Поняття системи права та її елементи

Система права - це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер своєї побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами й нормами права. Структура права:

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин. Ознаки норм права:

- узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

- адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

- діють в часі та просторі неперервно;

- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція - частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція - така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту - на абсолютно чи відносно визначені.

Зовнішньою формою норми права є стаття нормативно-правового акта. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права.

Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб має місце тоді, коли всі елементи норми права містяться в статті нормативно-правового акта. Посилальний - коли робиться посилання на іншу статтю чи статті. Відсильний ( бланкетний) спосіб має місце тоді, коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види.

1) Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, всім населенням.

2) Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми;

3) за характером диспозиції - уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні;

4) за способом виразу правила в диспозиції - імперативні, диспозитивні;

5) за функціями у правовому регулюванні - матеріальні та процесуальні (процедурні);

6) за терміном дії в часі - такі, що діють постійно і тимчасово;

7) за терміном дії у просторі - загальнодержавні та місцеві;

8) за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, - загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.

Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права.

Правовий інститут – це відокремлена група взаємозв'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють відособлену частину галузі права (наприклад, право власності, спадкоємне право - інститути цивільного права).

Залежно від підстав розрізняють групи правових інститутів: за галузями права (державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.); за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні); залежно від відносин, що ними регулюються (матеріальні, процесуальні); залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права - об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації

Наступним структурним елементом системи права є галузь права - це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють право: державне; адміністративне; фінансове; земельне; цивільне.

За місцем, що його галузі права посідають у правовій системі, вони діляться на основні та комплексні.

Основні галузі права - такі, що утворюють головний масив права у правовій системі держави. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні); процесуальні; спеціальні та ін.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі - такі, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, які на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне, фінансове право).

Комплексні галузі - це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право). Отож, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.