Фразеологічні одиниці з зоонімним складником

За нашою вибіркою, в українській мові виявлено 236 фразем з компонентом зоонімом, в англійській – 332 фразеологізмів, в німецькій мові зафіксовано 243 зоофразеологізмів. Фразеологізми з компонентом зоонімом складають 77% одиниць.

Зоосемізми, як окремі лексичні одиниці і як компоненти стійких словосполучень, широко представлені у всіх мовах світу й відносяться до одних із найдавніших і поширеніших. Вивчення найменування тварин (фаунізмів, анімалізмів, зоосемізмів, зоонімів) у сучасній лінгвістиці відбувається в самих різних аспектах, у тому числі в переносному значенні у роботах І. В. Холманських [141], А. А. Кипріянової [71], Л. С. Войтик [41] та інших. У своїх дослідженнях вчені розглядають образний потенціал зооморфізмів, їх системну організацію, семантико-типологічну характеристику та виявляють національну специфіку зооморфних найменувань. Існує декілька підходів щодо опису, термінології, семантичної структури слів, що називають тварин. Для прямого значення назв тварин слугують такі терміни, як «зооніми», «зоосемізми». Найбільш зручним для виявлення етнокультурної специфіки анімалістичної лексики є термін «зоонім» – лексико-семантичний варіант слова, що виступає в якості будь-якої або родової назви тварини і як метафорична назва при аналізі лексики з точки зору емоційно-оціночної характеристики людини. Дослідник А. А. Кипріянова пропонує термін зоосемізм. На її думку, зоосемія – це «надсукупність, яка функціонує в мовах і об’єднує найбільш близькі родовидові сукупності» [71, с. 9]. Багато робіт відомих лінгвістів В. В. Виноградова [38], В. Г. Гак [43], Н. Д. Арутюнової [12], В. І. Телія [135] та багатьох інших присвячено дослідженню семантичних, словоутворюючих й прагматичних можливостей зоосемізмів та їх похідних, серед яких особлива увага приділяється фразеологізмам із компонентом зоонімом. Це пояснюється тим, що зоосемізми, як окремі лексичні одиниці, а також як компонент стійких словосполучень (виразів), широко представлені у всіх мовах світу. Анімалізми як об’єкт дослідження, підкорюючись нормам мови, утворюють свої закономірності, що вимагають спеціального вивчення. З огляду на поширеність і певну універсальність зоонімічної лексики в мовах світу, дослідження в цій галузі нерідко свідчать про частковий або обмежений характер. Відомо, що мова відбиває не лише актуальний стан культурного розвитку соціуму, а й забезпечує збереження культурних набутків минулих поколінь, а також виступає інструментом створення духовного і матеріального розвитку національної спільноти. В. фон Гумбольдт та Я. Грім наголошували, що мова невід’ємно пов’язана з культурою народу, адже мова вербалізує культурні концепти і є, таким чином, передумовою її виникнення. За концепцією В. фон Гумбольдта, залежність мови від мислення зумовлює концептуальні інтерпретації дійсності людиною й формує картину світу, тобто внутрішню форму мови, яка історично склалася в буденній свідомості представників окремого мовного суспільства та відображає всю сукупність понять про світ й виступає як певний спосіб концептуалізації дійсності [48, с. 256]. Завдяки концепції В. фон Гумбольдта, пріоритетним напрямом сучасної лінгвістики стало дослідження культурних особливостей у мовній картині світу, де кожна мова відображає певний спосіб світосприйняття, що є обов’язковим для всіх носіїв мови. Процес визначення та найменування предметів дійсності подібний до акту творення. Елементом мовної картину світу можна вважати окреме ключове слово, що входить до ядра лексичної системи мови в сукупності з його асоціативними зв’язками. Відомо, що в мові закріплюються й фразеологізуються саме ті образні висловлення, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами, що при вживанні в мовленні відтворюють характерний для тієї чи іншої лінгво-культурної спільноти менталітет. У зоолексиці найяскравіше виражаються особливості осмислення позамовної реальності. Це свідчить про індивідуальності образного мислення конкретного народу й про відмінності в ціннісній картині світу різних етносів, що є частиною складних асоціативно-психологічних процесів. Фауна, як екстралінгвістична база лексикологічного аналізу, знаходить, таким чином, своє специфічне відображення в мові, формуючи її лексичну підсистему, всередині якої виникають свої закономірності, що вимагають спеціального опису в різних соціальних конотаціях слів й сталих виразів у різних мовних культурах. Національна культурна специфіка залежить від того, які уявлення носій мови має про тварину в