування). При прямому котируванні купівля базової валюти нижче в порівнянні з її продажем.

Здійснюється такий запис: USD/UАН=5, 4998/5, 4999, чи більш коротке вираження: USD/UAН=5, 4998/99.

Різниця між правою і лівою сторонами котирування називається спредом (spread).

Основними суб’єктами валютного ринку є:

– суб’єкти ЗЕД;

– комерційні банківські устави, які забезпечують валютне обслуговування діяльності;

– валютні посередники, які діють за відповідну компенсаційну винагороду, насамперед валютні біржи;

– державні установи, головне місце серед яких займають центральні банки та державні казначейства;

– міждержавні, міжнародні, регіональні та інші коригуючи організації мегарегулювання.

Традиційно усі суб’єкти валютного ринку поділяються на резидентів і нерезидентів. До резидентів відносять фізичні та юридичні особи, які мають постійне місце проживання на території країни, зокрема й такі, що тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважаються фізичні та юридичні особи, які не мають громадянства та їх постійне місце проживання знаходиться за кордоном.

2. Взаємодії суб’єктів валютного ринку здійснюються шляхом валютних операцій на трьох великих сегментах ринку:

– біржовому;

– позабіржовому або міжбанківському;

– готівковому.

Валютні операції поділяються на поточні і термінові при значній перевазі поточних операцій (до 90% ринкового обігу).

Поточні операції мають дві основні форми:

– поточні конверсійні з негайною поставкою;

– поточні депозитно-кредитні.

Конверсійні операції - це угоди агентів валютного ринку з купівлі продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни за валюту іншої країни за погодженням курсом на певну дату. Поточні конверсійні дії вживають англомовний термін Forex або FX (Foregn Exchange Operations).Операції конверсії поділяються на три категорії:

– з датою-валютування “СЬОГОДНІ” (today або скорочено tod), наприклад, при операціях з UАН чи RUR до USD;

– з датою валютування “завтра ”(tomorrow або tom) для операцій європейських валют, наприклад, до гривні;

– з датою валютування за дві доби - спот (spot).

Поточні депозитні операції в режимі “overnight” (одноденні депозити) також підкреслюють швидкісні можливості електронних переказів.

Термінові операції - це угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми в майбутньому за курсом, який є фіксованим у момент їх укладання. Валютні термінові угоди відбуваються на спеціалізованих біржах у великих міжнародних фінансових декторов, таких як Лондон (Лондонская біржа фінансових ф’ючерсів -LIFFE), Чикаго (Чиказька біржа опціонів) та інших.

Різниця між терміновим і поточним курсами має назву дисконт (при зниженні курсу) і премія (при підвищенні курсу).

Курси за терміновими угодами розраховуються на базі поточних курсів і відсоткових ставок за депозитами.

Термінові операції поділяються на три основні види:

– форвардні;

– ф’ючерсні;

– опціонні.

Форвардні угоди документують відносини двох контрагентів про майбутню постаку валюти за раніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею. Форвардні угоди є обов’язковими для виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів.

Ф’ючерсні операції - це угоди з купівлі - продажу у майбутньому за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржових ринках. Особливістю вказаних угод є те, що вони стандартизовані і поставки відбуваються у суворо визначені терміни. Поставка валюти здійснюється за контрактом через рахункову палату біржи. Мета здійснення ф’ючерсів, по-перше, в страхуванні ризиків; по-друге, у проведенні спекулятивних операцій. Спекулянт відкриває валютні позиції на великі суми під незначне забезпечення (маржу). Чим сильніше коливаються курси, які лежать в основі контрактів, тим більше обсяг попиту на ці угоди і тим вище ціна контракту.

Опціонні операції - це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угоди купувати або продати відповідну кількість валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію забов’язується за необхідністю забезпечити реалізацію цього права при продажу або купівлі валюти за договірною ціною. Опціонні угоди здійснюються, як правило, через біржу, хоча можливі позабіржові дії. На відміну від ф’ючерсу власник опціонного контракту може втратити тільки премію. Тенденцією розвитку світового валютного ринку є стрімке зростання саме опціонів.

Своп (swap) - це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. Своп використовується для здійснення комерційних угод для уникнення збитків при конвертації валют і придбання необхідної валюти без ризику (на основі покриття контругодою), також взаємного міжбанківського кредитування.

Усі валютні операції підрозділяються на торговельні та неторговельні.

Торговельні пов’язані з кредитуванням, інвестуванням, перевезеннями та торгівлею.

Неторговельні операції - це дії по забезпеченню дипломатичних, торговельних представників і міжнародних організацій, витрати на перебування різноманітних делегацій, груп фахівців і окремих громадян, перекази за дорученням громадських та інших організацій, приватних осіб за кордон. Невелика частка (до 3%) неторговельних операцій зростає у зв’язку з поширенням туризму, гуманітарних контактів тощо.

3. Сучасний валютний ринок - це інституціонно регульований об’єкт. Макро - і мегарегулювання здійснюється з боку держави та міжнародних організацій.

Статутом МВФ визначено, що метою є забезпечення співробітництва у валютних проблемах, сприяння стабілізації валюти, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць. Директорат фонду спостерігає за валютно - фінансовою політикою і повинен не допускати дискримінаційної маніпуляції курсами, наприклад, валютними інтервенціями.

МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншей. Підрозділи Світового банку надають середньо – і довготермінові кредити, які пов`язані з фінансуванням об`єктів виробничого призначення і структурною перебудовою економіки. Існують також регіональні валютно – фінансові установи, які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності. Принципи та методи, які визначаються МВФ та іншими мегасуб`єктами регулювання, на практиці втілюються державним валютним регулюванням.

Насамперед йдеться про встановлення режимів валютного курсу.

Визначимо основні режими за чинником гнучкості.

1. Фіксований курс з межею коливання 2, 25%. Фіксація має такі головні форми:

– фіксація до однієї іноземної валюти;

– використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;

– валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацією до вказаної валюти;

– фіксація до валютного композита;

– фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;

– фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.

2. Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленими правилами за межами 2, 25%.

3. Плаваючий (вільний) курс у таких формах:

– коректує мий з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складу макроекономічних показників;

– плаваючий, що управляється з встановленням центральним банком;

– незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.

4. Гібридний курс у таких формах:

– оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу з обмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;

– цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає необхідним рухатися;

– валютний коридор з встановленням мінімальної та максимальної меж коливання;

– повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центрального паритету;

– плавання, що управляється з активною політикою валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. 3 основні форми інтервенції:

- за рахунок власних резервів валюти;

- за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземній валюті;

– з допомогою угоди своп.

Традиційними формами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне відповідно зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).

Корекція облікових ставок центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так, підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяє забезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.

Регулювання платіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.

Усі вказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують прямі засоби регламентування або обмеження:

– ліцензування операції;

– блокування валютної виручки;

– обов’язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державою курсом;

– регулювання термінів платежів;

– контроль за здійсненням інвестицій;

– надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з офшорних зон.

Суттєвим моментом регулювання є такі елементи страхування валютних ризиків:

– валютні застереження;

– мультивалютні застереження;

– використання термінових операцій;

– захист засобами “інфраструктури зовнішньої торгівлі;

– застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;

– хеджування.

4. Валютні відносини в Україні спираються на такі нормативно-законодавчі документи:

1. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

2. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. з доповненнями та змінами.

3. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюти” від 23.04.1994 з доповненнями та змінами.

4. Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 №15-93 з доповненнями та змінами.

5. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою Правління НБУ від 4.02.1998 №34 з доповненнями та змінами.

6. Інструкція НБУ “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюти” №527 від 18.10.1998.

Для здійснення ЗЕД в іноземній валюті суб`єкт діяльності повинен відкрити валютний рахунок у банку на ґрунті пункту №6 у наданому переліку документів.

Отримання іноземної валюти здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Вказані банки мають ліцензію НБУ згідно з “Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України”, затвердженими постановою НБУ від 18.03.1998 №127 с доповненнями та змінами.

Для отримання валюти суб`єкт ЗЕД надає в установу уповноваженого банку заяву на купівлю валюти згідно з додатком.2 “Тимчасових правил здійснення валютних аукціонів НБУ” від 3.03.1994 №7-94. До заяви додаються такі документи:

– договір з нерезидентом;

– вантажна митна декларація, якщо товар перетинає митний кордон;

– акт здавання – приймання виконаних робіт;

– документи, які передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

– довідка Державної податкової інспекції (термін дії 90 діб), в якій резидент зареєстрований як платник податків з інформацією про суму інвалюти та рахунок в інвалюті, з якою здійснюється перерахування з метою виконання обов`язків перед нерезидентами; вказана довідка подається при перевищенні сумою 10 тисяч доларів США.

Суб’єкт ЗЕД оригінал і копію комплекту документів, при цьому оригінал з підписом і печаткою уповноваженого банка віддається. Копія комплекту завіряється керівником суб`єкта ЗЕД або нотаріусом і залишається в банку.

Валюта, яка отримується через уповноважений банк, повинна використовуватися протягом 5 робочих днів з моменту зарахування на поточний рахунок резидента. У випадку порушення зазначеного терміну валюта продається банком на міжбанківському валютному ринку таким чином, що позитивна курсова різниця прямується у державний бюджет, а негативна відноситься на підсумки господарської діяльності резидента.

Згідно з Законом №3 у переліку на початку розгляду питання для експортних операцій виручка зараховується на валютні рахунки не пізніше 90 днів з дати митного оформлення.

Для імпортних операцій термін ввозу складає 90 днів з моменту здійснення оплати. Порушення вказаних термінів тягне пеню у розмірі 0, 3% від суми не отриманої виручки за кожний день.

У разі необхідності резиденти може отримати індивідуальну ліцензію НБУ згідно з Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях, яка затверджена постановою Правління НБУ №136 від 24.03.1999 з доповненнями і змінами.

Постановою Правління НБУ “Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів” №349 від 4.09.1998 встановлено, що при здійсненні розрахунків у іноземній валюті 50% надходжень валюти першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ (документа №5 переліку на початку питання) підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки та фінансові установи.

Розрахунки між резидентами та нерезидентами можуть здійснюватися в гривнях, але обов`язковим є отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Крім того, індивідуальна ліцензія потрібна для інших операцій згідно п.4 ст.5 Декрету КМУ про валютне регулювання (документ № 4 у початковому переліку даного питання). Згідно з ст.. 37 Закону про ЗЕД у разі порушення законодавства здійснюються спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування, що регламентується “ Положенням про порядок надання разових (індивідуальних) ліцензій”, яке затверджено наказом Міністерства економіки від 17.04.2002 р. № 47.