Ступені розумової відсталості

Залежно від глибини пошкодження мозку традиційно ви­окремлюють три ступені розумової відсталості: ідіотію, імбе­цильність, дебільність. За сучасною міжнародною класифіка­цією психічних захворювань виділяється чотири ступені розу­мової відсталості, які співвідносяться з показниками рівня розу­мового розвитку, вираженими в інтелектуальному коефіцієнті (IQ):

—глибокий (F -73) — ідіотія (IQ = 0—19);

—важкий (F-72) — виразна імбецильність (IQ = 20—34);

—помірний (F-71) — легка імбецильність (ІQ = 35—49);

—легкий (F-70) — дебільність (IQ = 50—69).

Діти з легким ступенем розумової відсталості можуть навча­тися за програмою допоміжної школи.

Ідіотія (важка розумова відсталість)— це найвиразніший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок глибин­ного пошкодження кори головного мозку та частково підкірки, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку.

При ідіотії спостерігаються значні відставання у формуванні локомоторних функцій. Серед ідіотів є такі, котрі не можуть самостійно ходити і навіть сидіти. Вони не спроможні турбува­тися про задоволення своїх основних потреб, страждають від не­тримання сечі та калу і тому потребують постійної допомоги. У більшості з них навичок самообслуговування або немає, або з'яв­ляються лише найелементарніші завдяки тривалому спеціаль­ному вихованню. На основі збереженої здатності до утворення простих умовних рефлексів при ідіотії в деяких дітей можна розвинути примітивне наочно-дієве мислення, розуміння при­мітивних мовних інструкцій, предметну ситуативну пам'ять на рівні впізнавання.

Сприймання мовлення у них є синкретичним, залежним від того, хто до них звертається і за яких умов, в якій обстановці, з якою інтонацією. При цьому діти реагують не на зміст вислов­лювання, якого не розуміють, а на його фонові характеристи­ки. Ідіоти можуть користуватися окремими нестійкими звуко­вими комплексами, які передають емоційний стан та інформу­ють про окремі потреби. Увага при ідіотії мимовільна і дуже нестійка. Декількох секунд, протягом яких дитина концен­трується на об'єкті, не вистачає для його повноцінного спри­ймання.

Поведінку ідіотів називають польовою, оскільки вона пов­ністю залежить від зовнішніх стимулів, не підлягає усвідомлен­ню та не має конкретних цілей. Однією з особливостей ідіотів, яка передує цьому ступеню розумової відсталості, Е. Сеген нази­ває самотність, вони не усвідомлюють своїх потреб, не можуть поділитися своїми переживаннями. Внутрішній світ ідіота є не­збагненним для оточуючих його людей. Ідіотія часто супрово­джується грубими порушеннями емоційно-вольової сфери. Зо­крема, можуть спостерігатися такі патологічні прояви, як дисфорія, агресія, аутоагресія, апатія, ейфорія, абулія.

Одні ідіоти спроможні набувати прості зорово-просторові навички, виконувати елементарні команди та прохання і при адек­ватному догляді брати участь у самообслуговуванні. Інші, най­більш важкі, — не плачуть, не сміються, не впізнають оточую­чих, реагують лише на біль, не відрізняють їстівне від неїстівного. У таких дітей можуть спостерігатися часті прояви сексуаль­ного збудження у вигляді невтримного онанізму. У деяких ви­падках при ідіотії спостерігається парадоксальне збереження окремих психічних функцій та здібностей. На тлі глибокої інте­лектуальної неповноцінності може спостерігатися вражаюча механічна пам'ять, музичні та інші здібності тощо.

Діти з розумовою відсталістю у ступені ідіотії підлягають розподілу до будинків інвалідів та закладів соціального забез­печення, де за ними доглядають та за можливості навчають елементарних навичок самообслуговування.

Імбецильність — середній за виразністю ступінь розумової відсталості, який виникає через глибинне пошкодження кори головногомозку. Імбецильність, за міжнародною класифіка­цією, поділяється на легку та виразну.