проекції на людину, які фрагменти її досвіду були лексично зафіксовані, а також у якій мірі представлені ці фрагменти у тій чи іншій мові у вигляді цілісних пріоритетів, образів, символів (асоціації та конотації). Багатозначністю та фразеологічною активністю в мовах вирізняються назви тих тварин, з якими людина має найтісніші контакти, а саме домашні улюбленці (укр. собака, кіт, англ. dog, cat, нім. Hund, Katze), свійські тварини (укр. свиня, віл, кінь, англ. pig, bull, horse, нім. Schwein, Ochse, Pferd) тощо. Так, в українській мові така риса характеру як тупість асоціюється з бараном: як баран в аптеці, як баран на нові ворота. В англійській мові у такоми значенні вживається зоонім Ass(осел): act like the ass – «валяти дурня», all asses wag their ears – «дурні люблять судити про те, чого не знають». У німецькій мові нерідко цю функцію виконує зоосемізм Ochse (віл): dumm wie ein Ochse – «дурний як пень», stur wie ein Ochse – «впертий як осел», den Ochsen beim Horn (bei den Hö rnern) fassen (packen) – «ухопити вола за роги», Ochsen muss man schö n aus dem Wege gehen – «з дурним зчепитися – дурнем зробитися» [25, с. 312]. Зоосемізми належать до найпродуктивніших лексем, семантичні структури яких містять найбільшу кількість метафоричних значень, що вживаються для позначення людей. Так, до складу зоосемії входять також зооморфізми – одиниці фразеології із зоокомпонентом. Дослідженням зооморфізмів займалися О. В. Кунін [81], В. В. Виноградов [38], О. І. Смирницький [122]. У розумінні сенсу метафори ми спираємось на надзвичайно важливі положення теорії В.М. Телія про те, що «в основі мовної метафори лежать об’єктивовані асоціативні зв’язки, які відбиваються в конотативних ознаках, що несуть відомості або про буденно-практичний досвід даної мовної спільноти, або про її культурно-історичне значення» [135, с. 192]. Фразеологія, за словами Л. Й. Ройзензона, є найбільш самобутнім і складним явищем із усіх творінь мовного генія, людини [113, с. 116]. Вона більшою мірою, ніж інші пласти мовних одиниць, відображає довготривалий процес розвитку народу, своєрідність його світосприйняття через призму мови та національної культури; фіксує та передає від покоління до покоління культурні настанови та стереотипи, кодує культурну інформацію та акумулює знання як про саму людину, її відношення до навколишнього світу, так і про сам навколишній світ. Відображення природи, зокрема її тваринного світу, у фразеологічних образах пов'язане з традицією ще дохристиянських часів, коли людина вважала себе частиною природи, а саму природу персоніфікувала, наділила представників рослинного і тваринного світу рисами, притаманними людині. Так, впродовж років у свідомості різних культур і народів сформувались свої стереотипи і уявлення про представників фауни [113, с. 96-97]. Звідси і фразеологічні одиниці, до складу яких входять назви тварин, що відображують певні людські риси – чи то працьовитість, чи то вірність, лінощі, хитрість. Сучасні українські, англійські та німецькі зоосемізми, в яких людині приписуються зовнішня подібність, характер або поведінка тварини, вказують на особливості прадавнього міфічного мислення й тотемних уявлень (антропоцентризм). Він є «людським фактором» мовної картини світу, де мова фіксує інформацію, значущу для людини. Відомо, що зоосемні одиниці можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, та входити до складку різних фразеологічних зрощувань, ідіом, приказок, де вони можуть функціонувати в якості метафор (позначення людини, її характеру): хід конем, з’їсти собаку в чому-небудь тощо. Зооморфізми можуть зустрічатися у вигляді окремих лексем, так і в якості компонента зоофразеологічних одиниць: Вовк в українській та англійській мовах, напр., укр. хоч вовком вий – «скрутне становище » [137, с. 147], англ. hold wolf by the ears – «бути у безвихідному становищі» [103, с. 693], і Hund в німецькій мові – auf dem Hund sein – «терпіти крайню потребу» [90, с. 311]. У досліджуваних мовах поряд із стійкими словосполученнями існують багато приказок та прислів’їв із зоокомпонентом, які є результатом спостережень за об’єктивною реальністю культури цихнародів. Наприклад: укр. Битому собаці й кия не показуй [105, с. 283], англ. Beware os silent dog and still water [83, с. 184], нім. begossene Hunde fü rchten das Wasser – присл. битому собаці й кия не показуй [25, с. 382]; укр. Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться [105, с. 285], англ. Barking dogs seldom bite – «не бійся собаки, яка гавкає, бійся мовчазної» [83, с. 185], нім. Hunde, die viel bellen, beiß en nicht – «бійся не того, хто гавка, а того, що ластиться» [25, с. 384]. Фразеологізмам із зоонімом Hund в англійській та німецькій мовах притаманна негативна конотація збіднілості, злиднів, пор.: англ. dog’s life – «собаче життя», go to the dogs – «розоритися» [83, с. 143], нім. auf dem Hund sein – «терпіти нестатки, бідувати», auf den Hund bringen – «розорити, довести до занепаду кого-небудь, що-небудь», auf den Hund kommen – «занепасти», den Hund hinken lassen – «ухилятися від чого-небудь, вдаватися до хитрощів, викрутів», vor die Hunde gehen – «пропасти, загинути, збанкрутувати» [25, с. 379]. В українській мові значення бідності виражається із зоонімом миша, бідний як церковна миша. У трьох мовах наявна значна кількість зооморфізмів із компаративним значенням: укр. Жити як кіт з собакою [28, с. 226], англ. work like a racing dog – «працювати як кінь», fight like a cat and dog – «сваритися» [103, с. 95], нім. leben wie Hund und Katze – «жити як кішка з собакою», er schü ttet's ab wie der Hund den Regen – «йому як із гуски вода», wie ein toter Hund zum Bellen – «з нього толку, як із козла молока» [25, с. 363]. В українській мові за допомогою зоосемізму собака виражаються, протиставляються різні прикмети, риси, почуття (людські), ознаки тощо. Наприклад, зла людина протиставляється доброму собаці: На злого чоловіка і собака бреше. Передусім зоосемізм собака в українських казках є насамперед символом злості, брехні й пліткарства, внаслідок чого утворилося прислів’я, Люди – собаки, чого не набрешуть. Проте в українських прислів’ях цей зоосемізм має ширшу символіку, зокрема є символом: вірності – вірний як собака, іти як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима; багатства – багатий як пес кудлатий, хто волохатий, той буде багатий; хитрощів, улесливості (облесливий, як собака); фізичного стану людини – змерз як собака, голодний як собака); розумових здібностей людини – великий як ломака, а дурний як собака тощо. В англійській мові собака вказує на розумові здібності людини: a dull dog – «зануда», a dump dog – «мовчазна людина», a lame dog – «невдаха», a dirty dog – «падлюка» [83, с. 145]. Однак, багато ідіом української, англійської та німецької та мов мають чітко виражений негативний відтінок оцінки. Тварини є носіями певних якостей, і семантичні зміни призводять до переносу назв й розвитку вторинних значень. Зооморфізми – це одна із універсальних тенденцій метафоризації, у результаті якої здійснюється перенесення найменувань тварин для позначення людей. Для деяких зоосемізмів в українській, англійській та німецькій мовах характерний збіг у смисловій структурі стосовно вживання образу вовка як символу жорстокості й безжальності. Наведемо декілька прикладів: укр. Із нехотя з’їв вовк порося [28, с. 628], англ. eat like a wolf – «уплітати за обидві щоки» [103, с. 783], нім. hungrig wie ein Wolf – «голодний як вовк» [153, с. 884]; укр. Вовк в овечій шкурі [27, с. 204], англ. a wolf in the sheep’s clothing [103, с. 784], нім. ein Wolf im Schaf(s)pelz [153, с. 885]; укр. З вовками жити – по-вовчому вити [27, с. 205], англ. one must howl with the wolves [83, с. 812], нім. mit den Wolfen muss man heulen [153, с. 886]. В трьох мовах зоосемізм вовк висловлює негативне, іронічно-зневажливе або презирливе ставлення до людини з певними негативним звичками, рисами характеру, що суперечать моралі і цінностям, прийнятим у суспільстві, тобто порівнювати її з тваринними інстинктами та поведінкою тварин. Якщо порівняти деякі символи українського, англійського та німецького народу, то можна виявити цілий ряд однакових узагальнено-образних значень. Так, зоосемізм лисиця (лис) в трьох мовах асоціюється із хитрістю та лукавством, напр., укр. Говорить як лисиця, а за пазухою камінь держить, У вічі як лис, а поза очі, як біс [105, с. 382], англ. sly as a fox – «хитрий як лисиця» [83, с. 239], a fox isn’t taken twice in the same snare – «стару лисицю двічі не проведеш» [83, с. 240], play the fox – «хитрувати» [83, с. 239], нім. ein (alter) schlauer Fuchs – «старий, хитрий лис, хитрун», Fü chse prellen – «перехитрити хитрунів (самого чорта), круг пальця обкрутити», den Fuchspelz anziehen – «хитрувати, лукавити», Fuchsschwanz streichen – «підлабузнюватися, підлещуватися» [25, с. 319]. При цьому слід зауважити, що наявність символізації рослинного й тваринного світу свідчить про одинакові мотивації. «Народ для своїх образів бере здебільшого те, що має перед очима, і те, що вражає якою-небудь своєю властивістю» [1, с. 286].

