Витрати енергії представниками різних видів спорту

(за В.М. Смульським, В.Д. Моногаровим, М.М. Булатовою, 1996)

Отже, функціонування людини, як живого організму неможливе без витрати енергії, а основним джерелом поповнення енергії є харчування. Що стосується харчування спортсменів, то у зв’язку з тим, що спортивна діяльність призводить до значно-більших енерговитрат у порівнянні з іншими видами діяльності, воно має бути раціональним. Основні принципи раціонального харчування є такі:

· відповідність калорійності харчового раціону добовим витратам енергії;

· відповідність хімічного складу, калорійності та обсягу раціону віку, статі, виду спорту, об’єму та інтенсивності навантажень, кліматичним умовам, індивідуальним потребам і особливостям організму;

· збалансованість харчових речовин, вітамінів, мінеральних речовин і мікроелементів, тобто таке співвідношення між ними, яке потрібно в даному виді спорту;

· використання впливу харчових речовин на стимуляцію обмінних процесів, функцій тих органів і систем, які в першу чергу забезпечують виконання навантажень, що є специфічними для даного виду спорту;

· використання спеціалізованих продуктів харчування та харчових добавок для збільшення сили, швидкості нарощування м’язової маси чи зменшення маси тіла в залежності від вимог вагової категорії спортсмена;

· вибір форм харчування, продуктів та страв, які при достатньому енергонасиченні не обтяжують травну систему;

· урізноманітнення їжі за рахунок широкого асортименту продуктів і використання різних прийомів їх кулінарної обробки;

· вибір правильного режиму харчування (час і кількість) прийомів їжі протягом дня, розподіл раціону прийому їжі в залежності від режиму тренувальних занять і змагань;

· індивідуалізація харчування з урахуванням національних традицій та звичок, антропометричних, фізіологічних і метаболічних характеристик спортсмена.

Оптимальне забезпечення спортивної діяльності раціональним харчуванням має базуватися на таких закономірностях:

1. Важливо не тільки отримувати достатню кількість енергії, але й використовувати при цьому потрібні джерела. Іншими словами необхідно розуміти, яким чином різні джерела енергії використовуються організмом.

2. Аеробний метаболізм. В основному енергію дають вуглеводи і жири. Під час тренувань з невисокою інтенсивністю організм використовує кисень для згоряння як вуглеводів, так і жирів і таким чином виробляє енергію для роботи м’язів. Такий спосіб отримання енергії називається аеробним (більше половини енергії дають жири).

3. Анаеробний метаболізм. При збільшенні інтенсивності навантаження організм переходить на переважне використання вуглеводів, поповнюючи нестатки енергії, що отримується аеробним способом. Такий спосіб називається анаеробним. Вважаючи на обмежений запас фосфату креатіна більша частина енергії при анаеробному метаболізмі отримується за рахунок перетворення вуглеводів у молочну кислоту.

4. Максимальний рівень споживання кисню (МСК). При збільшенні інтенсивності навантаження наступає момент, коли організм не здатний збільшувати швидкість поглинання кисню. Наприклад, під час спринтерсько7о бігу, енергія виробляється переважно анаеробним способом (використовуються лише вуглеводи). Під час таких навантажень м’язи поглинають більше кисню із крові. Підвищення МСК означає, що більшу кількість енергії може вироблятись аеробно.

Відновлення спортивної працездатності багато в чому залежить від чіткого і конкретного планування витрат енергії протягом відповідного тренувального чи змагального навантаження. Одним із раціональних підходів до цієї проблеми може бути розрахунок енерговитрат за частотою серцевих скорочень (табл. 7.5). Варто зазначити, що лінійна залежність між ЧСС та витратами енергії спостерігається лише до 170 уд/хв. (лінійна залежність передбачає, що при споживанні 1 л кисню утворюється 5 ккал енергії). Тобто навантаження тривало, наприклад, 60 хв. з середньою ЧСС 132 уд/хв., то загальні витрати енергії спортсмена за дане тренування буде 538, 2 ккал (132х 8, 97=538, 2 ккал).

При розробці раціону харчування спортсменів необхідно враховувати як калорійність окремих продуктів харчування, так і тривалість затримки харчових продуктів у шлунку (табл. 7.6).

Таблиця 7.5

Орієнтовний розрахунок енерговитрат (ккал/хв.) за ЧСС без урахування маси тіла [25]

Співвідношення вуглеводів, жирів та білків залежить від виду спорту. Спортсмени, що спеціалізуються у видах спорту, що вимагають прояву витривалості (біг на довгі дистанції, лижні гонки, велоспорт) повинні вживати з їжею більше вуглеводів, що дозволить компенсувати енергетичні витрати. Для спортсменів швидкісно-силових видів спорту (важка атлетика, окремі види легкої атлетики) раціон харчування має складатися з підвищеною кількістю білків.

Таблиця 7.6