Виразна імбецильність (важка розумова відсталість) навіть за відсутності паралічів та парезів супроводжується грубим не­дорозвитком рухової сфери, яка незалежно від віку дитини ви­являється у порушенні та слабкості статичної та моторної фун­кцій, координації, точності й темпу довільних рухів. Діти не вміють бігати і стрибати, їм важко переключатися з одного руху на інший. Диференційовані рухи пальців та рук у багатьох із них є неможливими, що є іноді непереборною перешкодою для формування навичок самообслуговування.

Грубе порушення уваги виявляється в нестійкості, відсут­ності її активної форми. Діти реагують лише на яскраві пред­мети. При цьому навіть така реакція є дуже нетривалою. При виразній імбецильності часто трапляються аномалії розвитку органів відчуттів та функціональні розлади аналізаторів. Спри­ймання характеризується поверховістю та неспецифічністю. Добре відомі дитині предмети, що її оточують, вона розрізняє задовільно, а от незнайомі явища не викликають орієнтовної реакції. Наслідком недиференційованості сприймання є від­сутність аналізу, порівняння. Пам'ять дітей з важкою розумо­вою відсталістю відрізняється дуже малим обсягом і значними спотвореннями при відтворенні.

Мислення дітей з важкою розумовою відсталістю є конкрет­ним, хаотичним і безсистемним. Іноді такі діти можуть здійснити елементарне узагальнення, наприклад, завдяки спеціально­му навчанню об'єднати реальні предмети у групи (меблі, одяг, тварини). Оперувати абстрактними поняттями, передати зміст навіть найпростішої сюжетної картинки вони не можуть. Деякі з них опановують порядковий рахунок предметів. Під впливом навчання у них можуть з'явитися не пов'язані між собою уяв­лення, їхні міркування є збідненими та несамостійними.

Експресивне мовлення при виразній імбецильності або не і не формується взагалі, або існує на рівні беззмістовних ехолалічних повторень, окремих слів з порушеною структурою і корот­ких аграматичних речень. Подібні висловлювання буває важ­ко зрозуміти ще й через грубі порушення звуковимови. Проте такі діти часто замість мовлення користуються жестами. Вони розуміють звернене мовлення, орієнтуючись в основному на ін­тонацію, у ситуаціях, пов'язаних із задоволенням основних по­треб.

Типовими рисами особистості дітей з важкою розумовою відсталістю є відсутність спонукань або хаотичне прагнення до всіх оточуючих подразників, що привертають увагу, тенденція до наслідування та відтворення старих завчених штампів. Емо­ційні реакції є одноманітними, задубілими та недиференційованими.

При легкій імбецильності (помірна розумова відсталість) локомоторні функції розвиваються дуже повільно. Моторика характеризується незграбністю, недиференційованістю. Діти з легкою імбецильністю не можуть виконувати дії, що потребу­ють точності, довільної регуляції, координованості рухів, особ­ливо дрібних.

Мовлення таких дітей аграматичне, збіднене. Словниковий запас дуже обмежений, у ньому немає узагальнювальних та аб­страктних термінів. Речення прості непоширені, неправильно побудовані. Звернені до них інструкції розуміють лише в кон­кретних ситуаціях. Зміст простої казки чи оповідання можуть усвідомити лише з опорою на наочність. Складні граматичні конструкції не розуміють взагалі.

Увага мимовільна, залежить від фізичних характеристик об'єктів та зовнішньої мотивації. Стійкість уваги вже вимірюється не секундами як при ідіотії, а декількома хвилинами. У процесі сприймання не виявляється активність, необхідна для одержання специфічної для певного предмета інформації. Че­рез це дитина не може виділити деталі, побачити відмінність між предметами. Перцептивна діяльність характеризується хао­тичністю. Обсяг пам'яті суттєво звужений. При відтворенні за­ученого часто наявне спотворення. До підліткового віку па­м'ять, особливо довготривала, дещо удосконалюється.

У дітей з легкою імбецильністю можна розвинути примітив­не наочно-дієве та образне мислення, яке проте характеризуєть­ся конкретністю, браком послідовності, гнучкістю. Утворення абстрактних понять є дуже обмеженим найелементарнішими ситуативними узагальненнями. Дітей можна навчити групува­ти одяг, тварин, рослин тощо. Вони не вміють визначати по­дібність, а відмінності помічають лише на конкретних пред­метах.