Фразеологізми з зоокомпонентом, як і вся оцінна лексика будь-якої мови, сприяють вираженню почуттів, реакцій, емоційного життя людини в цілому, формуючи і позначаючи ціннісну картину світу: оцінку предметів з етичних і естетичних норм цього мовного колективу (укр. добрий – поганий, чорний – білий, англ. good – bad, black – white, нім. gut – schlecht, schwarz – wieß). Вони предикативно-характеризують семантичний варіант, який включає в себе основу номінації, до якої додається значення (сема) характеристики, що ускладнює структуру варіанту і вносить до неї якісну зміну. У той же час лінгвістична специфіка цього значення проявляється в тому, що зміст характеристики обумовлено не стільки якостями реального поза лінгвістичного об'єкта (у разі зооніма - тварини), скільки якостями, які приписуються цьому об'єкту колективним мовною свідомістю. Мова реєструє, закріплює ці якості як властиві денотату, що дозволяє регулярно використовувати назву об'єкта як еталон певних якостей [77, с. 27-28].

У корпусі експресивно-оцінної лексики можна виділити одиниці, утворені шляхом метафоричного перенесення на основі назви тварини – зооніма і службовці для образної характеристики людини. Зоологічні номени, що вживаються в прямих значеннях, називають «зоосемізмами», а що вживаються в переносних значеннях (стосовно характеристики людини) - «зооморфізм» [138, с. 49].

Для емоційно-оцінної характеристики людини в мовленні вживаються порівняння та метафори, засновані на встановленні подібності між представниками різних класів (людина – тварина) і привносять таким чином у вислів елемент образності. Знак і образ відрізняються за ознакою наявності чи відсутності подібності з об'єктом. Знак довільний, що елементарно доводиться існуванням різних слів для іменування одного і того ж предмета в різних мовах. Образ ізоморфний, схожий з зображуваним їм предметом. Гносеологічна подібність (адекватність) образу і предмету полягає в наступному: 1) відповідності якісної характеристики образу (і його елементів) природі оригіналу; 2) відповідності структури образу та структури оригіналу; 3) відповідності кількісних характеристик образу і оригіналу; 4) в семантичному відношенні, яке відрізняє психічне відображення (як власне відображення) від відображення в неживій природі. Матеріальними носіями мовного образу є мовні одиниці, що розуміються як єдність знака і значення. Однак самі мовні одиниці – слова, словосполучення – образністю не володіють. Їхнє ставлення до явищ об'єктивної дійсності носить знаковий характер. Образними можуть бути індивідуальні, не відтворювані вислови, які адекватно відображають об'єкт. Іноді зовнішня ознака є другорядною, служить як би формальною основою образного вираження, а прихована, імпліцитна ознака є більш суттєвою з точки зору сенсу. Проте домінуючою темою образу є зіставлення. Мовна образність виникає на перетині двох систем: естетичної, надмовної (художній вимисел) і лінгвістичної (мовне оформлення). Семантика мовної образності включає в себе два види відображення, а саме відображення дійсності у слові та відображення дійсності художніми засобами. Порівняння можуть бути поділені на логічні (необразні) і образні, які, у свою чергу, включають в себе порівняння – словосполучення з формальним елементом в укр. як миша в пастці – «розгублено, панічно» [27, с. 539], як віл до браги – «жадібно» [27, с. 294], як мокра курка – «безвольна людина» [27, с. 371], англ. as greedy as a pig – «дуже жадібний» [83, с. 749], like a drowned rat – «як мокрий щур» [83, с. 772], нім. hungrig wie ein Wolf – «голодний як вовк» [90, с. 849], plump wie ein Bä r – « незграбний як ведмідь» [25, с. 195], leben wie Mä use in der Speckseite – « купатися як сир в маслі» [25, с. 403], wie gebadete Maus – «мокрий як миша» [25, с. 409].

У метафорі важливе місце має явище вторинної номінації, яка полягає в непрямому відображенні позамовного об'єкта, опосередковуваного попереднім значенням слова, ті чи інші ознаки якого грають роль внутрішньої форми, переходячи в нове смисловий зміст, тобто використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції називання. У результаті перенесення вторинної номінації між варіантами розчленованого найменування встановлюються семантичні відносини, характерні для певної групи метафоричних зрушень, заснованих на перерозподілі семантичних ознак. Образність зооморфних порівнянь і метафор, відбір релевантних ознак, що створюють образ, і орієнтація на адресата складають облік його здібностей. Порівняння і метафора розуміються не лише інтелектуально, але і, оцінюючи образ, що лежить у їх основі. Вони емоційно сприймають цей образ і співвідносять його із шкалою емотивно-позитивних або негативних реакцій, детермінованих національно-культурними поняттями, роблять їх конвенціальними.

Слово, вжите в переносному значенні, звичайно відображає абстрактне поняття незалежно від етимологічно вихідного значення. Наприклад, слова укр. вовк, гадюка, риба, англ. cat, dog, bull, нім. Wolf, Hase, Esel та інші назви тварин служать для висловлення суми якостей, які справедливо чи несправедливо приписуються тій чи іншій тварині.