Діти-імбецили є дуже вразливими. їхні емоції характеризу­ються полярністю, реактивністю та лабільністю. Відносна збе­реженість їхнього афективного життя виявляється в чутливості до оцінки іншими людьми. Власна самооцінка у них є неадек­ватно завищеною: себе вони вважають найкращими. Імбецили так само, як і ідіоти, схильні до " польової поведінки", проте у них уже досить часто виявляються й інші форми активності, наприклад, імпульсивні акти, які здійснюються під впливом безпосередніх потреб індивіда і не передбачають свідомої по­становки мети, планування, аналізу засобів та можливих на­слідків. Такі діти можуть виконувати прості завдання під без­посереднім контролем педагога, а також реалізовувати автома­тизовані навички.

У дітей з легкою імбецильністю можна виховати навички са­мообслуговування. Деякі з них завдяки тривалому спеціально­му навчанню виявляються спроможними опанувати елементи грамоти та рахунок у межах 10—20. З великими труднощами засвоєні знання використовуються механічно. Завдяки навчан­ню шляхом багаторазового показу способу виконання завдання з поступовим його ускладненням вдається підготувати підлітків до праці.

Незалежне проживання осіб з таким ступенем інтелектуаль­ної недостатності є неможливим. Проте вони можуть бути фі­зично активними, встановлювати контакти, брати участь в елементарних соціальних заняттях, організованих вихователя­ми. У дорослому віці вони здатні до простої практичної роботи під наглядом, піддаються керівництву.

Діти з розумовою відсталістю у ступені імбецильності підля­гають розподілу до будинків інвалідів та закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають, формують навички само­обслуговування, а також за можливості навчають елементам грамоти.

Дебільність (легка розумова відсталість) — найлегший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок поверхневого пошкодження кори головного мозку. Спостерігається пев­не відставання у розвитку локомоторних функцій, яке у шкільно­му віці може бути виявленим лише за допомогою спеціального обстеження. У таких дітей порівняно добре розвинене побутове мовлення. їх можна навчити правильно вимовляти слова, буду­вати речення, вживати узагальнювальні та абстрактні терміни. Завдяки спеціальному навчанню вони опановують писемне мов­лення: навчаються читати й писати. Хоч на письмі вони допус­кають велику кількість граматичних, стилістичних та логічних помилок. Труднощі розуміння зверненого до них мовлення у дебілів можна помітити тоді, коли співрозмовник вживає склад­ні логіко-граматичні конструкції, слова та вирази з переносним значенням. Обсяг запам'ятовування є звуженим. Обмежує мож­ливості пам'яті також невміння користуватися прийомами мне­мотехніки, підпорядковувати пам'ять мисленню.

У дебілів можна розвинути довільну увагу, яка, втім, буде поступатися за своїми властивостями увазі дитини з нормаль­ним психофізичним розвитком. В умовах спеціального навчан­ня у них формується наочно-образне та елементарне вербально-логічне мислення.

Діти-дебіли здатні до цілеспрямованих видів діяльності, мо­жуть передбачати наслідки своєї активності, якщо зробити їх предметом усвідомлення. Проте досить часто під впливом на­гальних потреб вони виявляються схильними до імпульсивних необдуманих вчинків. Емоційно-вольова сфера у дітей-дебілів первинно збереже­на. Тому вони у доступних їхньому розумінню ситуаціях діють адекватно. Проте характерними при дебільності є незрілість, інфантильність емоцій, слабкість волі, знижена спроможність докладати вольові зусилля.

Діти з розумовою відсталістю у ступені дебільності можуть вчитися за програмою спеціальної допоміжної школи, що ба­зується на програмі початкової масової школи, до якої додаєть­ся спрощене вивчення історії, географії, біології, побутової хімії та фізики. Особливе місце у шкільній освіті розумово відсталих дітей посідає трудове навчання, соціально-побутова орієнтація.