Фразеологізми, використані для емоційно-оцінної характеристики людей, давно вже привертають увагу дослідників, оскільки тварини з незапам'ятних часів відіграють важливу роль в господарсько-економічному житті і традиціях носіїв мови, і звички тварин легко переносяться на людину. Поява у зоонімів антропоцентричних прирощених смислів, включення цих фразеологізмів до складу фразеології свідчить про суб'єктивне визнання мовною особистістю значущості тварин у загальній інтерпретаційній картині світу, що визначається традиційною моделлю переносу якостей тварин на людину і навпаки.

В основі універсальних прирощених сенсів зооморфічної фразеології лежить загальне етимологічне джерело, серед яких Біблія, давньогрецькі та латинські тексти та інші. Поява етноспецифічних збільшень у фразеологізмі з зоокомпонентом залежить від неповторного історичного досвіду кожного етносу, а також свідчить про появу не формульованих правил асоціативного мислення у кожного етносу.

Тварини за своєю природою ближче до людини і більше втягнуті нею у світ своїх перетворень, більш пов'язані з історичним розвитком цивілізації. Культові зображення тварин – найдавніший прояв творчості людини. Культ тварин – перша грань, яку людина провела між собою і світом природи, визнаючи ще її панування, але, вже не ототожнюючи себе з нею. І як би згодом не знижувалася роль тварин в духовній культурі, анімалізм завжди залишається тим сенсоутворювальним фоном, на якому формуються мовні і культові стереотипи [138, с. 128]. У системі мови назви тварин утворюють особливе семантичне поле – зооніми. Зооніми можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, можуть вони також входити до складу різних фразеологічних зрощень, ідіом, прислів'їв, приказок: укр. жити як кіт з собакою, англ. fight like a cat and dog – «запекло лаятися», нім. wie Hund und Katze leben – «жити як кішка з собакою»; укр. конем не доженеш, англ. like a bat out of hell – «дуже швидко», нім. mit affen artiger Geschicklichkeit – «зі спритністю мавпи»; укр. заяча душа [105, с. 99], англ. as timid as a hare – «боягузливий як заєць» [83, с. 128], нім. furchtsam wie ein Hase – «полохливий як заєць» [104, с. 208].

Потенційно для зооморфного найменування людини може використовуватися будь-яка назва тварини, проте практично коло тварин звужується до більш-менш доступного для огляду їх кількості, головним чином тих, з якими людина – стосовно середовища його існування – знайома досить добре. Як заголовних ключових слів можуть використовуватися іменники – імена тварин: укр. віл, баран, вовк, птах, англ. pig, ox, sheep, lamb, нім. Tiere, Pferd, Katze, Hund. У свою чергу, тварини можуть підрозділятися на домашніх і диких, а також екзотичних. Можна виділяти як укрупнені групи зоосемізмів: «птахи», «комахи», «тварини», так і групи більш дробові, аж до конкретних зоосемізмів: жайворонок, свиня і т.п. Одні й ті ж тварини можуть грати неоднакову роль в житті різних етносів і оцінюватися ними по-різному.

Отже, усі зоосемізми мають антропоцентричне спрямування, тобто описують людину за характером діяльності, емоціями, почуттями, психологічними станами, соціальним становищем, розумовими здібностями, стосунками, характером та зовнішністю. Усі ці фразеологічні одиниці з зоокомпонентом відображають різні аспекти поняття «людина» і відбивають культурні, соціальні, процеси даної нації (соціуму). Специфіка вживання зоосемізмів для характеристики людини свідчить про те, що мовна картина світу з її об’єктивністю та цілісністю є інтерпретацією відображення світу для кожного носія мови. Наявність спільних та відмінних рис у структурах фразеологізмів, характер і змістова спрямованість асоціацій зумовлені не властивостями тварин, а їх «життям» у національному фольклорно-міфологічному та літературному контекстах кожного народу, особливістю його світосприйняття, а також схожістю соціально-історичних умов життя та загальними закономірностями розвитку людського буття.